Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №160/20840/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа №160/20840/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

16.07.2026 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , у якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2021 року по 24.06.2026 року включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2021 року по 24.06.2026 року включно у сумі 155 760 гривень 77 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 26.06.2015 року по 13.08.2021 року. За рішенням суду на його користь з відповідача стягнуто перерахунок грошового забезпечення. Відповідачем було порушено строки виплати належної йому індексації грошового забезпечення. Вважає що проведення відповідачем несвоєчасного розрахунку є порушенням його прав. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 23 липня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/20840/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 06.08.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що будь-якої протиправної бездіяльності з боку військової частини стосовно позивача допущено не було. З моменту прийняття судового рішення щодо стягнення сум заробітної плати (компенсацій) норми статей 116,117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання щодо виплати заборгованості із заробітної плати змінюється на зобов`язання виконати судове рішення, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 у період з 26.06.2015 по 13.08.2021 року, що підтверджується наказом від 13.08.2021 № 161.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2022 року у справі № 160/10774/22 суд зобов`язав відповідача провести перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2022 року у справі № 160/10774/22, військова частина НОМЕР_2 здійснила розрахунок з позивачем 13.09.2023 року, що підтверджується банківською випискою.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 року у справі № 160/26578/23 суд зобов`язав відповідача провести перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 року у справі № 160/26578/23, військова частина НОМЕР_2 здійснила розрахунок з позивачем 25.06.2026 року, що підтверджується банківською випискою.

Відповідач надав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що будь-якої протиправної бездіяльності з боку військової частини стосовно позивача допущено не було. З моменту прийняття судового рішення щодо стягнення сум заробітної плати (компенсацій) норми статей 116,117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання щодо виплати заборгованості із заробітної плати змінюється на зобов`язання виконати судове рішення, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення, яке відповідно до закону підлягає індексації.

Частиною другою статті 9 зазначеного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Індексація грошового забезпечення має систематичний характер та є складовою грошового забезпечення військовослужбовця. Верховний Суд також виходить із того, що індексація грошового забезпечення є належною складовою такого забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

При цьому відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки розрахунку.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність застосовується також до правовідносин щодо проходження військової служби в частині, яка стосується відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні військовослужбовця. Зокрема, Верховний Суд виходить із того, що невиплата військовослужбовцю належних йому при звільненні сум є підставою для застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності.

Посилання відповідача на те, що після ухвалення судового рішення про зобов`язання провести нарахування та виплату належних позивачу сум положення статті 117 КЗпП України не підлягають застосуванню, суд вважає необґрунтованими.

Визначення належних позивачу сум судовим рішенням не припиняє обов`язку відповідача щодо їх виплати та не усуває наслідків допущеного роботодавцем порушення строків розрахунку. У разі якщо належні при звільненні виплати були фактично здійснені на виконання судового рішення, це не виключає можливості застосування статті 117 КЗпП України за період затримки їх виплати. Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, відповідно до яких ухвалення судового рішення про присудження належних працівнику виплат не припиняє обов`язку роботодавця щодо їх виплати, а передбачена статтею 117 КЗпП України компенсація спрямована на відшкодування майнових втрат працівника внаслідок несвоєчасного розрахунку.

З матеріалів справи встановлено, що позивача звільнено з військової служби 13.08.2021 року, а належні йому виплати, право на які було встановлено судовими рішеннями у справах №160/10774/22 та №160/26578/23, фактично виплачені відповідачем 13.09.2023 року та 25.06.2026 року відповідно.

Отже, відповідачем допущено несвоєчасне проведення розрахунку з позивачем щодо належних йому сум грошового забезпечення, що є підставою для застосування положень статті 117 КЗпП України.

Разом з тим суд звертає увагу, що при визначенні періоду та розміру відповідальності відповідача необхідно враховувати редакції статті 117 КЗпП України, чинні у відповідні періоди.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, якою передбачено, що середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 зазначив, що період затримки до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не містила шестимісячного обмеження, тоді як період після 19.07.2022 регулюється чинною редакцією цієї статті, яка передбачає таке обмеження.

Таким чином, при визначенні належного позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідач повинен здійснити розрахунок з урахуванням періоду затримки, фактичних дат проведення виплат, розміру належних та фактично виплачених сум, а також відповідної редакції статті 117 КЗпП України, яка діяла у кожному з періодів затримки.

При цьому суд не вважає за необхідне самостійно визначати конкретний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки його обчислення потребує встановлення та врахування розміру грошового забезпечення позивача, показників для обчислення середнього заробітку, розміру кожної з належних до виплати сум та дат їх фактичної виплати.

З огляду на встановлені судом обставини, саме на відповідача як на суб`єкта, який здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення, покладається обов`язок провести відповідний розрахунок на підставі вимог статті 117 КЗпП України.

При цьому суд враховує, що відповідно до правових висновків Верховного Суду положення статті 117 КЗпП України мають компенсаційний характер, а тому при визначенні належного розміру відшкодування мають бути враховані встановлені законом межі такого відшкодування. Зокрема, після 19.07.2022 законодавцем встановлено максимальний шестимісячний період, за який може бути виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку.

Водночас суд зазначає, що право позивача на отримання відповідного відшкодування виникло у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних йому сум грошового забезпечення, право на які підтверджено судовими рішеннями у справах №160/10774/22 та №160/26578/23.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно достатті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи наведене, суд дійшов про наявність підстав щодо часткового задоволення позову.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з цим позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак питання щодо розподілу витрат на сплату судового збору судом не розглядається. Інші судові витрати позивачем не заявлено.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних їй сум грошового забезпечення, право на які встановлено рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2022 року у справі №160/10774/22 та від 22.12.2023 року у справі №160/26578/23.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, з урахуванням фактичних дат виплати належних сум, відповідних періодів затримки, розміру належних та виплачених сум, редакцій статті 117 Кодексу законів про працю України, чинних у відповідні періоди, та встановлених цією статтею обмежень.

В решті заявлених позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук