Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №160/18513/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа №160/18513/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

30.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , у якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 (включно);

- стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 516 322 грн 50 коп., з одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з червня 2015 року по 21.12.2018 року. За рішенням суду на його користь з відповідача стягнуто перерахунок грошового забезпечення. Відповідачем було порушено строки виплати належної йому індексації грошового забезпечення. Вважає що проведення відповідачем несвоєчасного розрахунку є порушенням його прав. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 02 липня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/18513/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 06.07.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що будь-якої протиправної бездіяльності з боку військової частини стосовно позивача допущено не було. Компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у п.3 Порядку №159, разом із сумою індексації , які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один день більше календарних місяців. Що узгоджується із правовим висновком ВС у постановах 10.07.2018 у справі №404/6317/16-а, від 25.10.18 у справі № 420/1410/17, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а тощо. Щодо статті 117 Кодексу законів про працю України то відповідно до судової практики суд може зменшити розмір відшкодування.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 у період з червня 2015 року по 21.12.2018 року, що підтверджується карткою особового рахунку військовослужбовця № 296.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 року у справі № 160/8983/25 суд зобов`язав відповідача провести перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 року у справі № 160/8983/25, військова частина НОМЕР_2 здійснила розрахунок з позивачем 28.05.2026 року, що підтверджується скріншотом виписки з мобільного додатку Приват 24 позивача.

12.06.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення виплати компенсації середнього заробітку. Відповідь відповідач не надав.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання, а також фізичні особи, які використовують працю найманих працівників, здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати.

Згідно зі статтею 2 Закону України №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за відповідний період.

До таких доходів належать грошові доходи громадян, які вони одержують у гривнях на території України та які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення), пенсії, стипендії та інші.

Відповідно до статті 3 Закону України №2050-III сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів та приросту індексу споживчих цін у відсотках.

Механізм нарахування та виплати такої компенсації визначений Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам доходів, зазначених у пункті 3 цього Порядку.

Пунктом 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів та приросту індексу споживчих цін у відсотках.

Відповідно до пункту 5 Порядку №159 компенсація виплачується громадянам у тому самому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, правовою підставою для виникнення права особи на компенсацію втрати частини доходів є сукупність таких обставин: наявність грошового доходу, який не має разового характеру; його несвоєчасна виплата; затримка виплати такого доходу на один і більше календарних місяців. При цьому компенсація втрати частини доходу є самостійною державною гарантією, метою якої є відшкодування втрати купівельної спроможності грошових коштів унаслідок інфляційних процесів у період, протягом якого належний особі дохід не був своєчасно виплачений.

Разом з тим суд зазначає, що наведене правове регулювання стосується саме компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та не є тотожним правовому механізму відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченому статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Отже, посилання відповідача на положення Закону України №2050-III та Порядку №159 не спростовують позовних вимог у цій справі, оскільки предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а не компенсація втрати частини доходів у зв`язку з інфляційними процесами.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Верховний Суд дійшов висновку про застосування положень статей 116, 117 КЗпП України до правовідносин щодо несвоєчасної виплати військовослужбовцю належних йому при звільненні сум. При цьому Верховний Суд зазначив, що до належних звільненому працівникові сум належать усі виплати, на отримання яких особа має право станом на дату звільнення.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та був звільнений з військової служби 21 грудня 2018 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі №160/8983/25 відповідача зобов`язано здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення.

На виконання зазначеного судового рішення військовою частиною НОМЕР_2 28 травня 2026 року позивачу фактично виплачено відповідні суми індексації грошового забезпечення.

Таким чином, право позивача на отримання індексації грошового забезпечення було предметом судового спору та встановлено судовим рішенням на його користь, а відповідна виплата фактично здійснена відповідачем лише 28 травня 2026 року.

За таких обставин суд вважає, що наявність спору щодо права позивача на індексацію грошового забезпечення не виключає застосування статті 117 КЗпП України, оскільки такий спір вирішено на користь позивача, а належні йому суми фактично виплачені після звільнення.

При цьому суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, відповідно до якого правовідносини, що регулюються статтею 117 КЗпП України, виникають з дня звільнення, коли роботодавець не провів виплату всіх належних працівникові сум, а до таких правовідносин застосовується редакція статті 117 КЗпП України, чинна на момент їх виникнення.

Оскільки позивача звільнено 21 грудня 2018 року, правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку виникли з 22 грудня 2018 року, а тому саме з цієї дати може обчислюватися період затримки.

Визначений позивачем початок періоду – 01 березня 2018 року – є помилковим, оскільки на зазначену дату позивач ще не був звільнений з військової служби, а отже правовідносини щодо остаточного розрахунку при звільненні ще не виникли.

Оскільки позивач просить стягнути середній заробіток за період по 18 липня 2022 року включно, суд оцінює заявлені вимоги в межах періоду з 22 грудня 2018 року по 18 липня 2022 року.

Водночас суд враховує, що з 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, зокрема встановлено обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку строком не більше шести місяців. Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 зазначив, що до правовідносин, які виникли до 19 липня 2022 року, застосовується попередня редакція статті 117 КЗпП України, а період після цієї дати регулюється новою редакцією.

Оскільки заявлений позивачем період стягнення закінчується 18 липня 2022 року, вимоги у цій справі в цій частині стосуються періоду, який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, чинною до 19 липня 2022 року.

Разом з тим, визначаючи розмір відшкодування, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо необхідності дотримання справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця при застосуванні відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Такий підхід також врахований Верховним Судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 саме щодо правовідносин, врегульованих попередньою редакцією статті 117 КЗпП України.

Отже, встановивши, що право позивача на індексацію грошового забезпечення підтверджено судовим рішенням, спір щодо її виплати вирішено на користь позивача, а відповідні суми фактично виплачені відповідачем лише 28 травня 2026 року, суд робить вирсновок про наявність правових підстав для застосування статті 117 КЗпП України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно достатті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Разом з тим позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки період затримки розрахунку не може обчислюватися з 01 березня 2018 року та має визначатися з 22 грудня 2018 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення позивача, у межах заявленого позивачем кінцевого строку - 18 липня 2022 року.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з цим позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак питання щодо розподілу витрат на сплату судового збору судом не розглядається. Інші судові витрати позивачем не заявлено.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2018 року по 18.07.2022 року включно.

В решті заявлених позовних вимог - відмовити.

Судові витрати у справі не стягуються.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук