Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №160/18291/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа №160/18291/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача 1: військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), відповідача 2: військова частина НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

29.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача 1: військова частина НОМЕР_2 , відповідача 2: військова частина НОМЕР_4 , у якому позивач просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_4 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходить військову службу з 19.06.2019 року по теперішній час. Має статус УБД та поранення. Позивач зазначає, що відповідає встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 умовам для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн, оскільки проходив військову службу у період дії воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях та отримав бойове травмування. Водночас відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті зазначеної винагороди, у зв`язку з чим позивач вважає таку відмову протиправною. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 02 липня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/18291/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 21.07.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 1 від 01.01.2025 ОСОБА_1 було призупинено строк військової служби у ЗСУ, оскільки він вчинив 2 діяня, що мають ознаки кримінального правопорушення, а саме 17.10.2024 відмовився від виконання бойового розпорядження, про що внесені відомості до ЄРДР №62025170020004015 від 21.03.2025 ч.4 ст.402 КК України та 31.10.2025 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_2 про що внесено відомості до ЄРДР № 42024041330001063 від 09.12.2024 за ч. 5 ст.407 КК України, у зв`язку з чим виплата винагороди не передбачена.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) проходить військову службу з 19.06.2019 року, та з 01.03.2022 року за мобілізацією, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_6 , має посвідчення статусу НОМЕР_7 .

Згідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.01.2025 № 1, позивача виключено зі списків особового складу частини з 01.01.2025.

Під час безпосередньої участі у бойових діях позивач отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 119 від 14.01.2024 року, Довідкою ВЛК від 15.12.2025 №2025-1215-0903-5484-7.

16.04.2026 року електронною поштою в інтересах Позивача було направлено адвокатський запит Генеральному штабу Збройних Сил України (для направлення командиру військової частини НОМЕР_4 у зв`язку з відсутністю адреси для листування) щодо нарахування та виплати Винагороди, відповідно до Постанови М.153.

22.04.2026 року електронною поштою в інтересах Позивача було направлено адвокатський запит Генеральному штабу Збройних Сил України щодо результатів розгляду адвокатського запиту від 16.04.2026 року стосовно нарахування та виплати Винагороди, відповідно до Постанови М.153.

Листом 3502/15/1160 від 30.04.2026 року командування військової частини НОМЕР_8 повідомили, що командиром військової частини НОМЕР_4 було направлено на адресу командира військової частини НОМЕР_8 комплект документів Позивача для проведення попередньої перевірки законності нарахування Винагороди. Додатково зазначено, що за результатом розгляду направлених документів, комісією військової частини було видано акт Попередньої перевірки від 13.01.2026 (додаток), відповідно до якого виплату Винагороди Позивачу не було погоджено. Командиром військової частини НОМЕР_4 за вихідним Ме 939/2/7/135 від 30.04.2026 було направлено на адресу командира військової частини НОМЕР_9 лист щодо необхідності здійснення виплати Винагороди Позивачу за місцем проходження служби станом на 26.09.2025. Враховуючи зазначене вище, для нарахування та виплати Винагороди Позивачу запропоновано звернутися до військової частини НОМЕР_9 , копія листа додається. Обробкадокументів

13.05.2026 року позивач через свого представника звернувся електронною поштою до Генерального штабу Збройних Сил України (для направлення командиру військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з відсутністю адреси для листування) щодо нарахування та виплати Винагороди, відповідно до Постанови Ме153.

23.05.2026 на запит адвоката позивача військова частина НОМЕР_2 надал відповідь №4814, в якій зазначено, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовився від виконання бойового розпорядження, про що внесені відомості до ЄРДР №62025170020004015 від 21.03.2025 ч.4 ст.402 КК України та 31.10.2025 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_2 про що внесено відомості до ЄРДР № 42024041330001063 від 09.12.2024 за ч. 5 ст.407 КК України, виплата винагороди не передбачена.

21.07.2026 відповідач надав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 1 від 01.01.2025 ОСОБА_1 було призупинено строк військової служби у ЗСУ, оскільки він вчинив 2 діяня, що мають ознаки кримінального правопорушення, а саме 17.10.2024 відмовився від виконання бойового розпорядження, про що внесені відомості до ЄРДР №62025170020004015 від 21.03.2025 ч.4 ст.402 КК України та 31.10.2025 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_2 про що внесено відомості до ЄРДР № 42024041330001063 від 09.12.2024 за ч. 5 ст.407 КК України, у зв`язку з чим виплата винагороди не передбачена.

Позивач вважає дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення, до складу якого входять, зокрема, основні та додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» визначено умови набуття права на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто на момент призову на військову службу за мобілізацією 01.03.2022 року не досяг 25-річного віку. Позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України, має статус учасника бойових дій та проходив військову службу в період дії воєнного стану.

Таким чином, з урахуванням встановлених у справі обставин, позивач за своїм віком, моментом призову та статусом належить до категорії військовослужбовців, на яких поширюється дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

Судом також встановлено та сторонами не заперечується, що під час безпосередньої участі у бойових діях позивач отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №119 від 14.01.2024 року та Довідкою військово-лікарської комісії від 15.12.2025 №2025-1215-0903-5484-7.

Відповідно до абзацу третього пункту 4 постанови №153 військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях.

Абзацом четвертим пункту 4 постанови №153 передбачено, що військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку з наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону, винагорода виплачується у повному обсязі.

Законодавець прямо пов`язує право на отримання винагороди у повному розмірі у випадку участі у бойових діях менше шести місяців із наявністю, зокрема, поранення, отриманого під час захисту Вітчизни.

Суд звертає увагу, що наведена норма не звільняє від необхідності встановлення самого факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та відповідного періоду такої участі. Саме тому для остаточного визначення права позивача на виплату винагороди у повному розмірі необхідним є встановлення періодів його безпосередньої участі у бойових діях станом на 13.02.2025 року та причинного зв`язку між припиненням такої участі і отриманим пораненням.

Наявні у матеріалах справи документи підтверджують факт отримання позивачем поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, а відповідачем не наведено доводів, які б спростовували цей факт.

Посилання відповідача виключно на наявність кримінальних проваджень не може бути визнано достатньою правовою підставою для відмови позивачу у реалізації права, передбаченого пунктом 4 постанови №153.

Щодо доводів відповідача про наявність підстав, пов`язаних із притягненням позивача до кримінальної відповідальності, суд зазначає наступне.

Пунктом 4 постанови №153 встановлено не лише позитивні умови набуття права на винагороду, а й визначено випадки, за яких така винагорода не виплачується.

Необхідною передумовою застосування зазначеного обмеження є саме наявність визначеного постановою юридичного факту притягнення військовослужбовця до кримінальної відповідальності.

Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є доказом притягнення особи до кримінальної відповідальності та не свідчить про встановлення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до статті 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є, зокрема, захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.

Отже, початок досудового розслідування не може ототожнюватися з притягненням особи до кримінальної відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач посилається на внесення до ЄРДР відомостей за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 402 та частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.

Відповідачем не надано суду обвинувального вироку суду щодо позивача, який набрав законної сили, або інших належних доказів, які б підтверджували факт притягнення позивача до кримінальної відповідальності у значенні, в якому цей юридичний факт використовується пунктом 4 постанови №153.

Суд звертає увагу на часові межі правового регулювання.

Постанова Кабінету Міністрів України №153 набрала чинності 13.02.2025 року. Сам пункт 4 постанови пов`язує право на винагороду з обставинами, що існували станом на дату набрання чинності цією постановою. Зокрема, саме станом на цю дату визначається тривалість безпосередньої участі у бойових діях.

У первісній редакції пункту 4 постанови №153 підставою для невиплати винагороди було, зокрема, визначено випадок, коли відповідні військовослужбовці два або більше разів притягувалися до кримінальної відповідальності, а також інші визначені цією нормою випадки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 до пункту 4 постанови №153 були внесені зміни, якими, зокрема, відповідну умову було змінено та передбачено невиплату винагороди у разі, коли військовослужбовець притягувався до кримінальної відповідальності. Офіційна редакція постанови №153 містить зазначені зміни та вказує на постанову №942 як підставу їх внесення.

Відповідач не довів, що станом на 13.02.2025 року позивач мав саме ті юридичні обставини, які відповідно до чинного на той момент пункту 4 постанови №153 виключали виплату винагороди.

Зокрема, із наведених самим відповідачем обставин убачається, що відомості за фактом відмови від виконання бойового розпорядження були внесені до ЄРДР лише 21.03.2025 року, тобто після набрання чинності постановою №153.

Щодо другого кримінального провадження відповідач посилається на самовільне залишення військової частини 31.10.2025 року, тобто на обставину, яка виникла вже після набрання чинності постановою №153 та після визначеної нею дати, станом на яку встановлюються юридично значимі обставини для визначення права на винагороду.

За таких обставин наведені відповідачем обставини не можуть самі по собі бути підставою для висновку про відсутність у позивача права на винагороду, передбачену пунктом 4 постанови №153.

Крім того, доводи відповідача містять внутрішні суперечності щодо дат.

Так, відповідач зазначає, що позивач 31.10.2025 року самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_2 , при цьому посилається на внесення відомостей до ЄРДР №42024041330001063 від 09.12.2024 року. Отже, відповідно до наведених самим відповідачем даних, відомості до ЄРДР були внесені до дати події, яку відповідач визначає як підставу кримінального провадження. Така суперечність відповідачем не усунута, а належних доказів на підтвердження відповідних обставин суду не надано.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.01.2025 №1 позивача виключено зі списків особового складу цієї військової частини з 01.01.2025 року. За таких обставин посилання відповідача на самовільне залишення позивачем саме військової частини НОМЕР_2 31.10.2025 року потребує додаткового документального підтвердження та з`ясування обставин проходження позивачем військової служби після 01.01.2025 року.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач обмежився посиланням на відомості про кримінальні провадження, не надавши доказів притягнення позивача до кримінальної відповідальності, а також не навів розрахунку чи іншого документального підтвердження тривалості безпосередньої участі позивача у бойових діях станом на 13.02.2025 року.

Таким чином, відповідач не здійснив належної оцінки всіх юридично значимих обставин, необхідних для вирішення питання про право позивача на винагороду, зокрема не встановив належним чином періоди його безпосередньої участі у бойових діях, факт та наслідки отриманого поранення, а також не підтвердив наявність передбачених пунктом 4 постанови №153 обставин, які виключають виплату.

Суд при цьому враховує, що право на отримання спірної винагороди не може бути встановлено виключно на підставі факту проходження військової служби, наявності статусу учасника бойових дій та факту поранення. Необхідним є встановлення сукупності передбачених пунктом 4 постанови №153 умов, зокрема факту та тривалості безпосередньої участі у бойових діях.

Обов`язок щодо первинного встановлення та документального підтвердження зазначених обставин покладається на відповідний військовий орган, який здійснює оформлення документів для призначення та виплати винагороди.

З матеріалів справи вбачається, що питання щодо виплати позивачу винагороди розглядалося військовими органами, однак остаточна відмова була обґрунтована виключно наявністю кримінальних проваджень. Такий підхід не відповідає вимогам обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки при вирішенні питання не було належним чином оцінено всі обставини, від яких залежить виникнення права на спірну виплату.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України суд при перевірці рішень суб`єктів владних повноважень, зокрема, перевіряє, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

За таких обставин відмова військової частини НОМЕР_2 , викладена у листі від 23.05.2026 №4814, не відповідає критеріям обґрунтованості та законності, оскільки належного встановлення всіх умов, передбачених пунктом 4 постанови №153, відповідачем не здійснено.

Водночас суд не вбачає достатніх підстав для безпосереднього зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу саме 1 000 000 грн, оскільки матеріали справи не містять достатніх доказів для самостійного встановлення судом усіх необхідних складових права на таку виплату, зокрема конкретного сумарного періоду безпосередньої участі позивача саме у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій станом на 13.02.2025 року та причинного зв`язку між тривалістю такої участі і отриманим пораненням.

За змістом частини четвертої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для прийняття такого рішення виконано всі умови, визначені законом, і прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У цьому випадку відповідач не здійснив повного дослідження обставин, необхідних для вирішення питання про розмір та підстави виплати, а тому передчасним є безпосереднє покладення на нього обов`язку виплатити позивачу 1 000 000 грн.

Належним способом захисту порушеного права позивача у цій частині є визнання протиправною відмови військової частини НОМЕР_2 та зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 постанови №153 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

При повторному розгляді відповідач зобов`язаний перевірити періоди безпосередньої участі позивача саме у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій станом на 13.02.2025 року, врахувати підтверджений документами факт отримання позивачем поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, встановити наявність або відсутність причинного зв`язку між таким пораненням та тривалістю участі у бойових діях, а також перевірити наявність передбачених пунктом 4 постанови №153 обставин, які можуть бути підставою для невиплати винагороди.

При цьому висновок про відсутність у позивача права на винагороду не може ґрунтуватися лише на факті внесення відомостей щодо нього до ЄРДР, без встановлення та документального підтвердження передбаченої пунктом 4 постанови №153 юридичної підстави для невиплати.

Щодо військової частини НОМЕР_4 суд зазначає, що позивачем заявлено вимогу про визнання протиправною її відмови у нарахуванні та виплаті винагороди. Разом з тим із наданих суду матеріалів убачається, що військова частина НОМЕР_4 , навпаки, направила відповідні документи для проведення попередньої перевірки та листом від 30.04.2026 №939/2/7/135 направила на адресу військової частини НОМЕР_2 лист щодо необхідності здійснення виплати позивачу за місцем проходження служби станом на 26.09.2025 року.

Таким чином, належного доказу того, що саме військова частина НОМЕР_4 прийняла рішення про відмову позивачу у виплаті винагороди, матеріали справи не містять.

За таких обставин позовні вимоги до військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною її відмови та зобов`язання безпосередньо нарахувати і виплатити позивачу винагороду задоволенню не підлягають.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд робить висновок, що відмова військової частини НОМЕР_2 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах не ґрунтується на належному встановленні всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про право на таку виплату, а тому є протиправною.

Вимога про безпосереднє нарахування та виплату позивачу 1 000 000 грн на цій стадії є передчасною, оскільки відповідним військовим органом не здійснено належної перевірки всіх умов, визначених пунктом 4 постанови №153.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною другою цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Відтак належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправною відмови військової частини НОМЕР_2 , викладеної у листі від 23.05.2026 №4814, та зобов`язання військової частини НОМЕР_2 повторно розглянути питання щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Заявлені позовні вимоги про визнання протиправною відмови відповідача та зобов`язання військової частини НОМЕР_10 Національної гвардії України нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача 1: військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), відповідача 2: військова частина НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 , викладену у листі від 23.05.2026 №4814, у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження військової служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, та за результатами такого розгляду прийняти відповідне рішення.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Судовий збір розподілу не підлягає.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук