Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №160/20647/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа №160/20647/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

15.07.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у якому позивач просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 мільйон гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходить військову службу з 29.10.2018 по теперішній час безперервно та отримав бойове травмування. Має статус УБД. На момент введення в країні воєнного стану мав вік 23 роки. Позивач зазначає, що відповідає встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 умовам для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн, оскільки проходив військову службу у період дії воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях та отримав бойове травмування. Водночас відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті зазначеної винагороди, у зв`язку з чим позивач вважає таку відмову протиправною. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 20 липня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/20647/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 05.08.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивач проходив певні періоди служби за строковими контрактами. Станом на 24.02.2022 рік позивач був діючим військовослужбовцем. Та отримував одноразові види грошового забезпечення. Постаова КМУ № 153 прийнята 11.02.2025 року. 07.08.2025 року були внсені зміни до вказаної Постанови щодо 5 обов`язукових умов для отримання виплати. Позивач не відповідає третій умові, а саме факт прийняття на військову службу під час воєнного стану, оскільки він був вже діючим військовослужбовцем. Порушень прав позивача з боку відповідача не встановлено.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) проходить військову службу з 24.06.2023 у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), загалом проходить військову службу з 18.03.2019 по теперішній час, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_4 .

Згідно з копією посвідчення УБД серії НОМЕР_5 від 03.12.2020, Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

Відповідно до Довідки командира військової частини НОМЕР_6 Ме 1138 від 28.09.2026 року, Позивач виконував бойові завдання та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, перебуваючи в районах ведення бойових дій у складах ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у такі періоди: з 11.05.2022 по 10.06.2022; з 11.06.2022 по 25.07.2022; з 17.11.2022 по 17.02.2023; з 17.05.2023 по 19.06.2023. Підставами для видачі цієї довідки зафіксовано витяги з наказів командира в/ч НОМЕР_6 по стройовій частині (№ 91 від 11.05.2022, № 122 від 11.06.2022, № 169 від 25.07.2022, № 294 від 17.11.2022, № 53 від 17.02.2023, № 157 від 17.05.2023, № 194 від 19.06.2023).

Відповідно до Довідки командира військової частини НОМЕР_2 № 340 від 13.04.2026 Позивач виконував бойові завдання та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, перебуваючи в зонах ведення бойових дій - у селі Серебрянка Донецької області та селі Липці Харківської області у такі хронологічні періоди: з 05.12.2023 по 04.04.2024; з 01.06.2024 по 31.03.2025; з 01.05.2025 по 18.05.2025; з 01.06.2025 по 30.06.2025; з 01.07.2025 по 30.11.2025; з 16.12.2025 по 31.12.2025; з 01.01.2026 по 31.01.2026; з 01.02.2026 по 28.02.2026.

09.06.2026 позивач звернувся із рапортом до відповідача щодо призначення та виплати одноразової грошової винагороди у один мільйон гривень відповідно пункту 4 Постанови Кабінету 2025 р, Ме 153. Відповідач відмовив.

05.08.2026 відповідач надав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивач проходив певні періоди служби за строковими контрактами. Станом на 24.02.2022 рік позивач був діючим військовослужбовцем. Та отримував одноразові види грошового забезпечення. Постаова КМУ № 153 прийнята 11.02.2025 року. 07.08.2025 року були внсені зміни до вказаної Постанови щодо 5 обов`язукових умов для отримання виплати. Позивач не відповідає третій умові, а саме факт прийняття на військову службу під час воєнного стану, оскільки він був вже діючим військовослужбовцем. Порушень прав позивача з боку відповідача не встановлено.

Позивач вважає дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, пов`язаною з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Водночас законодавством розмежовано різні види військової служби, зокрема військову службу за контрактом та військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до статті 3 Закону України № 2232-XII правовою основою військового обов`язку і військової служби є, зокрема, Конституція України, цей Закон, закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, проходження військової служби та статусу військовослужбовців.

Правовідносини щодо спірної виплати врегульовані спеціальним нормативно-правовим актом - постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Постановою № 153 затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 до постанови № 153 були внесені зміни, які набрали чинності 07.08.2025. Саме в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, підлягають оцінці умови призначення спірної одноразової грошової винагороди.

Згідно з пунктом 3 постанови № 153 учасниками експериментального проекту визначено, зокрема, громадян України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил України, Національної гвардії України або Державної прикордонної служби України на посади рядового складу.

Водночас пункт 4 постанови № 153 встановлює спеціальну правову підставу для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Абзацом другим пункту 4 постанови № 153 передбачено, що одноразова грошова винагорода у розмірі 1 000 000 грн виплачується громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Отже, із наведеного нормативного регулювання вбачається, що для набуття права на винагороду у повному розмірі законодавцем визначено сукупність юридично значимих умов, а саме: належність особи до визначеного складу військовослужбовців; вік до 25 років на момент прийняття або призову; прийняття або призов на військову службу самепід час воєнного стану; продовження проходження військової служби; безпосередня участь у бойових діях у визначених районах; та тривалість такої безпосередньої участі не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою № 153.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу загалом з 18.03.2019, тобто був військовослужбовцем задовго до введення воєнного стану в Україні 24.02.2022. Доказів звільнення позивача з військової служби до 24.02.2022 та його повторного прийняття або призову на військову службу саме під час воєнного стану матеріали справи не містять.

Надані суду документи свідчать про безперервне проходження позивачем військової служби, а відповідач у відзиві прямо посилається на те, що станом на 24.02.2022 позивач уже був діючим військовослужбовцем.

За таких обставин юридично значущим є не те, що позивач на момент початку повномасштабної збройної агресії мав вік до 25 років, а те, що він не був прийнятий і не був призваний на військову службу під час воєнного стану. Його військова служба розпочалася 18.03.2019, тобто майже за три роки до введення воєнного стану.

Отже, позивач не відповідає одній із прямо визначених пунктом 4 постанови № 153 умов, яка має самостійне юридичне значення для набуття права на спірну винагороду.

Наведені позивачем обставини щодо безпосередньої участі у бойових діях судом не заперечуються. З наданих довідок дійсно вбачається, що позивач у різні періоди виконував бойові завдання та безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Разом із тим така обставина підтверджує лише одну з передбачених постановою № 153 умов та не усуває відсутності іншої обов`язкової умови – прийняття або призову на військову службу саме під час воєнного стану.

Факт отримання позивачем бойового травмування не змінює правової оцінки спірних правовідносин.

Абзацом четвертим пункту 4 постанови № 153 передбачено, що військовослужбовцям, які належать до категорії осіб, визначених абзацом другим цього пункту, та брали безпосередню участь у бойових діях менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою у зв`язку, зокрема, з наявністю захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується у повному обсязі. Отже, зазначена норма не створює самостійного права на винагороду для будь-якого військовослужбовця, який отримав поранення або травму, а застосовується лише до осіб, які вже відповідають базовим критеріям, визначеним абзацом другим пункту 4 постанови № 153.

Посилання позивача на бойове травмування не може бути підставою для поширення на нього дії пункту 4 постанови № 153 за відсутності визначеної цим пунктом первинної умови щодо прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану.

Такий підхід узгоджується і з наявною судовою практикою адміністративних судів у справах щодо застосування постанови № 153. Так, у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 у справі № 520/14961/26 суд виходив із того, що право на спірну винагороду визначається саме сукупністю умов, передбачених пунктом 4 постанови № 153, а обставина прийняття особи на військову службу до введення воєнного стану виключає належність такої особи до визначеної постановою категорії.

Аналогічний правовий підхід застосовано Харківським окружним адміністративним судом у рішенні від 03.09.2026 у справі № 520/14292/26, у якому суд зазначив, що перебування військовослужбовця на військовій службі за контрактом станом на 24.02.2022 свідчить про невідповідність особи встановленим постановою № 153 умовам для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн.

Суд також враховує, що відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення, однак конкретні види та розміри грошових виплат визначаються законодавством. Відтак право на конкретну одноразову виплату виникає за наявності передбачених нормативним актом юридичних фактів, а не лише з факту проходження військової служби.

Постанова № 153 спрямована на реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження військової служби визначеними нею категоріями громадян. Пунктом 1 Порядку, затвердженого постановою № 153, визначено, що метою експериментального проекту є, зокрема, удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Спірна виплата не є загальною одноразовою виплатою для всіх військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, а є спеціальною виплатою в межах визначеного Кабінетом Міністрів України експериментального проекту.

Суд не встановив у матеріалах справи доказів того, що позивач до 24.02.2022 був звільнений з військової служби, а після введення воєнного стану прийнятий або призваний на військову службу знову. Наявні докази, навпаки, підтверджують безперервне проходження ним військової служби з 18.03.2019.

Відтак позивач не належить до кола осіб, визначених абзацом другим пункту 4 постанови № 153, а тому правових підстав для нарахування та виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відповідно до зазначеної постанови немає.

Посилання відповідача на те, що позивач отримував інші одноразові види грошового забезпечення, саме по собі не має вирішального значення для даного спору, оскільки право на кожний вид грошового забезпечення визначається відповідними нормативними актами та встановленими ними юридичними фактами. Водночас правильним по суті є висновок відповідача про відсутність у позивача необхідної умови для отримання саме винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови № 153.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною другою цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини суд робить висновок, що відмова військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 є правомірною, оскільки позивач не належить до визначеної цією нормою категорії осіб.

Заявлені позовні вимоги про визнання протиправною відмови відповідача та зобов`язання військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Судовий збір розподілу не підлягає.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук