Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №160/19377/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуСправа №160/19377/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

07.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 в період з 14.01.2024 року по 07.12.2025 року грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розрахованого, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 р. та Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 14.01.2024 року по 31.12.2024 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017 року, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2025 року по 07.12.2025 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017 року, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 та 2025 роки із розрахунку місячного грошового забезпечення (з врахуванням усіх щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення) встановленого відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року та на 01 січня 2025 року, на відповідні тарифні 11 коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017 року, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 14.01.2024 року по день фактичної виплати цього грошового забезпечення, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 у період з 14.01.2024 по 07.12.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка здійснювала нарахування та виплату його грошового забезпечення, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн. Позивач вважає, що такі дії відповідача призвели до заниження розмірів його посадового окладу, окладу за військовим званням, а також похідних від них щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, оскільки, на його думку, починаючи з 29.01.2020 підлягає застосуванню пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первісній редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти. Позивач зазначає, що відповідач, застосовуючи при розрахунку грошового забезпечення незмінну величину 1762,00 грн, фактично продовжив застосування положень пункту 4 постанови №704 у редакції, яка була змінена постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 та в подальшому визнана протиправною і скасована судовими рішеннями. На переконання позивача, після набрання законної сили судовими рішеннями у справі №320/29450/24, якими визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, застосуванню підлягає саме первісна редакція пункту 4 постанови №704 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік. У зв`язку з цим позивач вказує, що за 2024 рік розрахунок його грошового забезпечення мав здійснюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн, а за 2025 рік із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн, а не виходячи із показника 1762,00 грн. Також позивач зазначає, що внаслідок неправильного визначення базових складових грошового забезпечення відповідачем було неправильно обчислено та виплачено інші виплати, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, зокрема надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 та 2025 роки. Крім того, позивач посилається на те, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних йому сум грошового забезпечення він набув право на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Також позивач вважає, що при проведенні перерахунку та виплати належних сум відповідач зобов`язаний здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, а виплату провести за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”. З огляду на викладене, позивач вважає бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому грошового забезпечення у належному розмірі протиправною та просить суд зобов`язати відповідача провести відповідний перерахунок і виплату грошового забезпечення за період проходження військової служби з 14.01.2024 по 07.12.2025.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2026 року зазначена вище справа розподілена та 08.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

13.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду вказану позовну заяву було залишено без руху та надано було позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску з 09.03.2026 року по 07.07.2026 року.

В встановлений Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

27.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : належним чином засвідчені копії наказів про призначення, переміщення, проходження військової служби та зарахування на всі види забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.01.2024 року по 07.12.2025 року; належним чином засвідчені копії розрахункових листів (розрахунково-платіжних відомостей) щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.01.2024 року по 07.12.2025 року із зазначенням усіх складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення); інформацію щодо розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які були встановлені та виплачені ОСОБА_1 у період з 14.01.2024 року по 07.12.2025 року, із зазначенням розрахункової величини, яка застосовувалась при їх визначенні; інформацію щодо нормативно-правових актів та конкретних положень, на підставі яких військовою частиною НОМЕР_1 визначався розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період; належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують застосування при розрахунку грошового забезпечення позивача положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, у тому числі щодо визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовувався як розрахункова величина; інформацію про проведення та розміри виплачених ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 та 2025 роки із зазначенням розміру місячного грошового забезпечення, з якого здійснювався розрахунок таких виплат; належним чином засвідчені копії наказів про виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 та 2025 роки; інформацію щодо проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.01.2024 року по 07.12.2025 року із зазначенням базового місяця, величини приросту індексу споживчих цін, розміру нарахованої та виплаченої індексації за кожний місяць; належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких військова частина НОМЕР_1 здійснювала нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу, а також копії документів, що підтверджують визначення базових місяців грудень 2023 року та січень 2025 року; інформацію щодо проведення виплат компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , а у разі невиплати - письмове пояснення щодо причин її не нарахування та невиплати; інші документи, що підтверджують правомірність нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення та інших належних виплат за спірний період. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 21.08.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

29.07.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позовні вимоги ґрунтуються на помилковому застосуванні до спірних правовідносин редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, яка передбачала визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Відповідач наголосив, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» було змінено механізм визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями. Зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено у редакції, відповідно до якої такі оклади розраховуються виходячи з розміру 1762 грн шляхом множення цієї величини на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023 року, а тому, на переконання відповідача, саме зазначене нормативне регулювання підлягало застосуванню до грошового забезпечення позивача у спірний період. При цьому відповідач звернув особливу увагу на те, що 16.07.2026 року Верховним Судом у справі №320/29450/24 скасовано рішення судів попередніх інстанцій та відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправним і нечинним пункту 2 Постанови №481. У зв`язку із цим відповідач вважав безпідставними посилання позивача на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року у справі №320/29450/24 як на підставу для незастосування Постанови №481. За позицією відповідача, пункт 2 Постанови №481 є чинним, а встановлена ним розрахункова величина 1762 грн підлягала обов`язковому застосуванню. Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що позивач проходив військову службу у ній у період з 14.01.2024 року по 07.12.2025 року, тобто повністю після набрання чинності Постановою №481. Упродовж цього періоду посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача обчислювалися відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481, виходячи з розрахункової величини 1762 грн. Доказів застосування військовою частиною іншого механізму або неправильного застосування відповідних тарифних коефіцієнтів, за твердженням відповідача, матеріали справи не містять. Крім того, відповідач зауважив, що правові висновки Верховного Суду у справах №440/6017/21, №500/1813/21, №400/6214/21, №380/22021/21 та №240/1387/21 були сформульовані стосовно правовідносин, які виникли до 20.05.2023 року, коли після скасування пункту 6 Постанови №103 Кабінетом Міністрів України ще не було встановлено нового механізму визначення посадових окладів військовослужбовців. Після набрання чинності Постановою №481 нормативне регулювання було змінено, тому, на думку відповідача, наведені правові висновки не можуть автоматично поширюватися на спірний період служби позивача. Посилаючись на частину четверту статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII, відповідач зазначив, що саме Кабінет Міністрів України уповноважений установлювати розміри грошового забезпечення військовослужбовців. Закон №2011-XII безпосередньо не визначає конкретної формули обчислення посадових окладів, а тому встановлення Постановою №481 фіксованої розрахункової величини у розмірі 1762 грн, на переконання відповідача, здійснено Кабінетом Міністрів України в межах наданих йому повноважень. З огляду на це військова частина вважала, що під час нарахування позивачу грошового забезпечення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством, а підстави для перерахунку грошового забезпечення та похідних від нього виплат, зокрема грошової допомоги для оздоровлення за 2024 та 2025 роки, відсутні. Щодо заявленої позивачем вимоги про компенсацію втрати частини доходів, відповідач послався на Закон України від 19.10.2000 року №2050-III та Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, зазначивши, що така компенсація пов`язується із порушенням строків виплати належного особі грошового доходу. Відповідач вважав відповідну вимогу передчасною, оскільки спірна сума грошового забезпечення позивачу не була нарахована, а у цій справі фактично вирішується питання про саме існування права на її перерахунок. На підтвердження цієї позиції у відзиві наведено постанови Верховного Суду від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19 та від 21.01.2021 року у справі №160/35/20. Окремо відповідач указав, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до військової частини НОМЕР_1 із самостійною заявою про виплату компенсації втрати частини доходів та прийняття відповідачем рішення про відмову в її виплаті. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 11.12.2020 року у справі №200/10820/19-а, від 09.06.2021 року у справі №240/186/20, від 17.11.2021 року у справі №460/4188/20 та від 04.05.2022 року у справі №200/14472/19-а, відповідач стверджував, що за відсутності такого звернення та відмови право позивача на отримання компенсації ще не було порушено, у зв`язку із чим відповідна позовна вимога є передчасною. З огляду на викладене військова частина НОМЕР_1 просила суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

30.07.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшло клопотання про долучення доказів, в якому відповідач зазначив, що під час подання відзиву на позовну заяву ним помилково не було долучено документи, витребувані судом ухвалою від 27.07.2026 року у справі №160/19377/26. На виконання вимог зазначеної ухвали суду відповідач просив долучити до матеріалів справи витяги з наказів про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та про виключення його зі списків особового складу цієї військової частини, а також довідку про розмір грошового забезпечення позивача. До клопотання відповідачем також додано довіреність на представника ОСОБА_2 , виписку з ЄДР та відповідні документи, зазначені в переліку додатків до клопотання.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у спірний період та перебував на грошовому забезпеченні зазначеної військової частини. Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір між сторонами виник у зв`язку з визначенням розрахункової величини, яка застосовувалася відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а відповідно - й інших залежних від цих величин складових грошового забезпечення. Позивач зазначає, що протягом спірного періоду відповідач здійснював нарахування грошового забезпечення виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн, тоді як, на переконання позивача, мали застосовуватися розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлені законом на 01 січня відповідного календарного року.

Як убачається з наявного в матеріалах справи витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.01.2024 року №14, підполковника ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 01.01.2024 року №1 (по особовому складу) на посаду заступника командира військової частини НОМЕР_1 , ВОС-0413002, який прибув із військової частини НОМЕР_3 , наказано з 13.01.2024 року зарахувати до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення. Цим же наказом позивачу надано п`ять днів - з 14.01.2024 року по 18.01.2024 року - для приймання справ та посади; у наказі також зазначено, що вступний інструктаж з питань охорони праці ним пройдено. Наведені обставини підтверджуються безпосередньо змістом витягу з наказу, наявного на сторінці 1 відповідного документа. наказ 14.01.24

Таким чином, документально підтверджено перебування позивача у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 та на відповідних видах забезпечення починаючи з 13.01.2024 року. Водночас позивач визначив спірний період, за який заявлено вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення, починаючи саме з 14.01.2024 року.

Матеріалами справи також підтверджується, що упродовж періоду проходження позивачем військової служби військова частина НОМЕР_1 здійснювала нарахування та виплату йому грошового забезпечення. При цьому предметом спору є не сам факт перебування позивача на грошовому забезпеченні, а правильність визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням і, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, розмір яких залежить від зазначених окладів.

Зокрема, позивач стверджує, що у період з 14.01.2024 року по 07.12.2025 року відповідач обчислював його грошове забезпечення із застосуванням величини 1762,00 грн. Позивач вважає, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач повинен був застосовувати пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 у спосіб, який передбачає використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

При цьому статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 року встановлено у розмірі 3028 грн. Саме величину 3028 грн позивач визначає як розрахункову для обчислення належних йому посадового окладу та окладу за військовим званням за 2024 рік. У позові також зазначено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» відповідний прожитковий мінімум станом на 01.01.2025 року становив 3028 грн.

Отже, фактично розбіжність між сторонами щодо основної розрахункової величини полягає у застосуванні відповідачем 1762 грн замість 3028 грн, на застосуванні яких у 2024 та 2025 роках наполягає позивач.

Водночас із матеріалів справи встановлено, що нормативне регулювання порядку визначення посадових окладів військовослужбовців до початку спірного періоду зазнало змін. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року, пункт 4 Постанови №704 було викладено в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення цієї величини на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704. На застосуванні саме цієї редакції нормативного акта у спірний період наполягає відповідач.

Наявний у матеріалах справи розрахунок грошового забезпечення містить помісячні відомості щодо складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період його служби у військовій частині НОМЕР_1 . Зазначений документ у сукупності з наказами про зарахування та виключення зі списків особового складу підтверджує фактичне перебування позивача на грошовому забезпеченні відповідача та здійснення відповідних нарахувань протягом спірного періоду.

У свою чергу, проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 припинилося у зв`язку з його переміщенням до іншого місця служби.

Так, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.12.2025 року №297, полковника ОСОБА_1 , командира військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 17.11.2025 року №877 (по особовому складу) на посаду командира військової частини НОМЕР_4 , наказано вважати таким, що 07.12.2025 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби в АДРЕСА_1 , та з 07.12.2025 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вказані обставини зафіксовані на сторінці 2 витягу з наказу від 07.12.2025 року.

Цим же наказом визначено вислугу років позивача у Збройних Силах України станом на дату виключення зі списків особового складу: календарна - 27 років 04 місяці 10 днів; пільгова - 00 років 05 місяців 12 днів; загальна - 27 років 09 місяців 22 дні. Крім того, у наказі зафіксовано відомості щодо використання позивачем щорічних основних відпусток, а саме: щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана; за 2023 рік використана у кількості 30 діб; за 2024 рік - у кількості 30 діб; за 2025 рік - у кількості 30 діб, з 17.03.2025 року по 31.03.2025 року та з 10.11.2025 року по 24.11.2025 року.

Також у наказі від 07.12.2025 року №297 прямо зазначено, що грошова допомога на оздоровлення за 2025 рік позивачу виплачена, натомість матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не виплачено. Крім того, на підставі відповідних нормативних актів і рішення Міністра оборони України позивачу визначено до виплати надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% та премію у розмірі 390% за 7 днів грудня 2025 року.

На сторінці 3 цього ж витягу з наказу відображено відомості щодо додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168. Зокрема, зазначено про виплату позивачу додаткової винагороди з розрахунку 30 000 грн на місяць за період з 01.11.2025 року по 30.11.2025 року у сумі 12 000 грн, а за період з 01.12.2025 року по 06.12.2025 року - у сумі 5806,45 грн. У наказі також зазначено, що грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток учасникам бойових дій за 2017–2025 роки позивач не отримував, додаткова відпустка як особі, яка має статус учасника бойових дій, за 2025 рік йому не надавалася.

Отже, з досліджених доказів судом встановлено таку послідовність юридично значимих обставин: позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення з 13.01.2024 року; заявлений у позові спірний період розпочинається з 14.01.2024 року; протягом 2024-2025 років військова частина НОМЕР_1 нараховувала та виплачувала позивачу грошове забезпечення із застосуванням установленої пунктом 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481 розрахункової величини 1762 грн; позивач вважає належною розрахунковою величиною прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 року та 01.01.2025 року - 3028 грн; 07.12.2025 року позивач вибув до нового місця служби та був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і всіх видів забезпечення.

У подальшому між сторонами виник спір щодо правильності проведених відповідачем нарахувань. Позивач звертався до військової частини НОМЕР_1 з питання проведення належних, на його переконання, виплат, однак отримав відмову, після чого звернувся до суду за захистом порушеного, як він вважає, права. Саме відмову відповідача провести перерахунок грошового забезпечення виходячи з іншої розрахункової величини позивач розцінює як протиправну поведінку суб`єкта владних повноважень.

При цьому під час формування правової позиції позивач виходив, серед іншого, з того, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 пункт 2 Постанови №481 було визнано протиправним та нечинним, а постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року зазначене рішення залишено без змін. На цій підставі позивач стверджував про необхідність застосування первісної редакції пункту 4 Постанови №704.

Як убачається з листа Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України, 16.07.2026 року Верховний Суд за результатами касаційного перегляду справи №320/29450/24 задовольнив касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, скасував рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року й ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зі змісту зазначеного листа також убачається, що Верховний Суд виходив із того, що Кабінету Міністрів України делеговано повноваження встановлювати умови, порядок і розміри складових грошового забезпечення військовослужбовців. Верховний Суд визнав помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у Кабінету Міністрів України повноважень установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, у тому числі у твердому (фіксованому) розмірі.

Вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_1 у період з 14.01.2024 року по 07.12.2025 року неправомірно здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, внаслідок чого, на переконання позивача, було занижено розміри його посадового окладу, окладу за військовим званням та залежних від них щомісячних і одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а відповідач не здійснив відповідного перерахунку та виплати належних сум, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

За змістом статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

При цьому частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, саме Кабінет Міністрів України на законодавчому рівні наділений повноваженнями щодо визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців та механізму їх обчислення.

На реалізацію наведених законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних коефіцієнтів та інші складові механізму визначення їх грошового забезпечення.

Щодо розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Суд ураховує, що правове регулювання порядку визначення посадових окладів військовослужбовців протягом дії Постанови №704 неодноразово змінювалося.

У первісній редакції пункту 4 Постанови №704 передбачалося визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 пункт 4 Постанови №704 було змінено.

У подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.

Саме у зв`язку із цим Верховним Судом у низці справ було сформовано правові висновки щодо необхідності після 29.01.2020 року визначати посадові оклади та оклади за військовими званнями із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Разом з тим суд наголошує, що наведена судова практика стосувалася іншого нормативного регулювання, яке існувало до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №481.

Так, Кабінетом Міністрів України 12.05.2023 року прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704».

Пунктом 2 Постанови №481 пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, якою встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Законодавство України

Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023 року.

Таким чином, починаючи з 20.05.2023 року нормативне регулювання механізму визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями було змінено самим Кабінетом Міністрів України: замість прив`язки розрахункової величини до прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року пунктом 4 Постанови №704 безпосередньо встановлено фіксовану розрахункову величину - 1762 грн.

У цій справі позивач заявляє вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 14.01.2024 року по 07.12.2025 року, тобто весь спірний період виник після 20.05.2023 року, коли пункт 4 Постанови №704 вже діяв у редакції Постанови №481.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач у зазначений період обчислював посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача саме відповідно до такого нормативного регулювання, тобто виходячи з величини 1762 грн.

Вирішальне значення для оцінки доводів сторін має правова позиція, сформульована Верховним Судом у постанові від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, адміністративне провадження №К/990/31448/25.

У зазначеній справі безпосереднім предметом судового контролю був пункт 2 Постанови №481, яким пункт 4 Постанови №704 викладено у редакції, що передбачає застосування фіксованої розрахункової величини 1762 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, пункт 2 Постанови №481 було визнано протиправним та нечинним.

Однак постановою Верховного Суду від 16.07.2026 року касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено, зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Постанова Верховного Суду набрала законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Законодавство України

Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, на які посилався позивач на підтвердження протиправності пункту 2 Постанови №481, скасовані Верховним Судом, а тому не можуть бути покладені в основу висновку про протиправність дій військової частини НОМЕР_1 .

Більше того, Верховний Суд у справі №320/29450/24 розглядав питання застосування частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII та пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII саме у контексті повноважень Кабінету Міністрів України визначити у пункті 4 Постанови №704 фіксовану величину 1762 грн.

Верховний Суд виходив із того, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України право встановлювати умови, порядок та розміри складових грошового забезпечення військовослужбовців.

При цьому Верховний Суд урахував правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 15.09.2021 року у справі №640/33771/20 та від 09.06.2022 року у справі №520/2098/19, відповідно до яких питання грошового забезпечення військовослужбовців та прирівняних до них осіб належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Цей зміст правової позиції Верховного Суду відображений також у долученому відповідачем листі Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України.

Верховний Суд дійшов висновку про помилковість твердження судів попередніх інстанцій про те, що Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі.

Крім того, у постанові від 16.07.2026 року Верховний Суд звернув увагу на юридичну природу пункту 2 Постанови №481 як норми, якою внесено зміну до іншого нормативно-правового акта.

Верховний Суд зазначив, що після набрання Постановою №481 чинності сформульована нею нова редакція пункту 4 стала складовою саме Постанови №704, тоді як пункт 2 Постанови №481 як норма про внесення зміни виконав свою регулятивну функцію. У зв`язку із цим Верховний Суд визнав помилковою судову оцінку пункту 2 Постанови №481 як такого, що продовжував самостійно регулювати спірні правовідносини.

Зазначене має принципове значення для цієї справи, оскільки з 20.05.2023 року безпосередньою нормою, яка визначала механізм обчислення посадових окладів військовослужбовців, був уже пункт 4 Постанови №704 у редакції, сформованій Постановою №481, тобто норма про застосування величини 1762 грн.

Тому посилання позивача на те, що скасування пункту 6 Постанови №103 у справі №826/6453/18 автоматично зумовлює необхідність застосовувати протягом 2024–2025 років первісну редакцію пункту 4 Постанови №704, суд вважає необґрунтованим.

Правовідносини, які виникли після 20.05.2023 року, регулюються наступною редакцією пункту 4 Постанови №704.

Інакше тлумачення фактично означало б неврахування нормативної зміни, внесеної Кабінетом Міністрів України до Постанови №704 у 2023 році.

Суд також враховує посилання позивача на правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 4 Постанови №704, сформовані, зокрема, у справах №440/6017/21, №500/1813/21, №400/6214/21, №380/22021/21, №240/1387/21.

Проте ці висновки сформовані стосовно правовідносин, які виникли до набрання чинності Постановою №481, тобто за іншого нормативного регулювання.

До 20.05.2023 року предметом правової оцінки було питання про наслідки скасування пункту 6 Постанови №103 та застосування пункту 4 Постанови №704 після 29.01.2020 року.

Натомість у цій справі весь заявлений позивачем період - 14.01.2024 року - 07.12.2025 року - знаходиться після зміни нормативного регулювання Постановою №481.

Відповідно, висновки Верховного Суду, сформовані щодо попередньої редакції пункту 4 Постанови №704, не можуть бути механічно перенесені на правовідносини, які виникли після набрання чинності його новою редакцією.

Саме необхідність розмежування цих періодів підтверджується й матеріалами відзиву відповідача.

Більше того, актуальна для предмета цього спору правова оцінка повноважень Кабінету Міністрів України щодо прийняття Постанови №481 надана Верховним Судом саме у постанові від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, яку суд відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України враховує при застосуванні відповідних норм права.

Суд не приймає доводи позивача про те, що встановлення Кабінетом Міністрів України фіксованої розрахункової величини 1762 грн суперечить пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII.

Саме питання співвідношення положень частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII та пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII було предметом касаційного перегляду у справі №320/29450/24. Верховний Суд не погодився з підходом судів попередніх інстанцій, які вважали встановлення Урядом фіксованої розрахункової величини 1762 грн таким, що суперечить Закону №1774-VIII.

Отже, сама по собі обставина, що величина 1762 грн чисельно відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2018 року, не означає, що після 20.05.2023 року відповідач продовжував застосовувати «прожитковий мінімум станом на 01.01.2018 року».

Після набрання чинності Постановою №481 юридичною підставою для застосування величини 1762 грн є безпосередньо пункт 4 Постанови №704 у новій редакції, в якому 1762 грн визначено як самостійну фіксовану розрахункову величину.

Це розмежування є суттєвим для правильного вирішення спору.

Щодо вимог про перерахунок грошового забезпечення за 2024-2025 роки.

Як установлено судом, позивач перебував на грошовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 у заявлений ним спірний період, а 07.12.2025 року був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Таким чином, на момент виникнення всіх спірних правовідносин пункт 4 Постанови №704 передбачав визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення 1762 грн на відповідний тарифний коефіцієнт.

Доказів того, що відповідач при визначенні грошового забезпечення позивача застосував розрахункову величину, відмінну від передбаченої чинним на той час пунктом 4 Постанови №704, або неправильно застосував відповідний тарифний коефіцієнт, матеріали справи не містять. Аналогічна фактична обставина наведена відповідачем у відзиві. Відзив

За таких обставин суд доходить висновку, що нарахування військовою частиною НОМЕР_1 грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.01.2024 року по 31.12.2024 року та з 01.01.2025 року по 07.12.2025 року виходячи з розрахункової величини 1762 грн відповідало нормативному регулюванню, чинному у відповідний період.

Тому правові підстави для зобов`язання відповідача здійснити повторне нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2024 року та 01.01.2025 року, відсутні.

Щодо похідних складових грошового забезпечення та одноразових виплат.

Позивач також просить провести перерахунок надбавки за вислугу років, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розміри яких визначаються з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням.

Однак зазначені вимоги є похідними від основної вимоги щодо зміни розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Оскільки суд не встановив протиправності застосування відповідачем у спірний період величини 1762 грн, відсутня первинна правова підстава для перерахунку тих виплат, розмір яких обчислювався на основі посадового окладу та/або окладу за військовим званням.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що наказом від 07.12.2025 року №297 зафіксовано виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, а також визначено відповідні складові грошового забезпечення на момент вибуття до нового місця служби.

Отже, вимоги про перерахунок щомісячних та одноразових виплат із застосуванням іншої базової величини також задоволенню не підлягають.

З цих же підстав відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача в частині здійснення відповідних виплат за КЕКВ 2112, утримання військового збору та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, оскільки такі вимоги є залежними від установлення факту недоплати основної суми грошового забезпечення, якого судом у межах заявлених підстав позову не встановлено.

Щодо компенсації втрати частини доходів.

Окремо суд надає оцінку вимозі про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 14.01.2024 року по день фактичної виплати.

Правові засади здійснення такої компенсації визначає Закон України від 19.10.2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Статтями 1, 2 Закону №2050-III передбачено здійснення компенсації у випадку порушення встановлених строків виплати доходів, а під доходами у розумінні цього Закону охоплюється, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідний механізм конкретизовано Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Верховний Суд у постанові від 09.06.2021 року у справі №240/186/20, уточнюючи висновок, викладений у постанові від 11.12.2020 року у справі №200/10820/19-а, зазначив, що необхідною передумовою звернення до суду з вимогою про компенсацію втрати частини доходів є звернення особи до відповідного підприємства, установи чи організації із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159. Право на судовий захист у такому спорі виникає після відмови уповноваженого органу у виплаті відповідної компенсації.

Аналогічний підхід підтримано Верховним Судом у постанові від 17.11.2021 року у справі №460/4188/20.

Матеріали цієї справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 до звернення до суду подавав військовій частині НОМЕР_1 окрему вимогу саме про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159, а військова частина прийняла рішення про відмову в її виплаті. На цю обставину відповідач також посилається у відзиві.

Водночас у цій справі не встановлено й основної передумови для заявленої позивачем компенсації в тому вигляді, в якому сформульована позовна вимога, оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для перерахунку грошового забезпечення із застосуванням замість 1762 грн прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного року.

За таких обставин вимога про компенсацію втрати частини доходів не може бути задоволена.

При цьому суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19 наголошував: механізм компенсації застосовується у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати відповідних грошових доходів.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 підтверджено наявність нормативних підстав для застосування при обчисленні грошового забезпечення позивача у період з 14.01.2024 року по 07.12.2025 року розрахункової величини 1762 грн, установленої пунктом 4 Постанови №704 у редакції, сформованій Постановою №481.

Ключові доводи позивача фактично ґрунтуються на необхідності застосування до спірного періоду правового регулювання, яке передувало набранню чинності Постановою №481, а також на судових рішеннях у справі №320/29450/24, які станом на час вирішення цього спору скасовані Верховним Судом.

Постановою Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24 остаточно скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року та відмовлено у позові щодо пункту 2 Постанови №481. Верховний Суд при цьому підтвердив наявність у Кабінету Міністрів України повноважень щодо нормативного визначення механізму та розрахункових параметрів грошового забезпечення військовослужбовців. Законодавство України.

Відтак у суду відсутні правові підстави вважати протиправними дії чи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку посадового окладу, окладу за військовим званням та залежних від них складових грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2024 року та 01.01.2025 року.

Відсутність підстав для задоволення основної вимоги про перерахунок грошового забезпечення зумовлює також відсутність підстав для задоволення похідних вимог про перерахунок щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, здійснення відповідних податкових компенсацій та виплату компенсації втрати частини доходів у заявленому позивачем вигляді.

З огляду на викладене, оцінивши докази відповідно до статті 90 КАС України та врахувавши правові висновки Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення, у зв`язку із чим у задоволенні адміністративного позову належить відмовити у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник