Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №160/11032/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуСправа №160/11032/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

24.04.2026р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 та, з урахуванням уточнених позовних вимог від 05.06.2026р., просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене протоколом від 27.02.2026 року №16, в частині відмови позивачу у наданні відстрочки від призову;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч.1 ст.23 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за результатами розгляду якої прийняти рішення по суті поданої заяви.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.02.2026р. ним було подано заяву та усі відповідні документи до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою оформлення відстрочки на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з тим, що він має батька – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якому встановлено другу групу інвалідності в результаті нещасного випадку на виробництві. 25.11.2025р. шлюб між батьками позивача розірвано. За результатами розгляду поданої заяви відповідачем було відмовлено у наданні відстрочки з причин наявності інших повнолітніх родичів, які мають здійснювати догляд за хворим, а саме: рідної сестри, яка є невійськовозобов`язаною та відповідно до закону зобов`язана його утримувати. Позивач зазначив, що він дійсно має рідну сестру, яка постійно проживає на території Польщі та має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, у зв`язку з чим, не має ні фізичної, ні фактичної та об`єктивної можливості здійснювати догляд за батьком. На думку позивача, сам факт існування родинних відносин не може свідчити про наявність у такої особи реальної можливості здійснювати догляд за особою з інвалідністю, оскільки така можливість має оцінюватися з урахуванням конкретних життєвих обставин, зокрема місця проживання особи, її сімейного стану, наявності утриманців, а також реальної спроможності забезпечити постійний догляд. Позивач не погоджується з прийнятим рішенням відповідачем, оформленим протоколом №16 від 27.02.2026 про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, вважає таку відмову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 21.05.2026р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності оспорюваного рішення, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також зазначеною ухвалою суду у відповідача у порядку ст.80 КАС України були витребувані наступні копії документів, а саме:

- копію або витяг з протоколу від 27.02.2026р. №16 про відмову у наданні відстрочки позивачеві.

Зазначена ухвала суду разом з адміністративним позовом була направлена та отримана відповідачем у його електронному кабінеті 30.04.2026р. (адміністративний позов) та 22.05.2026р. (ухвала суду) в робочий час, що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, про що свідчать довідки про доставку електронного листа, наявними у справі.

На виконання вимог вище зазначеної ухвали суду, 03.06.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні даного позову позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що позивач є військовозобов`язаним, який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , 23.02.2026р. об 15 год. 15 хв. (Вх. №694/зв) через систему електронного документообігу (СЕДО) до відповідача від центру надання адміністративних послуг надійшла письмова заява позивача за №2026023-532264 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У ході розгляду наданих позивачем документів, комісією відповідача було встановлено, що його батько - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 є особою з інвалідністю другої групи, при цьому, у позивача є рідна сестра – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка є також донькою ОСОБА_2 та постійно проживає на території Республіки Польщі, що підтверджується письмовою заявою від 18.02.2026 року доданої до заяви про надання відстрочки. 27.02.2026р. комісією відповідача у формі протоколу №16 було прийнято рішення: «Відмовлено. Є інші повнолітні родичі, які мають здійснювати догляд за хворим». Відповідач зазначив, що відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу, при цьому, перебування (проживання) особи за кордоном не звільняє її від обов`язку здійснювати утримання та догляд за батьками з І чи ІІ групою інвалідності згідно вимог п.13 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 30.09.2026р. у зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, велику завантаженість справами військовослужбовців та, як наслідок, об`єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 30.09.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 30.09.2026р. тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянин України ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчать копія паспорту позивача серії НОМЕР_1 від 07.02.2024р., копією витягу з реєстру територіальної громади №2025/019426922 від 30.12.2025р. та копія військово-облікового документу у застосунку «Резерв+».

За даними копії вказаного ВОД, сформованого у мобільному додатку «Резерв+» 09.04.2026, видно що ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , номер в реєстрі Оберіг: 200920221425232400057; звання – Молодший лейтенант; ВОС: 030400 бойове застосування з`єднань, військових частин і підрозділів наземної артилерії; дані постанови ВЛК: придатний; дата ВЛК: 24.10.2023р.; тип відстрочки – відсутній; дата уточнення даних 12.07.2024р. із відміткою «Дані уточнено вчасно».

Позивач у справі, має батька ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджується копією актового запису про народження № 616 від 09.04.2026, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 07.07.1998р., пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 від 07.05.2025р. та витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 152/25/1285/Р (діагноз: F07/2 у результаті нещасного випадку).

25.11.2025р. шлюб між батьками позивача ( ОСОБА_2 (батьком) та ОСОБА_4 (матір`ю) був розірваний, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №118.

Також, позивач має рідну сестру – ОСОБА_5 (після змінила прізвище на ОСОБА_6 ) ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка постійно проживає на території Республіки Польща та має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, що підтверджується копією актового запису про народження №431 від 09.04.2026р., нотаріально посвідченою заявою сестри від 18.02.2026р., свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 та свідоцтвами про народження дітей.

Так, 23.02.2026р. у встановленому порядку позивач подав заяву та всі відповідні підтвердні документи до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з тим, що він має батька з другою групою інвалідності, що підтверджується змістом поданої заяви №2026023-532264 від 23.02.2026р.

За результатами розгляду вказаної заяви повідомленням №2560 від 02.04.2026 позивача було проінформовано про те, що комісією відповідача ухвалено рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яке оформлено протоколом №16 з причини: «Є інші повнолітні родичі, які мають здійснювати догляд за хворим», що підтверджується змістом цих документів наявних в матеріалах справи.

Вважаючи вказане рішення відповідача про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації протиправним, з метою захисту своїх порушених прав, позивач звернувся з даним позов до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку із військовою агресією рф проти України, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.

На момент розгляду даної адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває та є продовженим.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до статті 1 Закону №3543-XII встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації встановлені статтею 22 Закону № 3543-XII.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону №3543-XII передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

При цьому, статтею 23 Закону №3543-XII передбачено, що для деяких категорій громадян встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154) установлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

А згідно до положень пункту 9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Приписами пункту 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (Порядок № 560).

Відповідно до п. 56 Порядку № 560 передбачено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Пунктом 58 Порядку № 560 (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача із відповідною заявою) визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Адміністратор центру невідкладно засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг формує та передає заяву відповідно до Порядку подання через центри надання адміністративних послуг із використанням засобів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг заяв про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2979), - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2025 р. № 1364.

Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом (Центральним управлінням або регіональним органом СБУ чи відповідним підрозділом розвідувального органу) не пізніше ніж протягом одного робочого дня з дня її отримання.

Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі).

Згідно абз. 2 пункту 58-1 Порядку №560 передбачено, що військовозобов`язані, які відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку, про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а за умови наявності кількох військовозобов`язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.

Відповідно до п. 60 Порядку № 560 передбачено, що Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом 5-ти робочих днів з дати його отримання.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.

У разі позитивного рішення комісії відомості щодо надання відстрочки (строк відстрочки та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку) протягом одного дня з дати прийняття такого рішення вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та відображаються в електронному кабінеті призовника, військовозобов`язаного, резервіста, а не пізніше двох днів з дати прийняття такого рішення заявникові повідомляється про це у способи, визначені цим пунктом, та видається роздрукований (оновлений) військово-обліковий документ, сформований відповідно до Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2978), або довідка за формою згідно з додатком 6 (для військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів).

У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки за результатами розгляду заяви про надання відстрочки, поданої через центр надання адміністративних послуг, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє відповідному центру надання адміністративних послуг та надсилає заявникові повідомлення про відмову у наданні відстрочки (додаток 7) на зазначену у заяві адресу електронної пошти.

Рішення комісії може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Так, як зазначалось вище, військовозобов`язаним до заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

За Додатком 5 до згаданого Порядку №560 такими документами мають бути, а саме:

- для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;

- для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження);

- для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Отже, із аналізу приписів згаданого Порядку № 560 слідує, що ним визначено чіткий алгоритм вчинення дій військовозобов`язаним та прийняття рішень територіальним центром комплектування та соціальної підтримки щодо питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

За вказаними нормами Порядку №560 військовозобов`язаний має право на особисте подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку.

Враховуючи викладене, підтвердними документами, які надають право на відстрочку, особам, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи є такі документи: для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи – довідка МСЕК або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення, заява (у разі потреби) із зазначенням особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання; для військовозобов`язаного – документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження), документи, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи - за Додатком 5 до Порядку №560.

Як встановлено судом із матеріалів справи, 23.02.2026р. позивач звернувся до відповідної ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ, яка була зареєстрована у ТЦК та СП за вх. №694/зв, про що зазначає сам відповідач у своєму відзиві, а також свідчить зміст копії наведеної заяви.

До зазначеної заяви на підтвердження наявності батька з інвалідністю II групи та здійснення його утримання позивачем були додані копія витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №152/25/1285/Р від 23.04.2025р., свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 07.07.1998р., паспорт батька, пенсійне посвідчення батька № НОМЕР_3 від 07.05.2025р., заява батька за формою 15, свідоцтво про розірвання шлюбу між батьками серії НОМЕР_4 від 25.11.2025р., свідоцтво про народження сестри, документ що підтверджує перебування сестри за кордоном та її неможливість здійснювати догляд за батьком.

Зазначений перелік документів для надання відстрочки є вичерпним та узгоджується із переліком, який наведений вище та визначений Додатком 5 до Порядку №560.

В той же час, за результатами розгляду вказаної вище заяви позивача, відповідною ІНФОРМАЦІЯ_7 було прийняте рішення, оформлене Протоколом №16 від 27.02.2026р. за п. 23 якого, у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, було відмовлено.

Також позивачеві було направлено і повідомлення за №2560 від 02.04.2026 у якому повідомлено про відмову у наданні відстрочки.

У вказаних рішенні та повідомленні були зазначені такі причини відмови: «Є інші повнолітні родичі, які мають здійснювати догляд за хворим».

Разом з тим, суд вважає, що аналіз зазначених обставин, які були обрані підставами для відмови у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та норм вищенаведеного чинного законодавства у їх сукупності, свідчить про те, що висловлена відповідачем відмова у наданні відстрочки від призову у оспорюваному протоколі ґрунтується на хибному тлумаченні відповідачем приписів пункту 13 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ, виходячи з наступного.

Як зазначено, пункт 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ регламентує можливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаному у зв`язку з наявністю у нього, в даному випадку, батька з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані його утримувати.

При цьому, положеннями Додатку 5 до Порядку №560 встановлений перелік документів, який надається у разі наявності у військовозобов`язаного інших осіб з числа не військовозобов`язаних та які зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, зокрема документів, що підтверджують неможливість здійснювати таке утримання.

Тобто, вказану норму слід тлумачити не лише як юридичну чи фізичну відсутність таких осіб, але й як об`єктивну неможливість виконання такими членами сім`ї, зокрема першого ступеня споріднення обов`язків по здійсненню догляду за особою, з певних об`єктивно існуючих причин.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 виснував, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Таким чином, законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, яким є, зокрема спільне проживання.

Фізична наявність дочки, яка не проживає з батьком однією сім`єю, не є членом його сім`ї, яка на даний час постійно проживає на території Республіки Польща та має на утриманні трьох неповнолітніх дітей вказує на ту обставину, що з об`єктивних причин донька не має змоги і фактичної можливості здійснювати (а батько отримувати) відповідний догляд.

А отже, враховуючи наведені встановлені обставини, суд приходить до висновку, що донька ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи – ОСОБА_7 не може здійснювати догляд та утримання за своїм батьком.

Наявність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати ОСОБА_2 (батька позивача), крім позивача, судом не встановлено, а відповідачем таких доказів не надано.

У контексті наведених встановлених судом обставин та аналізу приписів згаданого вище чинного законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine" (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини".

Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.01.2024 по справі №240/4894/23.

З цього приводу суд зазначає, що приведену у пункту 13 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ умову, як відсутність інших осіб, з числа не військовозобов`язаних та які зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, можна розтлумачити таким чином, що це не означає лише фізичної відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд, а також відсутність об`єктивної можливості здійснювати такий догляд (в даному випадку неможливість повернення із-за кордону), оскільки в протилежному випадку, особа, яка потребує догляду, буде позбавлена догляду з боку близької особи, тобто, не буде досягнута мета, на яку має законні очікування така особа.

За викладених обставин, із аналізу встановлених судом обставин та приписів чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з наявністю у нього батька з інвалідністю ІІ групи ( ОСОБА_2 ) та необхідністю здійснення утримання щодо нього, подані позивачем копії документів є достатніми для надання йому відстрочки з підстав визначених пунктом 13 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ, а відтак, рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_4 , оформлене протоколом №16 від 27.02.2026р. (пункт 23 цього рішення) про відмову у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з причин наявності інших повнолітніх родичів, які мають здійснювати догляд за хворим, є протиправним, тому підлягає скасуванню.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування – ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, у ході судового розгляду даної справи, правомірність оспорюваного рішення, оформленого Протоколом №16 від 27.02.2026р. (пункт 23 цього рішення) про відмову у наданні позивачеві – ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ з причин – наявності інших повнолітніх родичів, які мають здійснювати догляд за хворим, з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу вищенаведеного чинного законодавства, належними, достатніми та допустимими доказами відповідачами не доведена.

Є безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача з приводу того, що перебування (проживання) до доньки за кордоном не звільняє її від обов`язку здійснювати утримання та догляд за батьками з І та ІІ групою інвалідності, з урахуванням того, як було зазначено судом вище, лише «юридична наявність» таких осіб не означає реальну можливість цих осіб здійснювати догляд за батьками з інвалідністю з урахуванням об`єктивних та фактичних причин неможливості його здійснення, зокрема, постійне проживання доньки за кордоном та перебування на її утриманні трьох неповнолітніх дітей, а тому зазначені встановлені обставини свідчать про те, що остання реально не може здійснювати догляд за своїм батьком, зазначені обставини відповідачем були проігноровані.

Вказане правозастосування узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24.

Інші доводи відповідача не заслуговують на увагу, оскільки вищевикладених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність прийняття відповідачами як суб`єктами владних повноважень оспорюваного рішення, оформленого Протоколом №16 від 27.02.2026р. (пункт 23 цього рішення) про відмову у наданні позивачеві – ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту13 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ з причин – наявності інших повнолітніх родичів, які мають здійснювати догляд за хворим, суд приходить до висновку, що наведене спірне рішення є таким, що прийняте не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Приймаючи до уваги викладене, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення, оформленого Протоколом №16 від 27.02.2026р. (пункт 23 цього рішення) про відмову у наданні позивачеві – ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту13 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ з причин – наявності інших повнолітніх родичів, які мають здійснювати догляд за хворим, були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання наведеного рішення протиправним та його скасування.

Також, оскільки у ході судового розгляду даної справи встановлено протиправність прийняття вищенаведеного оспорюваного рішення про відмову позивачеві у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, підлягають і задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч.1 ст.23 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За викладених обставин, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень у цій справі на користь позивача понесені ним згідно квитанції ID:8668-4703-7852-8701 від 24.04.2026р. судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331 грн. 20 коп. з урахуванням розміру ставки судового збору за подання позову немайнового характеру, встановленого ст.4 Закону України «Про судовий збір» та виходячи з вимог ч.1 ст.139 наведеного Кодексу.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 27.02.2026 року №16, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову.

Зобов`язати Комісію з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч.1 ст.23 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за результатами розгляду якої прийняти рішення по суті поданої заяви.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва