Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №160/19717/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуСправа №160/19717/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 08.07.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 51 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 07.05.2026 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком (встановленого Законом України «про Державний бюджет України на 2026 рік» ) відповідно до ст. 51 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 2. Позивач зазначає, що відповідно до матеріалів його пенсійної справи йому нараховується та виплачується щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 170,82 грн, визначеному згідно з підпунктом 2 пункту 13 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210. Не погоджуючись із таким розміром додаткової пенсії, 07.05.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення її перерахунку та виплату в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону України від 06.06.1996 року №230/96-ВР. Однак листом від 05.06.2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відсутність підстав для проведення відповідного перерахунку, посилаючись на те, що зміни до постанови Кабінету Міністрів України №1210 не вносилися, а додаткова пенсія виплачується позивачу відповідно до чинного законодавства та входить до складу його пенсійної виплати. На переконання позивача, така відмова є протиправною, оскільки статтею 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР для осіб, віднесених до категорії 2, було встановлено щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Подальше внесення змін до зазначеної статті Законом України від 28.12.2014 року №76-VIII, якими визначення порядку та розмірів такої пенсії передано Кабінету Міністрів України, на думку позивача, призвело до звуження раніше встановлених державою соціальних гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Обґрунтовуючи свою правову позицію, позивач посилається на положення статей 3, 8, 16, 22, 46, 50 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 та від 03.04.2024 року №4-р(І)/2024, а також на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.12.2024 року у справі №240/1121/24 та від 04.11.2025 року у справі №580/5022/24. Позивач вважає, що правовий підхід Верховного Суду стосовно необхідності збереження встановлених законом соціальних гарантій при визначенні розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 50 Закону №796-XII, підлягає застосуванню також до спірних правовідносин, урегульованих статтею 51 цього Закону, з огляду на однорідність відповідних соціальних гарантій. Крім того, позивач зазначає, що з 01.01.2026 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшено до 2595,00 грн, що, на його переконання, має враховуватися під час визначення належного йому розміру додаткової пенсії. З огляду на викладене, вважаючи порушеним своє право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 07.05.2026 року перерахунок і виплату такої пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 51 Закону №796-XII.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 10.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

14.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

30.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 2.

З матеріалів пенсійної справи позивача вбачається, що йому призначено пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку. Водночас до складу пенсійної виплати позивача включено щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, як особі, віднесеній до категорії 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зокрема, відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку пенсії та відповіді органу Пенсійного фонду позивачу виплачується щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до підпункту 2 пункту 13 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у фіксованому розмірі 170,82 грн. Зазначена обставина також відображена у матеріалах пенсійної справи, наданих відповідачем.

Не погодившись із визначенням розміру вказаної додаткової пенсії у фіксованій сумі 170,82 грн, 07.05.2026 року представник позивача - адвокат Дзісь Андрій Романович - звернувся в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо перерахунку пенсії.

У вказаній заяві представник позивача, посилаючись на положення статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону України №230/96-ВР, зазначив, що особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачалася у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У зв`язку із цим заявник просив здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, саме у зазначеному розмірі.

Крім того, у заяві від 07.05.2026 року представник позивача просив надати актуальні розрахунки з матеріалів пенсійної справи станом на травень 2026 року, а саме протокол-рішення, розрахунок страхового стажу та розрахунок заробітку.

За результатами розгляду зазначеного звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало відповідь, якою повідомило про відсутність підстав для здійснення запитуваного позивачем перерахунку.

Зі змісту відповіді органу Пенсійного фонду вбачається, що відповідач виходив із того, що згідно з підпунктом 2 пункту 13 Порядку №1210 особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, встановлена у розмірі 170,82 грн. Відповідач також зазначив, що станом на дату розгляду звернення зміни до постанови Кабінету Міністрів України №1210 щодо відповідного розміру виплати внесені не були, а тому додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, виплачується ОСОБА_1 відповідно до чинного, на думку відповідача, нормативного регулювання та входить до складу його пенсійної виплати. Факт відмови у проведенні перерахунку та наведені відповідачем мотиви також викладені у позовній заяві.

Одночасно з відповіддю на звернення позивача відповідачем було надано матеріали його пенсійної справи, зокрема розрахунок пенсії, відомості щодо страхового стажу та заробітної плати. Із наданого розрахунку вбачається, що пенсія позивача обчислюється як пенсія за віком, а у складі пенсійної виплати окремою складовою враховано додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Таким чином, між сторонами фактично відсутній спір щодо належності ОСОБА_1 до категорії 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також щодо самого права позивача на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю. Спірним у цій справі є розмір такої додаткової пенсії та нормативно-правове регулювання, яке підлягає застосуванню для його визначення.

Позивач наполягає на необхідності визначення розміру додаткової пенсії відповідно до статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР - у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, тоді як відповідач продовжує здійснювати її виплату у фіксованому розмірі 170,82 грн відповідно до Порядку №1210. Саме з вимогою про перерахунок додаткової пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком позивач звертався до відповідача 07.05.2026 року.

Не погодившись із відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у здійсненні такого перерахунку та вважаючи, що виплата додаткової пенсії у розмірі 170,82 грн порушує його право на належне пенсійне забезпечення, 08.07.2026 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та зобов`язати відповідача здійснити її перерахунок і виплату з 07.05.2026 року відповідно до статті 51 Закону №796-XII.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Статтею 16 Конституції України встановлено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я та встановлює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України від 28.02.1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).

Зазначений Закон установлює особливий механізм соціального захисту громадян, які зазнали впливу радіаційного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема шляхом надання їм відповідних пільг, компенсацій та пенсійних виплат.

При цьому встановлені Законом №796-XII соціальні гарантії мають компенсаційний характер та спрямовані на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю громадян унаслідок Чорнобильської катастрофи.

За змістом статті 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, установлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Отже, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, є самостійною складовою пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та має спеціальне цільове призначення.

Статтею 51 Закону №796-XII у редакції Закону України від 06.06.1996 року №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» було передбачено призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3 та 4, у таких розмірах:

особам, віднесеним до категорії 2, - 30 відсотків мінімальної пенсії за віком;

особам, віднесеним до категорії 3, - 25 відсотків мінімальної пенсії за віком;

особам, віднесеним до категорії 4, - 15 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, законодавець безпосередньо визначив розмір відповідної соціальної гарантії у відсотковому співвідношенні до мінімальної пенсії за віком, забезпечивши залежність розміру додаткової пенсії від зміни встановленого законом соціального стандарту.

У подальшому Законом України від 28.12.2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 51 Закону №796-XII було викладено в новій редакції, якою, зокрема, для осіб категорії 2 передбачено додаткову пенсію у розмірі 15 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Проте Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 відповідні положення Закону №107-VI, якими вносилися зміни до Закону №796-XII, визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Конституційний Суд України виходив із того, що законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни до інших законів, зупинятися їх дія чи скасовуватися встановлені ними права та гарантії.

Надалі Законом України від 28.12.2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який у відповідній частині набрав чинності з 01.01.2015 року, статтю 51 Закону №796-XII викладено в новій редакції.

Згідно з цією редакцією особам, віднесеним до категорій 2, 3 та 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання відповідного законодавчого регулювання органи Пенсійного фонду України застосовують Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210.

Відповідно до підпункту 2 пункту 13 зазначеного Порядку для осіб, віднесених до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, установлена у фіксованому розмірі 170,82 грн.

Саме зазначений розмір додаткової пенсії застосовано відповідачем під час обчислення пенсійної виплати позивача.

Водночас суд звертає увагу, що встановлення фіксованого розміру додаткової пенсії призвело до зміни раніше передбаченого законом механізму визначення відповідної соціальної гарантії, який передбачав її обчислення у відсотковому співвідношенні до мінімальної пенсії за віком.

З огляду на це вирішення спору потребує оцінки не лише формальної відповідності дій відповідача положенням Порядку №1210, а й відповідності застосованого нормативного регулювання конституційним гарантіям соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Суд зазначає, що питання допустимості звуження державою раніше встановлених соціальних гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, неодноразово було предметом конституційного та судового контролю.

Зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2021 року №1-р(II)/2021 розглядалося питання конституційності законодавчого регулювання, відповідно до якого визначення мінімальних розмірів пенсій по інвалідності, що настала внаслідок Чорнобильської катастрофи, було передано Кабінету Міністрів України.

Конституційний Суд України звернув увагу на особливий характер зобов`язань держави перед громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та необхідність забезпечення належного рівня їх соціального захисту.

Подальшого розвитку відповідний правовий підхід набув у Рішенні Конституційного Суду України від 03.04.2024 року №4-р(І)/2024, яким визнано неконституційною частину третю статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону України від 29.06.2021 року №1584-IX.

Вказані рішення стосувалися правового регулювання пенсій по інвалідності відповідно до статті 54 Закону №796-XII, однак сформульовані в них конституційні підходи мають значення для оцінки характеру та змісту спеціальних соціальних гарантій, установлених державою для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2024 року у справі №240/1121/24, ухваленій судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи спір щодо визначення розміру пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону №796-XII, проаналізував наслідки внесення змін до законодавчого регулювання пенсійного забезпечення постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи.

Верховний Суд зазначив, що встановлення законодавцем нових розмірів пенсій, які є істотно меншими за раніше гарантовані, порушує право відповідних осіб на належний рівень соціального захисту та конституційний обов`язок держави щодо відшкодування заподіяної їм шкоди.

За результатами розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Особливе значення для вирішення цієї справи має також постанова Верховного Суду від 04.11.2025 року у справі №580/5022/24, ухвалена судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У зазначеній справі предметом судового розгляду було питання щодо права особи, яка належить до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та має інвалідність II групи, пов`язану з Чорнобильською катастрофою, на перерахунок основної пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Розглядаючи вказану справу, Верховний Суд наголосив, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону №796-XII, за своєю правовою природою є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити посилений соціальний захист таких осіб.

При цьому Верховний Суд звернув увагу на те, що основна та додаткова пенсії є соціальними гарантіями, закріпленими одним спеціальним законом для відповідної категорії громадян, у зв`язку із чим підхід до тлумачення та застосування норм, які регулюють їх призначення і виплату, має бути узгодженим.

У пункті 41 зазначеної постанови судова палата дійшла висновку, що до правовідносин, пов`язаних із визначенням розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, положення статті 50 Закону №796-XII мають застосовуватися в редакції Закону №230/96-ВР.

Крім того, у пунктах 42–43 цієї постанови Верховний Суд відступив від раніше сформульованих висновків, викладених, зокрема, у постановах від 13.02.2018 року у справі №193/877/16-а, від 08.08.2019 року у справі №813/5002/17 та від 16.06.2022 року у справі №644/8266/17, відповідно до яких додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, мала нараховуватися та виплачуватися в порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1210.

За результатами розгляду справи №580/5022/24 Верховний Суд визнав право особи, віднесеної до категорії 1, на перерахунок додаткової пенсії відповідно до статті 50 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Оцінюючи можливість урахування наведених висновків Верховного Суду під час вирішення цього спору, суд виходить із такого.

Предметом розгляду справи №580/5022/24 були правовідносини щодо визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону №796-XII, тоді як у справі, що розглядається, спір виник стосовно застосування статті 51 цього Закону.

Отже, зазначені справи не є тотожними за суб`єктним складом та конкретною нормою матеріального права, яка регулює визначення розміру додаткової пенсії.

Водночас суд ураховує, що статті 50 та 51 Закону №796-XII регулюють однорідні за своєю правовою природою відносини, пов`язані з призначенням і виплатою щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відмінність між зазначеними нормами полягає насамперед у категоріях осіб, на яких поширюється відповідна соціальна гарантія, та встановлених законодавцем розмірах такої пенсії.

Зокрема, стаття 50 Закону №796-XII регулює призначення додаткової пенсії особам, віднесеним до категорії 1, тоді як стаття 51 цього Закону визначає відповідну гарантію для осіб, віднесених до категорій 2, 3 та 4.

При цьому обидві норми у редакції Закону №230/96-ВР передбачали визначення розміру додаткової пенсії у відсотковому співвідношенні до мінімальної пенсії за віком.

Обидві соціальні гарантії мають спільну компенсаційну спрямованість, установлені одним спеціальним законом та пов`язані з виконанням державою конституційного обов`язку щодо соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.11.2025 року у справі №580/5022/24, хоча й безпосередньо стосуються застосування статті 50 Закону №796-XII, мають значення для визначення загального правового підходу до захисту встановлених цим Законом гарантій додаткового пенсійного забезпечення.

Суд вважає, що відмінність у категоріях постраждалих осіб сама по собі не змінює правової природи додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та не усуває необхідності забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, на яких поширюється дія статті 51 Закону №796-XII.

Застосування протилежного підходу, за якого раніше встановлена законом соціальна гарантія щодо однієї категорії постраждалих підлягає захисту, тоді як аналогічна за правовою природою гарантія щодо іншої категорії осіб може бути фактично зменшена шляхом установлення фіксованого розміру виплати, потребувало б належного об`єктивного та правового обґрунтування.

За наведених обставин суд доходить висновку про наявність підстав для врахування правового підходу Верховного Суду, сформульованого у справі №580/5022/24, під час вирішення питання щодо належного розміру додаткової пенсії позивача відповідно до статті 51 Закону №796-XII.

Водночас такий висновок суду ґрунтується на самостійній оцінці змісту статті 51 Закону №796-XII у взаємозв`язку з положеннями статей 3, 8, 16, 22 та 46 Конституції України, а не на твердженні про те, що Верховний Суд у справі №580/5022/24 безпосередньо вирішив питання щодо розміру додаткової пенсії осіб категорії 2.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено належність ОСОБА_1 до категорії 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та отримання ним щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 170,82 грн.

Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Отже, право позивача на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, не є спірним. Спір між сторонами виник виключно щодо визначення належного розміру такої виплати.

Судом установлено, що 07.05.2026 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Однак відповідач відмовив у проведенні такого перерахунку, мотивуючи свою позицію тим, що зміни до постанови Кабінету Міністрів України №1210 не вносилися, а тому виплата позивачу додаткової пенсії у фіксованому розмірі 170,82 грн відповідає чинному законодавству.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом із тим дотримання зазначеного конституційного припису передбачає не лише формальне застосування суб`єктом владних повноважень положень підзаконного нормативно-правового акта, а й необхідність урахування юридичної сили відповідного акта та його відповідності Конституції і законам України.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 року у справі №240/1121/24 наголосив на необхідності застосування судами Конституції України як акта найвищої юридичної сили та недопустимості застосування нормативно-правових актів, які їй суперечать.

З огляду на викладене суд уважає, що сама по собі обставина невнесення Кабінетом Міністрів України змін до постанови №1210 не може бути безумовною та достатньою підставою для відмови у захисті права особи на отримання соціальної виплати у розмірі, який випливає з належного застосування положень Конституції України та спеціального законодавства.

При цьому суд звертає увагу, що визначений Порядком №1210 фіксований розмір додаткової пенсії для осіб категорії 2 - 170,82 грн - не забезпечує збереження раніше встановленого статтею 51 Закону №796-XII механізму обчислення відповідної соціальної гарантії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

На переконання суду, застосування до спірних правовідносин статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР відповідає конституційному принципу верховенства права, спеціальному характеру соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та узгоджується з правовим підходом, сформульованим судовою палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.11.2025 року у справі №580/5022/24.

Водночас суд не ставить під сумнів загальне повноваження Кабінету Міністрів України здійснювати нормативне регулювання порядку призначення та виплати пенсій, а вирішує питання щодо застосування відповідних нормативних положень у конкретних спірних правовідносинах з урахуванням вимог Конституції України та принципу ієрархії нормативно-правових актів.

За таких обставин суд доходить висновку, що відмова відповідача у проведенні перерахунку додаткової пенсії позивача виключно з мотивів відсутності змін до постанови Кабінету Міністрів України №1210 не може бути визнана належним обґрунтуванням правомірності спірного рішення.

Вирішуючи питання щодо розміру додаткової пенсії, суд зазначає, що відповідно до статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності встановленого законом страхового стажу визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2026 року встановлено у розмірі 2595,00 грн.

Таким чином, за умови застосування статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР розрахунковий розмір щомісячної додаткової пенсії позивача становить:

2595,00 грн Ч 30% = 778,50 грн.

Натомість відповідач продовжує нараховувати та виплачувати позивачу відповідну додаткову пенсію у розмірі 170,82 грн.

Різниця між зазначеними розмірами становить 607,68 грн за повний місяць.

При цьому суд наголошує, що наведений розрахунок стосується саме додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та не змінює правових підстав призначення позивачу основної пенсії за віком.

Вирішуючи питання щодо дати, з якої необхідно здійснити перерахунок, суд ураховує, що представник позивача звернувся до відповідача із відповідною заявою 07.05.2026 року.

У позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії саме з 07.05.2026 року.

Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина та інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ураховуючи визначені позивачем межі судового захисту та дату його звернення до відповідача, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок і виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, з 07.05.2026 року у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо належного та ефективного способу судового захисту

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 2 та 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено можливість зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У цій справі спір виник не щодо встановлення позивачу відповідного статусу або первинного призначення додаткової пенсії, а виключно щодо правильності визначення її розміру.

Належність позивача до категорії 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, підтверджена матеріалами справи, а право на отримання додаткової пенсії відповідачем фактично визнано шляхом її нарахування та виплати у розмірі 170,82 грн.

Отже, для поновлення порушеного права позивача не вимагається повторного встановлення його статусу або вирішення питання щодо наявності права на відповідний вид пенсійного забезпечення.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права є покладення на відповідача обов`язку здійснити перерахунок і виплату додаткової пенсії у визначеному судом розмірі, а не лише розглянути заяву позивача.

Такий спосіб захисту забезпечить реальне поновлення порушеного права та відповідатиме завданню адміністративного судочинства.

Водночас суд ураховує, що оскаржувана відмова відповідача оформлена листом, яким за результатами розгляду заяви позивача повідомлено про відсутність підстав для проведення перерахунку.

З огляду на зміст та правові наслідки зазначеної відповіді суд вважає за необхідне надати оцінку саме відмові суб`єкта владних повноважень у здійсненні запитуваного перерахунку незалежно від форми документа, яким її оформлено.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд зазначає, що відповідач, відмовляючи у проведенні перерахунку додаткової пенсії, послався на положення Порядку №1210 та відсутність змін до зазначеного нормативно-правового акта.

Разом із тим такі обставини, з урахуванням наведеного вище правового обґрунтування, не спростовують доводів позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної відмови з урахуванням конституційних гарантій соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та відповідних правових підходів Верховного Суду.

Ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, проаналізовані положення Конституції України, Закону №796-XII, КАС України, а також правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.12.2024 року у справі №240/1121/24 та від 04.11.2025 року у справі №580/5022/24, суд доходить висновку, що позивач як особа, віднесена до категорії 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на перерахунок щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у проведенні такого перерахунку, оформлена відповіддю на заяву позивача від 07.05.2026 року, не відповідає наведеним правовим висновкам суду та порушує право позивача на належне пенсійне забезпечення.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем-2, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 51 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 07.05.2026 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком (встановленого Законом України «про Державний бюджет України на 2026 рік» ) відповідно до ст. 51 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник