Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №160/17479/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа №160/17479/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

22.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , у якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 09.04.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 20.05.2023 року по 31.12.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 1 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2025 року по 09.04.2025 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на 1 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у відповідача. Відповідач при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення та інших належних йому виплат застосовано неправильну розрахункову величину, що призвело до заниження їх розміру. У зв`язку з цим позивач вважає дії відповідачів протиправними та просить здійснити відповідний перерахунок і виплату. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 29 червня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/17479/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 14.07.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що грошове забезпечення виплачувалось у відповідності до норм діючого законодавства. Порушень прав позивача не було.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив військову службу з 2022 року по 09.04.2025 у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується даними військового квитка серія НОМЕР_4 .

05.06.2026 позивач звернувся до відповідача через свого представника із запитом щодо здійснення ОСОБА_1 перерахунку грошового забезпечення.

17.06.2026 за вих. №509/282 відповідач надав відповідь – відмову у здійсненні позивачеві перерахунку грошового забезпечення.

Позивач вважає протиправною таку бездіяльність відповідача, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, а оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 зазначеного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія, та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На реалізацію наведених законодавчих положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704).

Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних коефіцієнтів за військовими званнями та інші складові грошового забезпечення.

У первісній редакції пункту 4 Постанови №704 було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до цієї постанови.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 пункт 4 Постанови №704 було змінено та передбачено застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 було визнано протиправним та скасовано.

Внаслідок цього з 29.01.2020 підлягала застосуванню редакція пункту 4 Постанови №704, яка передбачала визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Правова позиція щодо застосування зазначеної норми була сформована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі №500/1813/21.

Так, Верховний Суд виходив з того, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідають нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, оскільки законами про Державний бюджет України на відповідні роки встановлювався новий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому Верховний Суд зазначив, що суди відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України не повинні застосовувати нормативно-правові акти, положення яких суперечать Конституції України або законам України, незалежно від того, чи є такі акти формально чинними.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що правовідносини у даній справі виникли у період після 20.05.2023.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції.

Згідно з цією редакцією розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення фіксованої величини у розмірі 1762 гривні на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023.

Таким чином, спірний період у даній справі повністю припадає на час дії пункту 4 Постанови №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України №481.

Разом з тим, сама по собі чинність підзаконного нормативно-правового акта не означає обов`язковості його застосування судом у разі встановлення його невідповідності нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, при вирішенні спору суд повинен перевірити не лише формальну чинність положень Постанови №704 у редакції Постанови №481, але й їх відповідність законам України, які мають вищу юридичну силу.

Верховний Суд у новітній судовій практиці також висловив правову позицію щодо правомірності застосування фіксованої розрахункової величини 1762 гривні після набрання чинності Постановою №481.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 06.04.2026 у справі №520/16223/25 зазначив, що зміна пункту 4 Постанови №704 шляхом заміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб сталою величиною у розмірі 1762 гривні фактично усуває встановлений первісною редакцією Постанови №704 механізм залежності розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями від установленого законом державного соціального стандарту.

Верховний Суд звернув увагу, що встановлення сталої розрахункової величини призводить до втрати зв`язку між розмірами основних складових грошового забезпечення військовослужбовців та прожитковим мінімумом, який відповідно до законодавства щороку встановлюється законом про Державний бюджет України.

Аналогічний підхід відображено Верховним Судом у постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, у якій Суд надав оцінку правомірності внесення Постановою №481 змін до пункту 4 Постанови №704 та підтвердив необхідність застосування судами принципу пріоритетності нормативно-правових актів вищої юридичної сили.

Суд враховує, що відповідно до статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом.

Законами України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» було встановлено розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідні бюджетні роки.

Таким чином, законодавець щороку визначав відповідний розмір базового державного соціального стандарту.

Водночас встановлення Кабінетом Міністрів України сталої величини у розмірі 1762 гривні фактично призвело до застосування при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями показника, який не змінювався відповідно до законодавчо встановленого прожиткового мінімуму.

Суд також враховує, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України, реалізовуючи надані йому повноваження щодо визначення порядку та розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, не може здійснювати таке нормативне регулювання всупереч положенням законів України, які мають вищу юридичну силу.

За таких обставин суд доходить висновку, що положення пункту 4 Постанови № 704 у редакції, внесеній Постановою № 481, у частині визначення сталої розрахункової величини у розмірі 1762 гривні не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у випадку, коли таке застосування суперечить вимогам законів України, якими на відповідний бюджетний рік установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб як базовий державний соціальний стандарт.

Отже, при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період підлягає застосуванню механізм, передбачений пунктом 4 Постанови №704, із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та відповідного тарифного коефіцієнта.

Таким чином, за період з 20.05.2023 по 31.12.2023 при обчисленні складових грошового забезпечення позивача належало застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

За період з 01.01.2024 по 31.12.2024 належало застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

За період з 01.01.2025 по 09.04.2025 належало застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Суд зазначає, що посадовий оклад та оклад за військовим званням є основними складовими грошового забезпечення військовослужбовця.

Від розміру зазначених складових, у свою чергу, залежить визначення розміру інших видів грошового забезпечення, якщо порядок їх обчислення передбачає визначення таких виплат у процентному співвідношенні до посадового окладу, окладу за військовим званням або сукупності цих складових.

Тому неправильне визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням має наслідком неправильне визначення розміру відповідних щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Відповідачем не надано суду доказів того, що у спірний період грошове забезпечення ОСОБА_1 обчислювалося із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Натомість із доводів відзиву вбачається, що відповідач посилається виключно на здійснення нарахування грошового забезпечення відповідно до чинних, на його думку, нормативно-правових актів.

Проте відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Посилання відповідача лише на чинність підзаконного нормативно-правового акта без доведення його відповідності нормативно-правовим актам вищої юридичної сили не може бути достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу за спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання його вчинити певні дії.

Оскільки належним способом відновлення порушеного права позивача є здійснення відповідачем відповідного перерахунку та виплати належних сум грошового забезпечення, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 20.05.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 31.12.2024 та з 01.01.2025 по 09.04.2025 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимоги позивача про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям у розмірі фактично утриманого з їх грошового забезпечення податку з доходів фізичних осіб.

Отже, у разі здійснення відповідачем перерахунку та виплати позивачу сум грошового забезпечення із належним утриманням податку з доходів фізичних осіб, питання компенсації такого податку підлягає вирішенню відповідачем відповідно до вимог Порядку №44.

Суд вважає, що зазначення у резолютивній частині рішення обов`язку здійснити виплату належних позивачу сум грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 забезпечить повне та ефективне відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому суд враховує, що зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення не означає самостійного визначення судом конкретного розміру належних до виплати сум, оскільки проведення відповідних розрахунків належить до компетенції військової частини як органу, який здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно достатті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з цим позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак питання щодо розподілу витрат на сплату судового збору судом не розглядається. Інші судові витрати позивачем не заявлено.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 09.04.2025, обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, з відповідним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 09.04.2025, з урахуванням раніше виплачених сум, а саме:

– за період з 20.05.2023 по 31.12.2023 – із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, з відповідним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

– за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 – із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, з відповідним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

– за період з 01.01.2025 по 09.04.2025 – із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, з відповідним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Судові витрати у справі не стягуються.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук