Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №140/9323/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/9323/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В. І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, адвокат Кінах Яна Валеріївна, в інтересах ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач 1), військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 , відповідач 2) про визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення його у розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення; зобов`язати в/ч НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, виключити його зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та з усіх видів забезпечення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з листопада 2021 року до червня 2024 року проходив строкову військову службу у складі ІНФОРМАЦІЯ_4 та після завершення строкової військової служби він отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 12 місяців.

До 2021 року позивач навчався за спеціальністю «Інженерія авіаційних двигунів» та здобув освітній ступінь бакалавра та після проходження строкової служби продовжив навчання, у зв`язку з чим мав чинні законні підстави для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Сторона позивача повідомляє, що 23.06.2026 приблизно о 16:00 ОСОБА_1 за допомогою фізичного примусу та без пред`явлення будь-яких документів, службових посвідчень чи інших законних підстав невідомі особи помістили його до транспортного засобу та не надати можливість пред`явити документи, які підтверджують наявність відстрочки.

Під час перебування в транспортному засобі ОСОБА_1 неодноразово повідомляв присутніх про те, що є студентом та має чинну відстрочку від мобілізації, у результаті чого факт наявності відстрочки підтвердився.

Попри це, як стверджує ОСОБА_1 , зазначені особи шляхом фізичного насильства, психологічного тиску та погроз примушували його написати заяву про відмову від відстрочки та надати так звану «добровільну» згоду на мобілізацію.

Зокрема, зі слів позивача, транспортний засіб зупинявся поблизу озера, розташованого в районі села Струмівка Луцького району Волинської області, де йому висловлювалися погрози фізичною розправою та вбивством шляхом утоплення. За його твердженням, присутні заявляли, що ніхто не зможе його знайти, а тому він повинен виконати їхні вимоги.

ОСОБА_1 також зазначає, що жодних нагрудних відеореєстраторів (бодікамер) чи інших засобів фіксації подій у зазначених осіб не було. Після чергового застосування фізичного насильства та інтенсивного психологічного тиску, побоюючись за своє життя та здоров`я, він був змушений підписати документи про відмову від відстрочки та надати згоду на мобілізацію.

З огляду на викладене представник позивача уважає, що наявність у ОСОБА_1 права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправним і скасування рішення про його призов, оскільки на момент прийняття такого рішення він належав до категорії осіб, які відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, а тому просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-6).

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 30).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , в/ч про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, - задоволено та заборонено в/ч НОМЕР_1 вчиняти дії щодо зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу іншої військової частини або зарахування у розпорядження відповідного командира після завершення проходження базової загальновійськової підготовки у в/ч НОМЕР_1 , до набрання законної сили рішенням суду у цій справі (арк. спр. 45-47).

Представник в/ч НОМЕР_1 у своєму відзиві від 16.07.2026 №1/4278, який надійшов на адресу суду 27.07.2026, позивні вимоги заперечив та зазначив, що спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем, втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, що не досліджувалися судами і створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.

Позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_1 не відповідає суті порушеного права, процедура призову під час мобілізації є незворотною, а тому підстав для задоволення позову немає (арк. спр. 58).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у відзиві на позовну заяву від 05.08.2026 заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що 23.06.2026 групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 було зупинено для перевірки військово – облікових документів у відповідності до пункту 25 постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 «Питання проведення призову громадян під час мобілізації, на особливий період» громадянина ОСОБА_1 .

Посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачу було запропоновано надати військово – облікові документи для перевірки, на що останній відмовився та розпочав висловлюватись нецензурною лексикою на адресу військовослужбовців групи оповіщення, оскільки перебував з ознаками алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 навідріз відмовлявся надавати військово – облікові документи з метою перевірки наявності у нього оформленої відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В ході тривалої дискусії військовозобов`язаний ОСОБА_1 погодився прослідувати до службового автомобіля з метою вибуття до ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_6 ) з метою перевірки військово – облікових даних.

По прибуттю до ІНФОРМАЦІЯ_7 в ході перевірки інформації відносно позивача за допомогою Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів стало відомо, що у нього є діюча відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак ОСОБА_1 повідомив, що проходив військову службу під час дії воєнного стану та поцікавився у посадовий осіб збірного мобілізаційного пункту чи може він відмовитись від діючої відстрочки від призову на військову службу та бути призваним на військову службу під час мобілізації.

Позивачу було роз`яснено, що для призову на військову службу під час мобілізації необхідно написати власноруч заяву про відмову від оформленої відстрочки, на що останній погодився, та власноруч написав заяву, яка зареєстрована 23.06.2026 за вх. №1212. Того ж дня ОСОБА_1 пройшов військово лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_8 за результатами якої був визнаний придатним до військової служби.

Враховуючи наведене зауважує, що позивач самостійно висловив бажання проходити військову службу під час мобілізації, що підтверджується його власноруч написаною заявою про відмову від оформленої відстрочки від призову на військову під час мобілізації

Окрім того звертає увагу суду, що позивач перебував у стані алкогольного сп`яніння під час його зупинки для перевірки військово-облікових документів, а тому травми він міг отримати ще до зустрічі з групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 (арк. спр. 70-71).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24.09.2026 у задоволенні заяви в/ч НОМЕР_1 про скасування заходів забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, відмовлено (арк. спр. 116-117).

Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України) до суду не надходило.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Відповідно до електронного кабінету призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв+», сформованого 06.02.2026 ОСОБА_1 перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 в якості військовозобов`язаного, де зазначено про наявність у позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури (арк. спр. 20).

Факт проходження навчання підтверджується довідкою від 25.06.2026 №2.1/0475 про те, що ОСОБА_1 дійсно навчається у Фаховому коледжі закладу вищої освіти «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» (м. Київ), на 2-му курсі денної форми навчання для здобуття освітньо-професійного ступеня «Фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю 121 «Інженерія програмного забезпечення». Термін закінчення освіти відповідно до контракту – 30.06.2028 (арк. спр. 16).

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.06.2026 №446/3 солдата ОСОБА_1 відповідно до поіменного списку від 23.06.2026 №4975 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до в/ч НОМЕР_1 (зворот арк. спр. 75).

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 23.06.2026 №179 солдата ОСОБА_1 призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_10 , з 23.06.2026 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення (зворот арк. спр. 63).

Уважаючи такі накази, щодо мобілізації та зарахування позивача до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 Про загальну мобілізацію постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, загальну мобілізацію в Україні продовжено і дотепер.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон № 3543-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно із статтею 4 частиною другою Закону № 3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. (далі – Порядок № 560).

Цей Порядок визначає, зокрема: процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення; організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби; процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період; механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби.

Відповідно статті 23 частини третьої Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до пункту 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі – Положення № 1153/2008) громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Підпунктом 1 пункту 252 Положення № 1153/2008 передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону № 3543-XII, а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Відповідно до пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період;- надають командирам військових частин інформацію про військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку, з метою добору громадян для проходження служби у військовому резерві та військової служби за контрактом.

Пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: розподіляють призовників під час їх приписки до призовних дільниць і призову на строкову військову службу за видами (родами сил і військ) Збройних Сил, іншими військовими формуваннями; організовують та проводять професійно-психологічний відбір громадян під час приписки до призовної дільниці, призову на військову службу, службу у військовому резерві, відбору кандидатів на військову службу за контрактом; беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Сукупний аналіз наведених норм права доводить, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку, а отже призов на військову службу за мобілізацією є військовим обов`язком.

У разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону № 3543-XII, а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які: придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування).

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок і військову службу» та цим Порядком.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку (пункт 3 Порядку № 560).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 560 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає, зокрема: проходження резервістами та військовозобов`язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби; перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення; документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації, відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.

Відповідно до пункту 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку № 560).

Таким чином сукупний аналіз наведених норм права, повноважень відповідачів, свідчить, що належним чином оформлена на законних підставах відстрочка відстрочує мобілізацію військовозобов`язаного на строк наданої відстрочки та позбавляє права РТЦ та СП на документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації.

В контексті наведеного, статтею 23 Закону № 3543-ХІІ визначено підстави та осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Статтею 23 частиною сьомою Закону № 3543-ХІІ установлено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 23 частини третьої пункту 1 Закону №3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

У цій справі позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилається на те, що під час мобілізації він мав оформлену відстрочку відповідно до статті 23 частити третьої пункту 1 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», відповідно не підлягав призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Наявність відповідної відстрочки підтверджується електронним кабінетом призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв+», сформованого 06.02.2026, відповідно до якого ОСОБА_1 перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 в якості військовозобов`язаного, де зазначено про наявність у позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (арк. спр. 20).

Проходження позивачем навчання узгоджується із довідкою від 25.06.2026 №2.1/0475 про те, що ОСОБА_1 дійсно навчається у Фаховому коледжі закладу вищої освіти «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» (м. Київ), на 2-му курсі денної форми навчання для здобуття освітньо-професійного ступеня «Фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю 121 «Інженерія програмного забезпечення». Термін закінчення освіти відповідно до контракту – 30.06.2028 (арк. спр. 16). Будь-яких заяв про надання академічної відпустки чи заяви про звільнення з навчального закладу у зв`язку з бажанням служити в ЗСУ позивач не писав та суду не надано.

При цьому, відповідач у відзиві на позов не заперечує наявність у позивача відстрочки від військової служби під час мобілізації, яка була видана йому на підставі статті 23 частити третьої пункту 1 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», однак зазначає, що перебуваючи на Волинському обласному мобілізаційному пункті військовозобов`язаний ОСОБА_1 повідомив, що проходив військову службу під час дії воєнного стану та поцікавився у посадовий осіб збірного мобілізаційного пункту чи може він відмовитись від діючої відстрочки від призову на військову службу та бути призваним на військову службу під час мобілізації, у зв`язку із чим позивачем власноруч написано заяву про відмову від відстрочки, яка зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_6 23.06.2026 №1212 (арк. спр. 74).

Відповідно до пункту 59 абзацу 2 Постанови №560 у разі виявлення шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних відсутності у військовозобов`язаного законних підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлену автоматично, така відстрочка підлягає автоматичному скасуванню.

У відповідності до пункту 60 Постанови № 560 у разі виявлення відсутності законних підстав у військовозобов`язаного для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період комісія при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (комісія Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) скасовує таку відстрочку протягом семи днів з дати виявлення відсутності законних підстав у військовозобов`язаного для відстрочки.

Відомості про скасування відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів у день надсилання повідомлення про скасування відстрочки (додаток 10) засобами поштового зв`язку на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (за умови її уточнення) або адресу електронної пошти, зазначену у заяві про надання відстрочки, або повідомлення засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Згідно із пунктом 65 Постанови №560 у разі втрати (зміни) підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період комісія може скасувати (змінити) раніше прийняте нею рішення, про що повідомляється заявнику письмово не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення за формою, визначеною у додатку 10.

Враховуючи наведене, чинне законодавство пов`язує припинення дії відстрочки виключно з прийняттям відповідного рішення комісією при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, про що військовозобов`язаному має бути повідомлено шляхом направлення повідомлення про скасування відстрочки за формою, наведеною в додатку 10 до Порядку №560. Водночас, норми Порядку №560 не передбачають такої підстави припинення відстрочки, як заява військовозобов`язаного про відмову від неї, і не наділяють посадових осіб територіального центру комплектування повноваженнями самостійно скасовувати відстрочку на підставі такої заяви.

Матеріали справи не містять доказів ухвалення комісією рішення про скасування відстрочки ОСОБА_1 , а також доказів направлення (вручення) позивачу повідомлення про скасування відстрочки (додаток 10) будь-яким із визначених Порядком №560 способів. За відсутності таких доказів суд приходить висновку, що відстрочка позивача в установленому порядку скасована не була і на момент його призову залишалася чинною.

Крім того, суд зауважує, що заява про відмову від відстрочки за наведених обставин не може вважатися належним підтвердженням добровільного наміру позивача, оскільки сукупність наявних у матеріалах справи доказів свідчить про те, що під час її написання ОСОБА_1 не діяв вільно та усвідомлено, а його воля не була сформована без стороннього впливу.

Так, відповідно до заяви про кримінальне правопорушення від 26.06.2026 (арк. спр. 23-24) та листа ІНФОРМАЦІЯ_11 від 30.06.2026 (арк. спр. 20), військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_3 , 23.06.2026 безпідставно затримали громадянина ОСОБА_2 та перевищуючи свої службові повноваження, використовуючи моральний тиск із завдання фізичного болю та нанесенням тілесних ушкоджень, змусили позивача відмовитись від відстрочки по мобілізації у зв`язку із навчанням та силоміць доставили у в/ч НОМЕР_1 .

Довідкою центральної міської лікарні №347 встановлено ОСОБА_1 діагноз: S20.0 – Забій молочної залози та забій грудної клітки справа. Дата і час травми: 23.06.2026 о 16 год. 00 хв. та обставини травми «побили працівники ТЦК в АДРЕСА_2 » (арк. спр. 14).

Суд враховує, що факт перевищення своїх службових повноважень, використовуючи моральний тиск із завдання фізичного болю та нанесенням тілесних ушкоджень посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 не встановлений та наявність у довідці центральної міської лікарні №347 інформації, що «побили працівники ТЦК» відбувається при опитуванні особи, яка звернулась за медичною допомогою, однак відсутність установленого у відповідному порядку факту перевищення службових повноважень не виключає можливості оцінки зазначених обставин у сукупності з іншими наявними у справі доказами під час з`ясування питання щодо добровільності волевиявлення позивача.

Наявні докази в сукупності дозволяють суду прийти до висновку про відсутність добровільного волевиявлення у ОСОБА_1 під час написання заяви від 23.06.2026 №1212 про відмову від відстрочки по мобілізації та проханню щодо добровільного призову до лав Збройних Сил України.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що доводи відповідача щодо відмови позивача від відстрочки є необґрунтованими, а призов позивача на військову службу за наявності чинної відстрочки, не скасованої в порядку, визначеному Порядком №560, є протиправним.

Отож, при наявності відстрочки позивач не міг бути мобілізований на військову службу. Протиправне скасування відстрочки позивачу та його подальша мобілізація свідчать про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову позивача під час мобілізації та наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.06.2026 №446/3 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації.

В контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд вважає за необхідне вказати, що у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 зазначено, що складовою принципу законності та принципу верховенства права є «правова процедура» («fair procedure» - справедлива процедура), яка передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.

Натомість, на переконання суду, призов на військову службу під час мобілізації позивача, із чинною відстрочкою від призову на військову службу під час мобілізації, непов`язане з жодною передбаченою Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», підставою.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Суд розуміє, що питання мобілізації та призову на військову службу є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів.

Проте, зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Таке зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби – на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного; протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

В контексті наведеного слід звернути увагу і на доктрину «плодів отруйного дерева» (Fruit of the Poisonous Tree), яка була сформована у судовій практиці США та у подальшому знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gаfgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України».

Суть доктрини «плодів отруйного дерева» полягає у тому, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода». Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них.

Іншими словами, неправомірні діяння, не можуть породжувати правомірний результат.

Матеріалами справи підтверджується, що саме протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_3 стали наслідком мобілізації позивача, винесення наказу щодо призову на військову службу та включення його до наказу командира військової частини щодо зарахування до списків особового даної військової частини.

Також суд зазначає, що незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу від 23.06.2026 №179, такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06.10.2021 у справі №9901/26/21, від 03.11.2021 у справі №9901/226/21, від 02.02.2022 у справі № 9901/256/21, від 16.03.2023 у справі № 9901/494/21, від 06.04.2023 у справі № 990/152/22, від 14.09.2023 у справі №990/73/23.

Оскільки судом встановлено, що позивача незаконно мобілізовано на військову службу, а чинним законодавством щодо проходження військової служби не передбачено, що скасування документів з оформлення процедури мобілізації має наслідком скасування наказу про зарахування особи до складу військової частини та виключення такої особи зі складу військової частини, куди її направлено відповідним районним ТЦК та СП, то наказ командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.06.2026 №179 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового даної військової частини також є протиправним та підлягає скасуванню, незважаючи на те, що командир військової частини безпосередньо і фактично не вчиняв протиправної поведінки при прийнятті такого наказу.

Варто вказати, що після видання ІНФОРМАЦІЯ_3 наказу від 23.06.2026 №446/3 про призов та направлення позивача для проходження військової служби в/ч НОМЕР_1 , стосовно позивача виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-XII.

Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Вказаним законом не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про зарахування особи в списки особового складу військової частини. Наказ в/ч НОМЕР_1 від 23.06.2026 №179 вже реалізовано, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

На переконання суду, відсутність у статті 26 Закону №2232-XII такої підстави для звільнення з військової служби як скасування наказів на призов особи на військову службу та зарахування до складу військової частини є виключно свідченням того, що законодавець при прийнятті зазначеної норми виключав можливість проходження військової служби особою, яка мобілізована до складу Збройних Сил України з порушенням вимог законодавства.

Вказана стаття встановлює ті випадки та підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби, які виникають після призову громадян на військову службу, а сам призов особи на військову службу під час мобілізації проведено у відповідності до вимог закону (інакше кажучи, процедура призову не ставиться під сумнів на предмет її законності та легітимності).

У даному ж випадку, звернувшись до суду, ОСОБА_1 оскаржував правомірність його призову на військову службу під час мобілізації.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача 1 щодо призову позивача на військову службу та, як наслідок, наказу командира в/ч НОМЕР_1 про зарахування останнього до особового складу даної військової частини.

В абзаці третьому підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Відтак, правовим наслідком скасування оскаржуваних наказів є те, що вказані накази не породжують правових наслідків від моменту його прийняття, а правовідносини сторін повинні бути приведені до попереднього стану.

При цьому суд враховує, що Верховним Судом в постанові 11.04.2024 у справі №520/7954/22 підтверджено можливість звільнення особи з військової служби, у зв`язку із визнанням протиправним та скасуванням наказів про мобілізацію і зарахування до списків особового складу військової частини.

Водночас, зарахування особи до списків особового складу військової частини стало безпосереднім наслідком незаконної мобілізації, а тому збереження юридичного статусу військовослужбовця за позивачем, унеможливлює фактичне відновлення порушеного права позивача та залишає його у стані правової невизначеності.

Такі вимоги не є самостійним способом звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а спрямовані на усунення правових наслідків незаконного призову та відновлення становища, яке існувало до порушення його прав.

Аналогічні висновки викладені Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 29.05.2026 у справі №260/9985/25, від 18.09.2025 по справі № 460/1771/25, Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 04.08.2026 у справі № 560/14872/25.

Щодо посилання відповідача 3 на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 05.02.2025 по справі № 160/2592/23 про визнання процедури призову незворотною, то така справа не є зразковою, стосується військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом щодо непроходження перед мобілізацією медичного огляду ВЛК, що не мало місця у спірних правовідносинах. У справі №160/2592/23 позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію), а дії щодо порушень, допущених під час процедури проведення військово-лікарської комісії (ВЛК), а тому суд вважає висновки не релевантними до обставин даної справи.

Разом із тим, суд не позбавлений можливості відновити порушені права та захистити інтереси особи, послуговуючись принципом верховенства права та спираючись на статтю 129 Конституції України, яка визначає, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Обираючи такий спосіб захисту прав позивача, суду враховує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Конституційний Суд України в Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи вищевказане суд приходить до переконання, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача 2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

Вищевказаний спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним та в повній мірі забезпечить повне припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , шляхом визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 23.06.2026 №446/3 в частині призову на військову службу та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період, визнання протиправним та скасування пункту 1.9. наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.06.2026 №179 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і з усіх видів забезпечення.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить із того, що часткове задоволення позовних вимог зумовлене обрання судом ефективного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача протиправними діями/рішеннями відповідача.

Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1 064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок), тоді як за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2 129,92 грн (дві тисячі сто двадцять дев`ять гривень 92 копійки), сплачений платіжною інструкцією від 07.07.2026 №656 (арк. спр. 7).

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 23.06.2026 №446/3 в частині призову на військову службу та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1.9 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.06.2026 №179 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 і з усіх видів забезпечення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір в сумі 1 064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судовий збір в сумі 2 129,92 грн (дві тисячі сто двадцять дев`ять гривень 92 копійки).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович