Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №120/13428/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 жовтня 2026 р. Справа № 120/13428/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані допущенням з боку відповідача протиправної бездіяльності, яка виразилась у не виконання вимог листа 11 Регіональної військово-лікарської комісії МО України від 25.06.2025 за №1188/766, в частині направлення позивача на стаціонарне лікування контрольний медичний огляд у КНП "Вінницька міська клінічна лікарня".

Крім того, позивач покликається на допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невидачі йому довідки про його безпосередню участь у 2023 році у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України.

Ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк від Військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення, які за своїм змістом є відзивом на позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог. Зокрема зазначив, що позивач з 10.11.2023 самовільно залишив військову частину та до її розташування не повернувся, у зв`язку з чим наказом від 16.01.2024 № 16-РС його увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини.

Відповідач наголосив, що позивачем не надано доказів звернення до командування з рапортами щодо направлення на стаціонарне лікування або надання довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. При цьому перебування позивача поза межами військової частини унеможливлює проведення його медичного огляду та оформлення необхідних документів для направлення на лікування. Також відповідач зазначив, що надана позивачем заява не може бути належним доказом її направлення до військової частини, оскільки поштове відправлення не дозволяє ідентифікувати її зміст та є нечітким. Посилаючись на положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та статті 77, 79 КАС України, відповідач вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач в лютому 2023 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

В позовній заяві позивач стверджував, що 11.05.2023, під час перетину кордону з Польщею, переносячи важке військове обладнання, впав та він отримав складний перелом лівої стопи гомілки, в зв`язку з чим проходи лікування в медичному закладі.

В подальшому, по завершенню лікування, був направлений в зону бойових дій.

За твердженням позивача, в липні 2023 року перебуваючи у АДРЕСА_1 , під час бойових дій він отримав важку травму ноги. Проте, як повідомив позивач, командування відмовилось реєструвати цю травму, як отриману під час бойових дій. Доказів отримання в липні 2023 року травми під час участі у бойових діях позивач до матеріалів справи не долучив, про їх наявність суду не повідомив.

Проте повідомив, що в зв`язку з отриманою травмою проходив лікування в Куп`янській районній лікарні. Згідно наявного в матеріалах справи Консультаційного висновку спеціаліста ПХГ "Шевченково" від 08.08.2023, позивачу встановлено діагноз: Відкритий неконсолідований перелом верхівки зовнішньої кісточки лівої гомілки.

З матеріалів справи також встановлено, що 08.12.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 за № 296 позивача визнано таким, що з 10.11.2023 самовільно залишив військову частину та до її розташування не повернувся.

В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2024 № 16-РС позивача увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини з залишенням у списках підрозділів у зв`язку із самовільним залишенням військової частини.

17.04.2025 у зв`язку з проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024170020004045 від 04.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 Кримінального Кодексу України (Дезертирство), з метою встановлення ступеня придатності для проходження військової служби за призовом під час мобілізації в/ч НОМЕР_1 , слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у АДРЕСА_1 ) ТУ ДБР, розташованого у АДРЕСА_2 видано направлення на медичний огляд ВЛК №18991-25/15-02-2, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , направлено для проходження військово-лікарської комісії.

За результатами проведеного медичного огляду ВЛК, Гарнізонною ВЛК "Військово медичний клінічний центр Центрального регіону 12.06.2025 сформовано довідку №2025-0612-1252-2302-0, в якій зазначено діагнози виявлених в позивача захворювань та їх причинно-наслідковий зв`язок з проходженням військової служби.

В позовній заяві позивач повідомив про те, що не погодився із висновками ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , в зв`язку з чим звернувся до 11 Регіональної військово-лікарської комісії, яка 25.06.2025 дійшла висновку (лист від 25.06.2025 за №1188/766) про те, що при винесенні експертного рішення не враховано консультаційний висновок травматолога ВМКЦ ЦР у потребі в оперативному втручанні щодо наявної металевої конструкції. Для вирішення питання командиру в/ч НОМЕР_1 визначено направити ОСОБА_1 на стаціонарне лікування та контрольний медичний огляд у КНП "Вінницька міська клінічна лікарня".

Проте, за твердженнями позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка виразилась в ігноруванні вказівки 11 Регіональної військово-лікарської комісії, зазанченої у листі від 25.06.2025 за №1188/766 щодо направлення ОСОБА_1 на стаціонарне лікування.

Також, з наявних в матеріалах справи документів слідує, що в 2025 році позивач засобами поштового зв`язку направив командиру Військової частини НОМЕР_1 заяву, в якій просив надати йому довідку про його, ОСОБА_1 , безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України в жовтні - листопаді 2023 року у м. Куп`янськ Харківської області, для оформлення статусу учасника бойових дій.

Втім, за твердженнями позивача, відповідач проігнорував подану ним заяву, запитуваний документ не надав.

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненаправлення його на стаціонарне лікування та щодо невидачі довідки про участь у бойових діях, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв`язку зі збройною агресією рф проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався відповідними указами Президента України, затвердженими законами України.

Суспільні відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням конституційного обов`язку стосовно захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовані, насамперед, нормами Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною четвертою вказаної статті визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є, зокрема, військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій визначений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (далі – Порядок № 413).

Відповідно до абзацу двадцятого пункту 4 Порядку № 413 підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним, зокрема, у пункті 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413, видана командиром (начальником) військової частини, у взаємодії з якою особа брала безпосередню участь у відповідних заходах, про період участі в таких заходах.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 413 командири (начальники) військових частин зобов`язані подати на розгляд відповідної комісії довідки за формою згідно з додатком 6 щодо осіб, які брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, протягом 30 календарних днів з дня участі таких осіб у виконанні бойових (службових) завдань, проведенні розвідувальних заходів, отримання травм (поранень, контузій, каліцтв).

При цьому пунктом 5 Порядку № 413 передбачено можливість самостійного звернення особи у разі неподання командиром військової частини необхідних документів для надання статусу учасника бойових дій. Таким чином, нормативне регулювання не ставить реалізацію права військовослужбовця на підтвердження участі у відповідних заходах у залежність від його подальшого проходження військової служби у військовій частині або від відсутності щодо нього інших правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством самовільне залишення військової частини не визначено як підставу для невидачі особі довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Такі правовідносини мають різний предмет правового регулювання: питання відповідальності за самовільне залишення військової частини вирішується в установленому законом порядку, тоді як факт безпосередньої участі особи у відповідних заходах має встановлюватися на підставі документів, які підтверджують таку участь.

Зазначене узгоджується і з судовою практикою, відповідно до якої сам по собі факт самовільного залишення військової частини не може бути самостійною підставою для відмови у видачі документів, що підтверджують участь військовослужбовця у бойових діях; питання відповідальності за СЗЧ та питання підтвердження факту участі у бойових діях не є тотожними.

Відтак посилання відповідача на факт самовільного залишення позивачем військової частини як на обставину, що виключає можливість розгляду його звернення щодо видачі довідки, суд вважає необґрунтованим.

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позовної вимоги в цій частині, суд повинен встановити не лише факт звернення позивача до відповідача, а й наявність у відповідача передбаченого законом обов`язку видати відповідну довідку саме за встановлених у справі обставин.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, посилаючись на виконання ним бойових завдань у жовтні-листопаді 2023 року в районі АДРЕСА_1 .

Водночас матеріали справи не містять документів, які б безпосередньо підтверджували факт виконання позивачем у зазначений період конкретних бойових (службових) завдань, перебування його у визначеному районі виконання таких завдань, відповідних наказів, розпоряджень, журналів бойових дій, бойових донесень або інших документів, на підставі яких відповідач зобов`язаний без додаткового встановлення обставин видати довідку за формою додатка 6 до Порядку № 413.

Натомість надані позивачем медичні документи підтверджують факт наявності у нього травми та проходження лікування, однак самі по собі не підтверджують безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України саме у період та в районі, зазначених у заяві.

За таких обставин суд не може підміняти компетентний орган, який відповідно до Порядку № 413 уповноважений перевірити наявні документи та встановити факт безпосередньої участі особи у відповідних заходах, і безпосередньо зобов`язувати відповідача видати довідку без встановлення необхідних для її видачі фактичних обставин.

Разом з тим відповідач, отримавши звернення позивача, не надав доказів його розгляду по суті та прийняття за результатами такого розгляду відповідного рішення. Посилання відповідача виключно на факт самовільного залишення позивачем військової частини не свідчить про належний розгляд звернення та не є передбаченою Порядком № 413 підставою для відмови у вирішенні порушеного у зверненні питання.

Отже, суд доходить висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у нерозгляді звернення позивача щодо видачі довідки про безпосередню участь у відповідних заходах по суті.

Водночас належним способом захисту порушеного права у цій частині є зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення позивача з урахуванням вимог Порядку № 413, перевірити наявні у нього документи щодо участі позивача у відповідних заходах та за результатами такого розгляду прийняти мотивоване рішення. Підстав для безпосереднього зобов`язання відповідача видати позивачу таку довідку суд не вбачає, оскільки встановлення факту безпосередньої участі позивача у відповідних заходах потребує оцінки документів та фактичних обставин, що належить до компетенції відповідача та відповідної комісії.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиконанні вимог 11 Регіональної військово-лікарської комісії, викладених у листі від 25.06.2025 № 1188/766, та зобов`язання направити позивача на стаціонарне лікування, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.12.2023 № 296 позивача визнано таким, що з 10.11.2023 самовільно залишив військову частину та до її розташування не повернувся.

У подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2024 № 16-РС позивача увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини із залишенням у списках підрозділів у зв`язку із самовільним залишенням військової частини.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2025 слідчим Другого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, у зв`язку з проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62024170020004045 від 04.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 Кримінального кодексу України, позивачу видано направлення на медичний огляд ВЛК № 18991-25/15-02-2.

Отже, необхідність проведення медичного огляду позивача у квітні 2025 року була зумовлена не його зверненням до командування військової частини з питання продовження проходження військової служби чи необхідністю вирішення питання про направлення його на лікування під час належного виконання ним військових обов`язків, а проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо самовільного залишення військової частини та дезертирства.

Саме за результатами зазначеного медичного огляду Гарнізонною військово-лікарською комісією 12.06.2025 було сформовано довідку № 2025-0612-1252-2302-0.

У подальшому 11 Регіональна військово-лікарська комісія листом від 25.06.2025 №1188/766, пославшись на необхідність врахування консультаційного висновку травматолога ВМКЦ ЦР щодо потреби в оперативному втручанні, визначила для командира військової частини НОМЕР_1 направити ОСОБА_1 на стаціонарне лікування та контрольний медичний огляд у КНП «Вінницька міська клінічна лікарня».

Таким чином, зазначений лист 11 Регіональної військово-лікарської комісії був складений уже після тривалого періоду фактичної відсутності позивача у військовій частині та в межах процедури медичного огляду, проведеного за направленням органу досудового розслідування.

Відповідно до статті 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря – черговим фельдшером медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби та черговому військової частини.

Отже, направлення військовослужбовця на стаціонарне лікування поза межами військової частини є складовою встановленого законодавством порядку медичного забезпечення військовослужбовців та передбачає наявність відповідних службових і медичних передумов для його здійснення.

Водночас у спірних правовідносинах такі передумови судом не встановлені.

На час формування листа 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 25.06.2025 позивач уже понад півтора року не перебував у розташуванні військової частини, самовільно залишив її 10.11.2023 та до моменту звернення до суду не повернувся.

Матеріалами справи не підтверджено, що після самовільного залишення військової частини позивач приступив до виконання військових обов`язків, прибув до місця проходження військової служби або був у встановленому порядку направлений командуванням на лікування.

Навпаки, встановлені судом обставини свідчать про те, що медичний огляд позивача у 2025 році проводився в рамках окремої процедури, ініційованої органом досудового розслідування у зв`язку з кримінальним провадженням щодо його дій, пов`язаних із залишенням військової частини.

За таких обставин суд не погоджується з доводами позивача про наявність у відповідача безумовного обов`язку направити його на стаціонарне лікування виключно на підставі листа 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 25.06.2025, без його попереднього повернення до місця розташування (дислокації) відповідної військової частини.

Зазначений лист сам по собі не створює для відповідача обов`язку забезпечити фактичне направлення особи на стаціонарне лікування незалежно від її правового та фактичного статусу, а має розглядатися у сукупності з положеннями законодавства, які регулюють порядок проходження військової служби та медичного забезпечення військовослужбовців.

Суд також враховує, що за змістом статті 260 Статуту внутрішньої служби направлення на стаціонарне лікування здійснюється за встановленою процедурою, зокрема з урахуванням висновку лікаря військової частини та необхідності оформлення відповідних документів.

Позивач не довів, що після його самовільного залишення військової частини відповідач мав фактичну можливість реалізувати зазначену процедуру щодо особи, яка не перебувала в розташуванні військової частини, не виконувала службових обов`язків та не прибула до військової частини для подальшого проходження служби.

При цьому суд не заперечує права позивача на отримання медичної допомоги та не робить висновку про відсутність у нього медичних показань до лікування. Водночас предметом спору в цій частині є не право позивача на медичну допомогу як таке, а правомірність бездіяльності конкретного відповідача щодо виконання листа 11 Регіональної військово-лікарської комісії шляхом направлення позивача на стаціонарне лікування за обставин, що склалися.

Суд зауважує, що встановлена наявність у позивача медичних показань до додаткового обстеження або можливого оперативного втручання сама по собі не означає виникнення у військової частини обов`язку здійснити таке направлення поза межами встановленої процедури проходження військової служби та медичного забезпечення.

Більше того, лист 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 25.06.2025 був сформований за результатами медичного огляду, який проводився у зв`язку з направленням слідчого ДБР у межах кримінального провадження. Тобто його поява була пов`язана із необхідністю визначення стану здоров`я та придатності позивача до військової служби в межах досудового розслідування, а не з належним проходженням ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

За наведених обставин суд не вбачає протиправної бездіяльності відповідача у невиконанні зазначеної рекомендації 11 Регіональної військово-лікарської комісії.

Сам факт тривалого перебування позивача поза межами військової частини та невиконання ним обов`язку щодо повернення до місця служби не може бути проігнорований при оцінці правомірності дій (бездіяльності) відповідача, оскільки саме ця обставина об`єктивно впливає на можливість реалізації встановленої законодавством процедури медичного забезпечення військовослужбовця.

При цьому суд враховує, що питання правомірності самовільного залишення позивачем військової частини не є предметом розгляду у цій адміністративній справі та не підлягає вирішенню судом у межах даного спору. Водночас факт такого залишення, дата припинення фактичного перебування позивача у військовій частині та обставини проведення його медичного огляду у межах кримінального провадження є юридично значущими для визначення наявності чи відсутності у відповідача обов`язку, про який заявлено позивачем.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем не доведено протиправності бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання вимог листа 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 25.06.2025 № 1188/766.

З огляду на викладене позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нерозгляді звернення ОСОБА_1 щодо видачі довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України в жовтні - листопаді 2023 року у м. Куп`янськ Харківської області, для оформлення статусу учасника бойових дій

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути звернення ОСОБА_1 з урахуванням вимог Порядку № 413, перевірити наявні у нього документи щодо участі ОСОБА_1 у відповідних заходах та за результатами такого розгляду прийняти мотивоване рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна