Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №120/13373/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 жовтня 2026 р. Справа № 120/13373/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військовій частині НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військовій частині НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що за період з 01.04.2014 по 28.02.2018 відповідач неправильно визначав розмір його грошового забезпечення, оскільки всупереч постанові Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 не нарахував та не виплатив щомісячну додаткову грошову винагороду, яка мала становити: з 01.04.2014 по 01.07.2014 у розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; з 01.07.2014 по 28.02.2018 у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Крім того, на думку позивача, у зв`язку з ненарахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 відповідач також здійснив у заниженому розмірі виплату щорічної грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014– 2017 роки, оскільки їх розмір визначався виходячи з розміру грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 29.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

13.10.2025 представником військової частини до суду подано відзив на адміністративний позов. Зі змісту якого слідує, що постанова КМУ №889 встановлювала лише граничні розміри щомісячної додаткової грошової винагороди, тоді як конкретні розміри, порядок та умови її виплати визначалися Міністерством оборони України в межах затвердженого фонду грошового забезпечення. Посилаючись на положення Інструкцій №595 та №550, відповідач вказує, що розмір такої винагороди не був фіксованим, залежав від відповідного наказу та умов її виплати, а тому відсутні підстави для її нарахування позивачу у максимальних розмірах 80 та 100 відсотків місячного грошового забезпечення.

Щодо вимог про перерахунок допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідач зазначає, що згідно з пунктом 8 Інструкцій №595 та №550 винагорода, передбачена постановою №889, не включалася до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалися одноразові додаткові види грошового забезпечення, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ознайомившись із матеріалами справи, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом начальника 3 територіального управління внутрішнього аудиту від 25.10.2023 за № 188 ОСОБА_1 з 31.10.2023 виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та напрвлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначає, що під час проходження військової служби йому виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, однак не у максимальному розмірі, визначеному цією постановою.

14.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із запитом, у якому просив надати інформацію щодо нарахування та виплати йому щомісячної додаткової грошової винагороди за постановою №889, її розміру, а також відомості та документи щодо нарахованого грошового забезпечення й одноразових виплат.

Листом від 05.09.2025 №1409/180/147/262 військова частина НОМЕР_1 надала позивачу, зокрема, довідки про грошове забезпечення та одноразові види грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.04.2018. Одночасно відповідач повідомив, що документи, у тому числі розрахункові відомості, за період до 31.12.2015 передані до Державного галузевого архіву Міністерства оборони України.

З довідки про грошове забезпечення від 05.09.2025 вбачається, що упродовж 2016-2017 років позивачу щомісячно нараховувалась додаткова грошова винагорода, передбачена постановою №889, у розмірі 60 відсотків відповідного місячного грошового забезпечення.

З довідки про одноразові види грошового забезпечення вбачається, що у 2016– 2017 роках позивачу нараховувались грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Вважаючи, що щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалась йому не у належному розмірі, а також не була врахована при обчисленні зазначених одноразових виплат, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон № 2011-XII.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною 2 статті Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889), яка втратила чинність 01.03.2018, закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 Постанови № 889 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби):

з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Пунктом 2 Постанови № 889 визначено, що граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

На виконання Постанови №889 наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, яка була чинною до 16.12.2016.

Підпунктом 2.2 пункту 2 Інструкції №595 передбачалося, що виплата винагороди здійснюється в таких розмірах на місяць військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 2.1 цього пункту) з 01 квітня 2013 року - до 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 вересня 2013 року - до 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Пунктом 9 Інструкції №595 визначено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

У подальшому наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, яка набрала чинності 16.12.2016. Законодавство України

Відповідно пункту 2 Інструкції №550 виплата щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) здійснюється у розмірі до 60 відсотків місячного грошового забезпечення на місяць.

Отже, постановою №889 щодо відповідної категорії військовослужбовців визначено саме граничний розмір щомісячної додаткової грошової винагороди, про що свідчить використане законодавцем формулювання «у розмірі, що не перевищує». При цьому конкретний розмір такої винагороди не встановлений постановою №889 як фіксований та безумовний для кожного військовослужбовця.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.03.2026 у справі №420/15636/23. Верховний Суд зазначив, що конкретний розмір додаткової винагороди підлягає індивідуальному визначенню в межах установленої верхньої межі та з урахуванням нормативно визначених критеріїв, а формулювання постанови №889 про виплату винагороди у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, свідчить про те, що її розмір не є фіксованим. З огляду на це Верховний Суд визнав відсутніми підстави для зобов`язання здійснити виплату саме у максимальному розмірі.

Застосовуючи наведений висновок до спірних правовідносин, суд враховує, що у цій справі право позивача на одержання щомісячної додаткової грошової винагороди за постановою №889 відповідачем не заперечується. Навпаки, з матеріалів справи встановлено, що така винагорода позивачу фактично нараховувалась та виплачувалась, зокрема у 2016-2017 роках у розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Водночас саме по собі збільшення постановою №889 з 01.04.2014 граничного розміру винагороди до 80 відсотків, а з 01.07.2014 до розміру, що не перевищує місячне грошове забезпечення, не свідчить про виникнення у позивача безумовного права на одержання винагороди саме у таких максимальних розмірах.

Матеріали справи не містять доказів встановлення позивачу уповноваженим суб`єктом щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 80 відсотків місячного грошового забезпечення з 01.04.2014 або у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення з 01.07.2014, так само як і доказів існування інших обставин, з якими нормативне регулювання пов`язувало б обов`язок відповідача здійснювати виплату саме у максимальному розмірі.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати щомісячної додаткової грошової винагороди у максимальному розмірі 80 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 01.04.2014 по 30.06.2014 та у розмірі місячного грошового забезпечення за період з 01.07.2014 по 28.02.2018, а також похідні вимоги про здійснення відповідного нарахування та виплати задоволенню не підлягають.

Щодо включення фактично виплаченої щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислювались допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 3 статті 15 Закону України № 2011-XII, військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Згідно з пункту 30.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 (далі - Інструкція №260, чинна на момент виникнення спірних правовідносин) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Крім того, за змістом пункту 33.1 Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Отже, розрахунковою величиною для визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є місячне грошове забезпечення військовослужбовця.

Судом встановлено, що за період служби у військовій частині позивачеві виплачувалась щомісячна грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Як зазначалося вище, у спірний період порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою №889, регулювалися Інструкцією №595, а з 16.12.2016 - Інструкцією №550.

Пунктом 8 інструкції №550 також, як і пунктом 8 Інструкції №595 передбачено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Суд звертає увагу, що частиною 4 статті 9 Закону України №2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру допомоги та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 в справі №825/997/17 наголосила, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили. Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-XII, а не підзаконні нормативно-правові акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам вказаного Закону.

Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.

У постанові від 06.02.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17, суд виснував, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Зміст постанови №889 свідчить, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

Як підтверджується матеріалами справи, додаткова грошова винагорода виплачувалась позивачеві щомісячно, що свідчить про її систематичний, а не разовий характер.

За таких обставин щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою №889, яка фактично нараховувалась та виплачувалась позивачу, підлягала включенню до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислювались грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Відтак позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2014-2017 роках без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату таких видів грошового забезпечення з урахуванням фактично виплаченої щомісячної додаткової грошової винагороди та раніше виплачених сум.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення виплачених ОСОБА_1 у 2014-2017 роках грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які були нараховані та виплачені йому у 2014-2017 роках, із включенням до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислювалися такі виплати, фактично нарахованої та виплаченої щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

Рішення суду сформовано 01.10.2026.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна