Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №344/4412/23 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/4412/23

Провадження № 22-ц/4808/1125/26

Головуючий у 1 інстанції КУЗЬМЕНКО С. В.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

за участю секретаря Панасюк В. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 06 квітня 2026 року, ухвалене в складі судді Кузьменка С. В. у м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Любомира Михайловича, Державного підприємства «Сетам», Акціонерного товариства «Сенс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківськмінерал-цемент», суб`єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання звіту недійсним та його скасування, визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування арештів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця Івано-Франківського округу Ткачука Любомира Михайловича, Державного підприємства «Сетам», Акціонерного товариства «Сенс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківськмінерал-цемент», суб`єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання звіту недійсним та його скасування, визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування арештів.

В обґрунтування позову вказано, що рішенням суду у справі № 352/1536/16-ц звернуто стягнення на належні ОСОБА_1 комплекс станції технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 1684,5 кв.м, та земельну ділянку, загальною площею 0,7000 га, цільове призначення – для обслуговування комплексу станції технічного обслуговування автомобілів, кадастровий номер 2625810100:04:032:0016, як предмети іпотеки на користь АТ «Альфа-Банк».

02 квітня 2021 року приватним виконавцем Ткачуком Л. М. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження № 65035945 на підставі виконавчого листа № 352/1536/16-ц від 29 березня 2021 року та про накладення арешту на належне йому майно.

Відповідно до звіту про оцінку майна комплекс оцінено в 8 388 360 грн, земельну ділянку – 3 342 500 грн, що разом становить 11 730 860 грн.

У межах вказаного виконавчого провадження 19 травня 2021 року та 17 серпня 2022 року призначались торги для реалізації майна. Однак, такі не відбулися.

20 жовтня 2022 року приватний виконавець Ткачук Л. М. виніс постанову про повернення виконавчого документа, хоча був зобов`язаний повернути виконавчий документ без виконання, одночасно зняти арешт з майна та повернути майно боржнику.

03 листопада 2022 року приватний виконавець Ткачук Л. М. на підставі заяви АТ «Альфа-Банк» від 24 жовтня 2022 року відкрив виконавче провадження № 70223848, а 06 грудня 2022 року виніс постанову про опис та арешт майна, яка позивачу не направлялася.

У межах цього виконавчого провадження приватним виконавцем отримано звіт про незалежну оцінку вартості арештованого майна, згідно з яким вартість становить 8 501 000 грн, в тому числі 3 364 000 грн – вартість земельної ділянки.

Позивач вважав, що така вартість не є ринковою та занижена більше, ніж вдвічі. Про проведення оцінки майна та узгодження вартості його повідомлено не було.

Проведення електронних торгів було призначено на 17 лютого 2023 року.

Водночас належне йому нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є речовим доказом у кримінальному провадженні № 12018000000000727, ухвалою слідчого судді в якому у справі № 344/2476/23 накладено на таке арешт. 16 лютого 2023 року зазначена ухвала скерована слідчим суддею приватному виконавцю та ДП «Сетам».

Незважаючи на це, 17 лютого 2023 року відбулись торги та переможцем обрано ТОВ «Івано-Франківськмінерал-цемент», яке здійснило розрахунок за придбане майно шляхом внесення 8 501 000 грн на депозитний рахунок приватного виконавця.

На думку позивача, під час проведення вказаних дій та прийняття рішень суб`єктом оціночної діяльності порушено вимоги ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та пункти 3, 51 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».

Вказував, що ціна, за якою здійснено продаж, не відповідає ринковій.

Крім того, позивач ставив під сумнів правонаступництво АТ «Сенс Банк» після АТ «Альфа-Банк» в межах виконавчого провадження.

Посилаючись на зазначені обставини, норми законодавства та з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

- визнати недійсним та скасувати звіт про незалежну оцінку вартості арештованого нежитлового приміщення (комплекс СТО, загальною площею 1684,5 кв.м, та земельної ділянки загальною площею 0,7000 га, кадастровий номер 2625810100:04:032:0016) від 02 січня 2023 року, складений СОД ФОП ОСОБА_2 щодо ринкової вартості земельної ділянки 3 364 000 грн, адміністративної будівлі площею 1174,7 кв.м, 3 582 000 грн, автосалону площею 263,1 кв.м, 802 000 грн, кафе площею 137,9 кв.м, 390 000 грн, шашличної площею 13 кв.м, 40 000 грн, СТО площею 105,8 кв.м, 323 000 грн (загальна вартість майна та земельної ділянки - 8 501 000 грн);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу майна: 1) комплексу СТО, загальною площею 1684,5 кв.м, що складається із: цегляного адміністративного будинку, загальною площею 1174,7 кв.м, літ. «А», автосалону з цегли, загальною площею 263,1 кв.м, літ. «Б», кафе з цегли, загальною площею 127,9 кв.м, літ. «В», шашличної цегляної, загальною площею 13,0 кв.м, літ. «Г», СТО з бетону, загальною площею 105,8 кв.м, літ. «Д», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) земельної ділянки, загальною площею 0,7000 га, цільове призначення: для обслуговування комплексу станції технічного обслуговування автомобілів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить майновому поручителю ОСОБА_1 , за ціною 8 501 000,01 грн, який оформлений протоколом № 582975 проведення електронного аукціону (торгів) від 17 лютого 2023 року, проведеного ДП «СЕТАМ», та актом про реалізацію предмета іпотеки № 70223848;

- скасувати арешти, накладені приватним виконавцем Ткачуком Л. М. у ВП № 70223848, та обтяження, які стосуються вказаного іпотечного майна, що внесені до реєстрів на підставі іпотечного договору від 17.09.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк», посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Грицак О. І. за реєстровим № 815.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Тисменицького районного суду від 06 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Любомира Михайловича судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 123 000 грн.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що суд першої інстанції розглянув усі позовні вимоги, хоча позивач подав заяву про залишення без розгляду вимог про визнання недійсним та скасування звіту про незалежну оцінку майна і про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна. Ухвалою Тисменицького районного суду від 23 грудня 2025 року зазначені вимоги залишено без розгляду, однак постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року цю ухвалу скасовано. На постанову апеляційного суду ним подано касаційну скаргу та заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з її поданням, оскільки рішення про прийняття касаційної скарги на той час ще не було прийнято. Стверджує, що суд першої інстанції проігнорував зазначене клопотання та 06 квітня 2026 року розглянув усі позовні вимоги, а 24 квітня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження. Тому вважає, що суд порушив принципи верховенства права, рівності учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на касаційне оскарження.

Щодо вимоги про визнання недійсним та скасування звіту про незалежну оцінку майна зазначає, що суд безпідставно виходив із можливості оскарження результатів оцінки у десятиденний строк. Рецензію на звіт було складено пізніше, після ознайомлення з матеріалами справи, а тому запропонований судом спосіб захисту є неефективним. Вважає, що суд неправильно застосував висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 821/197/18/4440/16, оскільки предмет і підстави позову є іншими, а правовідносини не є подібними. Посилається на те, що вимоги щодо оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Стверджує, що звіт ФОП ОСОБА_2 не відповідає ринковій вартості майна. Крім того, земельна ділянка відсутня у реєстрах речових прав, а право власності реєстраторами не зафіксовано, що вказує на незаконність дій оцінювача під час складання звіту. Відповідно до рецензії звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та/або непрофесійним і не може бути використаний. Зазначає, що рецензування звіту є єдиним законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки. Вважає цей звіт недійсним.

Щодо вимоги про скасування арештів зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що майно було реалізовано та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у якій виконавець повинен був зазначити про зняття арешту з майна та вчинити дії щодо реєстрації припинення його обтяження.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна зазначає, що суд неправильно застосував висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 923/971/19, оскільки у цій справі зовсім інші правовідносини. Вказує, що спірне майно вже тричі було предметом реалізації на прилюдних торгах, а приватний виконавець надавав іпотекодержателю письмову пропозицію щодо отримання майна у власність, на яку останній не відреагував, а тому майно не підлягало повторній реалізації.

Стверджує, що спірне майно було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12018000000000727, а ухвалою слідчого судді від 16 лютого 2023 року на нього накладено арешт шляхом заборони відчуження. Тому без скасування цієї ухвали проведення електронних торгів було незаконним. 16 лютого 2023 року ухвалу слідчого судді було направлено приватному виконавцю Ткачуку Л. М. та ДП «СЕТАМ», однак приватний виконавець не виніс постанову про зупинення електронних торгів, що призвело до незаконної реалізації майна. У подальшому право власності на комплекс СТО було зареєстровано за ТОВ «Івано-Франківськмінерал-цемент».

Вказує, що після реалізації майна його частину, зокрема шашличну, огорожу та вишку, знищено, а на земельній ділянці здійснено будівництво великого складського приміщення. Вважає, що існує загроза подальшого знищення майна або його реконструкції, що може унеможливити виконання судового рішення у разі скасування результатів торгів. Вважає за необхідне встановити факт знищення шашличної шляхом виїзду суду за місцем знаходження майна та його огляду.

Посилається на ухвалу слідчого судді про відмову в роз`ясненні ухвали про арешт майна та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду, в яких зазначено, що арешт на комплекс СТО та земельну ділянку накладено шляхом заборони їх відчуження, така ухвала є зрозумілою та підлягає виконанню всіма фізичними і юридичними особами, а умисне невиконання судового рішення не свідчить про його незрозумілість.

Вважає, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу комплексу СТО та земельної ділянки, оформленого протоколом № 582975 проведення електронного аукціону від 17 лютого 2023 року та актом про реалізацію предмета іпотеки № 70223848, ґрунтується на вимогах законодавства.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що на їх підтвердження представником приватного виконавця подано договір про надання правової допомоги, додаткову угоду, платіжну інструкцію про сплату 15 000 грн та акт приймання-передачі виконаних послуг, згідно з яким загальна вартість послуг становить 123 000 грн. Однак, суд стягнув усю заявлену суму витрат, незважаючи на те, що фактично було сплачено лише 15 000 грн. Зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд мав виходити з критеріїв дійсності, необхідності та розумності адвокатських витрат, враховуючи складність справи, витрачений адвокатом час і фінансовий стан сторін. Вважає, що принципу розумності розміру витрат не дотримано, оскільки представнику приватного виконавця було перераховано 15 000 грн, тоді як суд стягнув 123 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, що, на думку апелянта, вказує на штучне створення додаткових необґрунтованих підстав для отримання коштів в особливо великому розмірі приватним виконавцем.

Вважає, що висновки суду не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, рішення є незаконним, обставини справи викладено невірно, а в позові відмовлено без правових підстав.

Просить оскаржуване рішення суду скасувати, позов задовольнити та відмовити у стягненні з ОСОБА_1 . На користь приватного виконавця Ткачука Любомира Михайловича 123 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Позиція інших учасників справи

ТОВ «Івано-Франківськмінерал-цемент» подало відзив на апеляційну скаргу.

Вказано, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.

Апеляційна скарга є необґрунтованою та не містить передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваного рішення, зокрема посилань на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, підтвердження неповноти з`ясування або недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також обґрунтування невідповідності висновків суду обставинам справи.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення принципів верховенства права, рівності учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на касаційне оскарження у зв`язку з відмовою у відкладенні розгляду справи зазначено, що на момент подання відповідного клопотання касаційне провадження ще не було відкрито, ухвалу про відкриття касаційного провадження винесено лише 26 квітня 2026 року. Крім того, в такій ухвалі не вирішувалося питання про зупинення виконання чи дії судового рішення, оскільки такого клопотання позивач не подавав. А тому підстав для відкладення розгляду справи у суду першої інстанції не було.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права та по суті зводяться до незгоди апелянта з ухваленим рішенням.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 06 квітня 2026 року без змін.

Приватний виконавець Ткачук Л. М., в інтересах якого діє адвокат Олійник В. Б., також подав відзив на апеляційну скаргу.

Зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, не містить чітких і конкретних посилань на те, у чому полягає незаконність та/або необґрунтованість рішення, зокрема щодо неповноти чи неправильності встановлення обставин, неправильного дослідження або оцінки доказів, неподання доказів з поважних причин чи неправильного визначення правовідносин. Вважає, що зміст апеляційної скарги суперечить процесуальній поведінці позивача та його представника і вводить суд апеляційної інстанції в оману.

Щодо доводів про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону зазначає, що апелянт помилково стверджує про обов`язок суду відкласти розгляд справи через подання касаційної скарги на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року. На момент розгляду справи судом першої інстанції касаційне провадження ще не було відкрито, а відповідну ухвалу Верховний Суд постановив лише 24 квітня 2026 року. Крім того, позивач не подав клопотання про зупинення дії постанови апеляційного суду, тому в суду першої інстанції були відсутні законні підстави для зупинення розгляду справи. Посилання апелянта на порушення принципів верховенства права та рівності сторін вважає декларативними і спрямованими виключно на затягування судового процесу.

Щодо законності дій приватного виконавця та оцінки майна вказує, що дії приватного виконавця у ВП № 70223848 були вчинені у повній відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», а оцінювач ОСОБА_2 діяв як незалежний суб`єкт оціночної діяльності. Апелянт був ознайомлений із матеріалами виконавчого провадження 07 лютого 2023 року, однак не оскаржив результати оцінки у десятиденний строк.

Стверджує, що оскарження оцінки шляхом подання окремого позову про визнання звіту недійсним є обранням неналежного способу захисту, оскільки визначення вартості майна боржника є процесуальною дією виконавця, а єдиним ефективним механізмом судового контролю є подання скарги на дії виконавця, а не позовне провадження до суб`єкта оціночної діяльності. Оскільки апелянт не скористався цим спеціальним механізмом, його позовні вимоги у цій частині є безпідставними та не підлягали задоволенню. Рецензію, на яку посилається апелянт, складено через рік після завершення виконавчого провадження, а тому вона не може бути взята до уваги та не свідчить про незаконність дій виконавця на момент їх вчинення.

Щодо арешту майна у кримінальному провадженні та пріоритету іпотеки зазначає, що суд першої інстанції правильно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких іпотека за договором 2014 року має вищий пріоритет над арештами, накладеними пізніше. Вважає, що ініціювання апелянтом арешту майна у кримінальному провадженні є способом ухилення від виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а тому такий арешт не створював перешкод для реалізації іпотечного майна за заявою іпотекодержателя та примусового виконання рішення суду.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу вказує, що витрати у розмірі 123 000 грн є обґрунтованими та пропорційними складності справи. Суд першої інстанції детально проаналізував обсяг наданих послуг, участь адвоката в судових засіданнях та підготовку процесуальних документів. Зазначає, що апелянт неодноразово затягував розгляд справи неявками, що прямо вплинуло на розмір витрат. Стверджує, що апелянт не подав жодного обґрунтованого клопотання про неспівмірність витрат на правничу допомогу. Заяву про їх стягнення було надіслано позивачу і його представнику, однак до дня проведення дебатів і ухвалення рішення жодних заперечень, обґрунтувань чи клопотань щодо заявлених витрат не подано. За відсутності такого клопотання суд позбавлений права самостійно вирішувати питання про зменшення витрат. Оскільки тягар доведення неспівмірності покладено на апелянта, а він цього обов`язку не виконав, підстав для перегляду визначеного судом першої інстанції розміру витрат немає. Вважає, що з огляду на процесуальну поведінку позивача та систематичне зловживання ним процесуальними правами компенсація у повному обсязі судових витрат у справі за безпідставним та надуманим позовом є правильною з погляду справедливості й законності.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 06 квітня 2026 року – без змін, судові витрати за розгляд справи в апеляційній інстанції покласти на позивача.

Заяви (клопотання) учасників справи

В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник приватного виконавця Ткачука Л. М. – адвокат Олійник В. Б., представниця ТОВ «Івано-Франківськмінерал-цемент» - Прокопів Л. П. (в залі суду) щодо задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апелянт та його представник в судове засідання апеляційного суду не з`явилися. Представник – адвокат Хоптій М. В. втретє подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника у відпустці, зайнятістю адвоката в розгляді інших справ.

Інші відповідачі в судове засідання не прибули, причини неявки суду не повідомили. Повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності неприбулих учасників справи.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч.ч. 2, 3 ст. 367 ЦПК України).

В долученні додаткових доказів, поданих представником позивача до Івано-Франківського апеляційного суду через систему «Електронний суд» 18.09.2026, колегія суддів ухвалила відмовити, оскільки такі подано з порушенням вимог ст. 367 ЦПК України.

Також 05.08.2026 представником позивача було подано до Івано-Франківського апеляційного суду клопотання про зупинення розгляду цієї справи до вирішення справи № 344/11154/24 за його позовом про визнання звіту про незалежну оцінку вартості арештованого житлового приміщення таким, що не може бути використаний; визнання стартової ціни лоту незаконною; визнання недійсними результатів електронного аукціону; визнання незаконною нотаріальної дії та скасування свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. Клопотання мотивоване тим, що станом на даний час на підставі ухвали суду від 10.09.2025 у справі № 344/11154/24 проводиться експертиза щодо визначення ринкової ціни цього лота та відповідності звіту про незалежну оцінку вартості арештованого майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам. У випадку задоволення позову буде встановлено, зокрема, реалізацію майна на підставі звіту, що не може бути використаним, за незаконною ціною лота, тому виникне правова підстава для визнання результату електронного аукціону (торгів) від 17.02.2023 недійсним.

Апеляційний суд без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання ухвалив відмовити в задоволенні такого клопотання, оскільки саме по собі проведення експертизи в іншій справі не є підставою для зупинення провадження в цій справі. В матеріалах справи є достатньо доказів для з`ясування обставин справи і вирішення спору. І наведені обставини не свідчать про об`єктивну неможливість такого розгляду до вирішення справи № 344/11154/24.

Заслухавши суддю-доповідача, представників приватного виконавця Ткачука Л. М. – адвоката Олійника В. Б. та ТОВ «Івано-Франківськмінерал-цемент» - Прокопів Л. П., дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Тисменицького районного суду від 06 квітня 2026 року зазначеним вимогам відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачеві ОСОБА_1 з 21 серпня 2009 року на праві приватної власності належали станція технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 1684,5 кв.м, та земельна ділянка, загальною площею 0,7000 га, цільове призначення – для обслуговування комплексу станції технічного обслуговування автомобілів, кадастровий номер 2625810100:04:032:0016 (т. 1, а.с. 171-175, т. 2, а.с. 243-246, т. 3, а.с. 67-71).

17 квітня 2014 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна внесено відомості про державну реєстрацію іпотеки щодо вказаних комплексу СТО та земельної ділянки; іпотекодержатель – ПАТ «Укрсоцбанк» (т. 2, а.с. 243-250, т. 3, 1-5, 72-83, 113-115).

Рішенням Тисменицького районного суду від 07 листопада 2018 року у справі № 352/1536/16-ц, зміненим постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Рона», про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, ухвалено в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рона» за Генеральним договором про здійснення кредитування № 06.201-72/025 від 17.09.2014 з подальшими змінами та доповненнями згідно договорів про внесення змін, укладеними між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Компанія Рона», яка станом на 30.06.2016 складається з: 3 556 831, 46 Євро (три мільйони п`ятсот п`ятдесят шість тисяч вісімсот тридцять один Євро сорок шість центів) - прострочена заборгованість за основною сумою кредиту, 23 514,61 Євро (двадцять три тисячі п`ятсот чотирнадцять Євро шістдесят один цент) – заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами; 1 595 468,06 доларів США (один мільйон п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотириста шістдесят вісім доларів США нуль шість центів) – прострочена заборгованість за основною сумою кредиту; 9 927,36 доларів США (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять сім доларів США 36 центів) – заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами, 13 848 756,99 грн (тринадцять мільйонів вісімсот сорок вісім тисяч сімсот п`ятдесят шість гривень дев`яносто дев`ять копійок) - пеня за прострочену заборгованість по основній сумі кредиту в Євро, 4 163 831, 58 грн (чотири мільйони сто шістдесят три тисячі вісімсот тридцять одну гривню п`ятдесят вісім копійок) - пеня за несвоєчасне повернення кредиту в доларах США звернути стягнення на предмети іпотеки: комплекс СТО, загальною площею 1 684,5 кв.м, що складається з: цегляного адміністративного будинку загальною площею 1174,7 кв.м літера «А», автосалону з цегли загальною площею 263,1 кв.м літера «Б», кафе з цегли загальною площею 127,9 кв.м літера «В», шашличної цегляної загальною площею 13,0 кв.м літера «Г», СТО з бетону загальною площею 105,8 кв.м літера «Д», що знаходиться по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку загальною площею 0,7000 га, цільове призначення для обслуговування комплексу станції технічного обслуговування автомобілів, кадастровий номер 2625810100:04:032:0016, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що належить майновому поручителю ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариство «Альфа-Банк» шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну предметів іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

На виконання вказаного рішення суду 29.03.2021 Тисменицьким районним судом виданий виконавчий лист № 352/1536/16-ц, який звернуто до виконання (т. 1, а.с. 205).

02 квітня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачуком Л. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 65035945 про примусове виконання судового рішення у справі № 352/1536/16-ц (т. 1, а.с. 25-26).

В межах цього виконавчого провадження:

02 квітня 2021 року приватним виконавцем Ткачуком Л. М. винесено постанову про арешт Комплексу СТО та Земельної ділянки та внесено інформацію про реєстрацію обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а.с. 31-32, т. 3, 6-8);

06 квітня 2021 року приватним виконавцем Ткачуком Л. М. винесено постанову про опис та арешт майна - Комплексу СТО та Земельної ділянки (т. 2, а.с. 136-140);

06 квітня 2021 року АТ «Альфа-Банк» скеровано приватному виконавцю Ткачуку Л. М. листа про небажання визначати вартість арештованого майна за взаємною згодою із позивачем (т. 2, а.с. 143-144);

08 квітня 2021 року ТОВ «Експертна служба України» складено звіт про оцінку майна, згідно із висновком якого вартість земельних поліпшень – Комплексу СТО становить 8 388 360 гривень, вартість Земельної ділянки – 3 342 500 гривень. Загальна ринкова вартість Комплексу СТО, який розміщується на Земельній ділянці, - 11 730 860 гривень (т. 1, а.с. 52-72, т. 2, а.с. 149);

19 травня 2021 року, 17 серпня 2022 року, 29 вересня 2022 року електронні торги не відбувались через відсутність допущених учасників торгів (т. 1, а.с. 73-75).

Позивач ОСОБА_1 подавав скаргу на неправомірні дії приватного виконавця Ткачука Л. М. щодо визначення вартості та оцінки майна згідно звіту про незалежну оцінку майна. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року в задоволенні скарги відмовлено (справа № 352/1536/16-ц) (т. 2, а.с. 160-162, 163-166).

20 жовтня 2022 року приватним виконавцем Ткачуком Л. М. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви (т. 2, а.с. 185-188, т. 3, а.с. 14-16).

03 листопада 2022 року приватним виконавцем Ткачуком Л. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 70223848 про примусове виконання судового рішення у справі № 352/1536/16-ц (т. 1, а.с. 44-45).

В межах цього виконавчого провадження:

03 листопада 2022 року приватним виконавцем Ткачуком Л. М. винесено постанову про арешт Комплексу СТО та Земельної ділянки та внесено інформацію про реєстрацію обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

06 грудня 2022 року приватним виконавцем Ткачуком Л. М. винесено постанову про опис та арешт майна - Комплексу СТО та Земельної ділянки (т. 1, а.с. 184-188);

06 грудня 2022 року АТ «Сенс Банк» (попереднє найменування – АТ «Альфа-Банк») скеровано приватному виконавцю Ткачуку Л. М. листа про небажання визначати вартість арештованого майна за взаємною згодою із позивачем (т. 1, а.с. 190-191, 198-199);

02 січня 2023 року СОД ФОП ОСОБА_2 складено звіт про оцінку майна, згідно із висновком якого вартість Комплексу СТО та Земельної ділянки становить 8 501 000 гривень (т. 1, а.с. 113-161);

07 лютого 2023 року ОСОБА_1 ознайомився із матеріалами виконавчого провадження № 70223848 та зробив фотокопії;

17 лютого 2023 року ДП «СЕТАМ» проведено торги щодо продажу Комплексу СТО та Земельної ділянки, за результатами яких переможцем визнано ТОВ «Івано-Франківськмінерал-цемент» із ціною продажу 8 501 000,01 гривень;

02 березня 2023 року приватним виконавцем Ткачуком Л. М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 70223848 у зв`язку із його фактичним закінченням (т. 1, а.с. 50-51, т. 3, а.с. 50-52).

Крім того, 20 грудня 2021 року ухвалою суду у справі № 352/2243/18 застосовано заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на Комплекс СТО та Земельну ділянку, які ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року скасовано в зв`язку із залишенням позову без розгляду.

16 лютого 2023 року слідчим суддею у справі № 344/2476/23 постановлено ухвалу, якою накладено арешт на Комплекс СТО та Земельну ділянку шляхом заборони на їх відчуження, що підтверджується листом та текстом відповідної постанови на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень України за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/109033488 (т. 1, а.с. 98-102).

Також позивачем долучено до матеріалів справи копію Рецензії № 21 на Звіт про незалежну оцінку вартості арештованого нежитлового приміщення (комплекс СТО) загальною площею 1684,5 кв.м. та земельної ділянки площею 0,7000 га, кадастровий номер 2625810100:04:032:0016, складений 02 січня 2023 року СОД ФОП ОСОБА_2 , відповідно до якої Звіт є таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний (т. 4, а.с. 30-38).

Відповідачем – приватним виконавцем Ткачуком Л. М. долучено до матеріалів справи копію Рецензії на Звіт про незалежну оцінку вартості арештованого нежитлового приміщення (комплекс СТО) загальною площею 1684,5 кв.м. та земельної ділянки площею 0,7000 га, кадастровий номер 2625810100:04:032:0016, складений 02 січня 2023 року СОД ФОП ОСОБА_2 , відповідно до якої Звіт має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки (т. 3, а.с. 207-212).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності доказів визнання незаконними чи неправомірними дій виконавця, яким визначена вартість майна, відсутні підстави для визнання самого звіту недійсним та скасування його. Позивачем не наведено доводів щодо наявних порушень вимог законодавства при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу. Також позивачем не спростовано вищий пріоритет іпотеки, що зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ніж арешти майна, накладені судом пізніше. Реалізація майна в межах виконавчого провадження здійснювалась на виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вирішення питання щодо наявності або відсутності порушень вимог чинного законодавства під час винесення постанов в межах виконавчих проваджень не відноситься до компетенції суду в межах справи № 344/4412/23, а позивачем не надано належних та допустимих доказів визнання протиправними дій та рішень приватного виконавця під час прийняття вищевказаних рішень.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив з того, що згідно вимог статті 141 ЦПК України судові витрати у справі, які складаються із судового збору, залишаються на позивачеві. Також витрати приватного виконавця Ткачука Л. М. на правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачем в розмірі 123 000 грн, оскільки відповідачем надано докази понесення таких, і такі відповідають критеріям вимог статті 141 ЦПК України.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

За положенням ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628/1475/19 (провадження № 61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно зі статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до частин 1-3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Згідно вимог ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно (ч. 6 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Таким чином законодавством визначено порядок оскарження результатів визначення вартості чи оцінки майна, а саме в 10-денний строк із дня отримання відповідного повідомлення шляхом звернення до суду.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 19 червня 2025 року у справі № 916/302/16 колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Водночас така скарга має свої особливості, оскільки регулюється не тільки ГПК України, а й спеціальним законом - частиною п`ятою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Можливість оскарження оцінки майна, шляхом скасування звіту про оцінку майна, визнання оцінки майна недійсною в порядку оскарження рішень та дій виконавців відповідає сталій та послідовній практиці Верховного Суду (постанови від 28.07.2021 у справі № 921/317/18, від 11.11.2020 у справі № 922/585/20, від 24.07.2020 у справі № 906/696/18, від 15.10.2020 у справі № 917/628/17, від 19.06.2023 у справі № 909/121/22, тощо).

Таким чином, суд першої інстанції в цій справі прийшов до правильного висновку, що незгода із проведеною СОД оцінкою має оскаржуватись в порядку статті 448 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що вимоги щодо оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, вказаних висновків не спростовують. Таке оскарження у межах виконавчого провадження підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, але саме як оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного або приватного виконавця.

І при попередньому визначенні вартості та оцінки цього майна в межах виконавчого провадження № 65035945 звіт про оцінку майна від 08 квітня 2021 року оскаржувався ОСОБА_1 саме шляхом подання скарги в порядку ст. 447-1 ЦПК України на неправомірні дії приватного виконавця щодо визначення вартості та оцінки майна (справа № 352/1536/16-ц).

Судом вставлено та вбачається з матеріалів справи, що приватний виконавець з огляду на заперечення 06 грудня 2022 року АТ «Сенс Банк» визначати вартість арештованого майна за взаємною згодою із боржником ОСОБА_1 , обґрунтовано у відповідності до вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» після винесення постанови про арешт майна залучив суб`єкта оціночної діяльності та було проведено оцінку.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що положення статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» не зобов`язують виконавця самостійно з`ясовувати, чи досягли сторони між собою згоди щодо вартості майна боржника, та керуватися для визначення вартості майна боржника лише повідомленням про намір досягнути такої згоди в майбутньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/10956/15).

Більше того, згідно вимог ч. 6 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» такий звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні № 70223848 від 02 січня 2023 року вже втратив чинність. В той час як ОСОБА_1 ознайомився із матеріалами виконавчого провадження № 70223848 та зробив фотокопії 07 лютого 2023 року, а рецензія на звіт складена через рік після завершення виконавчого провадження – в квітні 2024 року. І сам факт складення рецензії не змінює вищевказаного порядку оскарження результатів визначення вартості чи оцінки майна.

Згідно Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту з оцінки є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки, який у межах виконавчого провадження дозволяє швидко та ефективно захистити права боржника (постанова Верховного Суду від 19 червня 2025 року у справі № 916/302/16).

Отже, приватний виконавець Ткачук Л. М. у виконавчому провадженні № 70223848 діяв у повній відповідності із Законом України «Про виконавче провадження». А боржником такі дії приватного виконавця шляхом подання скарги до суду не оскаржувалися.

Щодо доводів апелянта про те, що суд неправильно застосував висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 821/197/18/4440/16, оскільки предмет і підстави позову є іншими, а правовідносини не є подібними, то такі є безпідставними. Висновок суду в цій справі щодо визначення підсудності до цивільного чи адміністративного суду не відмінює інших висновків по суті спору, що оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Крім того, правову позицію в зазначеній постанові ВП ВС підтверджено відповідно до пункту 9.11 постанови ВП ВС від 20.07.2022 у справі № 910/10956/15 в частині твердження що: «визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів.

Також судом першої інстанції вірно взято до уваги принцип пріоритетності іпотеки над будь-якими наступними вимогами чи арештами.

Так, реалізація майна в межах виконавчого провадження № 70223848 здійснювалась на виконання рішення суду від 03 березня 2021 року про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором від 17 квітня 2014 року.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Іпотека або арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, мають ту ж саму мету. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень. Якщо ж майно не буде реалізоване, а іпотека буде припинена або буде знятий арешт, накладений виконавцем (зокрема, у випадку повного виконання боржником свого обов`язку), то заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, і надалі виконуватимуть функцію забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 травня 2021 року у справі № 923/971/19 (провадження № 12-21гс21) зазначила, що норми статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувача-іпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що продаж майна боржника з публічних торгів у виконавчому провадженні за наявності чинного його обтяження арештом у кримінальній справі може бути підставою недійсності правочину з відчуження такого майна чи визнання незаконними дій державного виконавця у виконавчому провадженні, якщо таке обтяження має вищий пріоритет, порівняно з пріоритетом іпотеки та арешту нерухомого майна, що накладений виконавцем у межах виконавчого провадження. У протилежному випадку судовий арешт майна може бути несправедливо використаний на шкоду іпотекодержателю та на користь іншого кредитора, чиї вимоги виникли пізніше.

Таким чином суд першої інстанції правильно вважав, що ні ухвала суду у справі № 352/2243/18 від 20 грудня 2021 року, якою було накладено арешт на спірні Комплекс СТО та Земельну ділянку, ні ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно від 16 лютого 2023 року в межах кримінального провадження, розпочатого 29 листопада 2018 року, не можуть свідчити про наявність вищого пріоритету в порівнянні із обтяженням, встановленим іпотекою. А доводи апелянта, що без скасування цієї ухвали у кримінальному провадженні проведення електронних торгів було незаконним, безпідставні. Як і доводи апелянта про те, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 923/971/19 не ревелантний до цієї справи.

Ухвала слідчого судді від 16 лютого 2023 року, якою накладено арешт шляхом заборони відчуження, не містить припису про зупинення реалізації арештованого майна у виконавчому провадженні № 70223848 і не є жодною з підстав, передбачених частиною першою статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» для зупиняє вчинення виконавчих дій. Іпотека щодо Комплексу СТО та земельної ділянки зареєстрована 17 квітня 2014 року, тоді як арешт за ухвалою слідчого судді зареєстровано 18 лютого 2023 року.

Що стосується доводів апелянта, що суд першої інстанції не врахував, що майно було реалізовано та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у якій виконавець повинен був зазначити про зняття арешту з майна та вчинити дії щодо реєстрації припинення його обтяження, то апеляційний суд зазначає наступне.

Так, відповідно до абзацу першого частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Оскільки ВП № 70223848 закінчено постановою від 02 березня 2023 року, арешти, накладені приватним виконавцем у цьому провадженні, припинили існування в березні 2023 року.

Натомість, судом зазначалося, що Іпотечний договір недійсним не визнаний: позов у справі № 352/2243/18 про визнання його недійсним залишено без розгляду ухвалою від 09 жовтня 2023 року у зв`язку з неявкою позивача, а ухвалою від 10 жовтня 2023 року скасовано вжиті у тій справі заходи забезпечення позову. Відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності цього правочину.

Щодо зазначеного апелянтом, що спірне майно вже тричі було предметом реалізації на прилюдних торгах, а приватний виконавець надавав іпотекодержателю письмову пропозицію щодо отримання майна у власність, на яку останній не відреагував, а тому майно не підлягало повторній реалізації, то такі суд також не бере до уваги. Право іпотекодержателя залишити предмет іпотеки за собою за наслідками торгів, що не відбулися, є правом, а не обов`язком. Якщо іпотекодержатель відмовляється залишити майно за собою, виконавче провадження або процедура реалізації продовжуються згідно із загальними правилами (наприклад, призначення наступних/повторних торгів зі зниженням ціни). Електронні аукціони 19 травня 2021 року, 17 серпня 2022 року та 29 вересня 2022 року проводилися у виконавчому провадженні № 65035945, а не у виконавчому провадженні № 70223848.

20 жовтня 2022 року у ВП № 65035945 було винесено постанову про повернення виконавчого документа на підставі заяви стягувача. І 03 листопада 2022 року відкрито нове виконавче провадження № 70223848, у межах якого винесено нову постанову про арешт майна (03 листопада 2022 року), нову постанову про опис та арешт майна (06 грудня 2022 року) та складено новий звіт про оцінку (02 січня 2023 року). Таким чином, електронний аукціон 17 лютого 2023 року був першим аукціоном у виконавчому провадженні № 70223848.

Твердження апелянта, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу комплексу СТО та земельної ділянки, оформленого протоколом № 582975 проведення електронного аукціону від 17 лютого 2023 року та актом про реалізацію предмета іпотеки № 70223848, ґрунтується на вимогах законодавства, теж жодним чином не спростовує висновків суду першої інстанції в цій справі. Позивачем не доведено наявності порушень вимог законодавства, які були б підставою для задоволення таких вимог.

Також не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що суд першої інстанції помилково розглянув всі заявлені в позові вимоги, в той час як позивач подав заяву про залишення без розгляду вимог про визнання недійсним та скасування звіту про незалежну оцінку майна і про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна. Ухвалою Тисменицького районного суду від 23 грудня 2025 року зазначені вимоги залишено без розгляду, однак постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року цю ухвалу скасовано. На постанову апеляційного суду позивачем було подано касаційну скаргу. 24 квітня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, а 03.06.2026 постановив ухвалу про закриття касаційного провадження у справі. При цьому, в ухвалі про відкриття касаційного провадження Верховним Судом питання про зупинення виконання ухвали суду або зупинення її дії за клопотанням особи, яка подала касаційну скаргу, не вирішувалося. А відповідно до ч. 1 ст. 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Отже, станом на 06 квітня 2026 року (день постановлення оскаржуваного рішення) ухвала суду першої інстанції про залишення частково позовних вимог без розгляду була скасована постановою суду апеляційної інстанції від 10 лютого 2026 року.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги про те, що при стягненні місцевим судом витрат на професійну правничу допомогу ним не дотримано принципу розумності розміру таких витрат, оскільки представнику приватного виконавця було перераховано 15 000 грн, тоді як суд стягнув 123 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно вимог ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 133 ЦПК України).

За змістом ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи представником приватного виконавця Ткачука Л. М. надано: договір від 22 квітня 2024 року, укладений між приватним виконавцем Ткачуком Л. М. та АО «Год легал» в особі керуючого партнера адвоката Олійника В. Б., згідно з яким, зокрема, сторони домовились про безпосереднє представлення та захист інтересів довірителя в судах усіх інстанцій, а також в інших органах, установах та підприємствах незалежно від форм власності, що пов`язані і стосуються оскарженню рішень та дій Клієнта, а також позовів поданих до нього в судах першої та апеляційної інстанції усіх юрисдикцій; додаткову угоду від 05 липня 2024 року, якою визначено розмір та порядок оплати юридичних послуг (гонорару) за надання правової допомоги, що пов`язана і стосуються розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції у цивільній справі № 344/4412/23 та становить: 3000 гривень - за ознайомлення із матеріалами справи; 4000 гривень - фіксована плата за участь у одному судовому засіданні, 20000 гривень – за представництво в суді апеляційної інстанції; платіжну інструкцію від 14 жовтня 2024 року про сплату приватним виконавцем Ткачуком Л. М. на користь АО «Год легал» 15 000 гривень із призначенням платежу «оплата згiдно Договору № 04/04/24 про надання правової допомоги вiд 22.04.2024 та Додаткової угоди № 1 до Договору про надання правничої допомоги № 04/04/24 вiд 22.04.2024»; Акт про прийняття-передачу виконання послуг від 10 грудня 2025 року, згідно із яким вартість послуг становить 123 000,00 грн 00 коп., а саме: ознайомлення із матеріалами справи та матеріалами виконавчого провадження 3 000 грн (фіксована плата); участь в судових засіданнях та представництво Клієнта в суді першої інстанції 60 000 грн (участь в 15 судових засіданнях - фіксована плата в розрахунку 4000 грн за 1 засідання); розгляд справи в суді апеляційної інстанції (три апеляційні оскарження та 6 судових засідань - фіксована плата 20 000 грн за 1 апеляційне оскарження) – 60 000 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Судом встановлено, що вказані заявлені витрати пов`язані із розглядом справи № 344/4412/23, номер якої зазначений в додатковій угоді.

Також колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно взято до уваги тривалість судового розгляду (перебування в провадженні судів з березня 2023 року), кількість судових засідань, а також підготовлених процесуальних документів, поведінку сторін, зокрема неодноразові клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи. Тому суд прийшов обґрунтованого висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу відповідають критеріям вимог статті 141 ЦПК України, в зв`язку із чим підлягають відшкодуванню позивачем у розмірі 123 000 грн.

Що стосується доводів апелянта про те, що судом не враховано, що згідно наданої суду платіжної інструкції від 14 жовтня 2024 року представнику приватного виконавця було перераховано лише 15 000 грн, тоді як суд стягнув 123 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, то такі вказаних висновків не спростовують.

Пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України визначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Такі ж висновки викладено в постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 159/5837/19, від 02.12.2020 у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц, постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19 та інших.

Отже, витрати на адвоката, які ще не були сплачені, але підлягають сплаті згідно з договором, стягуються судом на користь сторони, на користь якої винесено рішення, за умови надання належних доказів (договір, акт, розрахунок) обсягу послуг та їх вартості, незалежно від факту фактичної оплати.

Відтак, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для зміни чи скасування судового рішення, фактично зводяться до незгоди з таким.

Також апеляційний суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат позивача по оплаті судового збору немає.

Однак, представник відповідача приватного виконавця Ткачука Л. М. – адвокат Олійник В. Б. подав клопотання про стягнення з позивача на їхню користь витрат на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн, понесених в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження понесення таких витрат крім зазначених вище в матеріалах справи подав ордер, Акт про прийняття-передачу виконання послуг від 21 вересня 2026 року, згідно із яким до сплати підлягає фіксована сума 20 000 грн 00 коп. за надані послуги: ознайомлення із апеляційною скаргою; правовий аналіз доводів апеляційної скарги; підготовка, складення та подання відзиву на апеляційну скаргу; підготовка, складення та подання додаткових письмових пояснень по суті доводів апеляційної скарги, підготовка правової позиції до судового засідання та представництво інтересів відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 09.09.2026 та 21.09.2026.

Дослідивши надані докази, колегія суддів приходить до висновку, що враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, предмет та складність цієї справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, зазначених в акті приймання-передачі послуг згідно договору про надання правової допомоги, характер виконаної адвокатом роботи, а також засади розумності, справедливості та співмірності, поведінку сторони позивача під час розгляду справи, зокрема, подання тричі поспіль клопотань про відкладення, витрати на професійну правничу допомогу відповідача - приватного виконавця Ткачука Л. М. в сумі 20 000 грн підлягають стягненню на його користь із позивача.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду від 06 квітня 2026 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Любомира Михайловича (РНОКПП НОМЕР_2 ) 20000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: І. В. Бойчук

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.