Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №179/12/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6402/26 Справа № 179/12/26 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т.А. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

Позов мотивовано тим, що 20 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі — первісний кредитор або АТ «Ідея Банк») укладено генеральний кредитний договір № ГКД.54592.1 від 20 вересня 2018 року, в межах якого було укладено кредитний договір на видачу траншу № G01.10701.005502612 від 19 липня 2019 року.

07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою ответственность «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі — ТОВ «ФК «ЄАПБ») укладено договір факторингу № 07072023, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № G01.10701.005502612 від 19 липня 2019 року, укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Відповідно до п. 2.2 договору факторингу права вимоги, які АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед АТ «Ідея Банк» та визначені в Реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладання цього договору. Відповідно до Реєстрі боржників № 2 до договору факторингу від 07 липня 2023 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № G01.10701.005502612 від 19 липня 2019 року в загальній сумі 145 851,65 грн, з яких: 59 277,40 грн — заборгованість за основним боргом; 32 149,88 грн — заборгованість за відсотками; 58 576,25 грн — заборгованість за комісіями.

Всі нарахування, що відбувалися до дати отримання ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги, здійснювалися безпосередньо АТ «Ідея Банк» станом на день відступлення права вимоги. ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювалося жодних додаткових нарахувань, умови кредитного договору в односторонньому порядку не змінювалися. Проте всупереч умовам кредитного договору відповідач лише частково виконав свої зобов`язання, оскільки після відступлення позивачу права грошової вимоги здійснив одноразовий платіж 12 березня 2024 року в сумі 4 151,88 грн для погашення заборгованості.

Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем за кредитним договором № G01.10701.005502612 від 19 липня 2019 року в загальній сумі 145 851,65 грн, з яких: 59 277,40 грн — заборгованість за основним боргом; 27 998,00 грн — заборгованість за відсотками; 58 576,25 грн — заборгованість за комісіями. У зв`язку з цим позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму кредитної заборгованості.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором № G01.10701.005502612 від 19 липня 2019 року, укладеного в межах генерального кредитного договору № ГКД.54592.1 від 20 вересня 2018 року, в загальній сумі 99 433,02 грн, а також стягнуто судовий збір у сумі 1 514,00 грн та витрати на правову допомогу в сумі 2 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір відповідає вимогам закону, укладений у визначений чинним законодавством спосіб, а фактично отримані кошти в добровільному порядку не повернуті. Водночас відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростували наявність заборгованості перед позивачем або підтвердили належне виконання зобов`язань, при цьому сума кредитної заборгованості підтверджена документально.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 — ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково в загальній сумі 44 421,52 грн, з яких: 30 572,60 грн — заборгованість за тілом кредиту та 13 848,92 грн — заборгованість за відсотками, а в іншій частині позовних вимог — відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, представник апелянта вважає, що суд безпідставно стягнув заборгованість у сумі 99 433,02 грн, оскільки взагалі не перевірив структуру цієї суми, а наведеним у відзиві доводам відповідача щодо наявності у її складі нікчемної щомісячної комісії (плати за обслуговування кредиту) надав помилкову правову оцінку та дійшов безпідставного висновку про необхідність її стягнення всупереч обов`язковим для врахування правовим позиціям Верховного Суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЄАПБ» просив залишити її без задоволення через безпідставність, а рішення суду першої інстанції — без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» було укладено генеральний кредитний договір № ГКД.54592.1, в межах якого укладено кредитний договір на видачу траншу № G01.10701.005502612 від 19 липня 2019 року.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості відповідач має наступну заборгованість станом на 07 липня 2023 року в загальній сумі 150 003,53 грн, з яких: 59 277,40 грн — заборгованість за основним боргом, 32 149,88 грн — заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками; 58 576,25 грн — заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями.

Факт перерахування коштів на рахунок відповідача підтверджено випискою по рахунку за період з 19 липня 2019 року по 07 липня 2023 року із розшифруванням призначення платежів, що підписана директором департаменту кредитного адміністрування АТ «Ідея Банк».

07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Европейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 07072023, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № G01.10701.005502612 від 19 липня 2019 року, укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Платіжною інструкцією № 19913 від 11 липня 2023 року підтверджено факт перерахування коштів за договором факторингу № 07072023.

Відповідно до Реєстру боржників № 2 до договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № G01.10701.005502612 від 19 липня 2019 року в загальній сумі 150 003,53 грн, з яких: 59 277,40 грн — заборгованість за основним боргом, 32 149,88 грн — заборгованість за відсотками, 58 576,25 грн — заборгованість за комісіями.

Відповідач частково виконав свої зобов`язання, оскільки після відступлення позивачу права грошової вимоги здійснив 12 березня 2024 року одноразовий платіж у сумі 4 151,88 грн для погашення наявної заборгованості за процентами.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № G01.10701.005502612 від 19 липня 2019 року в сумі 145 851,65 грн, з яких: 59 277,40 грн — заборгованість за основним боргом; 27 998,00 грн — заборгованість за відсотками; 58 576,25 грн — заборгованість за комісіями.

Окрім того, суд першої інстанції посилався на пункт 54 постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, де вказано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Тобто припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України.

Разом з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Враховуючи вищевказану правову позицію Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що право первісного кредитора нараховувати передбачені проценти припинилося після спливу 20 січня 2022 року, а саме після того, як приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. видано виконавчий напис № 13 від 20 січня 2022 року на суму 99 433,02 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір укладений у визначений чинним законодавством України спосіб, із дотриманням усіх вимог щодо його форми, а його умови не суперечать закону, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості в загальній сумі 99 433,02 грн.

Проте колегія суддів не може повною мірою погодитися з такою позицією суду першої інстанції, оскільки він дійшов вказаних висновків за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для часткового скасування судового рішення та його зміни.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами, встановленими ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або ж таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядокодержання процентів встановлюються договором. Якщо договором невстановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до положень ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Стаття 513 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За вимогами ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість.

Проте колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визначення остаточного розміру кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.

Суд першої інстанції, встановивши розмір непогашеної заборгованості за кредитним договором відповідача перед позивачем 99 433,02 грн, залишив поза увагою факт подальшого часткового добровільного погашення боргу відповідачем та не дослідив дійсну структуру заборгованості.

Натомість шляхом додавання підтверджених та правомірних складових боргу, а саме: 59 277,40 грн — заборгованості за основним боргом та 27 998,00 грн — заборгованості за відсотками (яка утворилася після вирахування добровільного платежу відповідача від 12 березня 2024 року в сумі 4 151,88 грн), загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню становить 87 275,40 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що заборгованість за основним боргом (тілом кредиту) підлягає зменшенню на суму раніше сплачених комісій у розмірі 24 552,92 грн та має складати 44 421,52 грн. Матеріалами справи підтверджується, що сума основного боргу у розмірі 59 277,40 грн є фіксованою та наданою позичальнику, а наявні в матеріалах справи первинні документи та виписка по рахунку не містять правових підстав для автоматичного перерахунку та зарахування раніше добровільно сплачених щомісячних платежів у рахунок погашення тіла кредиту. Відтак доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Як визначено ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

З огляду на викладене, колегія суддів, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі матеріалів, дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду підлягає зміні в частині розміру стягнення шляхом зменшення суми заборгованості з 99 433,02 грн до 87 275,40 грн. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу), здійснений судом першої інстанції, колегія суддів вважає правомірним, пропорційним та залишає його без змін

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2026 року змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» з 99 433,02 грн до 87 275,40 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 22 вересня 2026 року.

Повний текст постанови виготовлено 30 вересня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова