Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №202/6263/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6287/26 Справа № 202/6263/25 Суддя у 1-й інстанції - Дребот І.Я. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (далі — ТОВ «Факторинг Партерс») звернулися до суду із позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 10 серпня 2021 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір № 2488406446-106507, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 3500,00 грн. строком на 20 діб із терміном повернення 30 серпня 2021 року, шляхом переказу на її платіжну картку. Умовами вказаного договору передбачено сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1,95% за кожен день користування.

Крім того, 11 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір № 4528519, за умовами якого кредитодавець надав позичальниці грошові кошти в кредит у сумі 20000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування у розмірі 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування протягом строку кредитування, а також проценти – 3 750,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування; кредитні кошти було видано в безготівковій формі шляхом їх переказу на картковий рахунок.

Також, 15 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір № 75278163, на умовах якого відповідач отримала кредит у сумі 15000,00 грн із встановленням процентної ставки в розмірі 1,99 % за кожен день користування кредитними коштами.

Права вимоги за вказаними кредитними договорами згодом перейшли до позивача внаслідок послідовного укладення договорів відступлення прав вимоги.

Зокрема, щодо договору № 2488406446-106507 від 10 серпня 2021 року: 21 грудня 2021 року за договором № 21-12/21 ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» відступило право вимоги на користь ТОВ «Вердикт Капітал». У подальшому 10 січня 2023 року за договором № 10-01/2023 ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги на користь ТОВ «Коллект Центр». У свою чергу 18 лютого 2025 року за договором № 18-02/25 ТОВ «Коллект Центр» відступило право вимоги на користь ТОВ «Факторинг Партнерс», внаслідок чого останнє набуло право вимоги до відповідача за цим договором.

Щодо договору № 4528519 від 11 червня 2021 року: 26 січня 2022 року за договором № 26-01/2022-83 ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги на користь ТОВ «Вердикт Капітал»; а 10 січня 2023 року за договором № 10-01/2023 ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги на користь ТОВ «Коллект Центр». Натомість 18 лютого 2025 року за договором № 18-02/25 ТОВ «Коллект Центр» відступило право вимоги на користь ТОВ «Факторинг Партнерс», у зв`язку з чим останнє набуло право вимоги до відповідача за цим договором.

Щодо договору № 75278163 від 15 червня 2021 року: 30 грудня 2021 року за договором № 30-12/2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило право вимоги на користь ТОВ «Вердикт Капітал»; а 10 січня 2023 року за договором № 10-01/2023 ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги на користь ТОВ «Коллект Центр». У свою чергу 18 лютого 2025 року за договором № 18-02/25 ТОВ «Коллект Центр» відступило право вимоги на користь ТОВ «Факторинг Партнерс», внаслідок чого ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача за цим договором.

Оскільки відповідач не повернула своєчасно суми кредитів та нараховані відсотки для погашення заборгованості за вказаними вище кредитними договорами, її заборгованість на дату звернення до суду з цим позовом становить: за договором № 2488406446-106507 від 10 серпня 2021 року — 27 787,00 грн, яка складається із заборгованості за основним зобов`язанням у сумі 3 500,00 грн та заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 24 287,00 грн; за договором № 4528519 від 11 червня 2021 року — 72 102,88 грн, яка складається із заборгованості за основним зобов`язанням у сумі 12 133,00 грн, заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 57 769,88 грн та заборгованості за комісіями в сумі 2 200,00 грн; за договором № 75278163 від 15 червня 2021 року — 48 017,85 грн, яка складається із заборгованості за основним зобов`язанням у сумі 15 000,00 грн, заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 32 510,69 грн, інфляційних збитків у сумі 438,12 грн та нарахованих 3 % річних у сумі 69,04 грн. Загальний розмір заборгованості відповідача за вказаними кредитними договорами становить 147 907,73 грн.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитними договорами № 2488406446-106507 від 10 серпня 2021 року, № 4528519 від 11 червня 2021 року, № 75278163 від 15 червня 2021 року в загальній сумі 63 973,16 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 047,69 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитні договори укладені у спосіб, визначений чинним законодавством, а фактично отримані кошти в добровільному порядку не повернуті. Водночас відповідач не надала належних та допустимих доказів, які б спростували наявність заборгованості перед позивачем або підтвердили належне виконання зобов`язань за кредитним договором. З огляду на це, при вирішенні питання щодо стягнення процентів суд першої інстанції, встановивши очевидну неспіврозмірність нарахованих процентів невиконаному зобов`язанню відповідача та врахувавши інтереси обох сторін, зважаючи на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру процентів до розміру тіла кредиту. На переконання суду першої інстанції, такий розмір є справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин. При цьому нарахування решти процентів суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику.

Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 — ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не було надано належних доказів отримання попередньої згоди споживача на укладення кредитних договорів саме в електронній формі за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, що суперечить вимогам ст. ст. 203, 205, 639, 1055 Цивільного кодексу України, а посилання лише на технічний алгоритм підписання в тексті самих договорів не підтверджує факт добровільного волевиявлення відповідача. Крім того, оскаржуване рішення ухвалене всупереч вимогам статей 11 і 12 Закону України «Про споживче кредитування» та обов`язковій правовій позиції Верховного Суду у справі № 204/224/21, оскільки суд першої інстанції не дослідив відсутність доказів реального надання відповідачу будь-яких додаткових чи супутніх послуг, що свідчить про повну нікчемність умов договорів щодо нарахування щомісячної комісії за обслуговування кредитів. Також судом безпідставно та протиправно було стягнуто інфляційні збитки та 3% річних, чим прямо порушено вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, які повністю звільняють позичальника від відповідальності за статтею 625 ЦК України під час дії воєнного стану. Також суд першої інстанції взагалі не досліджував факт належного виконання договорів факторингу в частині моменту виникнення права вимоги у нового кредитора та факт невиконання позивачем вимог статті 1082 ЦК України, а також ст. ст. 20, 28 Закону України «Про факторинг» щодо обов`язкового письмового повідомлення боржника про відступлення права вимоги та реєстрації такої операції.

ТОВ «Факторинг Партнерс» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 серпня 2021 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір № 2488406446-106507 в електронній формі, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит в сумі 3 500 грн. строком на 20 діб, термін повернення кредиту — 30 серпня 2021 року шляхом переказу на її платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,95 % за кожен день користування кредитом.

11 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено Договір № 4528519, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти у кредит у сумі 20 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування протягом строку кредитування, при цьому проценти за користування кредитом становлять 3 750,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Кредитні кошти видані у безготівковій формі шляхом їх переказу на картковий рахунок.

15 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір № 75278163 в електронній формі, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 15 000,00 грн із процентною ставкою у розмірі 1,99 % за кожен день користування кредитними коштами.

Відповідно до відповіді АТ КБ «Приватбанк» від 15 грудня 2025 року за вих. № 20.1.0.0.0/7-251211/72122-БТ, банківська картка № НОМЕР_1 була емітована на ім`я ОСОБА_1 , а надана виписка за цим картковим рахунком містить докази зарахування кредитних коштів за вказаними кредитними договорами.

У подальшому 21 грудня 2021 року було укладено договір № 21-12/21, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал»права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за договором № 2488406446-106507 від 10 серпня 2021 року.

10 січня 2023 року укладено договір № 10-01/2023, згідно з умовами якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр»права вимоги до позичальників за кредитними договорами, в тому числі за вказаним договором № 2488406446-106507 від 10 серпня 2021 року.

У свою чергу, 18 лютого 2025 року укладено договір № 18-02/25, за умовами якого ТОВ «Коллект Центр» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс»права вимоги до позичальників за кредитними договорами, зокрема за договором № 2488406446-106507 від 10 серпня 2021 року.

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права вимоги до відповідача за договором № 2488406446-106507 від 10 серпня 2021 року.

26 січня 2022 року укладено договір № 26-01/2022-83, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан»відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал»права вимоги до позичальників за кредитними договорами, в тому числі за договором № 4528519 від 11 червня 2021 року.

У подальшому, 10 січня 2023 року укладено договір № 10-01/2023, згідно з умовами якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр»права вимоги до позичальників за кредитними договорами, зокрема за вказаним договором № 4528519 від 11 червня 2021 року, а 18 лютого 2025 року укладено договір № 18-02/25, за умовами якого ТОВ «Коллект Центр» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги до позичальників за кредитними договорами, в тому числі за договором № 4528519 від 11 червня 2021 року.

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права вимоги до відповідача за договором № 4528519 від 11 червня 2021 року.

30 грудня 2021 року укладено договір № 30-12/2021, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до позичальників за кредитними договорами, зокрема за договором № 75278163 від 15 червня 2021 року.

Надалі, 10 січня 2023 року укладено договір № 10-01/2023, за умовами якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги до позичальників за кредитними договорами, в тому числі за договором № 75278163 від 15 червня 2021 року.

У подальшому, 18 лютого 2025 року укладено договір № 18-02/25, згідно з умовами якого ТОВ «Коллект Центр» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс»права вимоги до позичальників за кредитними договорами, зокрема за договором № 75278163 від 15 червня 2021 року.

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права вимоги до відповідача за договором № 75278163 від 15 червня 2021 року.

Проте відповідач не повернула своєчасно суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за вищевказаними кредитними договорами, а сума її заборгованості на дату звернення до суду із цим позовом становить:

- за договором № 2488406446-106507 від 10 серпня 2021 року в загальній сумі 27 787,00 грн, яка складається із заборгованості за основним зобов`язанням у сумі 3 500,00 грн та заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 24 287,00 грн;

- за договором № 4528519 від 11 червня 2021 року в загальній сумі 72 102,88 грн, яка складається із заборгованості за основним зобов`язанням у сумі 12 133,00 грн, заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 57 769,88 грн та заборгованості за комісіями в сумі 2 200,00 грн;

- за договором № 75278163 від 15 червня 2021 року в загальній сумі 48 017,85 грн, яка складається із заборгованості за основним зобов`язанням у сумі 15 000,00 грн, заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 32 510,69 грн, інфляційних збитків у сумі 438,12 грн та нарахованих 3 % річних у сумі 69,04 грн.

Отже, загальний розмір заборгованості відповідача за вищевказаними договорами становить 147 907,73 грн.

Суд першої інстанції вважав за необхідне зменшити суми нарахованих відсотків, а тому визначив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню така заборгованість за договорами:

- за договором № 2488406446-106507 від 10 серпня 2021 року в загальній сумі 7 000,00 грн, яка складається із заборгованості за основним зобов`язанням у сумі 3 500,00 грн та заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 3 500,00 грн;

- за договором № 4528519 від 11 червня 2021 року в загальній сумі 26 466,00 грн, яка складається із заборгованості за основним зобов`язанням у сумі 12 133,00 грн, заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 12 133,00 грн та заборгованості за комісією в сумі 2 200,00 грн;

- за договором № 75278163 від 15 червня 2021 року в загальній сумі 30 507,16 грн, яка складається із заборгованості за основним зобов`язанням у сумі 15 000,00 грн, заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 15 000,00 грн, інфляційних збитків у сумі 438,12 грн та нарахованих 3 % річних у сумі 69,04 грн.

Відтак загальний розмір заборгованості відповідача за вищевказаними договорами становить 63 973,16 грн.

Задовольняючи частково позов ТОВ «Факторинг Партнерс», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що кредитні договори були укладені у належній формі та в них були погоджені всі істотні умови, а з огляду на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, наявні правові підстави для стягнення заборгованості за договорами. При цьому вважаючи розмір нарахованих позивачем відсотків за користування кредитом несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він суперечить принципам розумності, добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику як споживачу послуг, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення суми нарахованих відсотків у зв`язку з їх непропорційністю до тіла кредиту, оскільки відповідно до вимог цього Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про нарахування компенсаційних витрат, які істотно перевищують (понад п`ятдесят відсотків) суму кредиту, наданого споживачеві.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до принципу свободи договору, закріпленого в статтях 6 та 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснення в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Також у силу частин 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію).

За змістом статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно зі ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбачені ст. 611 ЦК України.

З огляду на ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

На підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Нормою ч. 1 ст. 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1081 ЦК України передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частина перша статті 1084 ЦК України встановлює, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також, щодо суб`єктного складу таких правовідносин ч. 3 ст. 1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності позивачем факту укладення кредитних договорів № 2488406446-106507 від 10 серпня 2021 року, № 4528519 від 11 червня 2021 року, № 75278163 від 15 червня 2021 року, належного переходу прав вимоги за цими договорами до позивача внаслідок послідовного укладення договорів про відступлення прав вимоги, а також отримання відповідачем кредитних коштів та невиконання нею зобов`язань щодо їх повернення, що призвело до утворення заборгованості. Відповідно, зменшивши розмір нарахованих відсотків за договорами, суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 63 973,16 грн, з чим повністю погоджується колегія суддів, оскільки такий висновок суду ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи скаржника щодо ненадання позивачем належних доказів отримання попередньої згоди споживача на укладення кредитних договорів саме в електронній формі за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, а також щодо відсутності факту добровільного волевиявлення відповідача із посиланням лише на технічний алгоритм підписання самих договорів.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач надала первісним кредиторам необхідні анкетні дані, а також погодилася на обробку інформації та отримання повідомлень від кредитора, що є складовою договірних відносин сторін та підтверджує участь відповідача у процедурі укладення договорів.

Таким чином, спірні кредитні договори були укладені між сторонами в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» щодо укладення електронних договорів, а також у спосіб, визначений чинним законодавством України. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду такий спосіб підписання договоірв має юридичну силу власноручного підпису. Сторони досягли згоди з усіх істотних умов правочинів перед їх укладенням, зокрема щодо суми кредиту, строку його повернення, відсоткової ставки, розміру відсотків за користування коштами, річної відсоткової ставки та загальної вартості кредиту для позичальника. Тексти договорів містять усі істотні умови, а також необхідні реквізити сторін.

Отже, наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності свідчать про належне укладення кредитних договорів в електронній формі із дотриманням положень Закону України «Про електронну комерцію» та досягнення сторонами згоди з усіх їхніх істотних умов.

Доводи апелянта про неотримання коштів повністю спростовуються наявними у матеріалах справи банківською випискою АТ КБ «ПриватБанк», яка підтверджує безготівкове зарахування сум кредитів на картковий рахунок відповідача та подальше розпорядження ними на власний розсуд, а також фактом часткового добровільного погашення заборгованості, що за змістом статті 264 ЦК України є визнанням боргу.

Щодо аргументів апеляційної скарги стосовно неналежного повідомлення відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні за договорами відступлення права вимоги (факторингу), колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 516 ЦК України заміна кредитора здійснюється без згоди боржника, якщо інше не передбачено договором. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не тягне за собою недійсності договору факторингу та не звільняє боржника від обов`язку погашення кредиту взагалі, а лише покладає на нового кредитора ризик настання несприятливих наслідків у вигляді добровільного виконання зобов`язання первісному кредитору.

У постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц Верховним Судом зазначено також, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні первісному кредитору, внаслідок чого у боржника утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Враховуючи викладене, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта щодо її неповідомлення про зміну кредитора, оскільки за відсутності у матеріалах справи доказів повного виконання відповідачем кредитних зобов`язань перед первісними кредиторами, саме по собі неповідомлення позичальника про відступлення права вимоги не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову та стягненні заборгованості на користь нового кредитора.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині звільнення від відповідальності на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що спірні кредитні договори були укладені між сторонами у червні та серпні 2021 року, а строк їхньої дії та терміни повернення коштів повністю закінчилися у 2021 році. Тобто факт прострочення грошового зобов`язання відповідача виник до введення воєнного стану в Україні (до 24 лютого 2022 року).

Оскільки заявлені позивачем до стягнення інфляційні збитки та 3 % річних нараховані виключно за період прострочення, що мало місце до 24 лютого 2022 року, дія мораторію та пільг, запроваджених на час дії воєнного стану, не поширюється на ці правовідносини. Таким чином, нарахування інфляційних збитків та 3 % річних на суму заборгованості за вказаний період є повністю законним, правомірним та не суперечить вимогам чинного законодавства.

Стосовно доводів апеляційної скарги про безпідставність стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості за договором № 4528519 від 11 червня 2021 року, колегія суддів зазначає таке.

Представник скаржника обґрунтовує свою позицію посиланням на нікчемність умов договорів про комісії відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» та на правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21. Проте, колегія суддів вважає таке тлумачення помилковим і безпідставним, оскільки у зазначеній постанові Верховного Суду встановлено, що положення договору про щомісячну плату за обслуговування кредиту є нікчемними лише у разі, якщо кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності конкретного переліку додаткових чи супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються безпосередньо позичальнику.

Натомість матеріалами справи та змістом вищевказаного кредитного договору підтверджується, що плата за комісійними зобов`язаннями за договором № 4528519 у сумі 2 200,00 грн була чітко визначена та погоджена сторонами при підписанні як конкретна супутня фінансова послуга та частина ціни договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України про свободу договору. З огляду на те, що відповідач отримала кредитні кошти у безготівковій формі на свій рахунок і частково погашала заборгованість, вона своїми конклюдентними діями визнала чинність договорів, а її подальша незгода з умовами плати за комісією не є підставою для звільнення від обов`язків. Таким чином, висновки суду першої інстанції про правомірність стягнення заборгованості за комісією у вищевказаних договорах є повністю законними, а доводи апеляційної скарги у цій частині підлягають відхиленню.

Відтак колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та відповідно для скасування судового рішення.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, а переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду — без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 — залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 22 вересня 2026 року.

Повний текст постанови виготовлено 30 вересня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова