Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №2-1786/11 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6302/26 Справа № 2-1786/11 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 03 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу дублікату виконавчого листа, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа.

Заява мотивована тим, що рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15 вересня 2011 року №2-1786/11, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей. На підставі рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15 вересня 2011 року у справі №2-1786/11 позивач отримала виконавчий лист щодо стягнення аліментів, а в подальшому, 31.10.2011 року ОСОБА_1 звернулась до виконавчої служби задля виконання вищевказаного рішення, проте після відкриття виконавчого провадження сторони дійшли згоди про те, що ОСОБА_3 буде виплачувати аліменти на утримання дітей в добровільному порядку. Це стало підставою для закриття Добропільским МР ВДВС ГТУЮ у Донецькій області виконавчого провадження №29661080.

У квітні 2025 року ОСОБА_1 направила виконавчий лист до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за місцем останнього відомого місця проживання ОСОБА_4 через приватних перевізників, які по прибутті на територію України мали відправити виконавчий лист поштовим відправленням через АТ «Укрпошта». Відповідно до відповідей на запитання ОСОБА_1 про те, чи були ними відправлені документи, перевізник відповідає що про відправлення їй мало надійти смс-повідомлення через додаток. В подальшому перевізниками не було повернуто відправлений заявницею виконавчий лист, та на підставі вищевикладених обставин заявниця вважає виконавчий лист втраченим.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 03 лютого 2026 року у задоволенні заяви про видачу дублікату виконавчого листа відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що оскільки заявником не надано належних доказів щодо втрати оригіналу виконавчого листа, а видача його дубліката може призвести до подвійного стягнення, суд не вбачає законних підстав для задоволення вимог щодо видачі дубліката виконавчого листа.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та прийняти нову ухвалою, якою задовольнити її заяву про видачу дубліката виконавчого листа, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької облаті від 15 вересня 2011 року №2-1786/11, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей. На підставі рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15 вересня 2011 року у справі №2-1786/11 позивач отримала виконавчий лист щодо стягнення аліментів.

В подальшому 31.10.2011 року ОСОБА_1 звернулась до виконавчої служби задля виконання вищевказаного рішення, проте після відкриття виконавчого провадження сторони дійшли згоди про те, що ОСОБА_3 буде виплачувати аліменти на утримання дітей в добровільному порядку. Це стало підставою для закриття Добропільским МР ВДВС ГТУЮ у Донецькій області виконавчого провадження №29661080.

В квітні 2025 року ОСОБА_1 направила виконавчий лист до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за місцем останнього відомого місця проживання ОСОБА_4 через приватних перевізників, які по прибутті на територію України мали відправити виконавчий лист поштовим відправленням через АТ «укрпошта».

Відповідно до відповідей на запитання ОСОБА_1 про те, чи були ними відправлені документи, перевізник відповідає що про відправлення їй мало надійти смс-повідомлення через додаток. В подальшому перевізниками не було повернуто відправлений заявницею виконавчий лист, та на підставі вищевикладених обставин заявниця вважає виконавчий лист втраченим.

Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу дублікату виконавчого листа, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що заявницею пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, зважаючи на те, що дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 , відтак заявниця до вказаної дати вправі була пред`явити виконавчий лист до виконання, однак не зробила цього, хоча з 2021 року їй було відомо про припинення виконавчого провадження за її виконавчими листами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд з прав людини наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Частиною першою статті 431 ЦПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Разом з тим, єдиною та необхідною правовою підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є факт його фактичної втрати. Дублікат – це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа, при цьому оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 419/310/12).

При цьому тягар доказування факту втрати покладається на заявника. Відповідно до вимог частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Звернувшись до суду із заявою про видачу дубліката, стягувач повинен не лише повідомити про відсутність у нього документа, а й надати суду належні, допустимі та достатні докази, які підтверджують конкретні обставини, за яких виконавчий лист було втрачено (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 196/673/14-ц). Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача без належного обґрунтування та документального підтвердження не може автоматично сприйматися судом як безумовний доказ його фізичної втрати (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 572/3591/19).

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи заяву про видачу дубліката виконавчого листа, ОСОБА_1 направила виконавчий лист до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за місцем останнього відомого місця проживання ОСОБА_4 через приватних перевізників, які по прибутті на територію України мали відправити виконавчий лист поштовим відправленням через АТ «укрпошта».

Відповідно до відповідей на запитання ОСОБА_1 про те, чи були ними відправлені документи, перевізник відповідає що про відправлення їй мало надійти смс-повідомлення через додаток. В подальшому перевізниками не було повернуто відправлений заявницею виконавчий лист, та на підставі вищевикладених обставин заявниця вважає виконавчий лист втраченим.

Проте, як правильно зазначено судом першої інстанції, заявником не надано належного та достатнього доказу, який би міг свідчити про втрату отриманого виконавчого документа.

Належним доказом підтвердження надсилання та отримання або втрати оригіналу документа є саме первинні документальні матеріали поштового оператора (квитанції, реєстри, довідки про втрату), а не суб`єктивні внутрішні твердження самого стягувача чи довідки про результати його внутрішнього електронного документообігу.

Таким чином, зважаючи на те, що не допускається видача дубліката виконавчого листа на основі припущень та за повної відсутності належних письмових доказів обставин втрати, які заявник не долучив до матеріалів справи, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю факту втрати оригіналу виконавчого листа є правильним та узгоджується із сталою судовою практикою.

Доводи апеляційної скарги повністю зводяться до суб`єктивної переоцінки встановлених судом обставин справи, не містять посилань на процесуальні помилки чи неправильне застосування норм матеріального права, а тому не можуть слугувати підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді вказаної заяви, судом першої інстанції були дотримані вимоги процесуального закону, а тому оскаржувана ухвала як законна та обґрунтована підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 03 лютого 2026 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 22 вересня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 30 вересня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

В.С. Городнича