Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №214/8402/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5026/26 Справа № 214/8402/25 Суддя у 1-й інстанції - Гринь Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

розглянувши у спрощеному провадженні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію без укладання договору

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської від 26 січня 2026 року, -

В С Т А Н О В И В:

25 серпня 2025 року АТ «Криворізька теплоцентраль» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії без укладання договору, мотивуючи свою заяву тим, що позивач протягом періоду з 22.10.2019 по 06.11.2020 здійснював постачання теплової енергії на користь відповідача без договору на таке постачання. Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 . Припинив господарську діяльність та не є фізичною особою підприємцем з 2014 і по теперішній час. Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06.11.2020, власником нежитлового приміщення 65 за адресою АДРЕСА_1 був ОСОБА_1 . Згідно з рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради №343 від 12.10.2011 «Про надання згоди на передачу окремих об`єктів теплопостачання від КП «Криворізька теплоцентраль», а саме об`єкти теплопостачання у Довгинцівському, Жовтневому, Інгулецькому та Саксаганського районах міста. Таким чином, з 01.10.2013 виконавцем послуги з теплопостачання для будинку АДРЕСА_2 є АТ «Криворізька теплоцентраль». Опалення нежитлового приміщення 65 відповідача у житловому будинку по АДРЕСА_1 здійснюється через внутрішньобудинкову систему опалення, а отже відповідач фактично весь час отримував теплову енергію без укладання відповідного договору. У зв`язку із тим, що відповідач не проявив власної ініціативи на укладання договору позивач виходив за адресою приміщення 65 по АДРЕСА_1 , однак було встановлено, що приміщення зачинено, будь-яка господарська діяльність не ведеться. Встановити власника не вдалось. Позивач 12.02.2021 за №840/30 склав супровідний лист щодо укладання договору купівлі-продажу теплової енергії №1092/31 як з власником приміщення 65 за адресою АДРЕСА_1 , однак згідно акту від 15.02.2021 було встановлено, що приміщення зачинено, будь-яка господарська діяльність не ведеться, встановити власника та вручити супровідний лист з додатками не має змоги. Відповідач вимоги закону не виконав, договір між сторонами укладено так і не було. Таким чином, позивач протягом періоду з 22.10.2019 по 06.11.2020 здійснював постачання теплової енергії на користь відповідача без договору на таке постачання. Зазначене нежитлове приміщення відповідача знаходиться у багатоповерхневому житловому будинку, підключеному до централізованої системи опалення, а отже відповідач фактично весь час отримував теплову енергію без укладання відповідного договору. В результаті чого виникла заборгованість за спожиту послугу з постачання теплової енергії за період з 22.10.2019 по 06.11.2020 в розмірі 15246,85 грн, інфляційні втрати - 12453,68 грн, 3% річних - 2473, 58 грн. Вказані суми заборгованості позивач просить стягнути на свою користь з відповідача, а також відшкодувати судові витрати по справі у вигляді судового збору у сумі 3028,00 грн. (а.с.1-12).

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської від 26 січня 2026 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію без укладання договору - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за спожиту теплову енергію в рамках неукладеного договору за період з 22.10.2019 по 06.11.2020 в розмірі 15246,85 грн, 3% річних у розмірі 2473,58 грн.; інфляційні втрати у розмірі 12453,68 грн., разом 30174,11 грн.

Також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.71-73).

Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись незаконність та необґрунтованість рішення суду, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с.107-109).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до ч. 2ст. 108 ЦК України, ПАТ «Криворізька теплоцентраль» є правонаступником ДП «Криворізька теплоцентраль».

В результаті проведення державної реєстрації змін до Статуту ПАТ «Криворізька теплоцентраль», що пов`язані зі зміною типу товариства у відповідності доЗУ «Про акціонерні товариства», змінено найменування товариства на Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль», про що 14.05.2018 року внесені дані до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради № 343 від 12.10.2011 року «Про надання згоди на передачу окремих об`єктів теплопостачання від Комунального підприємства «Криворіжтепломережа» до Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» до ДП «Криворізька теплоцентраль» передано об`єкти теплопостачання у Довгинцівському, Жовтневому (по новому Покровський), Інгулецькому та Саксаганському районах міста. Таким чином, з 01.10.2013 року виконавцем послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання для будинку АДРЕСА_1 є Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль».

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 припинив господарську діяльність та не є фізичною особою підприємцем з 2014 і по теперішній час (а.с.6).

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06.11.2020, власником нежитлового приміщення 65 за адресою АДРЕСА_1 був ОСОБА_1 (а.с.15-16).

Позивач 12.02.2021 за №840/30 склав супровідний лист щодо укладання договору купівлі-продажу теплової енергії №1092/31 як з власником приміщення 65 за адресою АДРЕСА_1 , однак згідно акту від 15.02.2021 було встановлено, що приміщення зачинено, будь-яка господарська діяльність не ведеться, встановити власника та вручити супровідний лист з додатками не має змоги (а.с.7).

Відповідач вимоги закону не виконав, договір між сторонами укладено так і не було.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за послуги теплопостачання, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідач, у встановлені законом строки, не вносив плату за послуги теплопостачання, позивач має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

За визначенням, наведеним уст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст.5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) житлові послуги з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Пунктом 1 ч.1ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас, відповідно до п.5 ч.2ст.7 цього Законутакому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Як встановлено судом 1 інстанції, опалення нежитлового приміщення 65 відповідача у житловому будинку по АДРЕСА_1 здійснюється через внутрішньобудинкову систему опалення, а отже відповідач фактично весь час отримував теплову енергію без укладання відповідного договору.

У зв`язку із тим, що відповідач не проявив власної ініціативи на укладання договору позивач виходив за адресою приміщення 65 по АДРЕСА_1 , однак було встановлено, що приміщення зачинено, будь-яка господарська діяльність не ведеться. Встановити власника не вдалось.

На виконання рішень Виконавчого комітету Криворізької міської ради «Про початок опалювального сезону 2019-2020» від 18.09.2019 №448, «Про закінчення опалювального сезону 2019-2020» від 23.03.2020 №168, «Про початок опалювального сезону 2020-2021» від 16.09.2020 №466, позивач вчасно розпочинав опалювальні сезони 2019-2020 у м. Кривому Розі.

Позивач протягом періоду з 22.10.2019 по 06.11.2020 здійснював постачання теплової енергії на користь відповідача без договору на таке постачання.

Факт належного виконання АТ «Криворізька теплоцентраль» зобов`язання щодо постачання теплової енергії підтверджується актами подачі теплоносія у період з 22.10.2019 по 06.11.2020 також підтверджується актами подачі теплоносія на припинення подачі теплоносія за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17-21).

Обов`язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію встановлено ст. 19 Закону України «Про теплопостачання».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII, до житлово-комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Індивідуальний споживач - фізична особа або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальних послуг (пункт 6 частини першої статті І Закону №2189-VІІІ).

Індивідуальний споживач зобов`язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами згідно з п. 5 ч. 2ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Відповідачем контррозрахунку суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення суду не надано, доводи про неправильність його проведення жодним доказом не підтверджуються.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість дій позивача по нарахуванню відповідачці плати за теплову енергію та обґрунтовано задовольнив позов.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що наявність у справі договору купівлі продажу не є тим беззаперечним доказом, який би вказував на те, що відповідач був власником спірного майна у заявлений період, так як в договорі було зазначено, що ОСОБА_1 був іпотекодержателем спірного майна. Відповідач не володів, не користувався нерухомим майном в той час, так як у приміщення був власник-іпотекодавець, а отже Відповідач не був споживачем житлово-комунальних послуг, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.

Правилами ч.1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

В матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06.11.2020 року.

В договорі чітко зазначено, що ОСОБА_1 відчужує майно як його власник.

Колегія суддів не приймає до уваги витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наданий позивачем до суду апеляційної інстанції, оскільки у пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17 (провадження №61-13405св18).

Надаючи відповідний доказ суду апеляційної інстанції без попереднього його надання для оцінки судом першої інстанції, апелянт поважність причин неподання до суду першої інстанції вказаного доказу не зазначає, в той же час колегія суддів зауважує, що цивільне процесуальне судочинство здійснюється, зокрема, на основі принципів змагальності та диспозитивності, що знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом або витребування відповідних доказів у сторін, які в силу вимог процесуального закону повинні самостійно довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, зокрема шляхом подання відповідних доказів, в той час як суд тільки оцінює надані сторонами матеріали.

Таким чином, враховуючи ненаведення апелянтом поважності причин неподання відповідного доказу до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 367 ЦПК України.

Щодо твердження апелянта, що позивач безпідставно нарахував заборгованість по 06.11.2020 року, адже саме в цей день майно було продано іншому власнику, а отже строк заборгованості вірно розраховувати по 05.11.2020 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до п.10 Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06.11.2020 року продавець та покупець домовились про те, що покупець не несе відповідальності за борги продавця щодо сплати комунальних та інших обов`язкових платежів, які виникли у останнього до підписання до цього договору станом на 06.11.2020 року. У випадку виявлення такої заборгованості продавець зобов`язується погасити її повністю за свій рахунок або компенсувати покупцю понесені витрати, потягом 10-ти днів, з дня виявлення такої заборгованості.

Відповідно до п. 15 Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06.11.2020 року право власності на нежитлове приміщення у покупця виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідачем не надано доказів, що держана реєстрація відбулась саме 06.11.2020 року.

Отже, відповідно до п.10 Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06.11.2020 року відповідач визнав, що має сплатити заборгованість яка виникла станом на 06.11.2020 року.

Таким чином, період стягнення по 06.11.2020 року включно розрахований позивачем вірно.

Доводи апеляційної скарги, щодо протиправності вимог нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, також колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1.5 «Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання», затвердженого постановою НКРЕКП від 25.06.2019 року № 1174, тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії формуються для таких категорій споживачів: населення; бюджетні установи; релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності); інші споживачі .

Згідно із листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 18.03.2015 року № 2450/15/61-15, роз`яснено, що оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами «для населення» здійснюють власники/користувачі житлового будинку, квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, за умови їх використання виключно для постійного проживання, а інші особи, які не підпадають під зазначені категорії, здійснюють оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами для «інших споживачів».

Відповідач є власником нежитлового приміщення у житловому будинку, а тому отримує за таким приміщенням послугу з постачання теплової енергії не для задоволення власних житлово-побутових потреб, а для обігріву нежитлового приміщення. В такому випадку Відповідач повинен сплачувати за вказану послугу по тарифам, встановленим для категорії споживачів «інші споживачі».

Аналогічна за змістом правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 22 лютого 2018 року по справі № 359/7497/16-ц та від 28 листопада 2018 року по справі № 361/6987/13-ц.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Однак, враховуючи те, що відповідачем приміщення використовуються не для постійного проживання, враховуючи статус нерухомого майна, як нежитлового приміщення, то правомірно позивач нараховував відповідачу відповідні санкції та суми за ст. 625 ЦК за прострочення оплати послуг з теплопостачання вірно за тарифом для категорії «інші споживачі», а не для «населення», бо таке приміщення не призначене для проживання, а використовується у інший спосіб.

Отже, в даному випадку не підлягає застосуванню положення Постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» щодо заборони нарахування та стягнення неустойки та інфляційних нарахувань й процентів річних, нарахованих на заборгованість, оскільки вона стосується категорії саме «населення», а не категорії «інші споживачі».

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської від 26 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Судді: