Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №932/1811/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5279/26 Справа № 932/1811/25 Суддя у 1-й інстанції - Рибкін О. А. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Пищиди М.М.

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНЕПРБУС» та ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 15 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНЕПРБУС» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНЕПРБУС» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 23.07.2024 року, в м. Дніпрі, на пр. Богдана Хмельницького, 174А (Шевченківський район м. Дніпра) сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Богдан А-0921», р/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який, змінюючи напрямок руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Subaru Forester» р/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався в попутному напрямку, внаслідок чого був суттєво пошкоджений автомобіль «Subaru Forester» р/н НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

ДТП сталася із вини водія ОСОБА_2 , що підтверджується постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.09.2024 р., згідно із якою водія ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.

Таким чином, особою відповідальною за завданий збиток та винуватцем ДТП, яка сталася є водій автомобіля «Богдан А-0921» р/н НОМЕР_1 – ОСОБА_2 , який є водієм і працівником ТОВ «ДНЕПРБУС», а тому настала його цивільно-правова відповідальність, яка була застрахована на момент ДТП, і відповідачі повинні відшкодувати на користь позивача завдану матеріальну і моральну шкоду в повному обсязі, за мінусом виплаченого розміру страхового відшкодування.

Внаслідок вищевказаної ДТП, позивачу також була заподіяна моральна шкода, що полягає в душевних стражданнях. Враховуючи глибину емоційних переживань у зв`язку з ДТП і ушкодженням майна, вагу заподіяної душевної травми, з урахуванням того, що в результаті ДТП суттєво був пошкоджений автомобіль позивача, розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в сумі 50000 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, позивач просила суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку матеріальну шкоду у розмірі 83699 грн. 00 коп. та моральну шкоду у розмірі 50000 грн. 00 коп. Також стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати по справі, які складаються із витрат по оплаті судового збору у розмірі 1336 грн. 99 коп., витрат по оплаті послуг судового експерта у розмірі 6000 грн. 00 коп., витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн. 00 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 15 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНЕПРБУС» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНЕПРБУС» на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 83699 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 та судові витрати: по оплаті судового збору у розмірі 936 грн. 99 коп., по оплаті висновку експерта у розмірі 4204 грн. 92 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14016 грн. 41 коп.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНЕПРБУС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12565 грн. 54 коп.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ТОВ «ДНЕПРБУС» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати рішення суду в частині стягнення із позивача витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.07.2024 року о 07 год. 45 хв. у місті Дніпрі на проспекті Б.Хмельницького, б.174А сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «БОГДАН А-0921» д/н НОМЕР_1 , змінюючи напрямок руху не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом «Subaru Forester» д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався в попутному напрямку, чим порушив вимоги п.10.1 Правил дорожнього руху України. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Постановою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10.09.2024 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Цивільно-правова відповідальність по транспортному засобу БОГДАН А-0921», номерний знак НОМЕР_1 , згідно полісу № 221847866 була застрахована в ПрАТ УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», ліміт відповідальності за шкоду майну 160000 грн., франшиза 3200 грн.

Згідно висновку експерта Крутінь В.І. № 9921 за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 16.08.2024 року вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкодженого у наслідок від ДТП, становить 249246,32 грн.

Згідно довідки АТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 було перераховано від ПрАТ УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» страхову виплату у розмірі 156800,00 грн.

Позивачем ОСОБА_1 за ремонт автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 , було сплачено: згідно Акту надання послуг № 3062 від 01.08.2024 – 1710 грн., згідно Замовлення № ЗГ-111784 від 28.08.2024 – 46010 грн., згідно Акту надання послуг № 2270 від 13.09.2024 – 14225 грн., згідно Акту надання послуг № 2664 від 31.10.2024 – 121200 грн., згідно Замовлення № ЗГ-117282 від 03.12.2024 – 3663 грн., згідно Акту надання послуг № 2891 від 04.12.2024 – 53691 грн., що разом становить 240499,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову до ОСОБА_2 , суд виходив з того, що у спірних правовідносинах відповідач ОСОБА_2 не є особою, яка несе відповідальність за шкоду завдану під час виконання трудових обов`язків.

Оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_2 , який виконував робочі завдання, керуючи транспортним засобом, що належить ТОВ «ДНЕПРБУС» перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із ТОВ «ДНЕПРБУС» на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.

Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування такої шкоди, а з урахуванням всіх обставин справи, керуючись принципом розумності і справедливості, вважав необхідним стягнути з відповідача на користь позивача кошти в розмірі 10 000,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь ТОВ витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 1188 ЦК України).

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму ВСУ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Пунктом 6 Постанови Пленуму ВСУ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» визначено, що особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) сформульовано висновок, що результат аналізу норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17).

Вірними є висновки суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах відповідач ОСОБА_2 не є особою, яка несе відповідальність за шкоду завдану під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку з чим позовні вимоги до останнього про стягнення майнової шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції встановив, що 23.07.2024 внаслідок порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_2 , який під час керування транспортним засобом виконував трудові обов`язки водія ТОВ «ДНЕПРБУС», сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено транспортний засіб Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить позивачці, у зв`язку з чим позивачці було заподіяно матеріальну шкоду.

ПрАТ УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» було виплачено позивачці страхове відшкодування в максимальному розмірі, передбаченому полісом № 221847866, в сумі 156800,00 грн. (за вирахуванням франшизи).

Розмір фактичних витрат позивачки на ремонт автомобіля підтверджується наданими документами: Актом надання послуг № 3062 від 01.08.2024, Замовленням № ЗГ-111784 від 28.08.2024, Актом надання послуг № 2270 від 13.09.2024, Актом надання послуг № 2664 від 31.10.2024, Замовленням № ЗГ-117282 від 03.12.2024, Актом надання послуг № 2891 від 04.12.2024, які підтверджують витрати позивачки в загальній сумі 240499,00 грн.

Також надано суду висновок експерта ОСОБА_4 № 9921 від 16.08.2024, згідно якого вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкодженого у наслідок ДТП, становить 249246,32 грн.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/15636/16-ц, провадження 61-1819св17, зазначено, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Враховуючи те, що на відновлення автомобіля позивача окремі вузли підлягали заміні, суд апеляційної інстанції правильно визначив розмір коштів, який необхідний на відновлення пошкодженого автомобіля позивача та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача різниці між фактичним розміром шкоди, страховою виплатою і витратами, які необхідні для повного відновлення транспортного засобу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування необхідно вираховувати саме з вартості матеріального збитку, тому наявні підстави для стягнення з ТОВ «ДНЕПРБУС» на користь позивачки в рахунок відшкодування матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 83699 грн (вартість матеріального збитку 240499грн – 156800 грн страхове відшкодування).

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, урахувавши обставини справи, істотність вимушених змін у житті позивача, характер, тривалість та обсяг заподіяних йому моральних страждань та з урахуванням вимог розумності і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у зв`язку із пошкодженням майна в розмірі 10 000,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За правилами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Приписами частини 1 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Положення частин 2, 3 статті 137 ЦПК України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Приписами пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.

Згідно договору про надання правничої допомоги № 03/01/25 від 03.01.2025, додаткового договору № 1 до договору про надання правничої допомоги № 03/01/25, акту про надання правничої допомоги № 1 від 13.02.2025, квитанції до прибуткового касового ордеру № 03/01/25-1 від 03.01.2025 позивачем ОСОБА_1 було сплачено адвокату Константинову Р.Д. 20000 грн. за надання правової допомоги по даній справі.

Судові витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивачки, складають:

93699 грн. х 20000 грн. : 133699 грн. = 14016,41 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з позивачки на користь відповідача ТОВ «ДНЕПРБУС» підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Так, загальний розмір позовних вимог (ціна позову) складає 133 699 грн., судом задоволено позовні вимоги на суму 93 699 грн., відмовлено в задоволенні позовних вимог на суму 40000 грн.

Згідно договору про надання правничої допомоги № 26 від 20.03.2025, додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги № 26 від 20.03.2025, ТОВ «ДНЕПРБУС» зобо`язалось виплатити адвокату Сергєєвій М.Ш. гонорар в фіксованій сумі 42000 грн. за надання правової допомоги по даній справі, який включає в себе повний супровід в суді першої інстанції, протягом 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку на оплату.

Враховуючи, що відповідно до п.1 ч.1 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, а також, враховуючи, що позивачем відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України не подавалося суду клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на правничу допомогу через неспівмірність витрат, тому суд вважає, що судові витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь відповідача ТОВ «ДНЕПРБУС», складають: 40000 грн. х 42000 грн. : 133699 грн. = 12565,54 грн., де 40000 грн. – розмір позовних вимог, в яких відмовлено, 42000 грн. – сума витрат відповідача на правничу допомогу, 133699 грн. – ціна позову.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу .

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки місцевим судом, з якими погоджується апеляційній суд.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНЕПРБУС» та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 15 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “30” вересня 2026 року.

Повний текст постанови складено “01 ” жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: