Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №175/12277/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7530/26 Справа № 175/12277/24 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2026 року у складі судді Озерянської Ж.М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що його матері ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради №244 від 17 травня 2000 року було виділено в користування квартиру АДРЕСА_1 . Станом на теперішній час квартира не приватизована.

Зазначає, що його племінниця ОСОБА_3 не мешкає у вказаній квартирі починаючи з 2016 року, а його матір ОСОБА_2 починаючи з 2017 року, мають інше житло, де проживають тривалий час, а тому вважає, що вони втратили право користування житловим приміщенням.

Враховуючи викладене, вимушений звернутися до суду та просити визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 .

Заочним рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову з огляду на відсутність порушеного права позивача та обрання у зв`язку з цим неналежного способу захисту порушеного права або интресу, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини справи, що мають значення для справи, що призвело до необґрунтованого висновку суду про відмову у задоволенні позову. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновку про відсутність порушення його прав, оскільки наявність зареєстрованих осіб у квартирі, які фактично роками не проживають у квартирі, створюють для нього правові наслідки,а саме обмеження та перешкоди у реалізації його житлових прав. Крім того, суд безпідставно дійшов до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки тривале не проживання особи у житловому приміщенні без поважних причин, є самостійною підставою для втрати такою особою права користуватися житлом. Вказує, що судом першої інстанції не правильно застосовано практику ЄСПЛ.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до договору від 26 червня 2000 року ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради №244 від 17 травня 2000 року було виділено в постійне користування квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до Акту від 26 червня 2000 року ОСОБА_2 прийняла у постійне користування квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому, розпорядженням міського голови від 20 листопада 2015 року №6/53-13 вулицю 19 Партз`їзду у місті Краматорську Донецької області було перейменовано на вулицю «Ярослава Мудрого». Згідно з Довідкою управління житлово-комунального господарства Краматорської міської ради квартира АДРЕСА_2 не приватизована.

Станом на червень 2024 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Відповідно до Акту про не проживання №01-20/316 від 18 червня 2024 року, за підписами свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , однак з 2016 року по день складання акту у квартирі не проживала ОСОБА_3 ; ОСОБА_2 не проживала у квартирі з 2017 року по день складання акту. За змістом рапорту, складаного працівника Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області за адресою АДРЕСА_3 двері відчинила ОСОБА_4 , яка повідомила, що за вказаною адресою ОСОБА_2 не проживає з 2017 року, місце знаходження останньої не відоме. Квартира АДРЕСА_4 знаходиться у нежитловому стані, будь-яких ознак мешкання осіб встановлено не було.

Відповідно до рапорту працівника Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області ,будинок АДРЕСА_5 знаходиться в аварійному стані після ворожого обстрілу 18 березня 2022 року, всі мешканці вказаного будинку виїхали з нього.

З листа Краматорської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області №01-29/3337 від 18 грудня 2025 року вбачається, що до комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за пошкоджені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України не находило звернень від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна що розташований за вказаною вище адресою.

Згідно статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЦК України).

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату інтересу до такого жилого приміщення (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2025 у справі №206/1119/24).

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та норм Цивільного процесуального кодексу України щодо оцінки доказів.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц, від 21 липня 2021 року у справі 227/1044/20, від 15 березня 2023 року у справі № 522/4382/21, від 09 січня 2024 року у справі № 761/38440/21.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача. Законність цього, що по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. При цьому тягар доведення наявності підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житлом, покладається на позивача.

Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ вживаючи будь-яких заходів держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.

Разом з тим, порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Слід прийняти до уваги необхідність збереження балансу між інтересами сторін та необхідність забезпечення захисту права на житло.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Під час розгляду справи, судом встановлено, що будинок АДРЕСА_5 знаходиться в аварійному стані після ворожого обстрілу 18 березня 2022 року, всі мешканці вказаного будинку, в тому числі позивач, виїхали з нього, будинок не є житловим, що також свідчить про те, що позивач у справі також фактичне не мешкає за вказаною адресою. Крім того, на підставі рішення виконавчого комітету №244 від 17 травня 2000 року, квартира виділялася саме відповідачу ОСОБА_2 , всі інші особи зареєстровані у квартирі як члени родини основного наймача квартири.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову, з яким погоджується колегія суддів, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що будь-які права позивача не порушуються й заявлені вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, приймаючи до уваги той факт, що квартира наразі не приватизована, перебуває на балансі територіальної громади та пошкоджена, не є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновку про відсутність порушення його прав, оскільки наявність зареєстрованих осіб у квартирі, які фактично роками не проживають у квартирі, вже створює для нього правові наслідки, обмеження та перешкоди у реалізації його житлових прав, є безпідставними, оскільки спірна квартира виділялася відповідачу ОСОБА_2 згідно рішення виконавчого комітету №244 від 17 травня 2000 року, а скаржник в свою чергу був зареєстрований у квартирі, як член родини основного наймача квартири й на теперішній час будинок АДРЕСА_5 знаходиться в аварійному стані після ворожого обстрілу 18 березня 2022 року, всі мешканці вказаного будинку виїхали з нього, оскільки будинок не є житловим, що спростовує доводи скаржника.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно дійшов до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки тривале не проживання особи у житловому приміщенні без поважних причин є самостійною підставою для втрати такою особою права користуватися житлом, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки скаржником не доведено чим саме відповідачі порушують його права, а відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не правильно застосовано практику ЄСПЛ, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення суду та задоволення позову, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судом було надано на ці доводи вичерпну відповідь, вказані доводи суперечать наявним в матеріалах справи доказам, а судом в свою чергу було в повному обсязі з`ясовано всі обставин, необхідні для вирішення спору у даній справі та рішення суду відповідає положенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 22 вересня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 30 вересня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров