Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №185/2294/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8649/26 Справа № 185/2294/26 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В.М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря –Триполець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

28 січня 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що він протягом тривалого часу працював у шкідливих умовах у різних структурних підрозділах на різних посадах у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», через що захворів на професійні захворювання. Висновком МСЕК йому первинно безстроково з 08.12.2010 встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання, з визначенням 3 групи інвалідності. Позивач вважає, що у зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. Він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів, а тому просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків 245 000 грн. (а.с. 1-5).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, – задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 120 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено, також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.40-46).

Не погодившись із рішенням суду, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявляє вимогу про зміну рішення суду в частині стягнення моральної шкоди до 20 000 грн. з урахуванням спливу 15 років з дати встановлення позивачеві відсотку стійкої втрати професійної працездатності (а.с 51-53).

ОСОБА_1 скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу по даній справі, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом 1 інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці від 22.11.1965 року (а.с. 8-9) та даних акту за формою П-4 (а.с. 10) ОСОБА_1 має 28 років 1 місяць 24 дня трудового стажу в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

18.04.2010 року ОСОБА_1 відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України було звільнено відповідачем з посади електрослюсаря підземного ВСП «Шахта «Ювілейна» ВАТ «Павлоградвугілля» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля) , за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи (а.с. 19зв).

19.11.2010 року головним державним санітарним лікарем м. Першотравенська Чабаном О.А. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 , з якого вбачається, що комісія 19.11.2010 провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), ЛН першого-другого ступеня, код J60-J70; 2) деформуючий артроз у поєднанні з періартрозами ліктьових (ПФ першого ступеня) та колінних (ПФ другого ст.) суглобів, двобічний плечолопатковий періартроз (ПФ другого ступеня), (код М15-М19); 3) нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху), код Н 90.3.

Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: неефективність роботи систем вентиляції, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту.

Причини виникнення професійного захворювання: запиленість повітря робочої зони (24,49 мг/м3, при ГДК 4,0 мг/м , 67% часу зміни), у тому числі з вмістом вільного двоокису кремнію: середній 5,72% при ГДК до 10%, максимальний 10%. Рівень шуму – 89 дБА при ГДР 80 дБА- 33 % часу робочої зміни. Рівень іонізуючого випромінювання 12 мр/рік при ГДР до 50 мр/рік. Рівень фізичного перенавантаження – разовий підйом вантажу постійно протягом робочої зміни - 30 кг при нормативному до 15 кг, 17% часу зміни, сумарна вага 300 кг за зміну, при нормативній до 100 кг, знаходження у позі «стоячи» до 60% часу зміни.

Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: начальник дільниці виробництва шахти «Ювілейна» ОСОБА_2 – порушення ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (а.с. 10).

Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 10 ААА № 030867; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 10 ААА, № 006958 від 14.12.2010, року ОСОБА_1 первинно безстроково з 08.12.2010 року встановлено 3 групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 30% - ДФА; 25% - ХОЗЛ; 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування (а.с. 11).

На підтвердження звернення за медичною допомогою внаслідок отриманого професійного захворювання позивачем надано виписки з історії хвороби, які свідчать про перебування ОСОБА_1 на лікуванні внаслідок отриманого професійного захворювання (додаток до позовної заяви № 6).

Надані позивачем письмові докази є достатніми, оскільки у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.

Задовольняючи частково позовні вимоги частково, суд 1 інстанції виходив із того, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання, надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань, втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. А тому, з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності – 60%, неможливості відновлення здоров`я позивача, наявності вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Так, у статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і особистою необережністю потерпілого, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, тому суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що наявність вини позивача у виникненні професійного захворювання виключає відшкодування відповідачем заподіяної моральної шкоди через ушкодження здоров`я та втрату професійної працездатності.

Як роз`яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У зв`язку із викладеним колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції про часткове задоволення позовних вимог, оскільки такі висновки зроблені з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на тяжкість отриманої виробничої травми, внаслідок якої позивач став інвалідом третьої групи, відсоток втрати працездатності, який становив 60%, стан його здоров`я, який потребує постійного медикаментозного лікування, стаціонарного лікування, відповідно до довідки МСЕК, з урахуванням тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, враховуючи ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн., відповідає характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив через ушкодження здоров`я.

Доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували протиправність дій відповідача щодо позивача, а вимоги про відповідача про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються лише на припущеннях, колегія суддів не приймає до уваги оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону та спростовуються актом розслідування хронічного професійного захворювання від 19.11.2010 року, та довідками МСЕК від 14.12.2010 року.

Зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Окрім того, відносно доводів відповідача щодо необхідності урахування спливу років з дати встановлення позивачеві відсотку стійкої втрати професійної працездатності, суд звертає увагу, що право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з професійним захворюванням виникає з моменту встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності, оскільки саме з цього часу особа об`єктивно усвідомлює факт порушення її здоров`я та його правові наслідки. У вказаній постанові також зазначено, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати всі докази у їх сукупності. Разом з тим, зазначена правова позиція не містить висновку про те, що моральні страждання обмежуються виключно датою встановлення МСЕК або припиняються зі спливом часу. Навпаки, із системного аналізу цієї постанови вбачається, що встановлення втрати працездатності є юридичним фактом виникнення права на захист, а не моментом припинення страждань.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Судді: