Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №201/4351/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6498/26 Справа № 201/4351/24 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В.В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Триполець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії або бездіяльність органу примусового виконання Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересована особа: ОСОБА_2

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року, -

В С Т А Н О В И В:

10 березня 2026 року до Соборного районного суду міста Дніпра надійшла скарга ОСОБА_1 на рішення, дії або бездіяльність органу примусового виконання Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересована особа: ОСОБА_2 . В обґрунтування вимог скарги, заявник посилалась на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2024 року у справі № 201/4351/24 постановлено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 12 000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок на кожну дитину, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, стягуючи аліменти на користь батька дітей - ОСОБА_2 , починаючи стягнення з дня пред`явлення позову, а саме з 16 квітня 2024 року до досягнення дітьми повноліття. Державним виконавцем 20.01.2025 року було відкрите виконавче провадження № 76831474 про стягнення аліментів на підставі виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення у справі № 201/4351/24. Постановою державного виконавця від 27.01.2026 року до боржника застосований штраф 20% від суми заборгованості (608265,08 грн), який склав 121653,02 грн. Скаржник вважає вказану постанову незаконною з огляду на те, що Листом до відділу ДВС додатково повідомлено, що рішенням Соборного районного суду від 23.05.2025 року у справі № 201/1655/25 ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення виплати аліментів, яка виникла за період з 16.04.2024 року по 31.12.2025 року. Постановою апеляційного суду розмір пені був зменшений через відсутність вини боржника, водночас період прострочення залишився без змін. Таким чином, до боржника судом вже застосована передбачена законом відповідальність за прострочення виплати аліментів, яка виникла за період з 16.04.2024 року по 31.12.2025 року. Відповідно, застосовувати за той же період додатковий штраф в розмірі 20% від суми заборгованості неприпустимо. Отже скаржник просить суд визнати дії державного виконавця з цього приводу протиправними та скасувати постанову щодо винесення штрафу (а.с.1-6).

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на рішення, дії або бездіяльність органу примусового виконання Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересована особа: ОСОБА_2 - залишено без задоволення (а.с.75-77).

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, постановлену з грубим порушенням Конституції України в частині заборони подвійної відповідальності за одне порушення, норм матеріального права, що регулюють нарахування пені і штрафів при виникненні заборгованості з аліментів, висновків Верховного Суду з аналогічних питань, просить ухвалу суду скасувати, а скаргу задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно вказав про розгляд справи за наявності заяви її представника про розгляд за його відсутності, ігноруючи клопотання про участь у судовому засіданні 30.03.2026 року в режимі відеоконференції. Зауважує, що накладення штрафу державним виконавцем за наявності судового рішення про стягнення пені за той самий період заборгованості з 16.04.2024 року по 31.12.2025 року становить подвійну цивільно-правову відповідальність, що порушує Конституцію України та приписи ст. 196 СК України у взаємозв`язку з ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.84-86).

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2024 року у справі № 201/4351/24 постановлено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі в розмірі по 12000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок на кожну дитину, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, стягуючи аліменти на користь батька дітей ОСОБА_2 , починаючи стягнення з дня пред`явлення позову, а саме з 16 квітня 2024 року до досягнення дітьми повноліття.

Державним виконавцем 20.01.2025 року було відкрито виконавче провадження № 76831474 про стягнення аліментів на підставі виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення у справі № 201/4351/24.

Постановою державного виконавця від 27.01.2026 року до боржника застосований штраф 20% від суми заборгованості (608265,08 грн), який склав 121 653,02 грн.

Рішенням Соборного районного суду від 23.05.2025 року у справі № 201/1655/25 ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення виплати аліментів в розмірі 104 760,00 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.12.2025 року розмір пені було зменшено до 27 720,00 грн.

Суд першої інстанції, залишаючи скаргу ОСОБА_1 без задоволення, виходив з того, що скаржник не надала суду доказів відсутності в неї заборгованості по сплаті аліментів, відтак суд позбавлений можливості скасувати накладення штрафу, застосоване постановою від 27.01.2026 року у межах виконавчого провадження № 76831474, відповідно до вимог ЗУ «Про виконавче провадження».

Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Так, стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Статтею 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно зі статтею 18 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження закріплені у Розділі IV Закону.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені Законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені Законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Обов`язок по утриманню дитини - це передбачений законом (ст. 180 Сімейного кодексу України) та Конституцією обов`язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними 18 років.

Згідно із ч.4 ст. 155 СК ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності.

Частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Одним із видів відповідальності за прострочення сплати аліментів є стягнення неустойки. Відповідно до положень статті 196 Сімейного кодексу України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".

Суди дотримуються позиції, що неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Одночасно з цим, штраф накладений виконавцем є засобом процесуального примусу та має превентивний характер який направлено на стимулювання виконання рішення та/або за ухилення від виконання рішення без поважних причини або перешкоджання його виконання або зловживання правами, а відтак штраф та неустойка (пеня) не є тотожними стягненнями та направлені на забезпечення досягнення різної мети.

Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів, він повинен надати докази на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом і в постановах від 10.01.2024 у справі № 359/240/21, від 19.02.2024 у справі № 761/893/23.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02.07.2024 року у справі № 201/4351/24 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання трьох дітей по 12 000,00 грн. на кожну дитину щомісячно, починаючи з 16.04.2024 року.

20.01.2025 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 76831474.

Станом на 27.01.2026 року сукупний розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів склав 608 265,08 грн, що перевищує суму відповідних платежів за один рік.

27.01.2026 року старшим державним виконавцем Соборного ВДВС у місті Дніпрі ДМУ МЮУ Крайняком М.С. винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 20% від суми заборгованості, що становить 121 653,02 грн.

Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 23.05.2025 року у справі № 201/1655/25, зміненим постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.12.2025 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто пеню за прострочення сплати аліментів за період з 16.04.2024 року по 31.12.2025 року у розмірі 27 720,00 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що штраф, передбачений ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», та неустойка (пеня), передбачена ст. 196 СК України, є двома самостійними правовими інститутами з різною юридичною природою та цільовим призначенням. А тому, застосування державним виконавцем штрафу за наявності заборгованості понад один рік не є подвійним притягненням до відповідальності за одне й те саме порушення, а є реалізацією імперативного його обов`язку, визначеного спеціальним Законом.

Матеріали справи не містять доказів відсутності у боржника заборгованості по сплаті аліментів.

Доводи апелянта щодо порушення її процесуальних прав судом першої інстанції не спростовують правильність по суті ухваленого судового рішення та, згідно з ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування законної та обґрунтованої ухвали.

Так, безумовною, обов`язковою підставою для скасування судового рішення є розгляд справи за відсутності учасника справи, якого не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання. У даній справі представник заявника знав про дату та час засідання 30.03.2026 року, оскільки подавав клопотання про участь у режимі відеоконференції із зазначенням про те, що у разі технічної неможливості проведення відеоконференції просить проводити судове засідання та ухвалення рішення по скарзі без його участі.

За таких обставин, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Судді: