Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №199/2201/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6446/26 Справа № 199/2201/25 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищики М.М.

за участю секретаря – Триполець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради про стягнення заробітної плати

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська від 10 квітня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

17 січня 2025 ркоу позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заробітної плати. Позивач в своїй заяві зазначає що він є працівником КП «Муніципальна варта» ДМР на посаді провідного юрисконсульта, всього майже п`ять років, з березня 2020 року на посаді інспектора, з 16.02.2021 на посаді юрисконсульта на 0,5 ставки (тимчасово), з 15.08.2022 на 1,0 ставки (тимчасово), з 30.12.2022 на цій же посаді (постійно) з 01.09.2023 посаду перейменовано на посаду провідний юрисконсульт. В провадженні Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з 18.12.2024 року перебуває справа №932/12792/24 з предметом позову – припинення мобінгу, цькування відносно провідного юрисконсульта ОСОБА_1 . Також внаслідок трудового спору позивача з відповідачем було зупинено роботу провідного юрисконсульта що викликане відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для виконання роботи, та іншими обставинами. Пунктом 7 зауважень і пропозицій від 13.01.2025 №14, позивач попередив відповідача про початок простою роботи провідного юрисконсульта з 16.01.2025 року не з вини працівника, терміном дії: до вирішення трудового спору підприємства з провідним юрисконсультом ОСОБА_1 . Позивач зазначає що трудова функція обумовлена трудовим договором провідним юрисконсультом виконувалася до 15.01.2025 року, тобто до початку простою, отже наказ про встановлення двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду, мав бути виданий відповідачем до 15.01.2025 року, так як відповідач систематично порушує законодавство про працю, то відсутність такого наказу, вкладається в заведений порядок управління підприємством. Таким чином з 16.01.2025 року позивач не виконує трудової функції внаслідок простою і не може відправляти та отримувати від відповідача жодних документів, які стосуються трудової діяльності оскільки це може бути юридично розцінено як виконання роботи провідним юрисконсультом, що потягне за собою припинення простою тому вимоги наказу по підприємству від 06.02.2024 року №16 не можуть бути застосовані до позивача. (а.с.1-3).

Рішенням Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська від 10 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради про стягнення заробітної плати - відмовлено (а.с.17-18).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 21-23).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом 1 інстанції встановлено, що позивач є працівником КП «Муніципальна варта» ДМР на посаді провідного юрисконсульта, всього майже п`ять років, з березня 2020 року на посаді інспектора, з 16.02.2021 на посаді юрисконсульта на 0,5 ставки (тимчасово), з 15.08.2022 на 1,0 ставки (тимчасово), з 30.12.2022 на цій же посаді (постійно) з 01.09.2023 посаду перейменовано на посаду провідний юрисконсульт.

В провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з 18.12.2024 року перебуває справа №932/12792/24 з предметом позову – припинення мобінгу, цькування відносно провідного юрисконсульта ОСОБА_1 .

Також внаслідок трудового спору позивача з відповідачем було зупинено роботу провідного юрисконсульта що викликане відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для виконання роботи, та іншими обставинами. Пунктом 7 зауважень і пропозицій від 13.01.2025 №14, позивач попередив відповідача про початок простою роботи провідного юрисконсульта з 16.01.2025 року не з вини працівника, терміном дії: до вирішення трудового спору підприємства з провідним юрисконсультом ОСОБА_1 .

Позивач зазначає що трудова функція обумовлена трудовим договором провідним юрисконсультом виконувалася до 15.01.2025 року, тобто до початку простою, отже наказ про встановлення двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду, мав бути виданий відповідачем до 15.01.2025 року, так як відповідач систематично порушує законодавство про працю, то відсутність такого наказу, вкладається в заведений порядок управління підприємством.

Таким чином з 16.01.2025 року позивач не виконує трудової функції внаслідок простою і не може відправляти та отримувати від відповідача жодних документів, які стосуються трудової діяльності оскільки це може бути юридично розцінено як виконання роботи провідним юрисконсультом, що потягне за собою припинення простою тому вимоги наказу по підприємству від 06.02.2024 року №16 не можуть бути застосовані до позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що позовні вимоги є не доведеними та не обґрунтованими.

Із вказаним висновком суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Так, згідно зі ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Матеріалами справи встановлено, що вимоги та посилання позивача є недоведеними та безпідставними, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Саме позивач мав довести в ході розгляду справи обґрунтованість кожного свого посилання.

Отже, враховуючи вище викладене суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційних скарг, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська від 10 квітня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Судді: