Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №203/2364/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4243/26 Справа № 203/2364/25 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Триполець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Аршава Інна Олександрівна про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності в порядку спадкування за законом

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

08 квітня 2025 року позивачка звернулася до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська (зараз – Центральний районний суд міста Дніпра) з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Аршава І.О., про встановлення факту, що має юридичне значення - визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом. Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки – ОСОБА_2 , після його смерті відкрилась спадщина на все належне йому майно. Померлий ОСОБА_2 з 1995 року проживав однією сім`єю з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в її квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла. Інших спадкоємців, крім ОСОБА_2 , який проживав з нею більш ніж п`ять років однією сім`єю, та є її спадкоємцем четвертої черги, не було. 21 лютого 2024 року батько позивачки ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І.О. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , але не встиг оформити свої спадкові права у зв`язку зі смертю. Позивачка, є спадкоємицею першої черги після смерті свого батька, тому успадкувала все його майно, у тому числі і спадщину після смерті ОСОБА_3 . Викладене стало причиною звернення позивачки до суду з позовом про встановлення факту сумісного проживання її батька ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та дружини в період з 01 січня 2004 року по 08 січня 2024 року, визнання права власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 як спадкоємця після смерті ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.1 – 8).

Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності в порядку спадкування за законом – відмовлено (а.с.116-120).

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухвалене з невідповідністю норм процесуального та матеріального права та фактичним обставинам справи, заявляє вимогу про скасування такого рішення та прийняття нового рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою показання трьох свідків, які підтвердили факт тривалого проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю, ведення ними спільного господарства та наявність спільного бюджету. На думку скаржника, сукупність показань свідків та сумісних фотографій є беззаперечним доказом наявності фактичних шлюбних відносин (а.с.122-126)

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 22 жовтня 1998 року ОСОБА_3 було приватизовано квартиру АДРЕСА_2 , яка була їй передана у приватну власність (а.с. 12).

Згідно відмітки у паспорті серії НОМЕР_1 , виданому 18 грудня 1997 року Кіровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_3 була зареєстрована за вказаною вище адресою з 10 січня 1985 року (а.с. 11 на зв.).

Інших зареєстрованих осіб за вказаною адресою не зазначено, що підтверджується відповідями формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (а.с. а.с. 13, 14).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 10 січня 2024 року серії НОМЕР_2 , виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за реєстром № 141 (а.с. 9).

Поховання ОСОБА_3 здійснила ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про поховання серії НОМЕР_3 та довідки № 608 КП «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування «Одеський крематорій» (а.с. а.с. 9 на зв., 10).

21 лютого 2024 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І.О. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с. 17 на зв.), у зв`язку з чим зазначеним нотаріусом було відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , що підтверджується копією витягу № 75911570 про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с. 18).

ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією його паспорту серії НОМЕР_4 , виданого 13 березня 2002 року Кіровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, копією заяви ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І.О. про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , за реєстром № 595 (а.с. а.с. 16, 17 на зв.).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 28 червня 2024 року серії НОМЕР_5 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за реєстром № 1912 (а.с. 17).

Позивачка ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого 30 вересня 1966 року Углегорською сільрадою Амурської області, за реєстром № 30 (а.с. 18 на зв.).

Згідно довідки до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І.О. від 11 листопада 2025 року № 262/01-16 відповідно до матеріалів спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_2 єдиною спадкоємицею є ОСОБА_1 (а.с. 103).

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І.О. про відмову у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом від 30 січня 2025 року позивачці було відмовлено в оформленні прав на квартиру АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_2 , оскільки не надано доказів, що підтверджують родинний зв`язок померлого з власницею квартири померлою ОСОБА_3 (а.с. 22).

Також під час розгляду справи були допитані свідки. Так, свідок ОСОБА_4 повідомила, що є сусідкою ОСОБА_3 з вищого поверху та проживає в будинку АДРЕСА_4 зі свого народження у 1974 році. Позивачку часто бачила в будинку, оскільки вважала її родичкою ОСОБА_3 . Свідок неодноразово бувала у квартирі сусідки знизу, де проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яких вона сприймала як чоловіка та дружину. У ОСОБА_3 був інший чоловік але він давно помер. ОСОБА_3 мала захворювання на цукровий діабет, останній рік свого життя погано пересувалась.

Свідок ОСОБА_5 повідомила, що проживає по АДРЕСА_5 з 1975 року, в цьому ж дворі в будинку поруч певний час проживала ОСОБА_3 , яка згодом одержала квартиру по АДРЕСА_4 , куди остання переїхала та прожила там решту свого життя, проте у ОСОБА_5 та ОСОБА_3 залишились дружні відносини. Свідок регулярно бувала в квартирі ОСОБА_3 по АДРЕСА_4 , відвідувала родинні свята. ОСОБА_2 та ОСОБА_6 більше тридцяти років прожили разом в цій квартирі. ОСОБА_3 повідомляла свідкові, що мала намір подарувати квартиру позивачці.

Свідок ОСОБА_7 , 1936 р.н. повідомила суду, що більше 60 років проживає в одному місці по АДРЕСА_5 . У цьому ж дворі більше двадцяти років прожила ОСОБА_3 , яка потім одержала квартиру по АДРЕСА_4 та переїхала жити туди. У цьому ж дворі проживав ОСОБА_2 , якого свідок познайомила з ОСОБА_3 . Згодом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 почали жити разом в її квартирі. Свідку було відомо, що вони офіційно не зареєстрували шлюб. ОСОБА_3 казала свідкові, що має намір заповісти цю квартиру позивачці, проте, на думку свідка, вона це не встигла зробити у зв`язку зі смертю. Зараз у спірній квартирі фактично проживає позивачка.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведений факт спільного проживання її батька ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю не менше п`яти років до дня смерті останньої, що, в свою чергу, свідчить про недоведеність набуття ОСОБА_8 права власності в порядку спадкування на спірну квартиру та її включення до спадкової маси, яка належить позивачці після смерті батька.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частин 2, 4 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 передбачено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Предметом доказування у справах про встановлення факту проживання однією сім`єю є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 березня 2023 року у справі № 372/3321/19 належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Згідно ч.1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

У відповідності до ст. 1299 ЦК України, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов`язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу). Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з двома матеріально-правовими вимогами: встановлення факту спільного проживання її батька ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на вказану квартиру після смерті її батька ОСОБА_2 , який звернувся за прийняттям спадщини після померлої ОСОБА_3 як спадкоємець IV черги, проте не встиг оформити спадкові права у зв`язку зі власною смертю.

Проте, на підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачкою надано декілька фото та документи щодо здійснення позивачкою поховання ОСОБА_3 . Так, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачкою документи щодо оплати комунальних послуг не стосуються періоду, який має бути підтверджений для доведення статусу ОСОБА_2 як спадкоємця після смерті ОСОБА_3 .

Матеріали справи не містять жодних інших письмових доказів, які б свідчили про те, що вказані вище особи жили однією сім`єю, тим більше понад тридцять років, як стверджується в позовній заяві, мали спільний бюджет, спільно придбавали майно, облаштовували житло, мали спільний відпочинок тощо не надано.

Крім того, власницею квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22.10.1998 року була ОСОБА_3 , і лише вона була зареєстрована за вказаною адресою з 10 січня 1985 року. Батько позивачки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був зареєстрований за іншою адресою: АДРЕСА_3 .

Щодо показань свідків та наданих фотографій, апеляційний суд враховує та застосовує правові висновки Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), відповідно до яких: «Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.»

Крім того, як роз`яснив Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2026 року (справа № 216/2422/16), до прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факт проживання її батька з ОСОБА_3 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а відтак відсутні підстави для визнання за нею права власності на спірну квартиру в порядку спадкування.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Судді: