Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №204/8437/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3665/26 Справа № 204/8437/24 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Триполець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу

за позовом Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк»

на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 листопада 2025 року,-

В С Т А Н О В И В:

28.08.2024 року позивач АТ «ПУМБ» через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 13.09.2019 року між АТ «Перший Український міжнародний банк» та відповідачкою укладено кредитний договір №2001403891601 та видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 30000,00 грн. Пізніше ліміт було збільшено до 49600,00 грн. Крім того зазначав, що відповідачка не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином, внаслідок чого, станом на 01.07.2024 року у останньої утворилася заборгованість у розмірі 87 998,44 грн., з яких: 49 268,47 грн. – заборгованість за кредитом та 38 729,97 грн. – заборгованість за процентами. На підставі чого, просив суд стягнути з відповідачки заборгованість в сумі 87 998,44 грн. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн. (а.с.1-4).

Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовлено повністю (а.с.175-179).

Не погодившись з рішенням суду, АТ «ПУМБ» звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи доводи скарги, банк зазначає, що виписка за рахунком є належним та достатнім доказом наявності боргу, а Договір комплексного банківського обслуговування (ДКБО) дозволяє нарахування відсотків до дня фактичного повернення коштів (а.с.198-205).

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.09.2019 року відповідачка підписала заяву №2001403891601 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка містить прохання відкрити на ім`я відповідачки поточний рахунок у гривнях та надати Кредитну картку., з встановленням кредитного ліміту у сумі 30000,00 грн. Номер кредитної картки миттєвого випуску (не персоніфікованої) НОМЕР_1 . Розрахунковий день 30 число місяця. Платіжна дата 30 число місяця. Реальна річна процентна ставка складає 47,88%. Строк дії Кредитного ліміту, процентна ставка за користування Кредитним лімітом, розмір Мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування Кредитної картки встановлюються відповідно до умов ДКБО в залежності від типу Кредитної картки (а.с.5).

Також, за умовами Заяви №2001403891601 відповідачка підтвердила, що приймає Публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті ПАТ «ПУМБ» pumb.ua в повному обсязі з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийняття ДКБО так і послуг, що можуть бути надані в процесу обслуговування (з урахуванням всіх змін) і погодилась з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі, через дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у Банку), а при обранні послуги з укладанням Договору страхування, підписання цієї Заяви підтвердила свою згоду на укладання Договору страхування на зазначених нижче умовах.

Із змісту Паспорту споживчого кредиту, зокрема підписаного відповідачкою, убачається, що позичальнику надається кредит по типу «Кредитна лінія» з лімітом кредиту у сумі 30000,00 грн. з встановленням пільгової процентної ставки 0% річних та стандартної процентної ставки 47.88% річних. Реальна річна ставка, за умови здійснення розрахунків в межах пільгового періоду складає 0% річних; реальна річна ставка, за умови здійснення розрахунків поза межами пільгового періоду та погашення кредиту рівними платежами складає 47,88% річних (а.с. 6).

На виконання умов кредитного договору банк видав відповідачці кредитну картку «ВСЕМОЖУ» № НОМЕР_1 зі строком дії 06/22, номер якої відповідає номеру, зазначеному у Заяві №2001403891601 та яка була оглянута в судовому засіданні (копія на паперовому носії на а.с. 69).

Також, банк надав відповідачці пам`ятку умов користування кредитної карткою з поміткою «для клієнта», яка містить (окрім ПІП відповідачки) номер договору, що співпадає з номером Заяви - 2001403891601; номер кредитної картки, який відповідає номеру, зазначеному у Заяві №2001403891601 - № НОМЕР_1 . Також у цих умовах зазначено, що пільговий період без нарахування % - до 62 днів; після закінчення пільгового періоду ставка 3,99% на місяць (а.с. 70).

Відповідно до довідки про збільшення кредитного ліміту по договору №2001403891601 банк неодноразово змінював кредитний ліміт, максимальний розмір якого в період з 22.01.2021 по 26.02.2022 та з 03.03.2022 року складає 49 600,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції виходив, з того що заявленні позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Так, Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Матеріалами справи встановлено, що термін дії кредитної картки, яка видана на підставі заяви №2001403891601 ( НОМЕР_1 ) закінчується 06/22, тобто 30 червня 2022.

Випискою/Особливим рахунком, наданою позивачем, підтверджується користування кредитом в межах дії кредитної картки, а саме остання кредитна транзакція була здійснена 02.02.2022 року (а.с.28-38)

Відповідно до усталеної практики Верховного суду, зокрема висновку, викладеному у Постанові КЦС ВС від 03 червня 2020 року у справі № 569/13606/17, строк спливу дії картки є кінцевим строком дії кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Позивач може здійснювати свої права, що випливають із кредитного договору №2001403891601, зокрема здійснювати кредитування та отримувати проценти, які нарахуванні у відповідності до умов договору, виключно у межах кредитного договору, тобто до 30.06.2022 року.

Як вбачається із виписки особливого рахунку (щодо нарахування та сплати процентів), банк нарахував останні проценти в сумі 1938,88 грн. — 01.08.2022 року, тобто поза межами дії кредитного договору (кредитування)(а.с.38-39).

Проте, як вже неодноразово зазначав Верховний Суд, Банк не має право на отримання процентів, у розмірі, передбаченому умовами договору, поза строком дії кредитного договору (строку кредитування). У такому випадку банк має право на захист своїх інтересів у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22).

Судом 1 інстанції відхилено посилання позивача на те, що умови кредитування у спірних правовідносинах, регулюються договором комплексного банківського обслуговування, який на думку позивача носить публічний характер та до яких приєдналася відповідачка, підписавши заяву №2001403891601.

Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме умови цієї Публічної пропозиції розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 13 вересня 2019 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо строку дії кредитного договору.

Крім того, роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб домовленості сторін щодо встановлення іншого строку дії кредитного договору (ніж дія кредитної картки) Публічна пропозиція ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

При цьому, згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк дії кредитної картки (червень 2022 року) є кінцевим строком дії кредитного договору. Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Після 30.06.2022 банк втратив право нараховувати відсотки у розмірі, визначеному договором, а тому нарахування відсотків після цієї дати є протиправним.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

За змістом частини 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також, матеріалами справи встановлено, що сторонами узгоджений розмір процентної ставки та порядок її нарахування, а саме: 0% на час пільгового періоду, який складає до 62 днів та 47,88% річних (що складає 3,99% на місяць) після закінчення пільгового періоду.

Як вбачається із позовної заяви, позивач окрім тіла кредиту також просив стягнути заборгованіть за процентами у розмірі 38729,97 грн.

На виконання ухвали суду від 22.05.2025 року, позивачем наданий розрахунок, відповідно до якого, за період користування кредитними коштами, застосував лише загальну процентну ставку у розмірі 47,88% річних, без застосування в пільговий період ставки у розмірі 0%.

Отже, позивач нараховував проценти за користування кредитом з порушенням умов кредитного договору, а саме без застосування процентної ставки у розмірі 0% у пільговий період.

Також недотримання банком умов договору щодо розміру та порядку нарахування процентів підтверджується Випискою/особливого рахунку нарахуванню та сплати процентів за користування кредитом, зокрема перші кредитні кошти були отриманні відповідачем 14-16 вересня 2019 року. При цьому проценти за користування кредитом були нараховані та списані позивачем 07.10.2019 року у сумі 78,38 грн. та 01.11.2019 року у сумі 114,91 грн., тобто без дотримання банком умов кредитного договору щодо пільгового періоду тривалістю 62 дні (а.с.38-39).

Оскільки за умовами кредитного договору, кошти, які сплачені позичальником у період пільгового періоду мають зараховуватися у погашення кредиту (а ні в погашення процентів), то порушення банком умов договору щодо розміру та порядку нарахування процентів (неврахування пільгового періоду) тягне безпідставне збільшення суму кредиту та процентів, які нараховуються на таку суму.

Крім того, відповідно до виписки з особливого рахунку нарахуванню та сплати процентів за користування кредитом за період з 30.09.2019 по 30.07.2022 позивач нарахував проценти за користування кредитом у сумі 39158,43 грн. (стовбець «Дебет») при цьому відповідачка сплатила 38228,58 грн. (стовбець «Кредит»), а відтак різниця складає 929,85 грн. (39158,43 грн. - 38228,58 грн.) (а.с.38-39).

Водночас, відповідно до «Розрахунку простроченої заборгованості відповідача за відсотками за користування кредитом» (п. 1 Розрахунку заборгованості) заборгованість та той самий період з 30.09.2019по 30.07.2022 складає 11197,87 грн. (а.с. 25-27).

За таких обставин, банком не доведено обґрунтованість нарахованих процентів, а відтак відсутні правові підстави для зарахування суми у розмірі 38228,58 грн. (яка сплачена відповідачкою) в погашення процентів, та вказана сума має бути спрямована на погашення заборгованості за кредитом.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом в сумі 49268,47 грн., суд 1 інстанції встановив, що також не заперечувалося сторонами по справі, що максимальна сума кредитного ліміту за кредитним договором №2001403891601 від 13.09.2019 року складає 49 600,00 грн.

В позовній заяві банк також вказує узгоджений та наданий кредит в межах кредитного ліміту у сумі 49 600,00 грн. В обґрунтування своїх позивних вимог банк посилається лише на умови договору №2001403891601 від 13.09.2019 року та зазначає про виникнення договорених правовідносин між сторонами.

Але, як вбачається із розрахунку суми заборгованості відповідача з погашення суми кредиту (розділ 2 Розрахунку заборгованості), позивач за період з 07.12.2021 року по 24.12.2021 року зазначає суму заборгованості за кредитом у розмірі 71 606,02 грн. (а.с. 25-27).

Таким чином, банком включено у заборгованість за кредитом сума у розмірі 22 006,02 грн. (71606,02 грн.- 49600,00 грн.), надання якої не передбачено умовами договору, на які посилається позивач.

Отже, вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості у сумі 22006,02 грн. не ґрунтується на правовідносинах зазначених позивачем, як підстави позову, та виходить за межі позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Крім того, суд 1 інстанції дійшов до висновку, що знайшли своє підтвердження, та не спростовані позивачем, доводи відповідачки щодо неврахування позивачем в погашення заборгованості за кредитом суми в розмірі 3971,08 грн.

Відповідно до виписки з особливого рахунку відповідачка здійснила платежі в погашення кредиту на загальну суму (стовбець «Кредит») 231215,34 грн.(а.с.28-38). Позивач, у своєму розрахунку заборгованості відповідача з погашення суми кредиту (розділ 2 Розрахунку заборгованості) зарахував лише 227441,30 грн. (а.с. 25-27).

Отже різниця складає 3971,08 грн. (231215,34 грн.- 227441,30 грн.) та на зазначену різницю підлягає зменшенню заборгованість відповідачки за кредитом.

Суд 1 інстанції погодився із доводами відповідачки щодо необґрунтованого збільшення позивачем суми заборгованості за кредитним договором на суму нарахованих процентів у розмірі 3187,62 грн., (885,09грн (01.11.2019) +815,73 грн. (31.01.2020) + 1486,80 грн. (31.01.2022)), оскільки така сума не є сумою, яку фактично отримав у борг позичальник, а відтак не підлягає стягненню, як заборгованість за кредитом, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 1 вересня 2020 року по справі N 293/599/19-ц.

Також, позивачем заявлена вимога, зокрема, про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 49268,47 грн. яка підлягає зменшенню на: 38228,58 грн.- суму процентів яка сплачена відповідачкою та обґрунтованість якої не доведена позивачем; 22006,02 грн.- суму заборгованості за кредитом, яка знаходиться за межами спірних договорених правовідносин та позовних вимог; 3187,62 грн.- суму процентів, на яку позивач збільшив суму заборгованості за кредитом; 3971,08 грн.- суму, яка сплачена відповідачкою, але не врахована позивачем про розрахунку заборгованості за кредитом, а відтак сума заборгованості відповідачки перед Банком за кредитним договором №2001403891601 від 13.09.2019 складає -18124,83 грн. (негативне значення) (49268,47 грн.- 38228,58 грн.- 22006,02 грн.- 3187,62 грн.- 3971,08 грн.) тобто переплата на користь відповідачки.

Крім того, відсутність заборгованості відповідачки перед позивачем за кредитним договором №2001403891601 від 13.09.2019 року також підтверджується витягом із кредитного звіту, який актуальний на 02.03.2025 (а.с. 121-122).

Так, за змістом п. 1 Витягу «Фінансові зобов`язання»: інформація за кредитним договором (2001403891601) номер якого співпадаєте з номером договору на який посилається позивач; дата видачи кредиту 13.09.2019, що співпадає з датою видачі кредитної картки, на яку посилається позивач; дата оновлення інформації - 29.09.2023, тобто після спливу строку дії кредитного договору (кредитної картки); донором інформації зазначений позивач Перший Український міжнародний банк ПУМБ - у відповідачки перед банком відсутня заборгованість за кредитом, як поточна та й прострочена заборгованість.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», метою цього Закону є врегулювання суспільних відносин, що виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання особами грошових зобов`язань, функціонування інституцій, пов`язаних з обміном інформацією про грошові зобов`язання та забезпеченням прав та інтересів суб`єктів кредитної історії.

Статтею 4 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», передбачено, що принципами формування та доступу до інформації, яка складає кредитну історію, є: забезпечення конституційних прав і свобод суб`єктів кредитних історій; адекватність обсягів інформації цілям, для яких вони збираються; значимість, всебічність, об`єктивність, повнота і достовірність інформації; регулярність та безперервність надходження інформації; цільове використання інформації; строковість зберігання інформації; конфіденційність інформації та її захист; збір і надання інформації, що складає кредитну історію, виключно за згодою суб`єкта цієї кредитної історії; незалежність Бюро.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», кредитна історія, зокрема, містить таку інформацію: 2) відомості про грошове зобов`язання суб`єкта кредитної історії: а) відомості про кредитний правочин та зміни до нього (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину); б) сума зобов`язання за укладеним кредитним правочином; в) вид валюти зобов`язання; г) строк і порядок виконання кредитного правочину; ґ) відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов`язання за кредитним правочином; д) дата виникнення прострочення зобов`язання за кредитним правочином, його розмір і стадія погашення; е) відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо); є) відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання.

Отже за положеннями Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» формування відомостей в Українському бюро кредитних історій здійснюється на принципах достовірності та об`єктивності інформації, зокрема, щодо фінансових зобов`язань, які випливають із кредитних правовідносин.

Таким чином, Кредитний звіт (витяг з нього) відповідає вимогам ст.ст. 77-79 ЦПК України та приймається судом, як достовірний, належний доказ належний та допустимий доказ відсутності заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором від 13.09.2019 за №2001403891601.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Суд апеляційної інстанції вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» - залишити без задоволення.

Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Судді: