Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №2-354/11 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6046/26 Справа № 2-354/11 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року у цивільній справі за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зміну способу виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.09.2011 року у цивільній справі № 2-354/11 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки (суддя першої інстанції Сорока О.В.),

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з заявою про зміну способу виконання рішення, в якій просило змінити спосіб виконання рішення, встановивши наступний спосіб виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2013 року по цивільній справі № 183/3059/13-ц:

- звернути стягнення на будинок загальною площею 42,8 кв.м., житловою площею 21,8 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», інші положення рішення суду залишити без змін.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

Із вказаною ухвалою не погодився заявник представник АТ КБ «ПриватБанк»- Ніколаєнко О.М. та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи.

Мотивує скаргу тим, що на даний момент АТ КБ "ПриватБанк" позбавлений можливості виконання зазначеного рішення суду. Об`єктивною причиною тому є: - відсутність правовстановлюючих документів для реалізації предмета іпотеки; - відсутність попиту покупців на цей вид майна; - відсутність у Банка вільного доступу до предмету іпотеки, який необхідний для проведення реалізації предмету іпотеки на підставі рішення суду. Вищевказані об`єктивні факти, які не залежать від волі кредитора роблять неможливим виконання рішення суду з зазначеним способом виконання.

Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не був стороною зазначеного договору купівлі-продажу, тому він не має права на отримання дублікату таких документів, а без правовстановлюючих документів реалізувати нерухоме майно неможливо, а боржник ухиляється від виконання рішення та не надає такі документи для реалізації предмета іпотеки. Неможливість виконання судового рішення за відсутності правовстановлюючого документа, може вважатися обставиною, яка утруднює виконання рішення суду. Таким чином, на даний час у стягувача фактично відсутня можливість реалізувати майно за встановленим способом, а саме: укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. На даний час є неможливим пред`явлення даного рішення і до виконання у ВДВС, оскільки цим рішенням не встановлено порядок та механізм його реалізації.

ОСОБА_6 , просила ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року скасувати, заяву АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 06 вересня 2011 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області ухвалено рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задоволені частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 03.04.2008 року, укладеного між ним та банком, звернуто стягнення на предмет іпотеки – житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» з наданням дозволу від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладати договори купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також наданням банку всіх повноважень для здійснення продажу предмету іпотеки (а.с. 123-126).

З наданих заявником доказів на підтвердження своїх вимог щодо зміни способу виконання рішення, вбачається, що 29 жовтня 2025 року банк звертався до Першої самарійської державної нотаріальної контори із заявою щодо видачі дублікату право встановлювального документу на нерухоме майно, на яке рішення звернуто стягнення (а.с. 189-190).

Завідувач Першої самарійської державної нотаріальної контори своїм листом повідомила про неможливість видачі дублікату право встановлювального документу (а.с. 191-193).

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано доказів на підтвердження обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, а також не надано доказів набуття заявником статусу стягувача у виконавчому провадженні щодо примусового виконання зазначеного рішення суду.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення чи зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

У ч.1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Аналіз змісту ст. 435 ЦПК України свідчить про те, що підставами для зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення є виключно ті, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вказані обставини повинні бути чітко встановлені та підтвердженні відповідними доказами.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Відповідно до правової позиції постанови Верховного Суду України від 25 листопада 1995 року у справі №6-1829цс15 - поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановленого ст.16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.

Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у ст.16 ЦК України способів захисту цивільних прав. Зокрема, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим.

При вирішенні питання про зміну способу виконання суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення.

З урахуванням системного тлумачення вказаних норм права, зміна способу і порядку виконання, за доведеності зазначених в цих нормах підстав, повинна відбуватися в межах вимог того позову, стосовно якого було ухвалено відповідне судове рішення, яке перебуває на примусовому виконанні.

Відмовляючи у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про зміну способу виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2013 року, суд дійшов висновку, що вказаний у заяві спосіб виконання рішення фактично змінює рішення суду по суті та самостійно змінює спосіб захисту, передбачений ст.16 ЦК України з якими АТ КБ «ПриватБанк» звертався до суду.

Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи наведені в апеляційній скарзі, оскільки, звертаючись із заявою про заміну способу виконання рішення заявник не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що у нього в даному випадку виникли обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Колегія суддів звертає увагу, що заявником не надано належних доказів щодо виконання вказаного рішення у примусовому порядку.

Дослідивши доводи викладені в заяві та апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що заява АТ КБ «ПриватБанк» не містить жодних фактів та доказів на обґрунтування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, також дані факти не підтверджені і матеріалами справи.

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 29 вересня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Халаджи