Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №932/20741/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7005/26 Справа № 932/20741/25 Суддя у 1-й інстанції - Леміщенко О. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 та Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 01 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» про відшкодування моральної шкоди (суддя першої інстанції Леміщенко О.О., повний текст рішення складено 09 квітня 2026 року),

В С Т А Н О В И В:

26 грудня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м. Дніпра з позовом до Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» про відшкодування моральної шкоди, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь у якості відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина на виробництві суму грошових коштів у розмірі 600 000,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 01 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина на виробництві в розмірі 200000,00 гривень (двісті тисяч гривень 00 копійок) без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнуто з Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» в дохід держави судовий збір в розмірі 319,75 гривень (триста дев`ятнадцять гривень 75 копійок).

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась учасники справи та подали апеляційні скарги, в яких зазначили, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження обставин та доказів справи.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 , мотивована тим, що вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, судом не надано належної уваги тяжкості завданої позивачеві шкоди, оскільки позивач втративши свого сина, рідну людину, опору в житті, що має безповоротну дію, зазнала душевних страждань, що призвело до істотних вимушених змін у житті позивача, яка втратила турботу, моральну та матеріальну підтримку близької людини.

У зв`язку зі смертю ОСОБА_3 його матір – ОСОБА_1 зазнала душевних страждань, оскільки втратила назавжди близьку людину – рідного сина, який загинув у віці 24-х років, смерть його була раптовою та несподіваною, що викликало тривалий шок у його матері. Вона не могла повірити в те, що втратила назавжди свого рідного сина, при тому що для цього не існувало жодних передумов.

Після смерті сина у позивачки суттєво погіршився психоемоційний стан, порушився сон, з`явилися тривожні стани, емоційна виснаженість та втрата інтересу до звичного життя. Святкові, сімейні події та пам`ятні дати відтоді асоціюються виключно з відсутністю сина та постійно відновлюють пережитий біль втрати. Моральні страждання позивача мають стійкий та тривалий характер і не обмежилися короткочасною емоційною реакцією на подію. Такі страждання не зникають з плином часу, а лише змінюють форму, залишаючи глибокий психологічний слід. Мати змушена жити з постійною внутрішньою раною, яка істотно впливає на її емоційний стан, соціальну активність та якість життя загалом.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , просив рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 01 квітня 2026 року змінити, стягнувши з відповідача на користь позивачки суму моральної шкоди у розмірі 600 000,00 грн.

Представник АТ «ДТЕК Дніпровські Електромережі» - Козак Т.В., свою скаргу мотивує тим, що жодних робіт на ПЛ-0,4 кВ, у тому числі підйому на опори, демонтажу або монтажу бандажу проводів, наближення до струмовідних частин повітряної лінії — наряд-допуск не передбачав. Вказані роботи повинні були виконуватися електромонтерами: ОСОБА_4 - 5 група з електробезпеки, ОСОБА_3 -4 група з електробезпеки, ОСОБА_5 -3 група 3 електробезпеки та ОСОБА_6 -3 група з електробезпеки.

Вказує, що свідки одностайно підтвердили, що ОСОБА_3 непомітно відійшов від місця виконання свого завдання, не повідомивши нікого з бригади, та що ніхто не бачив ані моменту його підйому на опору, ані підготовки до підйому (зокрема: звуку лазів, команди, розмови, інструкцій). Жоден зі свідків не чув жодної команди від керівника робіт ОСОБА_4 щодо необхідності підійматися на опору №1 ПЛ-0,4 кВ чи виконання будь-яких робіт на лінії.

Із матеріалів розслідування чітко вбачається, що у даній справі протиправність поведінки Відповідача відсутня, оскільки матеріали спеціального розслідування підтверджують, що нещасний випадок стався безпосередньо внаслідок самочинних дій самого потерпілого – ОСОБА_3 , які не відповідали наряду-допуску та суперечили встановленим правилам охорони праці. Дії потерпілого були не лише самовільними, але й здійсненими у стані легкого алкогольного сп`яніння, що прямо зазначено в Акті судово-медичного дослідження.

У суду не було жодних правових підстав для задоволення позовних вимог Позивача, оскільки моральна шкода, яку отримала Позивач через загибель свого сина, була наслідком дій самого потерпілого, а не Відповідача.

Позивач не надала взагалі жодного доказу понесених нею моральних страждань, зокрема, звернення за медичною допомогою в період протягом якого тривали її душевні страждання, а це майже 18 років

Відповідач не погоджується з розміром марального відшкодування який було стягнуто на користь Позивача, оскільки Судом не було належним чином враховано ступінь (розмір) вини потерпілого у настанні нещасного випадку.

ОСОБА_7 , просила рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 01 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Від представника відповідача – ОСОБА_7 , надійшов на апеляційну скаргу позивачки, в якому вона вказала на те, що у даній справі груба необережність потерпілого є очевидною: він діяв самовільно, всупереч наряду?допуску, порушив вимоги охорони праці, піднявся на опору ПЛ-0,4 кВ без дозволу та перебував у стані алкогольного сп`яніння. Саме така поведінка прямо вплинула на настання нещасного випадку, а отже, однозначно виключає можливість покладання на Відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди навіть у розмірі 200 000 грн., який суд першої інстанції визнав достатнім та обґрунтованим.

ОСОБА_7 , просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Від ОСОБА_1 , відзив на апеляційну скаргу відповідача не надходив.

Учасники справи про час, дату та розгляд справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вони не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіює свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 27 серпня 1983 року.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 24 років у с. Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області, про що Петропавлівською селищною радою Петропавлівського району Дніпропетровської області було зроблено актовий запис № 103 від 03 липня 2008 року та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 03 липня 2008 року.

З Акту № 11 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом стосовно ОСОБА_3 від 14 серпня 2008 року та Акту спеціального розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком, що стався 03 липня 2008 року, вбачається, що 03 липня 2008 року о 10:52 годині на підприємстві ВАТ «ЕК «Дніпрообленерго» Петропавлівського району електричних мереж, а саме на дільниці: Петропавлівський район електричних мереж, бригада з обслуговування ТП та ПС, Петропавлівський район, с. Дмитровка, КТП-251 стався нещасний випадок із ОСОБА_3 у виді ураження електричним струмом, що призвело до смерті ОСОБА_3 . Основними причинами нещасного випадку зазначено: порушення трудової і виробничої дисципліни, у тому числі невиконання посадових обов`язків; супутніми: невиконання вимог інструкції з охорони праці.

Особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці зазначено: ОСОБА_8 – старшого майстра дільниці з обслуговування електричних мереж; ОСОБА_4 – електромонтера з експлуатації розподільчих мереж; ОСОБА_3 – електромонтера з експлуатації розподільчих мереж.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягуючи на користь позивачки з відповідача у рахунок відшкодування 200 000,00 грн. моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, втрата сина завдає позивачу душевних та психологічних страждань, вона позбавлена можливості спілкуватися з близькою людиною.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 16 ЦК України відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів судом.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно із ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

Таким чином, ч. 1 ст. 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові дружині, батькам усиновлювачам, дітям усиновленим, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, згідно ч.2 ст.1168 ЦК України.

Право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці встановлено ч.4 ст.43 Конституції України.

Згідно частин 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Виходячи з аналізу зазначеної норми закону вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім`єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв`язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров`я на виробництві.

Вказані підстави відповідальності АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» за моральну шкоду, спричинену внаслідок загибелі ОСОБА_3 судом встановлені в повному обсязі.

З Акту № 11 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом стосовно ОСОБА_3 від 14 серпня 2008 року та Акту спеціального розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком, що стався 03 липня 2008 року, вбачається, що 03 липня 2008 року о 10:52 годині на підприємстві ВАТ «ЕК «Дніпрообленерго» Петропавлівського району електричних мереж, а саме на дільниці: Петропавлівський район електричних мереж, бригада з обслуговування ТП та ПС, Петропавлівський район, с. Дмитровка, КТП-251 стався нещасний випадок із ОСОБА_3 у виді ураження електричним струмом, що призвело до смерті ОСОБА_3 . Основними причинами нещасного випадку зазначено: порушення трудової і виробничої дисципліни, у тому числі невиконання посадових обов`язків; супутніми: невиконання вимог інструкції з охорони праці.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачці у зв`язку з втратою близької людини встановлений в судовому засіданні. Зокрема, остання, у зв`язку із втратою близької людини (сина) переживає нервові потрясіння, вони постійно потребує підтримки, як фізичної так і моральної, що тягне за собою порушення їх нормальних життєвих зв`язків та докладання з їх боку додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статей 1167, 1168 ЦК України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Так, смерть рідної людини, не відновлювана втрата, що безумовно спричиняє страждання та хвилювання.

Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю особи.

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Позивачці ОСОБА_1 завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях у зв`язку із втратою близької людини, порушенням їх нормального способу життя, що потребує докладання додаткових зусиль для організації життя і побуту.

Визначення розміру моральної шкоди є правовим питанням, яке вирішується судом.

Колегією суддів встановлений причинно-наслідковий зв`язок між винними діями відповідача та заподіянням позивачці моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що відповідач мав створити загиблому ОСОБА_9 належні та безпечні умови праці, за яких факт настання смерті потерпілого був би неможливим.

Бездіяльність відповідача полягає в тому, що ним не були забезпечені безпечні умови праці, які призвели до смерті сина позивачки , внаслідок чого відбулась втрата їхніх життєвих зв`язків з рідною людиною.

Нещасний випадок, внаслідок якого загинув ОСОБА_3 заподіяв моральні страждання, його матері, що спричинило погіршення душевного та психічного стану, призвели до зміни звичайного способу її життя, спричинили негативні наслідки морального характеру через те, що позивачка була позбавлені турботи, любові з близькою людиною, можливості спілкування з ним, отримання матеріальної і моральної підтримки.

Тому суд вважає, що відповідач, як роботодавець загиблого, діяльність якого пов`язана з підвищеною небезпекою, зобов`язаний відповідати за завдану шкоду.

Факт смерті сина, беззаперечно свідчить про те, що вона відчуває від цього негативні наслідки морального та психологічного характеру. Отже, суд вважає, що факт моральних страждань позивачки є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, та врахував, що відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При цьому, рішення суду першої інстанції узгоджуєтьмя із практикою Європейського суду з прав людини, яким визнана презумпція моральної шкоди, тобто відповідно до позиції ЄСПЛ, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду). Так, рішенням від 27.07.2004 по справі «Ромашов проти України» Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Отже, врахувавши всі обставини справи, обсяг фізичних та моральних страждань позивачки, їх інтенсивність, тривалість наслідків, що наступили, і, враховуючи, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, суд, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, дійшов вірного висновку, що співмірною моральним стражданням ОСОБА_1 буде відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін у житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що нещасний випадок стався безпосередньо внаслідок самочинних дій самого потерпілого – ОСОБА_3 , які не відповідали наряду-допуску та суперечили встановленим правилам охорони праці не може бути підставою для відмови у задоволенні у позову, оскільки, як було встановлено матеріалами справи, що загибель ОСОБА_3 відбулась саме виконання ним трудових обов`язків, а отже у даному випадку всю відповідальність несе саме роботодавець.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення або збільшення визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.

Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Враховуючи зазначене, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 та Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29 вересня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк