Вирок від 28 вересня 2026 р. у справі №183/1947/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2262/26 Справа № 183/1947/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 на вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року у кримінальному провадженні №12024041350001588 від 02.12.2024 стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (надалі КК),

за участю:

прокурора ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_9

ВСТАНОВИВ:

Обставини, встановлені вироком суду першої інстанції та формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

04 грудня 2024 року, близько 19 години 50 хвилин, водій ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння (1,06 ‰), чим заздалегідь позбавив себе можливості об`єктивно оцінювати дорожню обстановку і координувати свої дії, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ-21063», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на задньому пасажирському сидінні якого сиділи ОСОБА_10 та його неповнолітній син ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рухався по автодорозі О-041010 сполученням с. Черкаске — с. Зарічне.

Рухаючись у правій смузі руху зі сторони села Зарічне в напрямку села Черкаське Самарівського району Дніпропетровської області, в темну пору доби, на неосвітленій ділянці проїзної частини дороги, по сухому дорожньому покриттю, водій ОСОБА_7 , не передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не діючи таким чином, щоб не піддавати загрозі життя та здоров`я громадян, діючи необережно, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху при відсутності зовнішніх факторів, які б змушували його порушувати ті або інші вимоги Правил дорожнього руху України, після виникнення перешкоди для руху, яку водій об`єктивно був спроможний виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників об`їзду перешкоди та здійснив наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який рухався по правому краю проїзної частини дороги за напрямком руху транспортного засобу.

Своїми діями ОСОБА_13 грубо порушив вимоги п.п. 1,3, 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), 12.3 Правил дорожнього руху України, якими передбачено:

п. 1.3: «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.»;

п. 1.5: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.»;

п. 2.3: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

п. 2.9: «водієві Забороняється»:

а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

п. 12.3: «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників об`їзду перешкоди»

Порушення водієм ОСОБА_13 п. 12.3 Правил дорожнього руху України знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди – наїздом на неповнолітнього пішохода ОСОБА_12 .

Невиконання водієм ОСОБА_13 Правил дорожнього руху України призвело до настання даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого неповнолітньому пішоходу ОСОБА_12 , спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритих уламкових переломів тіл /діафізів/ лівих великогомілкової та малогомілкової кісток зі зміщенням, у своїй сукупності, відносяться до середнього ступеню тяжкості, оскільки зростання кісткової тканини у місці перелому відбувається у термін більше як 21 день, які відносяться до середнього ступеню тяжкості, оскільки зростання кісткових уламків в місці перелому відбувається в термін понад 21-ї доби (Згідно п. 2.2.2. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995).

Дії ОСОБА_13 кваліфіковано за ч. 1 ст. 286-1 КК як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вироком Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року ОСОБА_7 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Вироком також вирішено питання щодо процесуальних витрат, заходів забезпечення та речових доказів у справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі прокурор не оскаржуючи фактичні обставини справи, просить вирок суду першої інстанції скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині призначеного покарання, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286-1 КК та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилається на те, що суд першої інстанції не призначив додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК, а саме позбавлення права керувати транспортними засобами.

Враховуючи наслідки, що настали та характер допущених особою порушень Правил дорожнього руху України, не призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не є дієвим та ефективним заходом для запобігання та попередження вчинення ним нових злочинів.

Позиції учасників судового провадження.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 та з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити, а вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок.

Обвинувачений та захисник в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вирок суду просили залишити без змін.

Неповнолітній потерпілий та його законний представник в судове засідання не з`явилися, про час, дату і місце апеляційного провадження повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили та із заявами про відкладення судового засідання до суду не зверталися, що відповідно до ч. 4 ст. 405 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду без їх участі.

Мотиви апеляційного суду.

Відповідно до ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку суду, та правова кваліфікація його дій, в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому відповідно до ст. 404 КПК апеляційним судом не переглядаються.

Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання обвинуваченому суд апеляційної інстанції доходить висновку, що вони є достатньо обґрунтованими, ґрунтуються на положеннях закону, яке відповідає його точному змісту та підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом (ч. 1, 2 ст. 370 КПК).

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Згідно з п. 4 ч. 1, ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягає у незастосуванні судом закону, який підлягає застосуванню.

Відповідно до вимог ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно із ст. 65 КК суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п`яти років.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК із застосуванням вимог ст. 69 КК, суд першої інстанції врахував обставини, які пом?якшують покарання ОСОБА_7 , а саме щире каяття та добровільне відшкодування заподіяної шкоди, те, що обвинувачений просив вибачення у потерпілого та його законного представника, які його вибачення прийняли та просили призначити покарання не пов?язане з позбавленням волі. Крім того, ОСОБА_7 брав участь у бойових діях, є інвалідом 2 групи, був військовополоненим під час АТО, донатив грошові кошти на підтримку ЗСУ та при можливості бажає продовжити службу в ЗСУ особисто. За своєю суттю та соціальною вагомістю вказані обставини є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, за відсутності обставин, які обтяжують покарання, відсутності претензій у потерпілої сторони та інших обставин, які позитивно характеризують обвинуваченого, судом обґрунтовано застосовано положення статті 69 КК при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 основного покарання, у більш м?якому виді, не зазначеному в санкції ч. 1 ст. 286-1 КК.

Призначене ОСОБА_7 основне покарання, на переконання колегії суддів, є необхідне і достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів. Вирок в цій частині прокурором не оскаржується.

Апеляційний суд наголошує, що при призначенні покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК.

Разом з тим, при призначенні покарання суд першої інстанції не застосував до обвинуваченого ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, яке є обов`язковим додатковим покаранням, передбаченим санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК, та взагалі не обґрунтував своє рішення у цій частині, не навів мотивів з яких не призначив ОСОБА_7 додаткового покарання. Незастосування такого виду покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. (Постанова ВС від 15.03.2023 у справі № 404/7774/21).

Колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є необхідним для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.

В рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

На думку колегії суддів, суд недостатньо врахував обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме характер порушених вимог Правил дорожнього руху, адже ОСОБА_7 свідомо сів за кермо транспортного засобу в стані алкогольного сп`яніння та вчинив злочин, наслідком якого стало спричинення тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості неповнолітньому потерпілому.

Відтак рішення суду про призначення ОСОБА_7 покарання у виді штрафу без застосування додаткового покарання, є не вмотивованим та таким, що не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, передбачених ст.ст. 50, 65 КК.

За такого, при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК, не застосувавши додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягав застосуванню, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання (п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК).

За вимогами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора, тому вона підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасуванню з ухваленням нового вироку в цій частині на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК.

Керуючись статтями 404, 405, 407, 420, 421 КПК, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року стосовно ОСОБА_14 за ч.1 ст. 286-1 КК скасувати в частині призначеного покарання за ч.1 ст. 286-1 КК.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_15 за ч. 1 ст. 286-1 КК покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст вироку вручити обвинуваченому та прокурору.

Судді:

___________________ ____________________ ____________________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4