Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №194/280/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7285/26 Справа № 194/280/26 Суддя у 1-й інстанції - Соколова Ю.І. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля»,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Соколова Ю.І.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026року ОСОБА_1 подав в суд позов проти Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі — ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», Товариство), в якому виклав вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 260 000,00грн без відрахування податків та інших обов`язкових платежів.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що він працював у шкідливих умовах на виробничих структурних підрозділах Товариства, під час роботи з ним стався нещасний випадок на виробництві, а також він отримав хронічні професійні захворювання. Нещасний випадок був визнаний таким, що пов`язаний з виробництвом. Висновком МСЕК йому первинно було встановлено 20 відсотків втрати працездатності по виробничій травмі. У травні 2018року позивача було звільнено у зв`язку з невідповідністю стану здоров`я виконуваній роботі. Відразу після звільнення у зв`язку з погіршенням стану здоров`я позивач був змушений постійно лікуватись та було встановлено зв`язок між захворюваннями позивача та факторами виробничого середовища та трудового процесу. В подальшому згідно з довідками МСЕК йому сукупно первинно-повторно встановлено 65 відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання та за виробничою травмою, з визначенням третьої групи інвалідності. Позивач вважав, що за таких обставин відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, оскільки він втратив здоров`я саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці.

Зазначав, що внаслідок нещасного випадку та тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач втратив професійну працездатність, що порушило його звичний спосіб життя, змусило лікуватися, він позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання. Крім того, внаслідок отриманої травми у позивача обмежені можливості лівої руки внаслідок ампутації вказівного пальця цієї руки. Вимушені негативні зміни призводять до зниження якості життя позивача та зменшення благ, які він мав до моменту отримання професійних захворювань та втрати професійної працездатності. Ушкодженням здоров`я позивачу заподіяні фізичні та моральні страждання, оскільки він відчуває фізичний біль та душевні страждання, позбавлений можливості реалізації своїх здібностей, змушений приймати лікарські препарати, розуміючи безстроковість негативних наслідків професійних захворювань постійно відчуває наслідки минулої роботи в неналежних умовах.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026року позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 130 000,00грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності — 65%, стан його здоров`я, важкість вимушених змін у його життєвих і виробничих зв`язках, неможливість їх поновлення, те, що позивач постійно відчуває хворобливі відчуття, має потребу в постійному лікуванні, встановлення групи інвалідності та визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 130 000,00грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

05 травня 2026року ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі висловило вимогу про зміну рішення в частині стягнення моральної шкоди та просило зменшити розмір моральної шкоди до 65 000,00грн.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у недоведеності змін у способі життя позивача внаслідок отриманої травми і професійного захворювання, недоведеності фактів неналежного виконання відповідачем вимог законодавства про охорону праці та недоведеності причинного зв`язку між травмою, виникненням хронічних захворювань та діями відповідача, а також у завищенні розміру стягнутої на користь позивача моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що судом першої інстанції не було враховано, що аргументи позивача щодо життєвих обмежень не підтверджені доказами, не враховано, що до нещасного випадку призвело недотримання позивачем законодавства з охорони праці а не взято до уваги, що позивач добровільно продовжував працювати, будучи обізнаним про стан свого здоров`я.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

13 травня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Тернівського міського суду Дніпропетровської області цивільну справу; та 25 травня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

27 травня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

18 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1530год 29 вересня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 04 серпня 1994року по 16 листопада 1994року та з 19 серпня 1996року по 29 травня 2018року перебував в трудових відносинах з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

29 травня 2018року ОСОБА_1 був звільнений відповідачем з роботи за станом здоров`я, у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі, за п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Згідно актом про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом № 22 за формою Н-1 від 22 листопада 2008року та актом (спеціального) розслідування нещасного випадку (аварії) за формою Н-5 від 22 листопада 2008року, які затверджені директором ВСП «Шахта «Західно-Донбаська» ВАТ «Павлоградвугілля», під час виконання позивачем трудових обов`язків 19 листопада 2008року, о 07.45год з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, наслідком якої стала травматична ампутація ІІ пальця лівої кисті, рвана рана внутрішньої частини лівої кисті. За результатами проведеного розслідування комісія дійшла висновку, що нещасний випадок пов`язаний з виробництвом. Причинами нещасного випадку визнано застосування потерпілим небезпечних прийомів робіт, порушення потерпілим п. 3.1 «Інструкції з охорони праці гірничим робітником очисного вибою» особисто, ГРОВ повинен не знаходитися в зоні ймовірного натяжіння ланцюга.

Відповідно до довідки МСЕК від 16 липня 2009року ДНА-02 № 033021 ОСОБА_1 було первинно безстроково встановлено 20% втрати професійної працездатності, визначено потребу у медикаментозному лікуванні.

Крім того, згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 04 жовтня 2018року за формою П-4, затвердженим т.в.о. начальника Головного управління держпраці у Дніпропетровській області у позивача встановлено професійні захворювання: радикулопатія білатеральна попереково-крижова, шийна на фоні полі сегментарної дископатії з вираженим статико-динамічними порушеннями, часто рецидивуючий перебіг, зі стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних (ПФ другого ступеня) та ліктьових (ПФ другого ступеня) суглобів, з двобічним плечолопатковим періартрозом з гіпотрофією м?язів плечового поясу (ПФ другого ступеня); хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група «А», ЛН першого-другого ступеня; нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху).

Причинами виникнення професійного захворювання є важкість праці, запиленість повітря робочої зони, несприятливий мікроклімат, перевищення гранично допустимих норм рівня шуму та рівня фізичного навантаження (пункт 17 вищезазначеного Акту).

В пункті 16 вказаного Акту зазначено, що обставинами виникнення у ОСОБА_1 професійних захворювань є тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів, механізмів, засобів індивідуального захисту.

Відповідно до довідок МСЕК від 21 листопада 2018року (серія 12 ААА №074759 та серія 12 ААБ №204160) позивачу первинно-повторно встановлено 65% втрати працездатності (первинно 35% – радикулопатія, первинно 10% – ХОЗЛ, первинно 5% – туговухість, повторно 15% виробнича травма за актом № 22 форми Н-1) та ІІІ групу інвалідності.

Відповідно до довідок МСЕК від 08 листопада 2019року (серія 12 ААА №077278 та серія 12 ААБ №222958), від 26 листопада 2021року (серія 12 ААА №065795 та серія 12 ААВ №139871), від 04 грудня 2024року (серія 12 ААА №144875 та серія 12 ААД №084347) позивачу повторно встановлено 65% втрати працездатності та ІІІ групу інвалідності, дата чергового переогляду 15 листопада 2026року. Позивачу протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно.

Триваючі проблеми зі здоров`ям, отримані внаслідок виробничої травми та хронічного професійного захворювання, підтверджуються медичними виписками, які засвідчують скарги позивача, зокрема, на біль та обмеження рухів в плечових, ліктьових та колінних суглобах, біль в ділянці другого пальця лівої кисті, біль у попереково-крижовому відділі хребта, який посилюється при фізичному навантаженні, оніміння нижніх кінцівок, порушення ходи, задишку при незначному фізичному навантаженні, періодичний кашель.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції виснував, що позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, вважав доведеним спричинення позивачу моральної шкоди та визначив розмір відшкодування враховуючи стан здоров`я, втрату професійної працездатності, характер професійних захворювань та істотність вимушених змін у житті, яких зазнав позивач через втрату здоров`я.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Що стосується доводів апеляційної скарги про не доведення причинного зв`язку між шкодою і діями відповідача, вони спростовуються актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 04 жовтня 2018року, у пункті 16 якого встановлено, що обставинами виникнення професійних захворювань є тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів, механізмів, засобів індивідуального захисту.

Факт причинно-наслідкового зв`язку із настанням хвороби та нещасного випадку, що пов`язані із виробництвом, позивачем було доведено наявними в матеріалах справи доказами, які не спростовано доводами апеляційної скарги відповідача.

Встановлення позивачу висновками МСЕК первинно-повторно та в подальшому повторно 65% втрати професійної працездатності свідчить про те, що з моменту встановлення позивачу втрати професійної працездатності у листопаді 2018року здоров`я позивача не покращилось, тобто наслідки роботи позивача на підприємстві відповідача в шкідливих умовах є незворотними для здоров`я позивача.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що ушкодження здоров`я відбулось при виконанні позивачем трудових обов`язків, що в свою чергу призвело до фізичних та моральних страждань, внаслідок отримання виробничої травми та професійних захворювань позивач втратив 65% професійної працездатності, що обмежує його можливості вести активний спосіб життя та позивач вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт втрати ОСОБА_1 65% професійної працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, стан здоров`я позивача та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 130 000,00грн.

У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, суд апеляційної інстанції не бере до уваги.

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.

Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання та виробнича травма позивача виникли під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване судове рішення щодо стягнення моральної шкоди ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано, є безпідставними.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.

Висновком МСЕК позивачу встановлено ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.

Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.

Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров`я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.

Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007року).

Таким чином, апеляційний суд погоджується з розміром моральної шкоди в розмірі 130 000,00грн, присудженої судом першої інстанції, враховуючи доводи позовної заяви щодо тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, встановлення групи інвалідності, відсутності покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який відчуває постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках.

Крім того, враховано ступінь втрати позивачем професійної працездатності – 65 % та третю групу інвалідності, які встановлені йому висновком МСЕК, та встановлені судом обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.

У зв`язку з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність наявності моральної шкоди та необґрунтованість її розміру.

Тож, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля».

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 вересня 2026року.

Судді: