Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №185/7237/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/116/26 Справа № 185/7237/23 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимал-Агро»,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимал-Агро» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2025року, головуючий у суді першої інстанції Перекопський М.М.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023року ОСОБА_1 подала в суд позов проти Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимал-Агро» (далі - ТОВ «Максимал-Агро», Товариство) в якому вимагала усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 122358400:01:001:0449 площею 5,1115га, яка знаходиться на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, зобов`язати відповідача повернути позивачу земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки №30-12/20 від 11 січня 2021року, який був зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Межівської селищної ради Дніпропетровської області Капліною Ольгою Вікторівною від 03 лютого 2021року.

Існування таких вимог позивачка пов`язувала із тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 5,1115га для ведення сільськогосподарського виробництва. 03 лютого 2009року між позивачкою та ПП «Агрофірма «Старт» був укладений договір оренди землі строком на 15 років.

Вказувала, що з державного реєстру речових прав на майно та реєстру прав власності позивачці стало відомо, що її земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ «Максимал-Агро» на підставі договору оренди землі від №30-12/20 від 11 січня 2021року, проте позивачка не має жодного відношення до укладання зазначеного договору з відповідачем та договору не підписувала.

Вважала, що відповідач без згоди позивачки зареєстрував договір, який позивачка не укладала і не підписувала.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2025року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ТОВ «Максимал-Агро» повернути та не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою площею 5,1115га кадастровий номер 1223584000:01:001:0449, яка розташована на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки №30-12/20 від 11 січня 2021року, між ОСОБА_1 та ТОВ «Максимал-Агро», який був зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Межівської селищної ради Дніпропетровської області Капліною О.В. від 03 лютого 2021року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 56434387. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачем використовується земельна ділянка, яка належить позивачці, без відповідної правової підстави, позивачка як власник земельної ділянки має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном згідно статті 391 ЦК України. У зв`язку із безпідставністю набуття права оренди спірної земельної ділянки підлягає скасуванню державна реєстрація цього права.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

17 березня 2025року ТОВ «Максимал-Агро» подало апеляційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2025року.

В апеляційній скарзі заявник висловив вимогу про скасування рішення суду та просив відмовити в задоволенні позову.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги те, що сторонами Договору оренди земельної ділянки фактично виконувався вищезазначений договір. Про фактичне виконання Договору свідчить факт того, що позивачка, як власник орендованої відповідачем земельної ділянки, отримувала від відповідача на його виконання орендну плату, що підтверджується відомостями Товариства про видачу зерна за оренду земельних паїв за 2021, 2022роки.

Наголошував, що позивачкою обрано не належний спосіб захисту порушеного права, у даних правовідносинах єдиним належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка заперечила проти апеляційної скарги, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, заявляла, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

25 березня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу витребувано із суду першої інстанції; та 19 травня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2025року апеляційну скаргу залишено без руху.

12 червня 2025року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

Відповідно до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2025року справу призначено до розгляду на 22 жовтня 2025року.

27 жовтня 2025року до апеляційного суду надійшло клопотання представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Парханової О.І. про проведення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2025року клопотання представника позивачки ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 задоволено. Призначено по справі судову почеркознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

У зв`язку з прийнятим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 березня 2026року №412/0/15-26 про звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку судді ОСОБА_3 , на підставі розпорядження керівника апарату суду від 19 березня 2026року та у відповідності до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 19 березня 2026року у справі здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.

Згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду визначено новий склад колегії суддів.

18 травня 2026року справа повернулась до апеляційного суду із експертної установи з висновком експерта.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2026року прийнято справу до свого провадження, поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду в суді апеляційної інстанції на 18 серпня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, площею 5,1115га, розташована на території Вербківської (Кочережківської) сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення ТСВ, кадастровий номер - 12223584000:01:001:0449-надалі Земельна ділянка на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 24 жовтня 2007року, вказане підтверджується копією державного акту на право власності та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

03 лютого 2009року між ОСОБА_1 та ПП «Агрофірма «Старт» був укладений договір оренди землі строком на 15 років із розміром орендної плати за користування земельною ділянкою – 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, вказане підтверджується копією зазначеного договору від 03 лютого 2009року.

Згідно акту прийому-передачі від 03 лютого 2009року вбачається, що ОСОБА_1 передала вказану вище земельну ділянку ПП Агрофірма «Старт».

Матеріали справи містять копію договору оренди земельної ділянки №30-12/20 від 11 січня 2021року за змістом якого ОСОБА_1 передала Земельну ділянку ТОВ «Максимал-Агро» строком на 7 років із розміром орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі не менше 4% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. У розділі орендодавець значаться дані ОСОБА_1 та її підпис.

Інформація про наявність права оренди в ТОВ «Максимал-Агро» на земельну ділянку міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно в якому йдеться про те, що право оренди зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Межівської селищної ради Дніпропетровської області Капліною О.В. від 03 лютого 2021року /копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 квітня 2023року/.

У своїх поясненнях позивачка зазначала, що договір оренди від 11 січня 2021року не підписувала та в жодний спосіб не погоджувала передачу права оренди на Земельну ділянку відповідачу, та на підтвердження своїх доводів просила призначити почеркознавчу експертизу підпису.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи №596-24 від 03 жовтня 2024року, проведеної експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у розділі "Реквізити та підписи сторін" в графі "Орендодавець" договору оренди землі № 30-12/20 від 11 січня 2021року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Аналогічно підпис на акті приймання передачі цієї земельної ділянки також виконано іншою особою.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що відповідачем використовується земельна ділянка, яка належить позивачу, без відповідної правової підстави, оскільки Висновком судово-почеркознавчої експертизи підтверджено, що ОСОБА_1 договору оренди землі з відповідачем не підписувала.

Суд виснував, що позивач як власник земельної ділянки має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном згідно статті 391 ЦК України. У зв`язку із безпідставністю набуття права оренди спірної земельної ділянки також підлягає скасуванню державна реєстрація цього права.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі частини першої статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Встановлений у справі факт непідписання ОСОБА_1 договору оренди землі № 30-12/20 від 11 січня 2021року, свідчить про те, що цей договір не був укладений, а також про відсутність волевиявлення власника на передачу земельної ділянки в оренду, що робить користування відповідача цим майном безпідставним.

Факт реєстрації права оренди земельної ділянки за відповідачем на підставі договору не є підтвердженням волевиявлення позивача на укладення договору оренди.

За конкретних обставин у цій справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею – без прийняття ним відповідного рішення. Водночас, не підтверджено вираження волі власника на передачу належної їй земельної ділянки в користування ТОВ «Максимал-Агро», ніщо не вказує на те, що мало місце втілення волі власника в перехід такого права до відповідача.

Договір оренди не був підписаний обома сторонами, тобто є неукладеним.

Тож спірне майно вибуло з володіння власника не з її волі іншим шляхом що давало суду правові підстави для витребування такого майна.

За наведених обставин, за наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право оренди іншої особи ТОВ «Максимал-Агро» на належне ОСОБА_1 нерухоме майно Земельну ділянку, позивач як власник покладаючись на відомості зазначеного реєстру обґрунтовано стверджувала про існування перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірним майном та вимагала скасувати таку реєстрацію.

У такий спосіб судом було забезпечено справедливий баланс між усіма відповідними конкуруючими приватними інтересами, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий та за обставинами цієї справи дотримані всі три критерії, а отже порушення відсутнє.

Чинним законодавством України передбачене право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права та розпорядження своїм майном, з огляду на доведену неправомірність володіння цим майном з боку ТОВ «Максимал-Агро».

Тож, задовольняючи позовні вимоги у даній справі, суд першої інстанції повністю проаналізував вищевикладені вимоги закону та дослідивши надані докази дійшов переконливого висновку про необхідність зобов`язати ТОВ «Максимал-Агро» повернути та не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні її земельною ділянкою та скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Максимал-Агро» про те, що сторонами Договору оренди земельної ділянки фактично виконувався вищезазначений договір, і про фактичне виконання Договору свідчить факт того, що позивачка, як власник орендованої відповідачем земельної ділянки, отримувала від відповідача на його виконання орендну плату, і посилання в підтвердження цього на відомості Товариства про видачу зерна за оренду земельних паїв за 2021, 2022роки, є необґрунтованими з огляду на таке.

Так, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2025року клопотання представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Парханової О.І. задоволено. Призначено в справі судову почеркознавчу експертизу щодо підпису від імені ОСОБА_1 у відомостях Товариства про видачу зерна за оренду земельних паїв за 2021, 2022роки.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи №3999-25 від 07 травня 2026року, проведеної експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз встановлено, що вирішити питання чи виконано підписи у відомостях Товариства про видачу зерна від імені ОСОБА_1 - самою ОСОБА_1 чи іншою особою, не надається можливим з причин викладених у дослідницькій частині.

Згідно дослідницької частини Висновку судово-почеркознавчої експертизи №3999-25 від 07 травня 2026року, при порівнянні трьох підписів від імені ОСОБА_1 (у відомостях) зі зразками підпису ОСОБА_1 експертом встановлено, що вони є незіставними за складом, тобто не містять аналогічних графічних зображень (досліджуваний підпис складається з безлітерних елементів, а транскрипція у зразках з літерних), що унеможливлює проведення порівняльного дослідження.

За встановлених обставин у справі, оскільки були відсутні будь-які інші документальні докази, які б підтверджували спрямованість волі орендодавця на передачу належної їй земельної ділянки в оренду ТОВ «Максимал-Агро» на умовах договору оренди, платіжні відомості з виплати орендної плати (видачі зерна) за 2021 та 2022роки не охоплюються поняттям договір оренди, не являються самим договором та не є підтвердженням існування домовленості між сторонами щодо істотних умов договору оренди земельної ділянки; також не вказують на те, що позивачка своїми фактичними діями прийняла умови договору оренди і приймала оплату відповідно до наведених у ньому умов.

Враховуючи, що ОСОБА_1 заперечувала укладення нею договору оренди від 11 січня 2021року, який вона не підписувала, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, відповідачем вказаного не спростовано, а інша експертиза щодо підписів від імені ОСОБА_1 у відомостях Товариства про видачу зерна не підтвердила їх справжності, враховуючи принцип змагальності та стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний, колегія суддів вважає, що відповідач не надав суду достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі як на підставу своїх заперечень.

Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення /частина перша, друга статті 77 ЦПК України/.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /стаття 78 ЦПК України/.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний /постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19/.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.

Посилання апеляційної скарги Товариства на те, що позивачкою обрано належний спосіб захисту порушеного права є безпідставними.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023року у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору (пункт 6.2.13 постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 липня 2019року у справі № 916/1684/18).

Згідно із частиною другою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Водночас саме суд надає юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору з огляду на факти, встановлені під час розгляду справи, та має визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)).

Слід звернути увагу, що у справі № 696/1693/15-ц, в якій були заявлені вимоги про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку у зв`язку з неукладенням договору оренди землі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020року вирішила, що відповідач володіє спірною земельною ділянкою за відсутності вчиненого правочину, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме належить витребувати спірну земельну ділянку у відповідача на користь позивача.

У постанові від 15 січня 2020року у справі № 322/1178/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову власника про повернення земельної ділянки у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, а не у зв`язку з обранням неналежного способу захисту права.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020року у справі № 145/2047/16-ц, з урахуванням пункту 71 постанови від 23 листопада 2021року у справі № 359/3373/16-ц, зазначила, що зайняття земельних ділянок, зокрема, фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

У пунктах 7.34, 7.35 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду також вказала, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та керуючись дійсним змістом правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

У пункті 200 постанови від 27 листопада 2024року у справі № 204/8017/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, зокрема за неукладеним правочином.

У пункті 192 постанови від 16 квітня 2025року у справі № 924/971/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатися з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає про це у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. З огляду на наведене сторона договору оренди землі (власник) вправі вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, повернення земельної ділянки, посилаючись на неукладення договору оренди, а суд має розглянути таку вимогу по суті і у випадку встановлення, що договір оренди не був підписаний обома сторонами, тобто є неукладеним, зазначити про це у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи наведене, право власника земельної ділянки може бути захищено судом у передбачений законом спосіб, зокрема - усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача, який самовільно, за відсутності укладеного договору оренди землі, зайняв земельну ділянку, повернути земельну ділянку її власнику.

Заразом, відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти нього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Позивачка у даній справі посилалася на те, що оскільки власник земельної ділянки не змінився, то звернення з позовом зокрема про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди (яка була вчинена на підставі неукладеної угоди) відновить у повному обсязі її правомочність володіння земельною ділянкою як власника.

У частині першій статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї статті прямо декларує, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Диспозитивність - це один із базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача, який вважає, що саме у такий спосіб буде захищено його порушене право.

Тому зобов`язувати особу, яка звертається до суду у межах принципу диспозитивності, використовувати лише той чи інший спосіб захисту не відповідає нормам чинного законодавства і завданням цивільного судочинства.

У постанові від 29 листопада 2023року у справі № 513/879/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди, проте Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові не визначила, що визнання відсутності права оренди - це єдиний і безальтернативний спосіб захисту права власності у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлено договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Отже, способом захисту, який забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є не тільки визнання відсутнім права оренди в особи, яка зареєструвала за собою право (наслідком якого є скасування державної реєстрації), а й - скасування державної реєстрації права оренди, що поновлює книжкове володіння позивачки.

Отже, з урахуванням абзаців другого, третього частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування державної реєстрації права оренди приведе до поновлення права володіння позивачки на земельну ділянку (як складової її права власності).

Водночас не виключається, що неправомірне володіння і користування земельною ділянкою, що належить орендодавцеві, може передбачати і такий спосіб захисту, як усунення перешкод у користуванні шляхом повернення земельної ділянки власнику, оскільки орендар без належної правової підстави отримує благо внаслідок неправомірного використання земельної ділянки.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимал-Агро».

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2025року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 вересня 2026року.

Судді: