Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №638/2421/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/2421/26

Провадження № 2/638/5331/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Теслікової І.І.,

за участі секретаря судових засідань – Зубко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора, про розірвання спадкового договору, -

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просить суд розірвати спадковий договір від 10 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Десятої Харківської державної нотаріальної контори Полтавською К.С., зареєстрованим в реєстрі за № 3-183.

В обґрунтування позовним вимог зазначає, що 10 лютого 2012 року між нею та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено спадковий договір, відповідно до якого вона передає після смерті відповідачам належну їй двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , який було посвідчено державним нотаріусом Десятої Харківської державної нотаріальної контори Полтавською К.С. та зареєстровано в реєстрі №3-183. Дана квартира була набута на підставі Свідоцтва про право на спадщину (р.№2-3616 від 18.06.2008) виданого Шостою Харківською державною нотаріальною конторою.

Згідно п.5 спадкового договору відповідачі зобов?язуються виконувати такі розпорядження: щотижнево забезпечувати відчужувачу купівлю продуктів харчування за свій рахунок; забезпечувати проведення прибирання квартири не менше одного разу на тиждень; забезпечувати купівлю ліків та забезпечувати надання відчужувачу медичної допомоги у випадку захворювання за рахунок своїх коштів.

Після підписання спадкового договору вона неодноразово зверталась до відповідачів за допомогою у прибиранні її житла, з проханням принести їй продукти харчування та купити ліки, однак вони не реагували на її прохання, відмовляли їй, посилаючись на зайнятість, вирішення інших проблем, опікування дітьми, тощо, крім того з посиланням на відсутність коштів. Укладаючи спадковий договорів вона розраховувала на спокійну старість, допомогу та опіку, проте напротязі всього часу вона самостійно опікувалась своїм життям. Спочатку вона зважала на наявність роботи у родини ОСОБА_4 та малолітніх дітей, які потребують часу та достойного утримання. Крім того, вона самостійно і за власні кошти утримувала як власне житло так і нерухоме майно, що є предметом договору, зокрема оплачувала комунальні послуги. З часом її здоров?я потребує уваги, їй важко себе доглядати: утримувати житло в чистоті, ходити до магазину і носити пакети з продуктами, особливо в зимовий період. Своєї пенсії їй почало бракувати оскільки ліки, комунальні послуги подорожчали тощо. З моменту початку війни (лютого 2022 року) відповідачі взагалі перестали її відвідувати за її місцем проживання, що для неї дуже тяжко, враховуючи стреси, тривоги, обстріли – коли вона не може розраховувати на свої сили, щоб зберегти власне життя. Навіть під час хвороби (мікроінсульт) при приступах гіпертонічного кризу та інших захворюваннях їй немає в кого попросити про допомогу. Під час поодиноких розмов порозуміння вони не дійшли. Влітку 2022 року ОСОБА_3 взагалі виїхала за межі України і більше не поверталась, жодної допомоги від неї, пропозиції щодо її виїзду за кордон вона від неї не отримувала. На даний час за нею ніхто не доглядає і будь-якої допомоги не надає. Усе по господарству вона виконує сама, ліки та продукти харчування вона купує за власні кошти.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що необхідно розірвати спадковий договір з підстав неможливого його подальшого виконання, внаслідок неналежної поведінки набувачів, невиконання обов`язків за спадковим договором, незабезпечення належного догляду і допомоги.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 16 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху, на виконання якої позивачем подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Харкова Теслікової І.І. від 27 лютого 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою в порядку загального позовного провадження. Запропоновано позивачу та відповідачу скористатися вимогами ст. 178-180, 193 ЦПК України.

Ухвалою суду від 09 червня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з?явилась, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила суд задовільнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з?явився направивши до суду засобами поштового зв?язку заяву про визнання позовних вимог та не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_3 , будучи повідомленою про час та місце розгляду справи згідно зі ст. 128 ЦПК України, в судове засідання не з`явилась, про причини неявки суд не сповістила, правом на подання відзиву на позов не скористалася.

Представник третьої особи Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори в судове засіданні не з?явився, з невідомих суду причин, про час та місце судових засідань повідомлявся своєчасно та належним чином.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено спадковий договір, посвідчений державним нотаріусом Десятої Харківської державної нотаріальної контори Полтавською К.С. і зареєстрований в реєстрі за №3-183.

Пунктом 1 договору передбачено, що за цим договором подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зобов?язуються виконувати розпорядження ОСОБА_1 , що встановлені цим договором, і в разі її смерті набувають право власності на майно відчужувача, що є предметом цього договору.

Пунктом 2 договору є квартира під номером АДРЕСА_1 . Зазначена квартира складається з двох кімнат житловою площею 28,4 кв.м., загальною площею 49.9 кв.м. Указана квартира буде належати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності по частині кожному.

Відповідно до ст. 1302 ЦК України, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Згідно з положеннями, викладеними у ст. 1305 ЦК України, набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Враховуючи зазначене, спадковий договір є двостороннім правочином, за концепцією якого набувач зобов`язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов`язків набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин.

Відповідно до п. 5 договору передбачено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов`язуються виконувати наступні розпорядження відчужувача:

-щотижнево забезпечувати відчужувачу купівлю продуктів харчування за свій рахунок;

-забезпечити проведення прибирання квартири не менше одного разу на тиждень;

- забезпечувати купівлю відчужувачу ліків та забезпечувати надання йому медичної допомоги у випадку захворювання за рахунок своїх коштів.

Пунктами 11 та 12 договору передбачено, що Зміна умов цього договору та/або його розірвання допускається за згодою сторін. У разі невиконання набувачем розпоряджень відчужувача на його вимогу цей договір може бути розірваний у судовому порядку.

Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1308 ЦК України, спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувана у разі невиконання набувачем майна розпоряджень відчужувача.

За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 651 ЦК України зазначається, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У світлі наведених у ч. 1 ст. 1308 ЦК України, позивач зобов`язана довести невиконання відповідачами умов даного договору.

Для підтвердження наявних правових підстав для розірвання спадкового договору відчужувач повинен надати належні і допустимі докази невиконання набувачем умов спадкового договору. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 09 грудня 2019 року в справі №347/853/18 (провадження №61-10970св19), від 25 січня 2023 року у справі №716/2395/21 (провадження №61-11315св22), від 21 листопада 2023 року у справі №642/4184/21 (провадження №61-9916св23).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 30 грудня 2020 року в справі №607/5404/18 (провадження № 61-18654св19) дійшов висновку, що «вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати».

За положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Як вказувалося вище, умовами спадкового договору передбачено, зокрема, обов`язок набувача майна забезпечення позивача згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості та лікуванням в лікувальних закладах, проводити дрібний ремонт квартири.

Водночас позивачка, в порушення вимог ст.81 ЦПК України, не надала суду належних і допустимих доказів невиконання відповідачами умов спадкового договору. Так, для розірвання спадкового договору відчужувач повинен довести не лише факт ненадання допомоги, але й те, що вона звертався до набувачів з вимогою (розпорядженням) про забезпечення (зокрема, ліками, продуктами тощо), а набувачі ухилились від виконання такої вимоги, що узгоджується з правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 27 березня 2025 року у справі №243/4527/23, від 19 листопада 2025 року у справі №755/5483/21, а також у постанові від 23 грудня 2025 року у справі №344/3762/22. У постанові Верховного Суду від 19.11.2025 у справі № 755/5483/21 зазначено, що відсутність доказів звернення відчужувача до набувача з повідомленням про необхідність забезпечення конкретними ліками чи продуктами виключає вину набувача у їх ненаданні. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.03.2025 у справі № 243/4527/23, де суд вказав, що позивач має надати докази звернення до відповідача з вимогою про забезпечення ліками, яку останній не виконав.

Позивачка не надала суду жодного належного доказу (письмового звернення, електронного повідомлення, скріншотів листування у соціальних мережах, показань свідків про усну вимогу), який би підтверджував, що вона зверталася до відповідачів із конкретними розпорядженнями (наприклад, надати ліки за певним рецептом, сплатити рахунок, прибрати у квартирі чи купити продукти харчування за списком), а відповідачі відмовили їй у цьому.

Долучені до матеріалів справи виписки про рух коштів по рахунку позивачки підтверджують, що позивачка самостійно розраховується за якісь товари та послуги безготівковими платежами, разом з тим суду не надано допустимих на належних доказів за що саме розраховується позивачка. Крім того, позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона зверталася до відповідачів з вимогами про забезпечення її необхідними лікувальними засобами згідно з рецептами лікарів та необхідними продуктами харчування, а відповідачі свідомо ухилились від виконання розпоряджень відчужувача та не забезпечили виконання обов`язків перед відчужувачем, обумовлених спадковим договором. Відсутність поінформованості набувача свідчить про відсутність їх вини у невиконанні відповідних дій (частина друга статті 614 ЦК України).

Покликання позивача, що відповідачі відверто нехтують своїми обов`язками є голослівними та не підтверджені жодними доказами.

Визнання позову відповідачем ОСОБА_2 не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки спірний спадковий договір укладений між відчужувачем ОСОБА_1 та подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , умовами спадкового договору не передбачені персональні обов?язки кожного з набувачів, у зв?язку з чим визнання ОСОБА_2 того що ним не виконуються обов?язки за спадковим договором не є підставою для розірвання спадкового договору укладений між відчужувачем ОСОБА_1 та подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

З урахуванням встановлених у цій справі обставин, а також доказів, наданих сторонами в обґрунтування своїх вимог, змісту спадкового договору, поведінки його сторін, суд приходить до висновку, що непоінформованість набувачів про безпосередні потреби й розпорядження відчужувача свідчить про відсутність їх вини у невчиненні відповідних дій, передбачених спадковим договором (частина друга статті 614 ЦК України). Матеріали справи не містять належних, достовірних та достатніх доказів, які б могли свідчити про невиконання відповідачами розпоряджень відчужувача, які б давали підстави для розірвання спадкового договору, що укладений 10 лютого 2012 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Також суд враховує, що виходячи із положень ст. 1254 і ст.ст. 1302, 1308 ЦК України випливає, що принцип свободи скасування заповіту на спадковий договір, який є двостороннім правочином - не поширюється.

Таким чином, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено обґрунтованість позовних вимог, а тому позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, ст.ст. 525,651, 1302, 1305,1308 ЦК України та керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора, про розірвання спадкового договору - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Суддя Теслікова І.І.