Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №357/16797/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/16797/25

Провадження № 2/357/669/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя - Сомок О.А.,

секретар судового засідання - Пугач В.І.,

за участю представника позивача адвоката Мулявки Н.О. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Мулявку Назара Олеговича звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 26850,00 грн (двадцять шість тисяч вісімсот п`ятдесят гривень 00 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у вересні 2025 року ОСОБА_3 знайшла в мережі OLX оголошення щодо виготовлення та встановлення циклорам, тобто візуально нескінченного білого фону для фотографування об`єктів.

Відгукнувшись на це оголошення за номером телефону НОМЕР_1 , ОСОБА_3 зв`язалася з його власником, яким виявився громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

У ході детального обговорення та орієнтовного розрахунку витратних матеріалів, ОСОБА_2 зобов`язався виготовити й встановити циклорами. При цьому він наголосив на необхідності попереднього придбання матеріалів для виконання зазначених робіт та запропонував здійснити попередню оплату робіт разом із матеріалами в розмірі близько 30000,00 грн. Деталі щодо виготовлення та встановлення циклорами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 додатково обговорювали в мобільному додатку Viber.

Після погодження умов ОСОБА_2 у листуванні повідомив номер банківського рахунку для перерахування коштів, а саме: НОМЕР_3 . 08 вересня 2025 року ОСОБА_3 переказала на вказаний рахунок грошові кошти в розмірі 14400,00 грн. та 12450,00 грн., що підтверджується квитанціями №8390-3608- 1737-0173 та №8390-3608-8524-4847 відповідно, у яких зазначено перерахування коштів на банківський рахунок ФОП ОСОБА_2 . Таким чином, після досягнення домовленостей ОСОБА_3 перерахувала ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 26850,00 грн.

Сторони домовилися про початок виконання робіт орієнтовно 23 вересня 2025 року, проте після зазначеної дати ОСОБА_2 перестав виходити на зв`язок та відповідати на повідомлення.

Незважаючи на неодноразові спроби зв`язатися з ним через телефонні дзвінки та листування у додатку Viber, відповіді від ОСОБА_2 отримано не було. Фактично жодних робіт, пов`язаних із виготовленням та встановленням циклорами, ним розпочато не було.

Таким чином, ОСОБА_2 безпідставно отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 26850,00 грн, проте жодних зобов`язань не виконав.

01 жовтня 2025 року Позивачем на адресу Відповідача було направлено претензію про повернення грошових коштів. Відповіді на вказану претензію та повернення грошових коштів зі сторони Відповідача не відбулося.

З огляду на неможливість повернути кошти, для захисту своїх порушених прав Позивач вимушена звернутись до суду з даною позовною заявою, у якій просить стягнути з Відповідача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 26850,00 грн

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що із викладеними позовними вимогами категорично не погоджується з огляду на наступне.

Як зазначає сама Позивач у своїй заяві - сторонами не було погоджено обов`язкових умов договору, а саме - вартості послуг Відповідача, строку виконання та повного переліку робіт, тобто договору укладено не було. У надісланій Відповідачу претензії Позивач вказує на те, що Відповідач нібито не виконав перед нею свої зобов`язання. Наведене суперечить ст.509 ЦК України, оскільки жодних зобов`язань між сторонами не існувало і жодних належних та допустимих доказів існування будь-якої домовленості до матеріалів позову не додано.

Оскільки Позивач не була зобов`язана перераховувати кошти з огляду на відсутність договірних відносин із Відповідачем щодо надання певних послуг, а також будь-яких інших зобов`язань, проте здійснювала ці платежі добровільно без будь якого примусу, то така поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

У той же час у Відповідача був відсутній обов`язок надавати будь які послуги Позивачу з огляду на те, що сторонами не обумовлено жодних умов як на надання послуг, так і їх оплати, а також строків виконання та відповідальності за невиконання, у тому числі - повернення коштів Позивачем.

У квитанціях, наданих Позивачем, здійснено оплату за бронь у розмірі 14400 грн. Оплата за бронь - це оплата Відповідачу за консультацію по виготовленню й встановленню циклорам з повним детальним описом усіх необхідних робіт для її виготовлення, переліком необхідних матеріалів з точним розрахунком індивідуально під бажану форму й розміри, які заявляє клієнт, а також складання детального кошторису. Враховуючи високий попит та низьку конкуренцію у такого виду діяльності - Відповідач має численну кількість замовлень і консультація для кожного клієнта потребує окремого детального вивчення і точних розрахунків, а тому «бронь» є своєрідним способом запису клієнта на консультацію з певного питання, яку надає Відповідач. Наведене підтверджується наданою квитанцією Позивача, де вона вказала призначення платежу «Бронь за 23.09», з якої не вбачається оплати за виготовлення циклорами, а проведена оплата за бронь, тобто за консультацію, яку Відповідач і надав у мессенджері Viber. Стосовно здійсненої оплати за фарбу - неможливо встановити, чи замовляла Позивач у Відповідача фарбу.

За таких обставин, немає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що Позивач не погоджується з обставинами, викладеними у відзиві у зв`язку із наступним.

Відповідач стверджує, що між сторонами не існувало зобов`язань, оскільки не було укладено письмового договору. Проте такі твердження є помилковими.

Відсутність письмового договору не свідчить про відсутність зобов`язань між сторонами. Відповідно до ст. 205 та ст. 638 Цивільного кодексу України: договір може бути укладений усно, зобов`язання може виникнути з поведінки сторін, погодження істотних умов може підтверджуватися будь-якими засобами, у тому числі електронним листуванням. Матеріали справи містять листування у мессенджері Viber, з якого вбачається, що Відповідач надав свій банківський рахунок для перерахування коштів, сторони погодили дату початку виконання робіт - 23.09.2025, Відповідач визнав необхідність придбання матеріалів та підтвердив готовність виконати роботи. Таким чином, між сторонами фактично виникли договірні правовідносини, а Відповідач прийняв кошти саме для виконання конкретних робіт, що спростовує його твердження про відсутність зобов`язань.

Кошти були перераховані Позивачем не як подарунок і не без конкретної мети. ОСОБА_3 здійснила переказ саме після погодження з Відповідачем конкретного переліку робіт, що підтверджується листуванням у Viber, зазначенням у призначенні платежу «бронь», що прямо вказує на бронювання дати початку робіт, сумою платежів, що відповідає вартості матеріалів та робіт, попередньо обговорених між сторонами. Отже, ці платежі не можуть розглядатися як дарування, соціальна виплата, заробітна плата чи будь-який інший вид виплат, які відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню. Навпаки - перерахування коштів було здійснено з конкретною та узгодженою метою, а саме - для виготовлення та встановлення циклорами у встановлені сторонами строки.

Факт самого перерахування коштів створює правові наслідки. Сам по собі факт перерахування коштів, підтверджений квитанціями №8390-3608-1737-0173 та №8390-3608-8524-4847, вже свідчить про наявність грошових відносин між сторонами.

Направлення Позивачем 01 жовтня 2025 року претензії на адресу Відповідача, що підтверджується поштовими квитанціями, є додатковим доказом того, що Позивач усвідомлювала наявність грошового зобов`язання з боку Відповідача та вимагала повернення коштів саме як сум, сплачених за невиконані роботи. Відповідач був офіційно повідомлений про необхідність повернення безпідставно набутого майна, але такого повернення не здійснив. Таким чином, наявність платежів + наявність претензії = наявність підстав для повернення коштів, оскільки відсутність результату робіт та відсутність відповіді на претензію підтверджують безпідставність утримання Відповідачем отриманих сум. Доводи Відповідача про «добровільність» перерахування коштів не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на нормах права.

Перераховані Позивачем кошти були надані з конкретною метою, яка не була реалізована Відповідачем, а тому відповідно до ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню як безпідставно набуті.

Відповідач заявляє, що кошти були оплатою за консультацію, яку він нібито надав у Viber. Жодного доказу «консультаційної послуги» Відповідач не надав. Немає ні опису консультації, ні рахунку за консультацію, ні будь-якого повідомлення, де Відповідач повідомляв про платність консультації, ні документів, що підтверджують реальність такої послуги. Листування підтверджує, що кошти необхідні для матеріалів і початку робіт.

У листуванні у Viber Відповідач чітко просить: оплатити матеріали; забронювати дату початку робіт; підтверджує, що виконає виготовлення та монтаж циклорами. Факт невиконання робіт підтверджується відсутність будь-яких дій після 23.09.2025, ігнорування дзвінків та повідомлень, неприйняття претензії та неповернення коштів.

Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що 29 серпня 2025 року до Відповідача звернувся громадянин ОСОБА_4 , номер телефону: НОМЕР_4 , із питанням виготовлення циклорами у м. Львів.

У листуванні через мобільний застосунок мессенджер Viber він замовив бронювання (консультацію) по виготовленню й встановленню циклорам з повним детальним описом усіх необхідних робіт для її виготовлення, переліком необхідних матеріалів з точним розрахунком індивідуально під бажану форму й розміри, які заявляє клієнт, а також складання детального кошторису.

Враховуючи високий попит та низьку конкуренцію у такого виду діяльності - Відповідач має численну кількість замовлень і консультація для кожного клієнта потребує окремого детального вивчення і точних розрахунків, а тому «бронь» є своєрідним способом запису клієнта на консультацію з певного питання.

Також між ними було обумовлено замовлення фарби та дерев?яних кутів - останні були доставлені пану ОСОБА_4 службою доставки «НОВА ПОШТА", ТТН:59001449631730, які він отримав 19.09.2025 року.

На жаль, стосовно доставки фарби даних ТТН, дати отримання та дати відправлення у мобільному додатку "Нова Пошта" не збереглося, а в службі підтримки повідомили, що такі дані зберігаються до 14 календарних днів.

08.09.2025 року, у процесі листування з громадянином ОСОБА_4 , останній надіслав Відповідачу квитанції про оплату за фарбу і за бронь, яку здійснювала громадянка ОСОБА_3 .

15.10.2025 року громадянка ОСОБА_3 звернулася до суду про стягнення коштів, які були сплачені за бронь та фарбу від 08.09.2025 року з посиланням на те, що нібито Відповідач безпідставно набув ці кошти і не надав їй обумовлену між ними послугу, надала суду брехливі, обрізані копії листування, з яких неможливо встановити осіб цього листування, а також копію неіснуючого листування нібито з Відповідачем де він нібито не виходить на зв`язок.

Тобто громадянка ОСОБА_3 та ОСОБА_4 листувалися з Відповідачем, але нібито стосовно різних міст та замовлень, проплату замовлення, яке просив ОСОБА_4 оплатила ОСОБА_3 , сам ОСОБА_4 надіслав Відповідачу підтвердження оплати (квитанції про сплату), фактично оплачені послуги отримали і тепер у судовому порядку громадянка ОСОБА_3 вимагає їх повернення.

Представник позивача подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що аргументи Відповідача є необґрунтованими, побудованими на припущеннях та не спростовують установленого факту отримання ним грошових коштів без достатньої правової підстави. Позиція позивача ґрунтується на належних та допустимих доказах, а саме платіжних документах, які підтверджують перерахування коштів, тоді як Відповідач не довів наявності або виконання будь-яких договірних зобов`язань.

Твердження Відповідача про те, що попереднє спілкування здійснював нібито не Позивач, а ОСОБА_4 , не спростовує і не змінює суті правовідносин між сторонами. Дійсно, ОСОБА_4 є чоловіком ОСОБА_3 , і частина комунікації зі стороною Відповідача дійсно могла здійснюватися спільно, у межах сімейного обговорення питань, пов`язаних із замовленням відповідних робіт або послуг. Однак це жодним чином не впливає на факт того, що саме ОСОБА_3 була замовником робіт, саме вона мала правовий інтерес у результаті домовленостей та саме вона перерахувала грошові кошти на банківський рахунок Відповідача. Тому доводи Відповідача про те, що Позивачка «не здійснювала спілкування», є недостовірними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Навіть за умови участі її чоловіка у листуванні або комунікації, з юридичної точки зору обставини залишаються незмінними: грошові кошти були перераховані саме Позивачкою, вона є замовником, який очікував виконання робіт, і вона має право вимагати повернення безпідставно отриманих коштів у разі їх невиконання Відповідачем. Участь третьої особи у спілкуванні не звільняє Відповідача від обов`язку довести факт виконання зобов`язань, які нібито були ним узяті, а також не позбавляє Позивача її процесуальних прав та правової заінтересованості.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 жовтня 2025 року вказану справу передано на розгляд судді Сомок О.А.

Ухвалою судді від 27 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у спрощеному провадженні.

08 січня 2026 року ухвалою суду було визнано обов`язковою явку позивача та відповідача в судове засідання.

Ухвалою суду від 11.02.2026 до участі у справі було залучено перекладача жестової мови.

Протокольною ухвалою від 19.03.2026 задоволено клопотання представника позивача від 16.02.2026 та зобов`язано відповідача ОСОБА_2 надати письмові відповіді на запитання сторони позивача.

01.04.2026 до суду на виконання ухвали суду надійшла заява ОСОБА_2 з письмовими відповідями на поставлені запитання.

Під час судового розгляду позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві. Надали пояснення, аналогічні викладеним у процесуальних заявах по суті спору. Вважали, що між сторонами віддалено було фактично укладено договір на виконання робіт з виготовлення циклорами. Оскільки роботи відповідачем не виконані, вважають, що сплачені позивачем кошти підлягають стягненню, як безпідставно набуті. Додатково позивач ОСОБА_1 пояснила, що роботи по встановленню циклорами вони замовляли у відповідача разом з чоловіком ОСОБА_5 , тому спілкувались з ОСОБА_2 з різних телефонів. Саме замовлення робіт і матеріалів оплачувала позивач.

Під час судового розгляду відповідач повністю заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

На виконання ухвали суду від 19.03.2026 ОСОБА_2 надано до суду відповіді на запитання.

Питання: Чи підтверджуєте Ви, що отримали від ОСОБА_3 08.09.2025 року грошові кошти у сумі 14 400 грн та 12 450 грн на свій банківський рахунок?

Відповідь: Так, отримував.

Питання: З якою саме метою, на Вашу думку, були перераховані зазначені кошти? Просимо чітко вказати вид послуги або зобов`язання.

Відповідь: Мною надавалися матеріали та консультація.

Питання: Чи погоджували Ви з Позивачкою виконання робіт із виготовлення та встановлення циклорами? Якщо ні - поясніть, з якою метою Ви надавали реквізити для оплати.

Відповідь: Погодження на надання матеріалів та консультації здійснювалося з іншою особою, яка представляла інтереси замовника.

Питання: Чи узгоджувалась між сторонами дата початку виконання робіт (орієнтовно 23.09.2025 року)? Якщо так - з якою метою вона узгоджувалась?

Відповідь: Домовленість між сторонами була досягнута, однак без гарантії результату.

Питання: Які саме роботи або послуги Ви фактично виконали після отримання коштів 08.09.2025 року? Просимо вказати конкретний обсяг, дату та спосіб виконання.

Відповідь: Вартість становила: матеріали - 12 450 грн, консультація - 10 000 грн. Сума 14 400 грн мала бути частиною оплати за виконання роботи, однак роботи виконано не було, у зв`язку з чим враховано лише вартість консультації. Таким чином, залишок коштів становить 4 400 грн від Кувічки А.

Питання: Які документи підтверджують виконання Вами зазначених робіт або надання послуг (акти, чеки на матеріали, підтвердження виїзду, фото виконаних робіт тощо)?

Відповідь: Можу надати накладну на матеріали (трикутники), яка підтверджує їх фактичну вартість виготовлення. Щодо фарби - домовленість була усною, оскільки фарба замовлялася з-за кордону.

Питання: Чи прибували Ви до м. Львів для виконання монтажних робіт? Якщо ні - з яких причин та чи повідомляли Ви про це Позивачку?

Відповідь: У місті Львові не перебував та нікому не повідомляв, що там знаходжуся (фактично перебував у місті Івано-Франківськ).

Питання: Чому після узгодженої дати початку робіт Ви припинили виходити на зв`язок із Позивачкою та не надали письмових пояснень щодо причин невиконання домовленостей?

Відповідь: Причиною відмови від поїздки стало те, що дві особи - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - надавали різну інформацію, зокрема щодо місця виконання робіт, що викликало обгрунтовані сумніви. Безпосередньо з позивачкою домовленості про виконання робіт не досягалося.

Питання: Чи редагували Ви повідомлення у листуванні з Позивачкою або її чоловіком? Якщо так - з якою метою здійснювалося редагування?

Відповідь: Я надавав відповіді позивачці, однак домовленості досягнуто не було, у тому числі у зв`язку з відсутністю подальшої комунікації. Також мені не було повідомлено, що зазначені особи є подружжям, і не було зрозуміло, хто саме є замовником, а хто посередником. Редагування повідомлень здійснювалося виключно з метою виправлення неточностей.

Питання: Чи притягувалися Ви раніше до цивільної або іншої відповідальності у справах, пов`язаних із отриманням коштів за невиконані роботи чи послуги? Якщо так - просимо зазначити номер справи та суть рішення.

Відповідь: Щодо інших обставин - мені нічого не відомо, ймовірно мали місце непорозуміння між сторонами.

17 квітня 2026 року позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, представник позивача звернувся до суду з заявою, в якій просив розгляд справи проводити без його участі.

17 квітня 2026 року представник відповідача у судове засідання не з`явилася, звернулася до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд перейшов до стадії ухвалення рішення, проголошення якого відклав на 24.04.2026.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 15, ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 через оголошення на сайті ОLX щодо виготовлення циклорам, за допомогою месенджера Viber зв`язалась з ОСОБА_2 та зробила йому замовлення з виготовлення та встановлення циклорами. Сторони обговорили замовлення, його приблизну вартість, необхідність придбання матеріалів та визначили дату початку робіт. Зазначене вбачається з листування в месенджері Viber між позивачем та відповідачем.

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 13.11.2025 вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований, як фізична особа-підприємець та основним видом його діяльності є діяльність у сфері фотографії.

На виконання попередніх домовленостей з відповідачем щодо дати початку робіт, ОСОБА_3 перерахувала на рахунок ФОП ОСОБА_2 кошти у загальній сумі 26850,00 грн, а саме: згідно платіжної інструкції №2.298896935.1 від 08 вересня 2025 року 12450,00 грн, з призначенням платежу: «Фарба за 23.09», згідно платіжної інструкції №1.298888641.1 від 08 вересня 2025 року 14400,00 грн, в призначенні платежу зазначено: «Бронь за 23.09».

Відповідач ОСОБА_2 до виконання робіт по виготовленню циклорами не приступив, що не заперечувалось під час судового розгляду самим відповідачем.

01 жовтня 2025 року ОСОБА_3 було направлено на адресу ФОП ОСОБА_2 претензію про повернення сплачених нею грошових коштів за виготовлення циклорами. Відповіді на претензію позивач не отримала, кошти їй повернуті не були.

ОСОБА_3 після укладення шлюбу з ОСОБА_4 09.10.2025 змінила прізвище на ОСОБА_8 , що вбачається зі свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_5 виданого Галицьким відділом ДРАЦС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

У письмових відповідях, поданих до суду 01 квітня 2026 року на виконання ухвали від 19 березня 2026 року, відповідач підтвердив отримання обох платежів. Він також зазначив, що 14 400,00 грн мали бути частиною оплати за виконання роботи, однак роботи виконано не було. Відповідач визнав, що до міста Львова для виконання монтажних робіт не прибував. Отже, отримання коштів та невиконання замовлених робіт підтверджуються не лише доводами позивача, а й власними письмовими поясненнями відповідача.

Оцінюючи надані відповідачем скріншоти листування з позивачем месенджері Viber , суд враховує, що відповідно до статті 100 ЦПК України повідомлення у месенджерах є електронними доказами. Паперові копії таких доказів не вважаються письмовими доказами, однак сама форма їх подання не виключає можливості дослідження та оцінки їх змісту в установленому процесуальним законом порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) викладено висновок, що електронне листування може бути доказом, якщо дає змогу встановити його учасників та зміст. Таке листування підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами з урахуванням обставин конкретної справи.

Як убачається з письмових відповідей ОСОБА_2 на запитання сторони позивача, редагування повідомлень ним здійснювалося виключно з метою виправлення неточностей. Отже, відповідач не заперечує внесення змін до листування, скріншоти якого надав на підтвердження своїх заперечень.

Суд критично оцінює пояснення відповідача про виправлення неточностей, оскільки вони не дають змоги встановити первісний зміст повідомлень, обсяг внесених змін та їх вплив на відображення обставин, які мають значення для справи. Такі пояснення не усувають сумнівів у відповідності змісту скріншотів домовленостям, які існували на час перерахування коштів. Оцінивши зазначене в сукупності з призначенням платежів, зміною пояснень відповідача щодо їх правової природи та його визнанням того, що 14 400,00 грн становили частину оплати невиконаних робіт, суд не враховує надані ним скріншоти як достовірне підтвердження первісних домовленостей.

Водночас неврахування скріншотів відповідача саме по собі не свідчить про достовірність усього листування, наданого позивачем. Обставини отримання коштів, їх цільового призначення та невиконання робіт суд встановлює, насамперед на підставі платіжних документів і письмових відповідей відповідача, оцінених у сукупності з іншими матеріалами справи. Заперечення щодо повноти скріншотів позивачки цих доказів не спростовують.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України, у якій передбачено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Договір за своєю правовою природою є правочином та відповідно до статті 11 ЦК України є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Визначаючи правову природу спірних відносин, суд виходить з їх фактичного змісту. Так, кошти було перераховано позивачем не безпідставно, а у зв`язку із замовленням виготовлення та встановлення циклорами. Обговорення технології виконання робіт і попереднє замовлення матеріалів стосувалися підготовки до виконання цього замовлення. Надання відповідачем реквізитів рахунку ФОП для оплати, прийняття двох платежів, обговорення дати початку робіт та визнання ним того, що 14 400,00 грн становили частину оплати робіт, у сукупності підтверджують виникнення договірних відносин. Непогодження остаточної вартості всього обсягу робіт цього висновку не спростовує, оскільки стаття 843 ЦК України передбачає порядок визначення ціни роботи і за відсутності її встановлення у договорі. Отже, кошти отримано відповідачем на підставі договору.

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у позивача права вимоги з огляду на те, що частину перемовин проводив ОСОБА_4 . При цьому суд враховує участь позивача у замовленні, її пояснення про спільне погодження робіт, прийняття відповідачем здійсненої нею оплати та його письмову відповідь про досягнення домовленостей з особою, яка представляла інтереси замовника. Крім того, у письмових відповідях відповідач пов`язує залишок отриманих коштів саме з ОСОБА_3 . Зазначені обставини у сукупності підтверджують участь позивача у спірних правовідносинах як замовника, за рахунок якого здійснено передоплату.

Суд вважає необгрунтованими також доводи відповідача про правомірність утримання 10 000,00 грн, як плати за консультацію. У відзиві він зазначав, що вся сума 14 400,00 грн є оплатою бронювання консультації. Водночас у письмових відповідях визнав, що зазначена сума призначалася для оплати робіт, а після їх невиконання ним враховано 10 000,00 грн як вартість консультації. Наведене не підтверджує погодження сторонами окремої консультаційної послуги та її вартості до надання такої послуги.

Зазначення у призначенні платежу «Бронь за 23.09» саме по собі не підтверджує замовлення консультації вартістю 10 000,00 грн або погодження неповоротності сплачених коштів. Обговорення майбутніх робіт, необхідних матеріалів та розрахунків за відсутності доказів погодження окремої платної послуги не надає відповідачу права зарахувати частину авансу в її оплату.

Щодо платежу у сумі 12 450,00 грн з призначенням «Фарба за 23.09», то позивач зазначила, що оплаченої фарби не отримувала. Відповідач, заперечуючи проти цього, доказів передання оплачених матеріалів позивачу або уповноваженому нею одержувачу суду не надав.

Посилання відповідача, як на підставу невиконання ним умов домовленостей щодо встановлення циклорами на отримання різних відомостей щодо місця виконання робіт, не спростовує його обов`язку повернути аванс. Необхідність уточнення організаційних умов виконання замовлення не надає права утримувати передоплату за роботи, до яких відповідач не приступив, або самостійно змінювати її призначення.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд враховує, що позивач від замовлення не відмовлялася, натомість відповідач погоджених робіт не виконав. У письмових відповідях він визнав отримання передоплати за роботи, їх невиконання та самостійне врахування 10 000,00 грн як вартості консультації. Таким чином, спір виник у зв`язку з невиконанням відповідачем досягнутих домовленостей та зміною ним призначення отриманих коштів без доведеного погодження з позивачкою.

З ч. 1 ст. 610 ЦК вбачається, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 615 ЦК у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідач визнав, що роботи не виконав. Його посилання на надання консультації та передання матеріалів не підтверджують належного виконання оплаченого позивачкою замовлення на спірну суму.

З огляду на цільове призначення коштів, визнання відповідачем невиконання замовлених робіт та недоведеність права зарахувати отримані кошти в оплату іншого виконання, суд кваліфікує заявлену вимогу, як вимогу про повернення передоплати.

При цьому посилання позивачки на положення статті 1212 ЦК України як на правову підставу повернення коштів є помилковим, оскільки кошти нею перераховані на виконання досягнутих домовленостей щодо виготовлення та встановлення циклорами.

Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17 зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18). Зміст платіжних документів та письмові відповіді відповідача підтверджують, що кошти сплачено як попередню оплату майбутнього виконання.

Оскільки судом встановлено договірний характер спірних правовідносин, положення статті 1212 ЦК України до них не застосовуються. Водночас помилкова правова кваліфікація позивачкою спірних відносин сама по собі не є підставою для відмови у позові. Суд самостійно визначає норми права, які підлягають застосуванню до встановлених обставин, у межах заявлених вимог та їх фактичних підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що суд самостійно надає правову кваліфікацію встановленим обставинам та застосовує належні норми права. Отже, посилання позивачки на статтю 1212 ЦК України не звільняє суд від обов`язку визначити норми, які регулюють встановлені правовідносини.

Застосування положень про підряд та правову природу авансу не змінює предмета позову - стягнення 26 850,00 грн, оскільки ґрунтується на заявлених позивачкою обставинах оплати та невиконання робіт.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20 зазначено, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність договірних відносин із позивачем, оскільки у відповідях на запитання він визнав отримання від неї коштів як частини оплати робіт та досягнення домовленостей з особою, яка представляла інтереси замовника. Не виконавши роботи, відповідач самостійно визначив частину отриманих коштів як плату за консультацію, не надавши доказів погодження такої умови. Отже, відповідач заперечує існування зобов`язань, на виконання яких прийняв кошти та на які розраховувала позивачка, проте посилається на надання платних послуг як підставу їх утримання. Суд оцінює таку поведінку як суперечливу та таку, що не відповідає принципу добросовісності.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено судом, позивач понесла судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1211,20 гривень, що підтверджується квитанцією від 15.10.2025, а тому суд у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує його з відповідача.

Крім того, згідно із ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

У разі встановлення сторонами в договорі про надання правничої допомоги фіксованого розміру гонорару, подання детального опису робіт не вимагається. Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1964/21. Подібні висновки зроблені Верховним Судом у справі № 640/18402/19.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у даній справі позивач надала суду копію договору про надання правничої допомоги №26/09/25 від 26.09.2025, укладеного між нею та адвокатом Мулявкою Назаром Олеговичем, додаток №1 до даного договору, додаток №2 до договору №26/09/25 від 26.09.2025 - акт передачі-приймання виконаних робіт від 14.10.2025, копію платіжної інструкції від 29.09.2025 про оплату послуг адвоката. З перелічених доказів встановлено, що витрати позивача на правничу допомогу склали 13000,00 грн.

Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22.

Відповідач повністю заперечував проти стягнення з нього витрат на правничу допомогу, оскільки вважав, що позов задоволенню не підлягає. При цьому, він не заперечували проти обсягу, складових, розміру правничої допомоги. Ним також не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Водночас Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови від 19.02.2022 у справі №755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи (пункт 148 постанови від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 145 зазначеної вище постанови).

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Суд вважає, що у даній справі наявні підстави для того, щоб присудити на користь позивача часткове відшкодування понесених нею судових витрат на правничу допомогу.

Ця справа належить до справ незначної складності, спір є малозначним та розгляд проводився по матеріалах справи. Матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час, тому суд дійшов висновку, що розмір гонорара адвоката - представника позивача у 13 000,00 грн не відповідає критерію розумності та співмірності їх розміру з урахуванням складності цієї справи та суми позовних вимог. З огляду на зазначене, суд вважає, що витрати позивача на правничу допомогу необхідно зменшити до 6000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 76-81, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 264-265, 268, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 грошові кошти у сумі 26850,00 грн. (двадцять шість тисяч вісімсот п`ятдесят гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 витрати на правничу допомогу у сумі 6000,00 гривень та судовий збір у сумі 1211,20 гривень, а всього стягнути 7211,20 гривень (сім тисяч двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Суддя О. А. Сомок