Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №522/19204/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/19204/25-Е

Провадження № 2/522/8448/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Чорнухи Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Головей-Станіславчук К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, у якому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором №1496647 про надання споживчого кредиту від 14.03.2024 року у розмірі 92 749,92 грн., судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Також, позивач просить в порядку ч. ч. 10-11 ст. 265 ЦПК України здійснити нарахування відсотків та інфляційних втрат в порядку статті 625 ЦК України та стягувати їх на користь позивача; роз`яснити органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основної суми боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишилася, при цьому, день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

Позовна заява обґрунтована тим, що між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» укладений договір №1496647 про надання споживчого кредиту від 14.03.2024 року, згідно з умовами якого відповідач отримав 10 000,00 гривень. Товариство з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» умови договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну суму. Відповідач не виконав умов кредитного договору, термін повернення кредиту настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не повернута. 24.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» був укладений договір факторингу №24122024, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив право вимоги до відповідача за договором №1496647 про надання споживчого кредиту від 14.03.2024 року.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви передані для розгляду судді Донцову Д.Ю.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.08.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

На підставі розпорядження № 1866/25 від 03.12.2025 «Щодо здійснення повторного автоматизованого розподілу справи» на виконання рішення Вищої ради правосуддя від 25.11.2025 щодо тимчасового відсторонення судді Приморського районного суду м. Одеси Донцова Д.Ю. від здійснення правосуддя, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи №522/19204/25-Е провадження № 2/522/8448/25.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана на розгляд судді Чорнусі Ю.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03.02.2026 року прийнято до провадження цивільну справу, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання.

У судові засідання учасники справи не з`являлись. Представник позивача у позові просив розглянути справу за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував. Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки судом вжито всіх заходів для забезпечення належного сповіщення відповідача про судовий розгляд, однак відповідач до суду не з`являвся, про причини неявки до суду не повідомляв, не подав відзив, враховуючи відсутність заперечень позивача щодо ухвалення заочного рішення, суд дійшов висновку про необхідність розглядати справу по суті за відсутності відповідача, повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, за правилами заочного розгляду справи та на підставі наявних у справі доказів, згідно з вимогами ч. 4 ст. 223 ЦПК України та ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою у судові засідання сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.

На підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, з огляду на велике навантаження, та з урахуванням тимчасової непрацездатності головуючого судді з 09.09.2026 по 28.09.2026, повний текс рішення суду складений 30.09.2026.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши оцінку доказам, наявним у справі, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Положеннями ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 1055 ЦК України встановлює вимоги до форми кредитного договору, зокрема кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Згідно з п. п. 6, 7 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" (далі - Закону України № 675-VIII) електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 11 Закону України № 675-VIII).

Згідно з ч. ч. 3, 12 ст. 11 Закону України № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України № 675-VIII).

Суд встановив, що 14.03.2024 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» укладений договір №1496647 про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого товариство зобов`язалось надати відповідачу кредит, а відповідач зобов`язався його повернути.

Сторони погодили такі умови кредитування: сума кредиту – 10 000,00 грн., строк кредитування - 360 днів, процента ставка 2,5% на день.

Згідно умов договору кредитні кошти надаються позичальнику у безготівковій формі. Відповідач зазначив у договорі свій номер картки – НОМЕР_1 .

Договір підписаний відповідачем 14.03.2024 року за допомогою одноразового ідентифікатора M391.

У матеріалах справи наявна довідка №20250115-373 від 15.01.2025 року сервісу онлайн платежів ТОВ «Пейтек», про перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» на картку відповідача коштів у сумі 10 000,00 гривен.

Згідно наданої АТ «Універсал Банк» інформації банківська картка НОМЕР_1 емітована на ім`я відповідача. 14.03.2024 року на картковий рахунок відповідача була зарахована сума коштів у сумі 10 000,00 гривень.

Отже, наявні у справі докази у сукупності свідчать про перерахування первісним кредитором відповідачу грошових коштів у сумі 10 000,00 гривень на виконання умов договору про надання кредиту.

Наявні у матеріалах справи докази: копія договору факторингу № 24122024, укладений 24.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал», копія акту приймання-передавання Реєстру боржників за Договором Факторингу №24122024 від 24.12.2024 року, копії витягу з реєстру боржників до Договору Факторингу №24122024 від 24.12.2024 року, свідчать про відступлення позивачу права вимоги до відповідача за договором №1496647 про надання споживчого кредиту від 14.03.2024 року у розмірі 10 000,00 гривень.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за Договором №1496647 від 27.10.2022 року, відповідачем рахується заборгованість у розмірі 97 749,92 грн., з яких: 9 999,99 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 63 999,93 грн. – заборгованість за процентами нарахована первісним кредитором, 18 750,00 грн. - заборгованість за процентами нарахована позивачем, 5 000,00 грн. – штрафні санкції.

Вимог про стягнення з відповідача 5 000,00 грн. – заборгованість за штрафними санкціями, позивачем не пред`являлось.

У матеріалах справі відсутні докази сплати заборгованості відповідачем за кредитним договором. Відповідач не скористався правом подати відзив на позовну заяву, надати докази на спростування тверджень, наведених у позовній заяві, подати контррозрахунок заборгованості.

Досліджені під час розгляду справи докази є належними та допустимими, у своїй сукупності достатніми для висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту. Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення процентів суд дійшов наступного висновку.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначив: "Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах".

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, суд вважає, що стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, яка у понад вісім разів перевищує суму основного боргу, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, відтак, наявні підстави для зменшення розміру заборгованості за процентами до 10 000,00 гривень.

Враховуючи досліджені під час розгляду справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за договором у розмірі 19 999,99 гривень, яка складається з: 9 999,99 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 10 000,00 гривень - заборгованість по процентам, у задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Надаючи оцінку клопотанню позивача про застосування положень ч.ч. 9, 11 ст. 265 ЦПК України та здійснення нарахування інфляційних втрат і 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України до моменту повного виконання рішення суду, суд виходить із такого.

Положення ч.ч. 9, 11 ст. 265 ЦПК України передбачають можливість зазначення судом у рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення суду. При цьому остаточний розмір таких сум визначається органом або особою, яка здійснює примусове виконання рішення, за правилами, встановленими у відповідному судовому рішенні.

З аналізу зазначених норм у їх системному взаємозв`язку з положеннями ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що передбачений законодавством механізм має на меті забезпечити подальше нарахування відсотків або пені після ухвалення судового рішення без необхідності звернення кредитора до суду з новим позовом за кожний наступний період невиконання боржником відповідного зобов`язання.

Можливість застосування такого механізму безпосередньо залежить від того, чи були відповідні відсотки або пеня предметом розгляду суду та чи були вони стягнуті за результатами розгляду справи по суті.

Така правова позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22, відповідно до яких положення частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України застосовуються для продовження на майбутнє нарахування тих самих відсотків або пені, які вже були застосовані судом при вирішенні спору по суті. Отже, нарахування відповідних сум до моменту виконання рішення є продовженням їх нарахування за наступний період невиконання зобов`язання, а не самостійним способом захисту чи новим видом відповідальності.

При цьому суд ураховує, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних також можуть бути предметом такого подальшого нарахування, однак лише за умови, що позивач заявив вимогу про їх стягнення у межах розгляду справи, а суд за результатами розгляду такої вимоги дійшов висновку про їх стягнення.

Таким чином, застосування положень ч.ч. 9, 11 ст. 265 ЦПК України нерозривно пов`язане з безпосереднім застосуванням судом відповідних відсотків або пені у рішенні по суті спору. Якщо такі відсотки або пеня судом не стягувалися, правові підстави для визначення в рішенні порядку їх подальшого нарахування до моменту виконання рішення відсутні.

Як установлено судом у цій справі, предметом розгляду було питання щодо нарахування відсотків у межах строку кредитування. Водночас позивачем у межах заявлених позовних вимог не заявлялося вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, а судом при вирішенні спору такі суми не нараховувалися та не стягувалися.

Отже, відсутня необхідна передумова для застосування механізму, передбаченого ч.ч. 9, 11 ст. 265 ЦПК України, оскільки зазначені у клопотанні позивача 3 % річних та інфляційні втрати не були предметом розгляду та не були стягнуті судом за результатами вирішення спору по суті.

За таких обставин вимога позивача про зазначення в рішенні суду щодо подальшого нарахування 3 % річних та інфляційних втрат до моменту повного виконання рішення, а також щодо порядку їх розрахунку у разі часткової сплати заборгованості, не має належного правового обґрунтування та не пов`язана з тими вимогами, які були предметом судового розгляду.

З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про застосування положень ч.ч. 9, 11 ст. 265 ЦПК України та визначення порядку подальшого нарахування 3 % річних і інфляційних втрат до моменту виконання рішення суду.

Щодо вимог про стягнення на користь позивача судового збору та витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч. 3-4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 591/2393/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 сформульовано такий висновок: «Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи».

Враховуючи, що справа не значної складності, розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, сторони у судові засідання не з`являлись, справа не становить значного суспільного інтересу, впливає виключно на відносини між кредитором та боржником, враховуючи предмет і ціну позову, суд вважає, витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень неспівмірними.

З урахуванням критерію співмірності, пропорційності та складності справи, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До матеріалів справи додана копія платіжної інструкції про сплату позивачем судового збору у розмірі 2 442,40 гривень. Факт зарахування сплаченої суми грошових коштів до спеціального фонду державного бюджету України встановлений судом та підтверджений відповідною випискою.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 526,58 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4-5, 76-83, 89, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-289, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 11, 509, 526, 527, 530, 599, 610, 611, 625, 626, 629, 1048, 1049, 1054, 1055, 1077, 1078 Цивільного кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст-Капітал» (ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, 15, офіс 118/2) заборгованість за договором №1496647 про надання споживчого кредиту від 14.03.2024 року у розмірі 19 999,99 гривень (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 99 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст-Капітал» (ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, 15, офіс 118/2) витрати по оплаті судового збору у розмірі 526,58 грн. (п`ятсот двадцять шість гривень 58 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гри. 00 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складений 30.09.2026.

Суддя Юлія ЧОРНУХА