Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №947/35957/25 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/35957/25

Провадження № 2/947/478/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Швидкій В. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

за участі третьої особи – державного нотаріуса

Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Білик Олени Георгіївни

про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

25.09.2025 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла, сформована 24.09.2025 року в електронній формі та скерована через підсистему «Електронний суд», позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи – державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Білик Олени Георгіївни про визнання права власності в порядку спадкування за законом, в якій позивачка просить суд визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 на одну/другу частку спадкового майна на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову, позивачка посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її бабуся ОСОБА_4 , яка залишила заповіт від 13.05.1997 року за реєстровим номером №1-1694 на ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в рівних частках кожному лише на належний їй житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначає позивачка, 07.05.2002 року до Третьої Одеської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_5 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 – спадкоємець померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 та подав відповідну заяву про прийняття спадщини.

15.05.2002 року до Третьої Одеської державної нотаріальної контори надійшла заява про прийняття спадщини за заповітом після смерті сестри від ОСОБА_3 .

Після чого, як зазначає позивачка, ОСОБА_5 21.12.2002 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку спадкового майна на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за №1-4663 та свідоцтво про право на спадщину за законом на всю земельну ділянку розміром 1285 кв.м., зареєстроване за №1-4666.

В свою чергу, як зазначає позивачка, ОСОБА_3 не отримувалось свідоцтво про право на спадщину за заповітом на іншу частину житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 , як стверджує позивачка, помер її батько – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , після смерті якого, позивачка успадкувала належне померлому нерухоме майно: земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:50:007:0002, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі свідоцтва на право спадщини за законом, виданого Пучковою І.А., державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори 21.12.2002р. за реєстровим № 1-4666 та інших документів та 1/2 частки в праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належала померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Пучковою І.А., державним нотаріусом Третьої Одеської нотаріальної контори 21.12.2002р. за реєстровим № 1-4663. За наслідком чого, як вказує позивачка, вона отримала 17.07.2025 року відповідні свідоцтва про право на спадщину за законом, видані приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кокаревою І.Ю., зареєстровані в реєстрі за № 276.

Додатково, позивачка зазначає, що вона також звернулась до державного нотаріусу Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса Білик О.Г. з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , на частки житлового будинку під АДРЕСА_1 . Однак, державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса Білик О.Г. 08.09.2025 року було винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальних дій, відповідно до якої було відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій з видачі свідоцтва на спадщину на частку житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивачка стверджує, що є спадкоємцем четвертої черги спадкування, відповідно до ст. 1264 ЦК України, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_4 , що підтверджується Домовою книгою будинку АДРЕСА_1 .

Позивачка вказує, що ОСОБА_3 , яка 15.05.2002 року подала заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті сестри ОСОБА_4 , але свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не отримувала.

В свою чергу, як вказує позивачка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , спадкоємцем до майна якої був її син – ОСОБА_2 , який майнових претензій щодо права на спадкування на 1/2 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не має.

Також позивачка зазначає, що у неї - ОСОБА_1 відсутній документ, що підтверджує право власності на частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 , після смерті якої позивачка фактично прийняла спадщину, так як мешкала за однією адресою, але не оформила своїх спадкових прав.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 05.11.2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

04.12.2025 року представником позивачки ОСОБА_1 – адвокатом Дубіним О.А. сформовано та скеровано до суду в електронній формі через підсистему «Електронний суд» клопотання про витребування доказів, яке зареєстровано судом 05.12.2025 року.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, 27.01.2026 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу суду, якою клопотання задоволено та витребувано з Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса (державний нотаріус Білик Олена Григорівна) належним чином завірену копію спадкової справи №537/2002, заведеної до майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На виконання вказаної ухвали суду, 02.02.2026 року до суду надійшли витребувані судом докази з Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса.

Також 22.12.2025 року до суду засобами поштового зв`язку надійшла заява від ОСОБА_2 від 17.12.2025 року, посвідчена державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Фроловою А.О., зареєстрована в реєстрі за №4-572, у відповідності до якої ОСОБА_2 зазначив про визнання позовних вимог ОСОБА_1 у справі №947/35957/25 та розгляд справи за його відсутності.

19.01.2026 року та 26.01.2026 року до суду в електронній формі через підсистему «Електронний суд» надійшли заяви від представника позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

18.06.2026 року судом було постановлено ухвалу, без оформлення окремим документом, якою стадію підготовчого провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

22.09.2026 року до суду в електронній формі через підсистему «Електронний суд» надійшла заява від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Дубіна О.А. надійшла заява про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за його відсутності.

У судове засідання призначене на 22.09.2026 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином.

Однак, судом враховується, що в матеріалах справи наявні заяви від представника позивача та відповідача про розгляд справи за їх відсутності.

Третя особа про причини неявки суд не повідомила.

Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень статті 223 ЦПК України судом не встановлено.

Приймаючи положення статей 211 та 223 ЦПК України, висловлене волевиявлення сторін по справі щодо розгляду справи за їх відсутності, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності учасників справи в судовому засіданні 22.09.2026 року за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов ОСОБА_1 не підлягаючим до задоволення, з наступних підстав.

Суд зазначає, що у відповідності до частин 1-3 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 264 ЦПК України).

Приймаючи вищевикладене та в межах заявлених позовних вимог про визнання за позивачкою ОСОБА_1 , права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на частку спадкового майна на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за межі яких суд не може виходити, суд зазначає, що спірні правовідносини в даній справі виникли щодо спадкового майна, після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих до суду доказів, судом встановлено, що ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Третьою Одеською державною нотаріальною конторою 17.07.1992 року за реєстровим №4-6469, належав на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , та складається в цілому з одного житлового кам`яного будинку, загальна житлова площа якого становить 33,5 кв.м., та надвірних споруд: «Б» - льох, «В» - сарай, «Г» - сарай, «Д» - вбиральня, «Ж» - гараж, «З» - душ, «1-2 – огородження, І-цистерна, ІІ – мостіння, розташованого на земельній ділянці, розміром 1285 кв.м., що підтверджується копією відповідного договору.

На зворотній сторінці відповідного договору міститься відбиток штемпелю на підтвердження того, що право власності ОСОБА_4 на підставі зазначеного договору на вказаний житловий будинок було зареєстровано в Одеському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомого майна у книзі №68 доп., на стор.84, під реєстровим №2240.

Також, ОСОБА_4 належала на праві власності земельна ділянка, розміром 1285 кв.м., передана для обслуговування житлового будинку, господарських споруд та ведення особистого підсобного господарства, розташованої на території АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Державного акту на праві приватної власності на землю серії ІІІ-ОД №047702, виданого виконкомом Одеської міської ради народних депутатів 20.06.1999 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №2318, а також відповіддю Управління земельних ресурсів Одеської міської ради від 15.10.2002 року за №4332-08.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 80 років ОСОБА_4 померла, про що 18.12.2001 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції складено актовий запис №10954, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданого 18.12.2001 року.

Також, у відповідності до витребуваних на підставі ухвали суду від 27.01.2006 року доказів, судом встановлено, що державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори було заведено спадкову справу №537/2002 до майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У відповідності до копій матеріалів зазначеної спадкової справи вбачається, що ОСОБА_4 за життя склала заповіт від 13.05.1997 року, посвідчений державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Пучковою І.А. 13.05.1997 року, зареєстрований в реєстрі за №1-1694, у відповідності до якого на випадок своєї смерті зробила розпорядження, яким належний їй житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в рівних частках кожному. Бланк заповіту серії ААІ №497346.

У відповідності до витягу з Єдиного реєстру заповітів №1145164 отриманого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори 08.05.2002 року в межах спадкової справи вбачається, що станом на день отримання вказаного витягу – 08.05.2002 року нотаріусом встановлено наявність у Єдиному реєстрі заповітів вказаного заповіту від 13.05.1997 року, складеного ОСОБА_4 , посвідченого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Пучковою І.А. 13.05.1997 року, зареєстрований в реєстрі за №1-1694, бланк заповіту серії ААІ №497346.

Станом на час смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , був чинним Цивільний кодекс Української РСР №1540-VІ від 18.07.1963 року (надалі – ЦК УРСР).

У відповідності до положень статті 525 ЦК УРСР, тут і далі в редакції станом на 17.12.2001 року, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим — день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1-2 ст. 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Статтею 534 ЦК УРСР було передбачено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Згідно зі статтею 541 ЦК УРСР, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

У відповідності до положень статті 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За положеннями статті 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до частини другої статті 553 ЦК Української РСР вважається таким, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини відповідно до статті 549 цього Кодексу.

Отже, за наслідком смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , відкрилась спадщина на належне останній за час життя майно, у тому числі на належний останній на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , спадкоємство на який здійснювалось за заповітом від 13.05.1997 року, складеного ОСОБА_4 , посвідченого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Пучковою І.А. 13.05.1997 року, зареєстрований в реєстрі за №1-1694, бланк заповіту серії ААІ №497346, на ім`я: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , в рівних частках кожному, тобто по .

У відповідності до витребуваних судом копій матеріалів спадкової справи №537/2002 вбачається, що після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , в межах визначеного чинним на час вчинення відповідних дій законом шестимісячного строку для вчинення дій з прийняття спадщини, з заявами звернулись:

- 07.05.2002 року ОСОБА_5 з заявою, зареєстрована за №758, про прийняття спадщини: житлового будинку з надвірними спорудами та земельну ділянку, розташовані у АДРЕСА_1 , грошові внесками зі всіма відповідними процентами та компенсаційними виплатами; та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом;

- 15.05.2002 року надійшла зареєстрована за №824 заява від ОСОБА_3 , складена 26.04.2002 року, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенко В.С., зареєстрована в реєстрі за №1294, у відповідності до якої ОСОБА_3 зазначила, що на її ім`я сестрою ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 залишено заповіт, за наслідком чого вона ОСОБА_3 спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 вона приймає і просить видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

У відповідності до наданих ОСОБА_5 документів державному нотаріусу вбачається, що останній – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого 09.10.1952 року.

Після чого, завідуючою Третьої Одеської державної нотаріальної контори Пучковою І.А. 21.05.2002 року було скеровано на ім`я ОСОБА_3 , на адресу: АДРЕСА_2 , лист за №1680, яким повідомлено, що її заяву долучено до матеріалів спадкової справи №537/2002 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , а також повідомлено, що для отримання свідоцтва про право на спадщину їй необхідно надіслати на адресу Третьої Одеської державної нотаріальної контори документи на підтвердження родинних відносин, правовстановлюючі документи на нерухоме майно, довідку-характеристику та сплатити витрати, пов`язані з виданням свідоцтва про право на спадщину.

21.12.2022 року в межах спадкової справи №537/2002, державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Пучковою І.А. видані на ім`я іншого спадкоємця до майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме ОСОБА_5 , два свідоцтва про право на спадщину, а саме:

- свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване у реєстрі за №1-4666, видане щодо земельної ділянки, розміром 1285 кв.м., переданої для обслуговування житлового будинку, господарських споруд та ведення особистого підсобного господарства, розташованої на території АДРЕСА_1 ;

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване у реєстрі за №1/4663, видане щодо частки житлового будинку з надвірними спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , та складається в цілому з одного житлового кам`яного будинку, загальна житлова площа якого становить 33,5 кв.м., та надвірних споруд: «Б» - льох, «В» - сарай, «Г» - сарай, «Д» - вбиральня, «Ж» - гараж, «З» - душ, «1-2 – огородження, І-цистерна, ІІ – мостіння, розташованого на земельній ділянці, розміром 1285 кв.м.

Судом встановлено, що у відповідності до вказаного свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 21.12.2022 року державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Пучковою І.А. на ім`я ОСОБА_5 , зареєстрованого у реєстрі за №1/4663, засвідчено, що свідоцтво про право на спадщину на частку спадкового майна не видавалось.

В подальшому, у відповідності до витребуваних судом копій матеріалів спадкової справи №537/2002 вбачається, що 21.01.2003 року завідуючою Третьої Одеської державної нотаріальної контори Пучковою І.А. було скеровано на ім`я ОСОБА_3 , на адресу: АДРЕСА_2 , лист за №176, яким повідомлено, що для одержання спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 їй необхідно сплатити державне мито за спадкуєме майно та за довідку про відсутність арешту на спадкове майно.

У відповідності до витребуваних судом копій матеріалів спадкової справи №537/2002 вбачається, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо іншої частки житлового будинку з надвірними спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , та складається в цілому з одного житлового кам`яного будинку, загальна житлова площа якого становить 33,5 кв.м., та надвірних споруд: «Б» - льох, «В» - сарай, «Г» - сарай, «Д» - вбиральня, «Ж» - гараж, «З» - душ, «1-2 – огородження, І-цистерна, ІІ – мостіння, розташованого на земельній ділянці, розміром 1285 кв.м., на ім`я ОСОБА_3 , як спадкоємця за заповітом від 13.05.1997 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Пучковою І.А. 13.05.1997 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-1694, державним нотаріусом не видавалось.

Згідно з наданою до суду копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 31.05.2013 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_3 , відомості про яку наявні як про матір відповідача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 виданим 03.06.2008 року.

Судом також встановлено, що позивачка у даній справі – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочкою ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 виданим 05.04.1980 року, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у відповідності до відомостей наявних у наданих копіях свідоцтва про право на спадщину від 17.07.2005 року, виданих приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кокаревою І.Ю., зареєстрованих в реєстрі за №275, 276.

Як вбачається у даній справі, позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в даній справі порушує питання з визнання права власності на частки житлового будинку з надвірними спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , саме в порядку спадкування за законом смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 ,

Щодо заявлених вимог позивача, суд зазначає наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 21 лютого 2024 року по справі № 175/1481/15-ц.

У відповідності до ч.2 ст. 16 ЦПК України, до одних зі способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема визнання права власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до пункту другого частини першої ст. 3 Цивільного кодексу України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. (ч.1 та 2 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Стаття 328 ЦК України передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Так, позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Статтею 1220 Цивільного кодексу України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1268 ЦК України врегульовано, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

За правилом статті 1269 Цивільного кодексу України, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст. 1270 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч.2 ст. 1223 ЦК України).

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ч.1 ст. 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1262 ЦК України).

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК України).

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України).

За положеннями статті 1265 ЦК України, у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до статті 1296 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. (стаття 1297 Цивільного кодексу України).

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають, проте особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Слід зазначити, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18).

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, тоді як правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 344/16101/17.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц.

Відповідно до частин другої та третьої статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Таким чином, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

За загальним правилом, за наявності спору у даній категорії справ відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін в цивільному судочинстві врегульована статтею 12 ЦПК України, згідно з якою цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України врегульовано, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (стаття 89 ЦПК України).

Частинами 2-3 статті 13 ЦПК України врегульовано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже, з урахуванням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Приймаючи вищевикладені положення законодавства, а також виходячи зі встановлених судом фактичних обставин, суд вважає позовні вимоги позивачки необґрунтованими та недоведеними.

Так, позивачка заявляючи вимоги про визнання права власності на частку житлового будинку з надвірними спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , саме в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 , не надала до суду жодного доказу на підтвердження родинних відносин зі спадкодавцем та того, що вона належить до кола спадкоємців до майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 , як і не надано доказів, що позивачка вчинила дії з прийняття спадщини в порядку передбаченому ч.1 ст. 1269 ЦК України або вважається такою, що прийняла спадщину в порядку передбаченому ст. 1268 ЦК України.

Крім того, позивачкою не надано до суду жодних належних доказів, що остання позбавлена у встановленому законом позасудовий порядок вчинити відповідні дії з оформлення спадкових прав в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 , в разі доведення наявності прав на спадкування.

Щодо наданої позивачем копії постанови про відмову у вчинення нотаріальної дії від 08.09.2025 року, виданої державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса, судом остання не приймається в якості належного доказу порушених прав позивачки для звернення до суду з даним позовом, оскільки у відповідності до вказаної постанови вбачається, що остання винесена в межах спадкової справи №537/2002, заведеної до майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , та якою ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії – видачі свідоцтва про право на спадщину в порядку спадкування після смерті саме ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , ані ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 .

На підставі вищевикладеного, суд доходить до висновку, що позивачкою не доведено наявність порушеного права.

Крім того, судом враховується, що врегулювання порушеного позивачкою предмету позову у відповідності до положень статті 71 Закону України «Про нотаріат», належить до функціональних повноважень органу нотаріату.

Статтею 3 Закону України «Про нотаріат», нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Суд не може підміняти собою нотаріуса, який уповноважений посвідчувати право власності в порядку спадкування, за відсутності спору щодо спадкового майна.

Суд не вправі підміняти будь-який орган державної влади або орган місцевого самоврядування, приймати замість нього конкретні рішення чи давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого органу, а тому суд вважає, що позивачем обраний неправильний спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно позиції Верховного суду України, викладеною в постанові Пленуму №13 від 24.10.2008 р., суд не може підміняти державний орган, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень та з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 06.09.1978, «Фадєєва проти Росії» (Заява № 55723/00), Страсбург, від 09.06.2005, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17.12.2004 - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, судом не приймається під час розгляду даної справи заява відповідача про визнання позову, оскільки відповідне визнання відповідачем позову суперечить закону та може порушувати права, свободи та інтереси інших осіб спадкоємців до майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 , оскільки стороною позивача в силу приписів ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано до суду жодних належних доказів, що відповідач, який в силу приписів статті 1261 ЦК України належить до кола спадкоємців першої черги до майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 , вчинив жодні дії з прийняття спадщини, яка залишилась після смерті спадкодавця.

Також стороною позивача під час розгляду справи в порушення приписів ч.1 ст. 81 ЦПК України не доведено, що після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 , заводилась чи не заводилась спадкова справа, як і не доведено наявність чи відсутність інших спадкоємців, які мають право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , як і не доведено наявність чи відсутність заповіту складеного спадкодавцем, видачу свідоцтв про право на спадщину, тощо.

Будь-яких клопотань щодо витребування належних чином завіреної копії спадкової справи саме до майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 , та або витребування відомостей на підтвердження її не заведення, стороною позивача під час розгляду не заявлялось, що в свою чергу не дозволяє суду належним чином визначити належне коло відповідачів за пред`явленими позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, враховуючи відсутність порушеного права позивача для звернення до суду з даним позовом, суд вважає позов ОСОБА_1 не підлягаючим до задоволення.

Ухвалюючи рішення суду в даній справі судом одночасно враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи відмову у задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем по даній справі у відповідності до положень статті 141 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1-19, 76-89, 141, 258-260, 263-265, 272-273, 352-354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), за участі третьої особи - державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Білик Олени Георгіївни (місцезнаходження: 65096, м. Київ, вул. Космонавтів, 11А), про визнання права власності в порядку спадкування за законом – відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 01.10.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко