Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №496/4013/26 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/4013/26

Провадження № 2/496/3611/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Буран В.М.,

за участю: секретаря – Агаджанян Д.Х.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільний позов ТОВ «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Фінансова компанія «Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 15472,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08.01.2022 р. між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 3000,00 грн. та зобов`язався повернути його, а також сплатити проценти за користування кредитом.

ТОВ «ФК «Ірбіс» свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачу кредит в обумовленому в договорі розмірі. У порушення умов договору ОСОБА_1 свої зобов`язання по погашенню кредиту належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 15472,00 грн., з яких: 3000,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 12472,00 грн. – заборгованість за відсотками.

01.09.2025 р. між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» було укладено Договір факторингу № 01092025/1, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Ірбіс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Позика» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Позика» приймає належні ТОВ «ФК «Ірбіс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру прав вимоги до Договору факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025 року, ТОВ «ФК «Позика» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 62995473 від 08.01.2022 року в сумі 15472,00 грн., з яких: 3000,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 12472,00 грн. – заборгованість за відсотками.

Після відступлення позивачу права вимоги до відповідача, відповідач не здійснив жодного платежу на погашення існуючої заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора.

З врахуванням викладеного, позивач просив стягнути з відповідача 15472,00 грн. заборгованості за кредитним договором, а також судові витрати, які складаються із витрат по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В прохальній частині позовної заяви представника позивача зазначив, про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та розгляд справи просить провести без участі представника позивача, не заперечував проти заочного розгляду справи (а.с.6).

Відповідач у судове засідання не з`явився, викликався до суду судовою повісткою на адресу яка вказана в справі, але до суду повернувся конверт з відміткою «адресат відсутній» (а.с.15).

У постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «адресат відсутній» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (Постанова КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/17944/18 (61-185св23).

Водночас інформація щодо всіх судових справ є у вільному доступі на офіційному веб-порталі «Судова влада України».

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Так, у рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Зважаючи на викладене, байдужа поведінка учасника справи, що виявляється зокрема у не отриманні повідомлень суду, не повинна схвалюватися судовою практикою. Навпаки, судова практика повинна стимулювати учасників справи використовувати прогресивні форми роботи (правова позиція ВС рішення № 560/5541/20 від 17.11.2022.

Відповідно до правової позиції, яка міститься у рішенні ЄСПЛ у справі «Каракуця проти України», будь-яке порушення права доступу до суду відсутнє, якщо особа не виявила належної зацікавленості у розгляді його справи.

В установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строки відповідач не подав до суду відзив на позов.

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з тим, що відповідач повідомлений належним чином про час та місце слухання справи, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, не подав відзив та враховуючи згоду позивача на заочний розгляд справи, суд вважає за необхідне ухвалити рішення про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08.01.2022 року ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 уклали договір №62995473, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 3000,00 грн. зі сплатою процентів за стандартною процентною ставкою, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору. Нарахування процентів за кредитом провадиться кожного календарного дня на суму залишку кредиту.

За змістом п. 4.1 договору № 62995473 видача кредиту проводилася протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_1 з використанням платіжної картки, вказаної в особистому кабінеті.

Відповідно до п. 4.2 договору відповідач зобов`язався повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 08.04.2022 року шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок ТОВ «ФК «Ірбіс».

Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором № 62995473 доведено до відома ОСОБА_1 інформацію про загальну вартість кредиту, реальну річну процентну ставку, проценти за користування кредитом, суми платежів за розрахунковий період, дати.

Відповідно до листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3152_251023164208 від 23-10-2025 року, адресованому ТОВ «ФК «Ірбіс», вбачається, успішне зарахування 08-01-2022 12:40:01 на суму 3000,00 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua – 129892695, призначення платежу: Зачисление 3000 грн на карту НОМЕР_1 .

Згідно з наданим ТОВ «ФК «Ірбіс» розрахунком, станом на 01.09.2025 р. у відповідача наявна заборгованість в розмірі 15472,00 грн., з яких: 3000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12472,00 грн. - сума заборгованості за процентами.

Відповідно до п. 7.3.6 договору, ТОВ «ФК «Ірбіс» має право передати/переуступити/відступити свої права/права вимоги за цим договором іншій особі у будь-який час без згоди/попередньої згоди клієнта на це.

01.09.2025 р. між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» було укладено Договір факторингу № 01092025/1, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Ірбіс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Позика» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Позика» приймає належні ТОВ «ФК «Ірбіс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру прав вимоги до Договору факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025 р., ТОВ «ФК «Позика» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 62995473 в сумі 15472,00 грн., з яких: 3000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12472,00 грн. - сума заборгованості за процентами.

Згідно з ст. 512 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 1077 ЦК передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується та сторонами не оспорюється факт переходу права грошової вимоги від ТОВ «ФК «Ірбіс» до ТОВ «ФК «Позика» за договором № 62995473.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст. 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положенням ст. 610 ЦК передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст. 1055 ЦК).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Під час розгляду справи суд установив, що відповідач ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Ірбіс» уклали договір № 62995473, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ірбіс» надало відповідачу кредит у розмірі 3000,00 грн., а останній зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом, розмір яких визначений договором.

Отже, факт отримання відповідачем коштів від ТОВ «ФК «Ірбіс» суд вважає доведеним.

Однак суд не погоджується заявленим позивачем розміром відсотків за користування кредитними коштами, а також заборгованості за процентами річних виходячи із наступного.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Суд додатково зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 р. № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 р. № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 р. № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п.п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 р. розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, які складає у сумі 12472 грн., що перевищує тіло кредиту більш ніж у 3 рази та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає за можливе зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 3000,00 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні без участі представника позивача.

Крім того, послуги надані адвокатом, є типовими для позивача оскільки стягнення заборгованості також є предметом його діяльності, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позицій.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги зміст заяв та клопотань представника позивача по суті, складність справи, яка є нескладною та розглядалась в спрощеному позовному провадженні, а також враховує, що представник позивача не брав участі у судовому засіданні. Виходячи з критерію розумності, реальності таких витрат, суд уважає, що визначений розмір оплати є дещо завищеним та не є співмірним обсягу наданих послуг.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Зазначене викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).

Отже, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 3000,00 гривень.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з наданого платіжної інструкції №62995473 від 14.05.2026 року, позивач за подання даного позову до суду, сплатив судовий збір в розмірі 2662,40 гривень, а тому, у зв`язку з частковим задоволенням позову відповідачем підлягає відшкодуванню сума судового збору пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 1032,47 гривень (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 6000 грн. ? 2662,40 грн. ? 15472 грн.). При цьому суд враховує роз`яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. № 36 постанови № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

На підставі ст. ст. 512, 514, 526, 530, 549, 610-612, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України та керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 279 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та судових витрат – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (код ЄДРПОУ 39493634, місцезнаходження: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) заборгованість за кредитним договором № 62995473 від 08.01.2022 року у розмірі 6 000,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (код ЄДРПОУ 39493634, місцезнаходження: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) суму сплаченого судового збору у розмірі 1032,47 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

В решті позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя В.М. Буран