Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №742/2337/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

01 жовтня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2337/26

Головуючий у першій інстанції – Давидчук Д. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1939/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Стельмаха А. П.,

суддів: Любчика О.В., Разгуляєвої О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 липня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № 936063823 від 28 грудня 2021 року в розмірі 15 860 грн 90 коп., з яких 9 499 грн 15 коп. – основний борг та 6 361 грн 75 коп. - проценти. Позивач також просив відшкодувати 2 662 грн 40 коп. судового збору і 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позов мотивовано тим, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем в електронній формі укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредитні кошти. Позивач посилався на невиконання відповідачем зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів. Право вимоги позивач обґрунтовував послідовним його відступленням від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від останнього - до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а надалі - до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів набуття права вимоги до відповідача за кредитним договором № 936063823 від 28 грудня 2021 року.

Зокрема, суд зазначив, що на момент укладення 28 листопада 2018 року договору факторингу № 28/1118-01 право вимоги до відповідача не існувало, оскільки кредитний договір укладено лише 28 грудня 2021 року, а тому сторони не могли належним чином індивідуалізувати відповідну майбутню вимогу. Відомості про відповідача як боржника містяться лише у реєстрі прав вимоги № 175 від 05 травня 2022 року.

Крім того, позивач не надав належних доказів оплати за договором факторингу. Наданий акт звірки взаємних розрахунків від 31 грудня 2022 року суд не визнав таким доказом, оскільки він є інформаційним документом та сам по собі не підтверджує факту перерахування коштів.

З огляду на недоведеність переходу до позивача права вимоги за кредитним договором суд відмовив у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі, поданій 27 липня 2026 року, ТОВ «ФК «ЕЙС» просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апелянт посилається на неправильне застосування норм про факторинг, можливість відступлення майбутньої грошової вимоги та рамковий характер договору № 28/1118–01. Зазначає, що строк його дії продовжувався додатковими угодами, а перехід конкретної вимоги пов`язаний із підписанням відповідного реєстру. Фінансування не визначене сторонами як відкладальна умова такого переходу.

Скаржник просить також відшкодувати судовий збір за обидві інстанції та витрати на професійну правничу допомогу: 7 000 грн у суді першої інстанції і 6 000 грн в апеляційному суді.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 28 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 936063823. Пунктом 1.1 визначено кредитний ліміт 9 500 грн, а пунктом 1.3 - перший транш у розмірі 3 400 грн. (а. с. 61 зв. – 63)

Договір підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором MNV527EW. Довідка про дії позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі містить дані про направлення і введення цього ідентифікатора 28 грудня 2021 року та подальше перерахування коштів. Договір і довідка ідентифікують відповідача та номер кредитного договору.

Платіжними документами підтверджено надання 3 400 грн 28 грудня 2021 року, двох траншів - 1 500 грн та 2 000 грн 12 січня 2022 року, 1 000 грн - 21 січня 2022 року та 1 600 грн - 29 січня 2022 року, разом 9 500 грн (а. с. 81-83). Відомості про зарахування коштів на рахунок відповідача наведено також у відповіді АТ КБ «ПриватБанк» на запит суду (а. с. 100-103).

Зазначені відомості узгоджуються з платіжними дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», у якому отримувачем кредитних коштів зазначено ОСОБА_1 , а також із реквізитами платіжної картки, зазначеної у заявці на отримання кредиту (а.с.73).

Отже, сукупність зазначених доказів підтверджує як належність платіжної картки відповідачу, так і фактичне зарахування на неї кредитних коштів.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав.

У редакції ЦК України, чинній на час виникнення спірних відносин, предметом договору факторингу згідно зі статтею 1078 ЦК України могла бути як наявна грошова вимога, так і право грошової вимоги, що виникне в майбутньому.

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 виснував, що:

«допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.»

Зазначена постанова є фактично релевантною до цієї справи, оскільки Верховний Суд досліджував той самий договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс».

За пунктом 3.1 цього договору фактор повинен сплатити фінансування протягом п`яти банківських днів із моменту підписання відповідного реєстру прав вимоги, тоді як пункт 4.1 окремо встановлює, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги.

Верховний Суд у справі № 727/2790/25 також відмежував таку договірну конструкцію від ситуації, розглянутої у справі № 2-127/11, де сторони прямо передбачили, що право вимоги переходить лише за одночасного настання кількох умов, серед яких була сплата фактором фінансування. За договором № 28/1118-01 такої відкладальної умови щодо переходу права не встановлено.

У цій справі договір факторингу № 28/1118-01 неодноразово продовжувався та діяв на час укладення кредитного договору з відповідачем.

05 травня 2022 року сторони договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 175, в якому індивідуалізовано вимогу до ОСОБА_1 за договором № 936063823 на загальну суму 15 022 грн 16 коп, у тому числі 9 499 грн 15 коп основного боргу та 5 523 грн 01 коп. процентів.

Отже, майбутня на момент укладення рамкового договору факторингу вимога була належним чином індивідуалізована відповідним реєстром після її виникнення, а відповідно до пункту 4.1 договору право вимоги перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» саме в день підписання цього реєстру.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про недоведеність набуття позивачем права вимоги з огляду на те, що на момент укладення договору факторингу вимога до відповідача не була індивідуалізована, є помилковим та не відповідає положенням статті 1078 ЦК України і правовому висновку Верховного Суду.

Не може бути підставою для протилежного висновку й ненадання банківського платіжного документа про перерахування фінансування за Реєстром № 175. Пункт 3.1 договору визначає строк виконання фактором його грошового зобов`язання перед клієнтом, тоді як пункт 4.1 безпосередньо визначає момент переходу права вимоги – день підписання реєстру.

Тому питання про те, чи є акт звірки первинним бухгалтерським документом і чи доводить він фактичний рух коштів, не є визначальним для встановлення моменту переходу права вимоги за конкретними умовами цього договору. Навіть якщо такий акт сам по собі не є первинним платіжним документом, ця обставина не змінює змісту пункту 4.1 договору.

30 жовтня 2023 року ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договір факторингу № 30/1023-01. Реєстром прав вимоги № 1 від 30 жовтня 2023 року підтверджено перехід вимоги до відповідача у розмірі 15 860 грн 90 коп.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, а Реєстром боржників від 14 липня 2025 року підтверджено передачу ТОВ «ФК «Ейс» вимоги до ОСОБА_1 у тому самому розмірі - 15 860 грн 90 коп.

Таким чином, матеріали справи підтверджують безперервний перехід права вимоги від первісного кредитора до позивача.

Щодо розміру заборгованості та процентів.

Відповідно до статей 1048, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути отриманий кредит і сплатити проценти за користування ним у порядку та розмірі, визначених договором.

Пунктом 1.7 договору первісний дисконтний період визначено до 27 січня 2022 року. Пункт 1.8 передбачає його продовження шляхом сплати фактично нарахованих процентів за умови активації функції продовження в особистому кабінеті або терміналі самообслуговування. Кількість продовжень не обмежена.

За розрахунком первісного кредитора 27 січня 2022 року відповідачкою внесено 1 012 грн, з яких 1 011 грн 15 коп. зараховано в рахунок повного погашення нарахованих на цю дату процентів. 29 січня 2022 року відповідачці надано черговий транш у сумі 1 600 грн. Відповідно до пункту 1.4 договору отримання нових траншів можливе протягом дисконтного періоду, тоді як згідно з пунктом 1.12 після його закінчення така можливість блокується. Крім того, починаючи з 28 січня 2022 року проценти фактично нараховувалися за ставкою 2,10 % на день, передбаченою пунктом 1.9.2 договору саме для випадку продовження дисконтного періоду на умовах пункту 1.8. Сукупність цих обставин підтверджує здійснення відповідачкою передбаченого договором продовження дисконтного періоду. Оскільки платіж здійснено в останній день первісного дисконтного періоду – 27 січня 2022 року, за формулою пункту 1.8 його тривалість продовжилася на 30 днів – до 26 лютого 2022 року включно.

Пунктом 1.12. договору передбачено, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду блокує можливість отримання Позичальником нових Транців за Договором та с відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору). За підпунктом 1.12.1 строк повернення основної суми переноситься щоразу на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від закінчення дисконтного періоду.

Станом на 26 лютого 2022 року заборгованість за договором не було погашено, тому строк повернення основної суми кредиту було продовжено на 90 календарних днів - до 27 травня 2022 року.

Пунктом 1.9.1 договору передбачено процентну ставку 0,63 % на день за користування кредитом протягом дисконтного періоду. Пунктом 1.9.2 договору передбачено базову процентну ставку 2,10 % на день у разі продовження строку користування кредитом після закінчення дисконтного періоду. Пунктом 1.9.3 договору передбачено, що у разі продовження користування кредитом після закінчення дисконтного періоду застосовуються Базова та Індивідуальна процентні ставки у порядку та розмірі, визначених договором. Пункт 1.12.2 передбачає 1087,7 % річних, тобто 2,98 % на день.

Водночас для вирішення спору визначальним є не максимальний передбачений договором розмір процентів, а фактично заявлена позивачем до стягнення сума.

Розрахунок ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» підтверджує, що станом на момент відступлення вимоги 05 травня 2022 року непогашена основна сума кредиту становила 9 499 грн 15 коп, а сукупно нараховані проценти з урахуванням від`ємних коригувань становить 5 523 грн 01 коп. Арифметичний підсумок становив 15 022 грн 16 коп.

Наданий ТОВ «Таліон Плюс» розрахунок починається саме з цих сум – 9 499 грн 15 коп основного боргу та 5 523 грн 01 коп. процентів станом на 05 травня 2022 року, що узгоджується з Реєстром прав вимоги № 175.

У подальшому за період із 06 травня по 15 травня 2022 року включно протягом десяти календарних днів нараховувалося по 18 грн 05 коп. на день, усього 180 грн 50 коп.; з 16 травня по 26 травня 2022 року включно протягом одинадцяти календарних днів – по 59 грн 84 коп. на день, усього 658 грн 24 коп. Отже: 5 523, 01 грн + 180,5 грн + 658,24 грн = 6 361,75 грн. А разом із непогашеним тілом кредиту: 9 499,15 грн + 6 361,75 грн = 15 860,9 грн.

Проценти заявлені до 26 травня 2022 року включно, тобто до закінчення строку кредитування 27 травня 2022 року.

Щодо спеціальних обмежень у період карантину та воєнного стану.

На спірний період поширювався пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону України від 13 травня 2020 року № 591-IX, яким споживача було звільнено від відповідальності за прострочення та заборонено збільшувати процентну ставку з причин невиконання зобов`язань, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України. Із 17 березня 2022 року аналогічне правило щодо періоду воєнного стану було передбачене пунктом 6-1 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування».

Хоча пунктом 1.12.2 договору після закінчення дисконтного періоду передбачено нарахування процентів у розмірі 2,98 % на день, із остаточного розрахунку заборгованості вбачається, що проценти в такому розмірі до стягнення не заявлені. Після проведених кредитором від`ємних коригувань фактичні щоденні нарахування становили 5 грн 70 коп., 18 грн 05 коп., а з 16 травня 2022 року – 59 грн 84 коп., що за залишку основної заборгованості 9 499 грн 15 коп. відповідає 0,63 % на день. Таким чином, заявлена до стягнення сума не включає процентів, обчислених за передбаченою пунктом 1.12.2 підвищеною ставкою 2,98 % на день.

Крім того, проценти заявлені лише до 27 травня 2022 року, тобто до завершення передбаченого пунктами 1.8 та 1.12.1 строку кредитування. Договором окремо визначено проценти після остаточного закінчення строку дії договору як проценти в розумінні частини другої статті 625 ЦК України, однак таких платежів позивач у цій справі не заявляв.

Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22-ц, в якій розмежовано проценти, що є платою за користування кредитом у межах строку кредитування, та проценти за частиною другою статті 625 ЦК України як відповідальність після переходу правовідносин в охоронну стадію. Сам факт диференціації ставки у договорі не визначає її правову природу; значення мають зміст договірної умови та період, за який здійснено нарахування.

Отже, колегія суддів вважає доведеними вимоги про стягнення 9 499 грн 15 коп. основного боргу та 6 361 грн 75 коп. процентів, а всього – 15 860 грн 90 коп.

Щодо посилання відповідачки у відзиві на позовну заяву, поданому до суду першої інстанції, на скрутне матеріальне становище як підставу для відмови у стягненні нарахованих процентів та задоволенні позову, колегія суддів зазначає таке.

Посилання відповідачки на скрутне матеріальне становище не є підставою для звільнення її від виконання кредитного зобов`язання та сплати процентів, передбачених договором. Верховний Суд зазначає, що за кредитним договором на позичальника покладається обов`язок повернути кредит та сплатити проценти, які є складовою плати за наданий кредит і разом з основною сумою кредиту становлять загальну суму боргу (постанова Верховного Суду від 17 лютого 2023 року у справі № 910/23042/16).

Щодо позовної давності.

Відповідачкою до суду першої інстанції подано клопотання про застосування позовної давності.

За статтями 257, 261 ЦК України загальна позовна давність становить три роки, а її перебіг за зобов`язанням з визначеним строком виконання починається зі спливом такого строку.

З урахуванням пункту 1.12.1 договору остаточний строк повернення кредиту настав 27 травня 2022 року.

Разом з тим на час виникнення права на позов діяли спеціальні приписи щодо перебігу позовної давності.

Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 753/11139/22 роз`яснив, що під час воєнного стану до 29 січня 2024 року відповідні строки продовжувалися, з 30 січня 2024 року перебіг позовної давності був зупинений, а 04 вересня 2025 року після набрання чинності Законом України № 4434-IX таке зупинення було скасовано.

Позов у цій справі подано 27 квітня 2026 року. Отже, з урахуванням спеціального законодавчого режиму перебігу позовної давності підстав вважати її такою, що сплинула до звернення позивача до суду, немає.

Тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Щодо судових витрат.

За частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення, змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої цієї статті за повного задоволення позову витрати покладаються на відповідача з урахуванням установлених законом критеріїв їх відшкодування.

За подання позову сплачено 2 662 грн 40 коп. судового збору, за подання апеляційної скарги – 3 993 грн 60 коп. На користь позивача підлягають стягненню обидві суми, разом 6 656 грн. Підстав для пропорційного зменшення судового збору немає, оскільки вимогу про стягнення боргу задоволено повністю.

Правнича допомога надавалася на підставі договору № 20/08/25–01 від 20 серпня 2025 року з адвокатським бюро «Соломко та партнери» та додаткової угоди № 25770936577 від 01 вересня 2025 року, яка прямо стосується вимоги до ОСОБА_1 за договором № 936063823. За пунктами 3.3 і 3.4 договору тарифи визначаються протоколом погодження вартості послуг, а виконання доручення оформлюється актом.

Позивач заявив 7 000 грн витрат у суді першої інстанції: 5 000 грн за складання позову, 1 000 грн за вивчення матеріалів, по 500 грн за адвокатський запит та клопотання про витребування інформації. В апеляції заявлено 6 000 грн за складання скарги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 розмежувала зменшення витрат за критерієм співмірності на підставі статті 137 ЦПК України, яке можливе за клопотанням іншої сторони, і вирішення питання про їх розподіл за частиною третьою статті 141 ЦПК України. Під час такого розподілу суд може не покласти на іншу сторону всі заявлені витрати, якщо частина з них не відповідає критеріям необхідності, розумності та пропорційності, із наведенням мотивів такого висновку.

Ураховуючи ціну позову – 15 860 грн 90 коп, характер спору, розгляд справи без проведення судових засідань, типовий характер значної частини правової і доказової роботи, а також те, що вивчення матеріалів справи та підготовка документів для підтвердження факту зарахування кредитних коштів становили єдиний комплекс підготовчих дій для пред`явлення та підтримання позову, колегія суддів вважає обґрунтованим покласти на відповідача 5 000 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

Щодо апеляційної інстанції колегія суддів враховує, що інтереси позивача представляв той самий адвокат, який уже володів матеріалами справи, а предмет апеляційного перегляду був зосереджений переважно на правовій оцінці переходу права вимоги за договорами факторингу. Апеляційна скарга значною мірою використовує фактичну і правову базу, вже сформовану при підготовці позову.

За таких обставин відповідно до критеріїв частини третьої статті 141 ЦПК України на відповідача належить покласти 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді.

Отже, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо моменту переходу права вимоги та майбутньої грошової вимоги, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права вимагати виконання зобов`язання.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором кредитної лінії № 936063823 від 28 грудня 2021 року в розмірі 15 860 грн 90 коп, з яких 9 499 грн 15 коп - заборгованість за основною сумою кредиту та 6 361 грн 75 коп – заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції: 2 662 грн 40 коп судового збору та 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати за апеляційний перегляд: 3 993 грн 60 коп судового збору та 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий: Судді: