Вирок від 29 вересня 2026 р. у справі №650/5023/24 — Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/5023/24

провадження № 1-кп/650/306/26

ВИРОК

іменем України

30 вересня 2026 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

із секретарем – ОСОБА_2 ,

за участю: прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Велика Олександрівка в спеціальному судовому провадженні кримінальне провадження № 22024230000000402 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Червонопартизанськ, Луганської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 111-1 КК України,

встановив:

Згідно із Конституцією України Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (далі – рф) 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У порушення вимог п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ) президент, а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади рф спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме – віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил рф (далі – зс рф) на територію України.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі – ООН).

До складу ООН входять Україна, рф та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) (далі - Резолюція 3314), серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав закріплені у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, який визнається рф та Україною.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі – Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави – України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і рф.

Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.

22 лютого 2022 року президент рф направив до Ради Федерації звернення про використання збройних сил рф за межами рф, яке було задоволено.

24 лютого 2022 року приблизно о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.

У подальшому, збройні сили рф, які діяли за наказом керівництва рф і зс рф, вторглись на територію Україну шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно увійшли на територію Україну через державні кордони України в Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим змінили межі території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією при цьому нанесли ракетно-бомбові удари по військовим і цивільним об`єктам України, а також ввели на територію суверенної держави війська країни-агресора.

Таким чином, дії рф проти України підпадають під всі пункти, передбачені ст. 3 Резолюції 3314, а тому такі дії слід кваліфікувати саме як акт агресії рф проти України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжено, востаннє Указом Президента України № 469/2024 від 07.08.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено дію воєнного стану до 05 години 30 хвилин 09 листопада 2024 року.

Законом України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» російська федерація визнана державою - терористом (державою - агресором).

Відповідно до ст. 42 Положення про закони і звичаї війни на суходолі IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, ратифікованої Україною 24.08.1991, територія визнається окупованою якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції.

Відповідно до п. 7 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

У період з 24.02.2022 по цей час більшу частину території Херсонської області, у тому числі м. Скадовськ Херсонської області захоплено військовослужбовцями збройних сил РФ і вони знаходяться під тимчасовою окупацією держави-агресора, що визначено Переліком територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 (із змінами та доповненнями).

У період з 24.02.2022 до 11.11.2022 місто Херсон Херсонської області було захоплено військовослужбовцями збройних сил російської федерації і знаходилось під тимчасовою окупацією держави-агресора.

При цьому, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не раніше 24.02.2022 представниками російської федерації, всупереч законного порядку, установленого Конституцією України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації», та іншими діючими нормативно-правовими актами, на тимчасово окупованій території м. Херсона цілеспрямовано створено підпорядковану, керовану та фінансовану російською федерацією окупаційну адміністрацію – т.зв. «Військово-цивільну адміністрацію Херсонської області», функціонально відповідальну за управління тимчасово окупованою територією України з метою подальшої інтеграції та незаконного включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу російської федерації.

З метою утримання адміністративно-політичного контролю на захопленій військовим шляхом території та реалізації узурпованих владних повноважень представниками держави-агресора – рф, відповідно до указу т.зв. «Голови військово-цивільної адміністрації Херсонської області» від 12.05.2022 № 018-р «Про структуру органів виконавчої влади» у структурі органів виконавчої влади окупаційної адміністрації м. Херсона утворено «Департамент охорони здоров`я Херсонської області».

Відповідно до розпорядження від 08.06.2022 № 077-р т.зв. Військово – цивільної адміністрації Херсонської області «Про реорганізацію державних закладів охорони здоров`я Херсонської області» з метою забезпечення ефективного виконання задач, покладених на «Департамент охорони здоров`я Херсонської області», стабілізації і розвитку сфери охорони здоров`я лікувально-профілактичні заклади Херсонської області реорганізовано у державні бюджетні заклади охорони здоров`я Херсонської області.

Наказом від 25.07.2022 № 180 «Департаменту охорони здоров`я Херсонської області» затверджено Статут державного бюджетного закладу охорони здоров`я «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології» (далі - ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології»).

Відповідно до положень Статуту ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології» (далі – Статут), з метою реалізації державної політики в сфері охорони здоров`я російської федерації ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології» утворено шляхом реорганізації державної установи «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України».

Статутом ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології» також передбачено, що заклад у своїй діяльності керується актами «Військово – цивільної адміністрації Херсонської області», законами і нормативно-правовими актами України – в частині, які не протирічать актам «Військово-цивільної адміністрації Херсонської області», Положенню про Департамент охорони здоров`я Херсонської області, актам Департаменту охорони здоров`я та Статуту ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології». Тому, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про систему громадського здоров`я» на ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології», як правонаступника всіх прав та обов`язків ДЗ «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» (п.п.1.1 розділу 1 Статуту) покладено здійснення епідеміологічного нагляду.

Крім того, відповідно до п.п. 2.2.1 п. 2.2 розділу 2 Статуту вказана установа виконує повноваження із проведення санітарно-епідеміологічних обстежень, які за приписами абз. 3 ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» є різновидом заходів державного нагляду (контролю).

Підпунктом 2.2.5 пункту 2.2 розділу 2 Статуту передбачено, що ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології» виконує повноваження із проведення експертиз та досліджень у рамках реалізації федерального державного нагляду у сфері захисту прав споживачів.

Таким чином, згідно із вимогами абз. 2 ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології» є установою, яка виконує властиві територіальним органам виконавчої влади функції із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на тимчасово окупованій території Херсонської області.

Підпунктом 2.2.8.19 п. 2.2 розділу 2 Статуту ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології» передбачено, що установа проводить санітарно-епідеміологічні експертизи, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги» та Розпорядження Кабінету Міністрів України №523-р від 16.05.2014 є адміністративною послугою. Отже, ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології» є незаконно утвореною представниками держави-агресора на тимчасово окупованій території м. Херсона установою, яка є суб`єктом надання адміністративних послуг.

Згідно із п. 6 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окупаційна адміністрація російської федерації - сукупність державних органів і структур російської федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних російській федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.

Таким чином, утворений наказами від 08.06.2022 № 077-р т.зв. «Військово – цивільної адміністрації Херсонської області», від 25.07.2022 № 180 «Департаменту охорони здоров`я Херсонської області» ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології» є незаконним органом влади, створеним на тимчасово окупованій території та окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Відповідно до п. 4.9 розділу 4 Статуту ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології» діяльність закладу на території Херсонської області здійснюється структурними підрозділами, зокрема Скадовським міськрайонним відділом, розташованим у незаконно захопленому збройними силами рф приміщенні Скадовського відділу ДУ «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, вул. Сергіївська, 27.

При цьому, встановлено, що громадянка України ОСОБА_5 , достовірно знаючи про вищевказані обставини щодо збройної агресії російської федерації проти України, які є загальновідомим фактом, фактично проживаючи на території м. Скадовська, будучи достеменно проінформованою та розуміючи факт захоплення м. Скадовська та Херсонської області збройними силами російської федерації, усвідомлюючи, що суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, будучи обізнаною про те, що м. Скадовськ та Херсонська область є невід`ємною складовою частиною України, що порядок утворення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування регулюється виключно Конституцією України та законами України, у невстановлені досудовим розслідуванням місці та час, але не пізніше серпня 2022 року, більш точної дати органом досудового розслідування не встановлено, вирішила зайняти керівну посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконному органі влади – окупаційній адміністрації держави-агресора, утвореній на тимчасово окупованій території Херсонської області, а саме у Скадовському міськрайонному відділі ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології».

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на добровільне зайняття посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, громадянка України ОСОБА_5 , діючи умисно, добровільно, з ідеологічних мотивів, прийняла пропозицію невстановлених досудовим розслідуванням представників держави-агресора та не пізніше серпня 2022 року зайняла посаду завідувача так званого Скадовського міськрайонного відділу ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології».

У якості керівника структурного підрозділу незаконного органу влади, а саме окупаційної адміністрації держави-агресора, утвореної на тимчасово окупованій території Херсонської області – Скадовського міськрайонного відділу ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології» громадянка України ОСОБА_5 виконувала наступні організаційно-розпорядчі функції: організація та забезпечення функціонування структурного підрозділу, здійснення загального керівництва відділом; розподіл посадових обов`язків між працівниками відділу; керівництво працівниками відділу і контроль їх діяльності; контроль виконання працівниками відділу вимог трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку.

На судовому засіданні прокурор підтримав публічне обвинувачення та зазначив, що вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 111-1 КК України, повністю доведена сукупністю досліджених судом доказів, зокрема показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, документами щодо створення та діяльності ГБУЗ «Херсонский областной центр гигиены и эпидемиологии», а також висновком судової почеркознавчої експертизи.

Прокурор вказав, що досліджені докази підтверджують добровільне зайняття ОСОБА_5 посади завідувача Скадовського міськрайонного відділу ГБУЗ «Херсонский областной центр гигиены и эпидемиологии», пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території. Даних про застосування до ОСОБА_5 фізичного чи психічного примусу не встановлено.

Прокурор просить визнати ОСОБА_5 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 111-1 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на десять років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, строком на п`ятнадцять років, з конфіскацією всього належного їй майна.

Міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою прокурор просить залишити без змін, строк відбування покарання обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_5 , стягнути з обвинуваченої в дохід держави процесуальні витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи у сумі 9 087,36 грн, арешт, накладений на майно обвинуваченої, залишити без змін до фактичного виконання вироку в частині конфіскації майна.

На судовому засіданні захисник звернув увагу на недопустимість, на його думку, частини доказів сторони обвинувачення. Зазначив, що під час дослідження відеозапису слідчої дії від 19 січня 2024 року встановлено, що фактичного огляду приміщення службового кабінету № 1 у спосіб, зазначений у протоколі, не проводилося, а документи були передані слідчому без їх належного огляду на місці. У зв`язку із цим захисник вважає протокол огляду та вилучені під час цієї слідчої дії документи недопустимими доказами.

З цих же підстав захисник вважає недопустимими як похідні докази протокол подальшого огляду вилучених документів від 05 квітня 2024 року, а також висновок судової почеркознавчої експертизи від 17 вересня 2024 року, оскільки об`єкт дослідження для проведення цієї експертизи був отриманий у результаті слідчої дії, допустимість якої сторона захисту оспорює.

Щодо показань свідків захисник зазначив, що вони не підтверджують належним чином виконання ОСОБА_5 саме організаційно-розпорядчих функцій у створеній окупаційною владою установі. На його думку, окремі свідки не знали, які конкретно функції виконувала ОСОБА_5 після окупації, а показання інших фактично зводяться до того, що вона продовжувала працювати та обіймала посаду завідувача, аналогічну тій, яку обіймала до повномасштабного вторгнення.

Водночас сторона захисту не заперечувала, що ОСОБА_5 після окупації продовжувала працювати в установі, створеній окупаційною владою. Разом із тим захисник вважав недоведеним у передбаченому законом порядку виконання нею саме тих організаційно-розпорядчих функцій, які утворюють ознаки інкримінованого їй складу кримінального правопорушення.

За результатами судових дебатів захисник просив при вирішенні питання про покарання призначити ОСОБА_5 покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

Обвинувачена на судове засідання не з`явилася, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні, відповідно до ухвали слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 26 серпня 2024 року у справі № 490/430/24 проведено у спеціальному порядку, а судовий розгляд справи здійснений у спеціальному судовому провадженні, за її відсутності, відповідно до ухвали Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 02 квітня 2025 року, у зв`язку з чим суд констатує, що як стороною обвинувачення в ході здійснення спеціального досудового розслідування, так і судом в ході здійснення спеціального судового провадження (in absentia), були здійснені всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя.

Так, участь захисника у даному кримінальному провадженні, залученого для здійснення захисту за призначенням, була забезпечена із самого початку кримінального переслідування обвинуваченої та здійснювалася до ухвалення вироку у справі. Участь захисника була забезпечена у випадках, у яких вона відповідно до КПК України була обов`язковою. Жодних зауважень, клопотань чи заперечень з цього приводу від захисника протягом здійснення кримінального провадження не надходило.

Впродовж усього судового розгляду справи інформація про відповідні процесуальні документи та повістки про виклик обвинуваченої до суду завчасно публікувалися у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України (газета «Урядовий кур`єр») та на офіційному веб-сайті суду, в порядку передбаченому абз. 6 частини третьої статті 323 КПК України, а також на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, у зв`язку з чим обвинувачена вважається належним чином ознайомленою з їх змістом.

Після постановлення ухвали про спеціальне судове провадження та до ухвалення вироку у справі обвинувачена до суду не з`являлася та не була до нього доставлена, що свідчило про відсутність підстав для переходу суду до судового розгляду згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України.

З матеріалів справи суд також встановив, що обвинувачена мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати захисника самостійно; в) бути судженою в її присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного їй захисника безплатно для неї. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову обвинуваченої, яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд оцінює як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» пункту 3 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (частина третя статті 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинувачених була застосована належна правова процедура в контексті приписів статті 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Отже, зважаючи на виконання судом усіх передбачених наведеними положеннями кримінального процесуального законодавства вимог щодо проведення спеціального судового провадження, кримінальне провадження здійснено за відсутності обвинуваченої, а обставини причетності останньої до інкримінованого їй кримінального правопорушення, перевірені у відкритому судовому засіданні, із дотриманням засад кримінального провадження та за активної участі захисника.

Вина обвинуваченої у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується такими наданими стороною обвинувачення та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами.

Відповідно до протоколу огляду від 19 січня 2024 року, слідчим в ОВС СВ УСБУ в Херсонській області майором юстиції ОСОБА_12 , на підставі положень ст. 615 КПК України, без участі понятих, у присутності генерального директора ДУ «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» ОСОБА_13 та старшого оперуповноваженого ГВКР УСБУ в Херсонській області ОСОБА_14 , здійснено огляд приміщення службового кабінету № 1, розташованого в адміністративній будівлі за адресою: м. Херсон, вул. Професора Уварова, буд. 3.

Огляд проводився з метою з`ясування обставин, що мають значення для досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22024230000000009 від 04.01.2024, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України. Під час огляду було вилучено низку документальних матеріалів, які підтверджують фактичну діяльність так званого «ГБУЗ “Херсонский областной центр гигиены и эпидемиологии”», створеного окупаційною адміністрацією на тимчасово окупованій території Херсонської області.

Серед вилученого: накази та кадрові документи щодо призначення осіб на керівні посади, штатні розписи, відомості на виплату заробітної плати та матеріальної допомоги, списки працівників із зазначенням їх персональних даних, копії установчих документів (статути, устави, реєстри), документи банківських операцій, службові записки, заяви про прийняття на роботу, посадові інструкції, табелі обліку робочого часу, жорсткі диски з написами, що можуть свідчити про облік кадрової документації.

Також встановлено факти підписання документів посадовими особами так званого «центру», серед яких ОСОБА_15 — «завідувачка Каланчацького районного відділення Скадовського міжрайонного відділу», ОСОБА_10 — «завідувачка відділу кадрового забезпечення», ОСОБА_11 — «заступник головного лікаря з адміністративно-господарської частини», ОСОБА_5 — «завідувачка Скадовського міжрайонного відділу», ОСОБА_16 — «завідувачка Білозерського відділення».

Відповідно до протоколу огляду від 05 квітня 2024 року, складеного старшим оперуповноваженим 2-го відділу ГВКР УСБУ в Херсонській області капітаном ОСОБА_17 , у ході здійснення огляду документальних матеріалів та предметів, вилучених 19.01.2024 року з приміщення службового кабінету №1 ДУ «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України», було зафіксовано значну кількість доказів, що свідчать про створення та функціонування так званого «Государственного бюджетного учреждения здравоохранения "Херсонский областной центр гигиены и эпидемиологии"» відповідно до розпоряджень окупаційної адміністрації.

Зокрема, серед вилученого встановлено: Статутні документи, затверджені окупаційною адміністрацією (у т.ч. з печатками та підписами посадових осіб); Накази про призначення керівництва закладу (у т.ч. ОСОБА_18 ); Документи щодо відкриття рахунків у банківських установах держави-агресора; Відомості щодо грошових виплат працівникам у російських рублях; Трудові договори, заяви про прийняття на роботу, штатні розписи, табелі обліку робочого часу, кадрові картки тощо; Списки працівників із зазначенням прізвищ, посад, паспортних даних, сум отриманих коштів; Інструкції та документи щодо правового статусу, підпорядкованості та повноважень "установи" в системі окупаційної адміністрації.

Відповідно до протоколу огляду від 01 травня 2024 року проведено огляд матеріалів мережі Інтернет, розміщених на інтернет-сторінці за адресою khogov.ru, а саме публікації з документом під назвою «Указ Главы Военно-гражданской администрации Херсонской области от 12.05.2022 № 018-р «О структуре органов исполнительной власти».

Під час огляду встановлено, що на офіційній інтернет-сторінці так званого «Губернатора Херсонской области» 12 травня 2022 року розміщено файл у форматі PDF із зазначеним указом. Після відкриття документа встановлено його зміст, відповідно до якого указом № 018-р від 12 травня 2022 року «О структуре органов исполнительной власти» з метою формування системи та структури органів виконавчої влади визначено, що до системи таких органів входять департаменти, комітети, служби, інспекції та агентства, а також затверджено відповідну структуру органів виконавчої влади.

У структурі органів виконавчої влади, наведеній у вказаному документі, серед департаментів зазначено, зокрема, «Департамент здравоохранения», поряд з іншими департаментами, а серед інспекцій - «Санитарно-эпидемиологическая инспекция». Також документом передбачено, що функції органів виконавчої влади визначаються положенням про так звану «Военно-гражданскую администрацию Херсонской области», а гранична чисельність, структура, штатний розпис та кошторис витрат на утримання відповідного органу затверджуються в межах передбачених на ці цілі бюджетних коштів.

Відповідно до висновку експерта від 17 вересня 2024 року № СЕ-19/122-24/4499-ПЧ проведено судову почеркознавчу експертизу, об`єктом дослідження якої була «Ведомость на выплату материальной помощи Скадовского межрайонного отдела» ГБУЗ «Херсонский областной центр гигиены и эпидемиологии» без датування, а також надані для порівняльного дослідження зразки підписів ОСОБА_5 .

За результатами дослідження експертом встановлено, що досліджуваний підпис від імені ОСОБА_5 , розташований на лицьовому боці першого аркуша у № п/п 1 у графі «Подпись» зазначеної відомості на виплату матеріальної допомоги Скадовського міжрайонного відділу ГБУЗ «Херсонский областной центр гигиены и эпидемиологии», виконаний ОСОБА_5 .

Відповідно до довідки Херсонського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про витрати на проведення експертизи витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи № СЕ-19/122-24/4499-ПЧ від 17 вересня 2024 року становлять 9 087,36 грн.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 04 вересня 2024 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, встановлено, що свідок ОСОБА_10 під час проведення вказаної слідчої дії впізнала ОСОБА_5 як особу, яка під час окупації працювала завідувачем Скадовського муніципального відділу ГБУЗ.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 03 вересня 2024 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, встановлено, що свідок ОСОБА_11 під час проведення вказаної слідчої дії впізнав ОСОБА_5 як особу, яка була працевлаштована до Скадовського відділу.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 22 березня 2024 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, встановлено, що свідок ОСОБА_8 під час проведення вказаної слідчої дії впізнала ОСОБА_5 як особу, з якою вона працювала разом у державній установі та яка була завідувачем Скадовського відділу.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 22 березня 2024 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, встановлено, що свідок ОСОБА_6 під час проведення вказаної слідчої дії впізнала ОСОБА_5 як особу, з якою обговорювала питання, пов`язані з газопостачанням.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 03 лютого 2024 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, встановлено, що свідок ОСОБА_9 під час проведення вказаної слідчої дії впізнала ОСОБА_5 як співробітницю Скадовського відділу.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 22 березня 2024 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, встановлено, що свідок ОСОБА_7 під час проведення вказаної слідчої дії впізнала ОСОБА_5 як особу, яка працювала завідувачем Скадовського районного відділу.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 14 лютого 2024 року, разом із довідкою до фототаблиці № 1, фототаблицею № 1, а також відеозаписом проведення зазначеної слідчої дії, встановлено, що свідок ОСОБА_19 під час проведення вказаної слідчої дії впізнав ОСОБА_5 як особу, яка працювала директором одного з центрів у місті Скадовську.

Щодо доводів сторони захисту про недопустимість окремих доказів суд зазначає таке.

Захисник просив визнати недопустимими доказами протокол огляду від 19 січня 2024 року та вилучені під час проведення цієї слідчої дії документи, посилаючись на те, що відтворений на судовому засіданні відеозапис, на його думку, не підтверджує фактичного проведення огляду приміщення у спосіб, викладений у протоколі. Зокрема, захисник зазначав, що документи були передані слідчому, а не самостійно відшукані ним у приміщенні, при цьому під час їх отримання слідчий не досліджував детально зміст кожного документа, а переважно оголошував їх назви.

Оцінивши зазначені доводи у сукупності зі змістом протоколу огляду від 19 січня 2024 року та відеозаписом цієї слідчої дії, суд не встановив підстав для визнання отриманих доказів недопустимими.

Відповідно до частини першої статті 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Отже, не будь-яке відхилення від установленої процесуальної форми саме по собі має наслідком недопустимість доказу. При вирішенні такого питання має бути встановлено, яке саме право було порушене, характер такого порушення та його вплив на можливість використання одержаних фактичних даних як доказу. Такий підхід узгоджується з практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, відповідно до якої недоліки оформлення протоколу самі по собі не є достатньою підставою для визнання його результатів недопустимими та мають оцінюватися у контексті достовірності зафіксованих відомостей, їх достатності та взаємозв`язку з іншими доказами.

У цьому випадку стороною захисту не зазначено, яке саме фундаментальне право ОСОБА_5 було порушено внаслідок способу отримання зазначених документів та в чому таке порушення досягло ступеня істотності, який відповідно до статті 87 КПК України обумовлював би недопустимість отриманих доказів.

При цьому огляд проводився уповноваженою особою у приміщенні ДУ «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України», у присутності генерального директора цієї установи ОСОБА_13 , яка надала письмову згоду на проведення огляду службових та господарських приміщень. Проведення огляду приміщення за добровільною згодою особи, яка ним володіє, відповідає передбаченому КПК України порядку доступу до іншого володіння особи.

Сам по собі той факт, що окремі документи під час огляду були надані слідчому присутньою особою, а не відшукані ним шляхом самостійного перегляду кожного місця їх зберігання, не свідчить про незаконність їх отримання. Частиною третьою статті 104 КПК України прямо передбачено відображення у протоколі як виявлених, так і наданих під час процесуальної дії речей і документів. Метою огляду відповідно до статті 237 КПК України є виявлення та фіксація відомостей щодо обставин кримінального правопорушення, при цьому предметом огляду можуть бути приміщення, речі та документи.

Відтворений на судовому засіданні відеозапис не спростовує факту отримання слідчим документів саме під час проведення зазначеної процесуальної дії. Стороною захисту не вказано на конкретний документ, зазначений у протоколі як вилучений, який фактично не передавався слідчому, не існував на момент проведення огляду або був у подальшому підмінений чи змінений. Не наведено також конкретних розбіжностей у змісті відповідних документів між моментом їх отримання та подальшим дослідженням.

Та обставина, що під час первинного огляду слідчий не здійснював детального прочитання та опису змісту кожного аркуша значного масиву отриманих документів, також не свідчить про їх недопустимість. Протоколом від 19 січня 2024 року зафіксовано факт отримання та ідентифіковано відповідні документи, а їх зміст у подальшому був предметом окремого огляду від 05 квітня 2024 року, під час якого кожний із документів досліджувався та його зміст відображався у протоколі. Таким чином, характер первинної фіксації не позбавив суд можливості встановити походження документів, їх зміст та перевірити відомості, які в них містяться.

Суд також враховує, що відомості, зафіксовані у зазначених документах, не є ізольованим джерелом доказування, а узгоджуються з іншими безпосередньо дослідженими доказами, зокрема показаннями свідків щодо існування відповідної установи, роботи ОСОБА_5 керівником Скадовського підрозділу, її приїздів до міста Херсона з робочих питань, отримання коштів для працівників та здійснення керівництва підрозділом, а також з матеріалами огляду відкритих інтернет-ресурсів щодо створення органів окупаційної адміністрації.

Отже, встановлені особливості проведення та фіксації огляду від 19 січня 2024 року не свідчать ані про істотне порушення прав та свобод людини, ані про спотворення фактичних даних, одержаних під час цієї слідчої дії, і не ставлять під сумнів можливість ідентифікувати вилучені документи. Тому підстав для визнання протоколу огляду від 19 січня 2024 року та отриманих під час нього документів недопустимими доказами суд не вбачає.

У зв`язку із наведеним суд відхиляє і доводи захисника про недопустимість як похідних доказів протоколу огляду документів від 05 квітня 2024 року та висновку судової почеркознавчої експертизи від 17 вересня 2024 року № СЕ-19/122-24/4499-ПЧ. Застосування правила про недопустимість похідного доказу передбачає насамперед встановлення недопустимості первісного доказу внаслідок істотного порушення фундаментальних прав і свобод людини та причинного зв`язку між таким порушенням і отриманням похідного доказу. Верховний Суд окремо наголошує, що процедурне порушення, яке не становить істотного порушення прав і свобод людини у розумінні статті 87 КПК України, саме по собі не зумовлює недопустимості похідних доказів.

Оскільки підстав для визнання недопустимими протоколу огляду від 19 січня 2024 року та вилучених під час нього документів судом не встановлено, відсутня і первинна процесуальна передумова для визнання недопустимими протоколу їх подальшого огляду та висновку експерта лише з мотивів їх похідного характеру.

Крім того, в судовому засіданні були допитані свідки, зі змісту показань яких вбачається причетність обвинуваченої до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень.

На судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показала, що ОСОБА_5 знає протягом тривалого часу у зв`язку з роботою, приблизно з 2010-2011 років. До початку повномасштабного вторгнення рф ОСОБА_5 працювала завідувачем Скадовського відділу державної установи «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України». Свідок у межах своєї роботи вела загальний облік споживання газу по районних підрозділах установи, у зв`язку із чим контактувала із ОСОБА_5 та обговорювала з нею питання газопостачання Скадовського відділу. Після окупації частини Херсонської області свідок продовжувала перебувати у місті Херсоні та певний час працювала у відповідній установі, спочатку виконуючи іншу роботу, а надалі працюючи секретарем. Головний підрозділ установи знаходився у місті Херсоні. Приблизно у серпні 2022 року їй стало відомо, що ОСОБА_5 продовжує працювати у Скадовському підрозділі. Один чи два рази особисто бачила ОСОБА_5 , коли та приїжджала зі Скадовська до установи у місті Херсоні. Наказу про призначення ОСОБА_5 на посаду після окупації свідок не бачила. Разом із тим, під час виконання своїх службових обов`язків працювала з табелями обліку робочого часу та службовим листуванням Скадовського відділу, у яких ОСОБА_5 була зазначена як начальник, завідувач Скадовського відділу, а відповідні документи містили її підпис. Про зміну місця розташування Скадовського підрозділу після окупації їй невідомо. Чи добровільно ОСОБА_5 продовжила працювати після окупації та чи застосовувався до неї будь-який примус, свідку невідомо. Під час досудового розслідування їй пред`являли фотознімки для впізнання, серед яких вона впізнала ОСОБА_5 .

На судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що ОСОБА_5 знає у зв`язку з її роботою у державній установі у сфері контролю та профілактики хвороб. До початку повномасштабного вторгнення рф ОСОБА_5 працювала завідувачем Скадовського відділу державної установи «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України». До її обов`язків як завідувача відділу входили організація роботи підрозділу, забезпечення його діяльності та матеріально-технічне забезпечення. Після окупації у місті Херсоні був створений інший заклад та призначений новий директор. У цей період свідок бачила, що ОСОБА_5 приїжджала зі Скадовська до міста Херсона. Наказу про призначення ОСОБА_5 на будь-яку посаду в установі, яка діяла після окупації, свідок не бачила. З якого саме часу ОСОБА_5 почала працювати у такому закладі, яку саме посаду там обіймала, які функції та посадові обов`язки виконувала, свідку невідомо. Також їй невідомо, чи змінювалися посадові обов`язки ОСОБА_5 порівняно з тими, які вона виконувала до повномасштабного вторгнення, а також чи перебували в її підпорядкуванні працівники після окупації. Будь-яких відомостей про застосування до ОСОБА_5 фізичного чи іншого примусу з метою змусити її працювати або зайняти певну посаду свідок не має.

На судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала, що ОСОБА_5 знає у зв`язку зі спільною роботою в системі державної установи «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України». Свідок працювала у місті Херсоні та продовжує працювати у зазначеній державній установі, а після початку повномасштабного вторгнення фактично працювала до 01 вересня 2022 року, після чого перебувала у відпустці за власний рахунок. До окупації ОСОБА_5 обіймала посаду завідувача Скадовського відділу цієї установи та була керівником відповідного структурного підрозділу. До її обов`язків як завідувача належали організація роботи підрозділу та його матеріально-технічне забезпечення. Приблизно з червня 2022 року на базі установи, в якій вони працювали, окупаційною владою було організовано іншу, так звану державну бюджетну установу охорони здоров`я. З цього приводу проводилися збори працівників, на яких новопризначений керівник повідомив про початок роботи нової установи та про те, що особи, які бажають у ній працювати, мають написати відповідні заяви. Працевлаштування до цієї установи подавалося як добровільне. ОСОБА_5 після окупації продовжувала працювати у Скадовському підрозділі та залишалася його керівником, однак яку саме заяву вона подавала та на яку конкретно посаду була оформлена в новоствореній установі, свідку невідомо. Працівників, які не погоджувалися працювати у створеній окупаційною владою установі, надалі не допускали на територію закладу. Відомостей про застосування безпосередньо до ОСОБА_5 будь-якого примусу при працевлаштуванні свідок не має.

На судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що до початку повномасштабного вторгнення рф працювала бухгалтером з нарахування заробітної плати у Херсонському обласному центрі, а ОСОБА_5 працювала завідувачем районного відділення цієї установи у місті Скадовську. Після встановлення окупаційної влади працівникам було запропоновано перейти на роботу до створеної нею установи, для чого особи, які бажали працювати, писали відповідні заяви. Такі заяви подавалися добровільно, будь-якого примусу до їх написання не застосовувалося. Свідку відомо, що ОСОБА_5 також написала заяву про працевлаштування. Після деокупації міста Херсона та повернення працівників до своїх робочих приміщень були виявлені списки осіб із зазначенням їхніх прізвищ, імен та підписів щодо отримання грошових коштів у російських рублях. ОСОБА_5 під час окупації приїжджала зі ОСОБА_20 до Херсона та отримувала грошові кошти для працівників свого підрозділу, які погодилися працювати в установі, створеній окупаційною владою. Яку саме офіційну назву мала посада ОСОБА_5 у цій установі, свідку невідомо, однак до окупації вона була завідувачем Скадовського відділення та обіймала керівну посаду. Під час досудового розслідування свідку пред`являли фотознімки для впізнання, серед яких вона впізнала ОСОБА_5 .

На судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала, що ОСОБА_5 знає у зв`язку зі спільною роботою в системі державної установи у сфері контролю та профілактики хвороб. ОСОБА_5 приїхала до Херсонської області з міста Свердловська Луганської області у січні 2014 року та була одразу прийнята на посаду завідувача Скадовського міжрайонного відділу. На цій посаді вона здійснювала керівництво підрозділом, брала участь у вирішенні кадрових питань, візувала документи щодо прийняття та звільнення працівників, які надалі оформлювалися наказами керівника юридичної особи. У її підпорядкуванні перебували працівники відповідного відділу, а в різні періоди також Каланчацьке та Голопристанське відділення.

Під час окупації Херсонської області на базі установи було створено так звану «дзеркальну» установу - ГБУЗ «Херсонский областной центр гигиены и эпидемиологии». Про її створення працівникам повідомив тодішній керівник установи, після чого особи, які погоджувалися працювати, подавали відповідні заяви. Орієнтовно це відбувалося влітку 2022 року, приблизно у липні. ОСОБА_5 також продовжила працювати та обійняла аналогічну керівну посаду завідувача Скадовського міжрайонного відділу. Свідок особисто бачила заяву ОСОБА_5 про працевлаштування, яку остання привезла до міста Херсона після спілкування з керівником та накладення ним резолюції на заяві.

Після цього свідок неодноразово бачила ОСОБА_5 у місті Херсоні, куди та приїжджала зі Скадовська у робочих питаннях. ОСОБА_5 привозила до обласного центру зразки води, ґрунту, піску та інші матеріали для лабораторних досліджень, оскільки в період окупації продовжував здійснюватися відповідний моніторинг. Крім того, вона зверталася з робочих питань до головного бухгалтера установи. Заробітну плату працівникам районних підрозділів у зв`язку з відсутністю відповідних банківських карток отримували їх керівники через головного бухгалтера, і у випадку Скадовського підрозділу такі кошти отримувала ОСОБА_5 як його завідувач.

Свідок упродовж окупації продовжувала працювати також у державній установі України, а результати лабораторних досліджень та моніторингу передавалися до Міністерства охорони здоров`я України. ОСОБА_5 у зв`язку з цим також отримувала копії наказів про відпустки працівників Скадовського підрозділу для ознайомлення останніх з такими документами.

Щодо порядку переходу працівників до установи, створеної окупаційною владою, свідок пояснила, що працівникам повідомляли про можливість працювати за власним бажанням, а особи, які не бажали цього робити, заяв не подавали, при цьому відомих їй випадків переслідування таких осіб не було. Особисто при розмові керівника із ОСОБА_5 свідок присутня не була, у зв`язку із чим не могла повідомити, чи застосовувалися до неї будь-які погрози або інший примус. Під час особистих зустрічей у період окупації ОСОБА_5 поводилася звичайно, перебувала у нормальному стані та настрої, приїжджала у робочому порядку та вирішувала робочі питання. Приблизно з кінця жовтня 2022 року свідок із нею більше не спілкувалася. Під час досудового розслідування при пред`явленні особи для впізнання за фотознімками впізнала ОСОБА_5 .

На судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показав, що ОСОБА_5 знає як керівника ОСОБА_20 підрозділу відповідної установи. Вона приїхала до Херсонської області з Луганської області приблизно у 2014 році та з того часу постійно працювала у місті Скадовську, обіймаючи керівну посаду. До початку окупації як завідувач підрозділу вона забезпечувала організацію його роботи та виконання завдань у сфері санітарно-гігієнічного контролю і профілактики особливо небезпечних інфекцій.

Під час окупації свідок працював в обласному центрі, а приблизно у серпні 2022 року був призначений заступником керівника з адміністративно-господарської діяльності установи, створеної окупаційною владою. Після її створення назва та організаційна форма установи були змінені, однак напрям її діяльності у сфері санітарно-епідеміологічного контролю фактично залишився подібним. ОСОБА_5 після створення цієї установи продовжила працювати керівником Скадовського підрозділу, тобто залишилася на керівній посаді, яку обіймала і до окупації.

У межах виконання своїх службових обов`язків свідок безпосередньо взаємодіяв із ОСОБА_5 з питань забезпечення діяльності Скадовського підрозділу. Вона надавала йому інформацію про потребу підрозділу у медичних препаратах, паливі та інших матеріальних ресурсах, необхідних для забезпечення його роботи. Заробітна плата працівникам виплачувалася через головного бухгалтера обласної установи за рахунок коштів, отриманих від органів охорони здоров`я окупаційної влади, у російській валюті.

Про те, яким саме чином оформлювалося працевлаштування ОСОБА_5 до установи, створеної окупаційною владою, а також чи подавала вона відповідну заяву, свідку достеменно невідомо. Також йому невідомо про застосування до ОСОБА_5 будь-яких погроз або інших заходів примусу у зв`язку з її працевлаштуванням. Під час досудового розслідування при пред`явленні особи для впізнання за фотознімками впізнав ОСОБА_5 .

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначений КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Таким чином, суд, безсторонньо та неупереджено оцінивши надані стороною обвинувачення докази в їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що підтверджені ними обставини виключають будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований ОСОБА_5 злочин було вчинено і остання є винуватою у його вчиненні. Стороною обвинувачення, на переконання суду, поза розумним сумнівом доведено кожний з елементів, які мають значення для правової кваліфікації вчиненого.

Наявність у діях ОСОБА_5 прямого умислу на добровільне зайняття посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, підтверджується сукупністю безпосередньо досліджених судом доказів.

Суд враховує, що добровільність у контексті частини п`ятої статті 111-1 КК України передбачає вчинення відповідних дій за власним волевиявленням, за відсутності обставин, які виключали б можливість особи обрати інший варіант поведінки, зокрема фізичного чи психічного примусу, крайньої необхідності або інших об`єктивних обставин такого характеру.

Із показань допитаних на судовому засіданні свідків у їх сукупності встановлено, що ОСОБА_5 задовго до початку повномасштабного вторгнення рф працювала керівником Скадовського структурного підрозділу державної установи України у сфері контролю та профілактики хвороб та була добре обізнана зі структурою установи, характером роботи відповідного підрозділу, своїми повноваженнями як його керівника та колом підпорядкованих працівників. Після створення окупаційною владою на базі цієї установи нового закладу вона не припинила відповідну діяльність, а продовжила працювати керівником Скадовського підрозділу вже у структурі створеного окупаційною адміністрацією ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології».

Показання свідків у цій частині є взаємоузгодженими. Незалежно один від одного вони повідомили про продовження ОСОБА_5 роботи після створення окупаційної установи, її перебування на керівній посаді у Скадовському підрозділі, систематичні приїзди до міста Херсона з робочих питань, вирішення питань забезпечення діяльності підрозділу та взаємодію з працівниками центрального апарату установи. Сукупність цих відомостей свідчить не про формальне зазначення ОСОБА_5 у певних документах чи випадкове виконання окремих технічних дій, а про фактичне продовження нею керівництва відповідним структурним підрозділом.

Ці показання узгоджуються з дослідженими письмовими доказами щодо створення та функціонування ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології», його структури та наявності у ній Скадовського підрозділу. У вилучених та оглянутих документах ОСОБА_5 зазначена як завідувач відповідного відділу, а документи установи відображають існування штату працівників, організаційної структури, табелів обліку робочого часу та здійснення грошових виплат.

Окремого значення суд надає відомості на виплату матеріальної допомоги Скадовського міжрайонного відділу ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології», у якій навпроти прізвища ОСОБА_5 міститься підпис про отримання грошових коштів. Висновком судової почеркознавчої експертизи встановлено, що цей підпис виконаний безпосередньо ОСОБА_5 . Зазначена обставина узгоджується з показаннями свідків про її приїзди до Херсона, отримання коштів та вирішення питань, пов`язаних із діяльністю очолюваного нею підрозділу.

Організаційно-розпорядчий характер посади ОСОБА_5 підтверджується не лише її найменуванням як завідувача підрозділу. Із сукупності показань свідків встановлено, що до початку окупації вона здійснювала керівництво працівниками Скадовського відділу, брала участь у вирішенні кадрових питань, організовувала роботу підрозділу та відповідала за його матеріальне забезпечення. Після створення окупаційною владою відповідної установи ОСОБА_5 залишилася керівником цього самого територіального підрозділу, продовжувала вирішувати питання його матеріального забезпечення, надавала відомості про потреби підрозділу, підписувала службову документацію та представляла його у взаємовідносинах із центральним апаратом установи. Сукупність таких дій за своїм характером відповідає здійсненню функцій з організації роботи та керівництва структурним підрозділом.

При цьому суд не вбачає підстав оцінювати продовження ОСОБА_5 діяльності виключно як механічне виконання тих самих професійних функцій, які вона здійснювала до окупації. Вирішальним є те, що після припинення діяльності законної системи управління на окупованій території вона погодилася здійснювати керівництво відповідним підрозділом уже в структурі установи, створеної та підпорядкованої окупаційній адміністрації, і фактично виконувала функції її керівника.

Щодо добровільності поведінки ОСОБА_5 суд враховує, що показання свідків у цій частині також не містять відомостей про застосування до неї примусу. Навпаки, свідки, які були обізнані з порядком формування новоствореної установи, повідомили, що працівникам пропонувалося самостійно визначитися щодо продовження роботи та подавати відповідні заяви, а частина працівників від такого працевлаштування відмовилася. ОСОБА_10 безпосередньо бачила заяву ОСОБА_5 , яку остання привезла до Херсона після вирішення питання про її подальшу роботу.

Доказів того, що до ОСОБА_5 застосовувалися фізичне насильство, погрози, психічний примус або інші заходи, здатні істотно вплинути на свободу її волевиявлення, суду не надано. При цьому висновок про добровільність її дій ґрунтується не лише на відсутності доказів примусу, а й на характері та тривалості її подальшої поведінки. ОСОБА_5 систематично виконувала функції керівника підрозділу, приїжджала до Херсона з робочих питань, взаємодіяла з іншими посадовими особами новоствореної установи, вирішувала питання забезпечення роботи очолюваного підрозділу та отримувала грошові кошти. Така послідовна поведінка несумісна з версією про вимушене або одноразове виконання окремих дій під впливом обставин, які позбавляли її можливості вільного вибору.

Суд також враховує, що ОСОБА_5 була громадянкою України, тривалий час працювала керівником структурного підрозділу державної установи України та проживала у місті Скадовську. За таких обставин вона усвідомлювала факт збройного захоплення території Херсонської області рф, припинення на цій території діяльності законних органів влади у звичайному порядку та створення представниками держави-агресора власних органів і установ. Характер створення ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології», його підпорядкування окупаційній адміністрації та перехід на нормативне й фінансове забезпечення такої адміністрації не могли бути для неї невідомими з огляду на посаду, яку вона погодилася обіймати, та фактичну участь у діяльності цієї установи.

Таким чином, сукупність досліджених доказів підтверджує, що ОСОБА_5 усвідомлювала незаконний характер створеного на тимчасово окупованій території органу, розуміла характер запропонованої їй керівної посади та пов`язаних із нею повноважень, передбачала наслідки своїх дій і бажала діяти саме таким чином. Її поведінка була усвідомленою, послідовною та добровільною, а зайняття посади завідувача Скадовського підрозділу ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології» та фактичне виконання пов`язаних із нею організаційно-розпорядчих функцій охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 111-1 КК України.

Щодо доводів захисника про те, що показання допитаних свідків не підтверджують виконання ОСОБА_5 саме організаційно-розпорядчих функцій у створеній окупаційною владою установі, суд вважає їх необґрунтованими.

Та обставина, що окремі свідки не могли назвати точний обсяг посадових повноважень ОСОБА_5 , не знали змісту її посадової інструкції або не були обізнані з формальним порядком її призначення до новоствореної установи, сама по собі не спростовує встановлених судом обставин. Кожен із допитаних свідків повідомив ті відомості, які були відомі йому безпосередньо у зв`язку з власною роботою та взаємодією із ОСОБА_5 , а їх показання у сукупності доповнюють одне одного та відтворюють послідовну картину її діяльності після окупації.

Так, одні свідки підтвердили, що після створення окупаційною владою відповідної установи ОСОБА_5 продовжила працювати керівником Скадовського підрозділу, інші безпосередньо взаємодіяли з нею з питань забезпечення діяльності цього підрозділу, отримували або опрацьовували підписану нею службову документацію, бачили її приїзди до центральної установи в місті Херсоні з робочих питань, а також підтвердили отримання нею коштів для працівників очолюваного підрозділу. При цьому жоден із допитаних свідків не повідомив про обставини, які б свідчили про формальність займаної нею посади, відсутність у неї керівних повноважень або виконання нею виключно технічної чи підпорядкованої роботи.

Такі показання узгоджуються з письмовими доказами, відповідно до яких ОСОБА_5 зазначена завідувачем Скадовського підрозділу в документах установи, а її особистий підпис міститься у відомості на отримання грошових коштів. Отже, висновок суду про виконання нею організаційно-розпорядчих функцій ґрунтується не на припущенні свідків про те, що вона могла продовжувати виконувати ті самі обов`язки, що й до окупації, а на сукупності конкретних фактичних даних щодо її статусу та фактичної діяльності у новоствореній установі.

Не спростовують встановлених обставин і показання окремих свідків про те, що їм невідомо, чи застосовувався до ОСОБА_5 примус. Такі відповіді свідчать лише про відсутність у цих осіб безпосередніх відомостей щодо змісту її особистого спілкування з керівництвом установи. Водночас інші досліджені докази свідчать про добровільний порядок працевлаштування до новоствореної установи, можливість працівників відмовитися від такого працевлаштування, подання заяв тими особами, які бажали продовжити роботу, а також про подальшу тривалу та активну поведінку самої ОСОБА_5 як керівника підрозділу.

Тому доводи сторони захисту про те, що показання свідків підтверджують лише сам факт роботи ОСОБА_5 , але не характер виконуваних нею функцій та добровільність зайняття посади, не узгоджуються зі змістом цих показань у їх сукупності та з іншими дослідженими судом доказами.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження у межах, передбачених частиною першою статті 337 КПК України, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні наведені вище письмові докази у їх сукупності, надавши їм правову оцінку відповідно до вимог статті 94 КПК України, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, взявши до уваги показання свідків, безпосередньо допитаних під час судового розгляду, які є послідовними, узгодженими між собою та з іншими обставинами, підтвердженими письмовими доказами, і які, на думку суду, є належними, допустимими та не викликають сумнівів у їх достовірності, у зв`язку з чим покладаються в основу обвинувального вироку, суд дійшов висновку, що на момент вчинення злочину місто Скадовськ Херсонської області перебувало під тимчасовою окупацією, на вказаній території було встановлено та здійснювався фактичний контроль з боку збройних формувань держави-агресора - рф, функціонувала створена всупереч законодавству України окупаційна адміністрація та підконтрольний їй незаконний орган влади - ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології», у структурі якого діяв Скадовський міськрайонний відділ, а обвинувачена, будучи громадянкою України та достеменно знаючи про вказані обставини, добровільно зайняла посаду завідувача Скадовського міськрайонного відділу ДБЗОЗ «Херсонський обласний центр гігієни та епідеміології», створеного окупаційною адміністрацією держави-агресора, та забезпечувала діяльність цього незаконного органу влади шляхом виконання організаційно-розпорядчих функцій, які суд кваліфікує за частиною п`ятою статті 111-1 КК України як колабораційну діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченій покарання суд дійшов таких висновків.

Положеннями частин першої, другої статті 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до частини другої статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Пунктом 3 частини першої статті 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 12 КК України та санкції частини п`ятої статті 111-1 КК України встановлено, що інкриміноване обвинуваченій кримінальне правопорушення є тяжким злочином проти основ національної безпеки України, яке передбачає відповідальність у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Отже, при визначенні обвинуваченій виду та розміру покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотиви вчинення кримінального правопорушення, наслідки його вчинення, інші обставини, які впливають на покарання, а також дані про її особу, яка раніше не судима, на обліку у лікаря психіатра та у лікаря нарколога не перебуває, характеризується за місцем проживання посередньо.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 відповідно до статті 66 КК України, суд не встановив.

До обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 відповідно до статті 67 КК України, суд відносить вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Зважаючи на те, що обвинувачена, як громадянка України, вчинила тяжкий злочин проти основ національної безпеки України в період встановленого в Україні воєнного стану, який у зв`язку з цим становить підвищену суспільну небезпеку, наслідки якого виявились, зокрема, у сприянні своїми діями державі-агресору в утвердженні незаконної окупаційної влади на території України, що порушило незалежність, суверенітет, територіальну цілісність та конституційний лад України, а також враховуючи вчинення обвинуваченою вказаного злочину із корисливих мотивів, про що свідчить відсутність обставин, які б підтверджували перебування її у тяжкому матеріальному стані, інші обставини, які б об`єктивно давали б підстави для відповідних висновків, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченої, її перевиховання та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень можливо досягти шляхом призначення їй основного покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк – десять років, та додаткового покарання, у виді конфіскації всього майна, яке є її власністю, а також враховуючи, положення частини першої статті 55 КК України, висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду висловлені в постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 344/16025/18, правові позиції наведені в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо застосування стаття 55 КК України, викладений у постанові від 04 вересня 2023 року у справі № 404/2081/22, обов`язкового додаткового покарання у виді з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування строком на п`ятнадцять років, що за характером і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинене кримінальне правопорушення.

Призначення обвинуваченій мінімального покарання суд вважає необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з вимогами статей 50 та 65 КК України.

Інкриміноване ОСОБА_5 кримінальне правопорушення є тяжким злочином проти основ національної безпеки України, вчиненим на тимчасово окупованій території та з використанням умов воєнного стану. Характер діяння, його спрямованість на забезпечення функціонування незаконно створеного органу влади та фактичне сприяння державі-агресору зумовлюють підвищену суспільну небезпеку вчиненого.

Крім того, обвинувачена ухиляється від правосуддя, до суду не з`являється, участі у розгляді справи не бере, що свідчить про відсутність у неї наміру виконувати покладені законом обов`язки та про необхідність призначення покарання, достатнього для досягнення його мети, зокрема загальної та спеціальної превенції.

Обставин, які б пом`якшували покарання, судом не встановлено, натомість з урахуванням ступеня тяжкості злочину, форми вини, мотивів та обстановки його вчинення, суд дійшов висновку, що призначення мінімального покарання не відповідало б засадам справедливості та не забезпечило б досягнення мети покарання, визначеної статтею 50 КК України.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 26 серпня 2024 року у справі № 490/430/24 стосовно обвинуваченої, за її відсутності, було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, без зазначення строку дії такої ухвали.

Зважаючи на обставини справи, призначене обвинуваченій покарання, яке пов`язане з позбавленням волі, а також відсутність останньої на проголошенні вироку, суд вважає за необхідне залишити без змін обраний запобіжний захід до набрання вироком законної сили, з метою забезпечення його виконання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений. Речові докази відсутні.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2024 року у справі № 490/430/24 з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання накладено арешт на належну ОСОБА_5 на праві приватної власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 шляхом заборони розпорядження нею та її відчуження.

Оскільки суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 111-1 КК України, та про необхідність призначення їй додаткового покарання у виді конфіскації всього належного їй майна, підстав для скасування зазначеного арешту суд не вбачає. Мета, з якою його було накладено, на час ухвалення вироку не відпала, а збереження такого заходу забезпечення кримінального провадження є необхідним для реального виконання вироку в частині конфіскації майна.

У зв`язку із цим арешт, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2024 року на належну ОСОБА_5 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , слід залишити без змін до фактичного виконання вироку в частині конфіскації майна.

Відповідно до частини другої статті 124 КПК України процесуальні витрати слід відшкодувати шляхом стягнення з обвинуваченої на користь держави документально підтверджених витрат на залучення експерта.

На підставі викладеного, керуючись статтями 373, 374 КПК України, Великоолександрівський районний суд Херсонської області, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 111-1 КК України, та призначити їй покарання у виді десяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, строком на п`ятнадцять років та з конфіскацією усього належного їй на праві приватної власності майна.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний стосовно ОСОБА_5 , - залишити до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання у виді позбавлення волі обвинуваченій ОСОБА_5 обраховувати з моменту її затримання в порядку виконання вироку суду.

Строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2024 року у справі № 490/430/24 на належну ОСОБА_5 на праві приватної власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , залишити без змін до виконання вироку суду в частині конфіскації майна.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 9 087,36 грн.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та захиснику, а інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями частини третьої статті 323 і статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Копія вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду через Великоолександрівський районний суд Херсонської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: ________________ ОСОБА_1