Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №539/1915/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/1915/26 Номер провадження 22-ц/814/4879/26Головуючий у 1-й інстанції Рудалєва Л. В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді - доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі: Коротун І. В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Сандак Ірини Анатоліївни

на ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 липня 2026 року, постановлену суддею Рудалєвою Л. В., повний текст ухвали складено – дата не вказана

у справі за позовом представника ОСОБА_1 – адвоката Сандак Ірини Анатоліївни до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

28.04.2026 представник ОСОБА_1 – адвокат Сандак І.А. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП від 25.05.2024, у розмірі 507 099,70 грн; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір та витрати на правничу допомогу адвоката.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.05.2024 о 08 год 10 хв на 212 км автодороги Київ–Харків–Довжанський ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом SsangYong Rexton, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед початком руху не пересвідчився, що це буде безпечним, та створив перешкоду в русі транспортному засобу Mazda CX-5, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався у попутному напрямку. Позивач, з метою уникнення зіткнення, був вимушений вжити екстрених заходів, внаслідок чого допустив перекидання транспортного засобу. У результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб позивача отримав значні механічні пошкодження. Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20.06.2024 у справі №539/2274/24 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Внаслідок порушення відповідачем Правил дорожнього руху, що підтверджується постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, транспортному засобу позивача було завдано механічних пошкоджень. Таким чином, між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою існує прямий причинно-наслідковий зв`язок, що є підставою для покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди. Відповідно до висновку незалежного експертного транспортно-товарознавчого дослідження №4209, складеного атестованим судовим експертом, вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу позивача, становить 667 099,70 грн. Цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована. У зв`язку з цим відшкодування частини шкоди здійснило Моторне (транспортне) страхове бюро України, у порядку передбаченому законом, як регламентну виплату у розмірі 160 000,00 грн, що відповідає максимальному ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілих. Таким чином, невідшкодована частина матеріальної шкоди становить: 667 099,70 грн - 160 000,00 грн = 507 099,70 грн Зазначена різниця підлягає стягненню безпосередньо з відповідача як особи, винної у заподіянні шкоди. Розмір матеріальної шкоди визначено на підставі висновку незалежного експертного дослідження, який є належним та допустимим доказом у розумінні цивільного процесуального законодавства. Зазначений висновок відображає реальний обсяг пошкоджень транспортного засобу позивача. Водночас, розмір виплати, здійснений МТСБУ, не покриває завдані позивачу збитки за наслідками ДТП, у зв`язку з чим не може вважатися повним відшкодуванням шкоди, заподіяної відповідачем майну позивача.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 липня 2026 року клопотання відповідача по справі ОСОБА_2 – задоволено.

Зупинено провадження у справі №539/1915/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Зобов`язано ОСОБА_2 невідкладно повідомити Лубенський міськрайонний суд Полтавської області про припинення перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 дійсно перебуває на військовій службі у лавах Збройних Сил України, що підтверджується довідкою №344 від 01.06.2026 військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України про перебування солдата ОСОБА_2 на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 , посвідченням про відрядження №1539 від 28.02.2026 військової частини НОМЕР_4 , відповідно до якого солдата ОСОБА_2 відряджено до військової частини НОМЕР_5 з 01.03.2026 до окремого розпорядження та копією військового квитка ОСОБА_2 , серія НОМЕР_6 . Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, дійшов висновку, що існують законні підстави, передбачені статтею 251 ЦПК України, для зупинення провадження у справі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Сандак І.А., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції не надав жодної оцінки аргументам позивача: не проаналізував зміст довідки щодо періодів бойових дій, не оцінив посвідчення про відрядження до підрозділу матеріального забезпечення, не врахував суперечності у позиції відповідача, не дослідив обставини відправлення кореспонденції з м. Тальне Черкаської області. Суд першої інстанції обмежився формальним переліком норм та констатацією факту перебування відповідача на військовій службі, що не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України. Крім того, представник позивача у заперечення на клопотання про зупинення провадження просила суд у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для зупинення провадження, попередньо витребувати з військових частин НОМЕР_3 та НОМЕР_4 інформацію щодо фактичного місця перебування, характеру виконуваних завдань та можливості участі відповідача у судових засіданнях. Суд першої інстанції залишив це клопотання без розгляду та без будь-якої оцінки, не зазначивши в ухвалі мотивів його відхилення, чим порушив вимоги ст. 263 ЦПК України щодо мотивованості судового рішення та позбавив позивача можливості довести обставини, на які він посилався. Документи відповідача спростовують його твердження про безпосередню участь у бойових діях. Посвідчення про відрядження від 28.02.2026 свідчить, що відповідач є старшим стрільцем-оператором господарчого відділення-взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону в/ч НОМЕР_4 . Служба в підрозділі матеріального забезпечення (тилу) свідчить про забезпечувальний, а не бойовий характер його функцій. Інші судові справи та адміністративні правопорушення підтверджують, що відповідач вільно пересувається територією України та не перебуває на лінії зіткнення. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, відповідач ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності у періоди, що збігаються з його нібито «бойовими завданнями». Суд першої інстанції неправильно застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі №754/947/22, зокрема, суд не врахував, що у тій же постанові зазначено: застосування правила п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК всупереч волі особи, на захист якої воно спрямовано, становитиме прояв надмірного формалізму (п. 110 Постанови). Також зазначається, що таке застосування перетворить захисну гарантію на перешкоду в доступі до правосуддя, стане наслідком невиправданого затягування судового процесу та порушення права особи на своєчасний судовий розгляд. Крім того, суд не позбавлений права оцінювати дії учасників процесу з погляду добросовісності. За наявності сукупності обставин, що свідчать про зловживання процесуальними правами (ст. 44 ЦПК України), суд зобов`язаний дати їм належну оцінку, а не формально задовольняти клопотання. Зупинення провадження порушує право позивача на розгляд справи у розумні строки.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить її залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

При задоволенні клопотання суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22( провадження №14-74цс25) (далі – Постанова ВС) коли суд вирішує питання щодо зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, в оцінці процесуального обов`язку щодо зупинення провадження йому потрібно враховувати особисту думку сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, яка перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Якщо військовослужбовець наполягає на розгляді справи без його участі чи за участю його представника, то в суду немає підстав для зупинення провадження у справі.

Застосування правила, сформульованого у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України, всупереч волі особи, на захист якої воно спрямовано, становитиме прояв надмірного формалізму. Таке застосування перетворить захисну гарантію на перешкоду в доступі до правосуддя, стане наслідком невиправданого затягування судового процесу та порушення права особи на своєчасний судовий розгляд, що є несумісним із завданнями судочинства та стандартами статті 6 Конвенції (пункт 110 Постанови ВС).

Такий стан речей має зберігатися до тих пір, поки військовослужбовець - сторона у справі чи третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не повідомить суду про бажання скористатися гарантією, визначеною пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України (пункт 111 Постанови ВС).

Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (пункт 112 Постанови ВС).

Крім того, у постанові ВС зазначено, що під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 дійсно перебуває на військовій службі у лавах Збройних Сил України, що підтверджується довідкою №344 від 01.06.2026 військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України про перебування солдата ОСОБА_2 на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 (а.с. 84), посвідченням про відрядження №1539 від 28.02.2026 військової частини НОМЕР_4 , відповідно до якого солдата ОСОБА_2 відряджено до військової частини НОМЕР_5 з 01.03.2026 до окремого розпорядження та копією військового квитка ОСОБА_2 , серія НОМЕР_6 (а.с. 85).

Відповідач по справі ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження по справі (а.с. 83).

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України визначено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Надалі неодноразово строк дії воєнного стану продовжувався і не скасований до теперішнього часу.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об`єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили безпілотних систем, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв`язку та кібербезпеки; органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

У постанові Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі №6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Звертаючись до суду із заявою про зупинення провадження у справі, ОСОБА_2 зазначив, що він перебуває на військовій службі у лавах Збройних Сил України, що підтверджується довідкою №344 від 01.06.2026 військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України про перебування солдата ОСОБА_2 на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 (а.с. 84), посвідченням про відрядження №1539 від 28.02.2026 військової частини НОМЕР_4 , відповідно до якого солдата ОСОБА_2 відряджено до військової частини НОМЕР_5 з 01.03.2026 до окремого розпорядження та копією військового квитка ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 (а.с. 85).

12.11.2025 Велика Палата Верховного Суду ухвалила принципове рішення у справі №754/947/22, яке стало орієнтиром для всієї судової системи. Суд підтвердив: провадження у цивільних, господарських та адміністративних справах за участю військовослужбовців у період воєнного стану підлягає зупиненню, якщо учасник справи нині проходить військову службу.

Велика Палата Верховного Суду в даній постанові наголосила на кількох ключових положеннях:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Таким чином, суд створив баланс між інтересами правосуддя та об`єктивною неможливістю військовослужбовця брати участь у процесі під час служби.

Вказані висновки щодо застосування норми права до спірних правовідносин є відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України обов`язковим для суду при виборі і застосуванні норми права.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 16.07.2025 у справі №754/947/22 вказано, що введення на території України воєнного стану для забезпечення відсічі та стримування агресії російської федерації, зокрема можливостями ЗСУ, передбачає, що настає особливий період, упродовж якого, зокрема, здійснюється мобілізація.

У зв`язку з цим, з оголошенням воєнного стану на всій території України ЗСУ починає функціонувати на всій території України в умовах особливого періоду, який передбачає переведення ЗСУ у повному складі на території усієї України на воєнний стан, зокрема організацію і штат воєнного часу.

Відповідно, будь-який військовослужбовець в Україні, мобілізований до ЗСУ, який здійснює військову службу у конкретній військовій частині під час воєнного стану, введеного Указом, є таким, що перебуває у штаті воєнного часу ЗСУ, які переведені на воєнний стан.

Військовослужбовець може перебувати у військовій частині ЗСУ, яка незадіяна до ведення воєнних (бойових) дій, але це не виключає його оперативного відрядження до іншої військової частини, яка задіяна у відповідних діях. На переконання колегії суддів, у цьому й полягає одна зі складових функціонування ЗСУ в умовах особливого періоду. Це саме стосується, наприклад, військовослужбовців, які відряджені до військових адміністрацій.

Тому, з урахуванням процесуальних прав військовослужбовця, у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України мова йде саме про переведення ЗСУ на воєнний стан. Ця норма процесуального права не містить виключень щодо ситуацій, коли здійснення конкретних завдань військовослужбовцем, який перебуває на військовій службі у військовій частині ЗСУ під час воєнного стану, об`єктивно не перешкоджають йому брати участь у судових засіданнях. У цьому випадку, до внесення змін у процесуальне законодавство, використання військовослужбовцем свого права, залежить від його власної совісті. Це не позбавляє суд права оцінювати ці дії з точки зору добросовісності учасника процесу.

Колегія суддів також зазначила, згідно з абзацом першим частини першої статті 3 Закону №389-VIII командир військової частини наділений повноваженнями видавати довідку за формою №5, передбачену Інструкцією, про проходження військовослужбовцем військової служби у ЗСУ. А факт дії введеного Указом воєнного стану та пов`язаного з ним особливого періоду вказує на те, що у цей період ця довідка є достатнім, допустимим та належним доказом перебування цього військовослужбовця у складі ЗСУ, які переведені на воєнний стан. Водночас ця довідка за формою №5 не може бути єдиним можливим відповідним доказом, оскільки довідки, надані у справі №461/5209/19 також жодним чином не протирічать підтвердженню факту перебування відповідного військовослужбовця у складі ЗСУ, переведених на воєнний стан.

Відтак, будь-який військовослужбовець в Україні, який проходить військову службу в конкретній військовій частині під час воєнного стану, є таким, що перебуває у штаті Збройних Сил України, які переведені на воєнний стан, що спростовує доводи скарги в наведеній частині.

Іншого трактування норма процесуального права, що регулює виникле спірне процесуальне питання, не має.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на правильному тлумаченні норм процесуального права в контексті актуальної практики Верховного Суду. Твердження про необхідність доведення факту безпосередньої участі у бойових діях та недостатність формального перебування на службі спростовуються правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22.

Доводи апеляційної скарги про те, що зупинення провадження порушує право позивача на розгляд справи у розумні строки, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки ахист прав однієї сторони не може відбуватися шляхом повного позбавлення процесуальних прав іншої сторони, який обмежений у можливості особисто захистити свої права та висловити позицію щодо позову, який безпосередньо впливає на його особисті немайнові та майнові права.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 – 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Сандак Ірини Анатоліївни – залишити без задоволення.

Ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 липня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов