Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №761/15660/23 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/15660/23

Провадження № 2/761/716/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., при секретарі Каніковському Б.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», про визнання договору споживчого кредиту недійсним, з урахуванням заяви про зміну предмета позову,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом до ТОВ «Мілоан», у якому первісно просила визнати недійсним договір споживчого кредиту № 4699432 від 07 серпня 2021 року.

Обґрунтовуючи позов, позивачка зазначала, що зазначеного договору вона не укладала, не зверталася до ТОВ «Мілоан» за отриманням кредиту, не надавала товариству своїх персональних даних для укладення кредитного договору та не мала наміру набувати відповідних цивільних прав та обов`язків.

Позивачка також зазначала, що 07 серпня 2021 року на її картковий рахунок надійшли грошові кошти у сумі 8 000 грн, однак кредит був оформлений третіми особами без її відома та волі. У зв`язку з цим 10 серпня 2021 року вона звернулася до органів поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення, за результатами чого відомості були внесені до ЄРДР.

Крім того, 11 серпня 2021 року позивачка повідомила ТОВ «Мілоан» про те, що кредитного договору не укладала, та просила провести перевірку, анулювати заборгованість і виключити відповідні відомості з бюро кредитних історій.

Ухвалою суду від 09.05.2023 року, провадження за вказаним позовом відкрито в складі головуючої Юзькової О.Л. та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 20.04.26 року та на підставі розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О. щодо повторного автоматизованого розподілу справи №01-08-1413 від 16.04.2026 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2026 року справу прийнято до провадження суддею Матвєєвою Ю.О.

Ухвалою суду від 21.04.26 року, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

В подальшому, Позивачка скористалась своїм правом та 25 травня 2026 року подала до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просила: визнати договір споживчого кредиту № 4699432 від 07 серпня 2021 року неукладеним; визнати відсутність права вимоги у відповідача за кредитним договором № 4699432 від 07 серпня 2021 року.

Враховуючи положення ЦПК, а також ту обставину, що розгляд справи фактично розпочато з початку суд вважає, вказану заяву прийнятною та обґрунтованою.

В судове засідання, призначене на 14 вересня 2026 року, сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник Позивачки подав до суду заяву, за змістом якої просив справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги підтримав повністю, а також просив долучити до матеріалів справи копію листа від 08 вересня 2026 року та копію платіжного доручення про перерахунок на розрахунковий рахунок ТОВ «Дебет - форс» грошових коштів в сумі 8000 грн., з призначенням платежу «безпідставно набуте майно».

Дослідивши всі фактичні обставини справи, докази надані сторонами суд виходить з наступного.

За приписами ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 16 ЦК України встановлює способи захисту порушеного, оспореного або не визнаного права, перелік яких не є вичерпним, а суд має дискреційне право застосовувати спосіб захисту порушеного права, який не входить до переліку визначеного у вказаній статті.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору.

За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Аналіз вказаних норм ЦК України, вказує, що необхідною передумовою виникнення договірного зобов`язання є волевиявлення сторін, яке спрямовується на досягнення мети, яка передбачена вчиненим між сторонами правочином.

Так, згідно приписів статті 89 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обґрунтованість своїх вимог належними та допустимими доказами у справі.

Звертаючись до суду позивачка заперечує сам факт здійснення нею будь-яких дій, спрямованих на укладення договору, а тому предметом доказування в даній справі є саме встановлення того, чи було її волевиявлення спрямоване на укладення договору № 4699432.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору та анкети-заяви позичальником був зазначений номер телефону НОМЕР_1 . Саме на цей номер, згідно з довідкою про ідентифікацію, було направлено одноразовий ідентифікатор, а з цього номера здійснено акцепт договору.

Разом із тим, як вбачається з довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 27.04.23 року, фінансовим номером телефону позивачки є номер НОМЕР_2 , яким вона користувалася станом на 07 серпня 2021 року. На цей номер, згідно матеріалів справи одноразовий ідентифікатор не надходив.

Інформація, отримана від оператора мобільного зв`язку, підтверджує, що SMS-повідомлення з одноразовим ідентифікатором надсилалося на номер НОМЕР_1 .

При цьому, згідно з інформацією оператора, у момент надходження SMS та укладення спірного договору абонент із номером НОМЕР_1 перебував у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, тоді як позивачка у цей час перебувала у смт Срібне Чернігівської області. Крім того, відповідно до табеля обліку робочого часу 07 серпня 2021 року вона перебувала на робочому місці.

Також у матеріалах справи наявні відомості про те, що електронна адреса, зазначена в анкеті-заяві, позивачці не належала та нею не використовувалася, а зазначений у документах соціальний статус позивачки та розмір її доходу не відповідали дійсності.

Таким чином, досліджені судом докази у своїй сукупності свідчать про те, що особа, яка пройшла ідентифікацію при оформленні спірного кредиту, використовувала інший номер телефону, який позивачці не належав та не перебував у її користуванні.

При цьому доказів того, що саме ОСОБА_1 отримувала одноразовий ідентифікатор та використовувала його для акцепту кредитного договору, судом не встановлено.

Суд враховує, що електронна форма договору сама по собі не виключає можливості його укладення.

Водночас використання одноразового ідентифікатора має правове значення лише за умови, що такий ідентифікатор отримала саме особа, яка приймає пропозицію про укладення договору, та саме ця особа здійснила відповідний акцепт.

У постанові КЦС ВС від 4 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23, ВС наводить правові висновки зміст яких зводиться до наступного, кредитор повинен довести не лише існування електронного документа та факт використання певного ідентифікатора, а й обставини, які дозволяють пов`язати ці дії саме з позичальником,

Такі фактичні обставини справи, а також відсутність доказів того, що саме позивачка, пройшла ідентифікацію при укладенні спірного договору та здійснила акцепт на його укладення дає підстави для висновку, що саме по собі зазначення в інформаційній системі кредитодавця певного номера телефону та фіксація відправлення на нього одноразового ідентифікатора не є достатнім доказом того, що волевиявлення на укладення договору належало саме ОСОБА_1 , якщо сукупність інших доказів спростовує факт користування нею цим номером.

За таких обставин суд доходить висновку, що належного волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору споживчого кредиту № 4699432 від 07 серпня 2021 року не встановлено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц зазначила, що правочин, який не вчинено, не може бути визнаний недійсним, а встановлення факту його неукладення здійснюється при вирішенні спору про захист порушеного права.

Таким чином, у цій справі встановлені обставини свідчать не про наявність укладеного договору з дефектом волі позивачки, а про відсутність самого волевиявлення позивачки на його укладення, а тому договір № 4699432 від 07 серпня 2021 року не може вважатися таким, що був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан».

Суд також бере до уваги обставину, яка має істотне значення для визначення характеру спірних правовідносин.

Позивачка фактично отримала на свій банківський рахунок грошові кошти у сумі 8 000 грн, однак після встановлення факту зарахування таких коштів не визнала наявності кредитного зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка з самого початку не заперечувала проти повернення саме 8 000 грн, які вважала безпідставно отриманими, однак відмовилася сплачувати нараховані кредитором проценти та комісію, оскільки це, на її думку, могло бути розцінене як визнання боргу за кредитним договором.

У подальшому позивачка самостійно повернула отримані 8 000 грн.

Зазначена обставина сама по собі не свідчить про укладення нею кредитного договору, оскільки повернення фактично отриманих коштів може бути здійснене особою саме з метою недопущення безпідставного збагачення, без визнання договірного зобов`язання. Навпаки, поведінка позивачки у сукупності з її послідовними зверненнями до правоохоронних органів, кредитодавця та суду свідчить про те, що вона не визнавала виникнення між сторонами саме кредитних правовідносин.

Тому повернення 8 000 грн не спростовує встановленої судом відсутності її волевиявлення на укладення договору.

Більше того, після повернення коштів відсутні підстави вважати, що позивачка намагається зберегти у себе грошові кошти, які вона фактично отримала.

Первісно право вимоги за спірним договором було відступлено ТОВ «Мілоан» на користь ТОВ «Вердикт Капітал», що підтверджується договором факторингу № 29-11-102 від 29 листопада 2021 року.

У подальшому право вимоги переходило до інших осіб.

Разом з тим ТОВ «Дебт Форс» надало суду лист від 08 вересня 2026 року, відповідно до якого товариство повідомило про відсутність претензій до ОСОБА_1 за спірним кредитним зобов`язанняму разі повернення нею безпідставно отриманих коштів.

Суд оцінює цей документ у сукупності з іншими доказами у справі.

Встановлена судом відсутність факту укладення кредитного договору означає відсутність договірного зобов`язання позивачки перед ТОВ «Мілоан» та, відповідно, відсутність первісного права вимоги, яке могло бути передане іншій особі за договором факторингу.

Особа не може набути внаслідок відступлення більше прав, ніж мав первісний кредитор.

Таким чином, якщо первісне договірне право вимоги не виникло, його подальше відступлення не створює такого права у нового кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15, вказує, що визнання права як у позитивному значенні - визнання існуючого права, так і в негативному значенні - визнання відсутності права та кореспондуючого йому обов`язку є способом захисту інтересу особи у правовій визначеності.

Відповідно, особа, щодо якої інша особа заявляє про наявність у неї права вимоги, за наявності юридичної невизначеності щодо існування такого права може звернутися до суду з вимогою про визнання відсутності відповідного права вимоги та кореспондуючого обов`язку. Метою такого способу захисту є остаточне усунення невизначеності щодо існування відповідного правовідношення та забезпечення стабільності правового становища особи.

У цій справі така вимога безпосередньо пов`язана з встановленням судом факту відсутності волевиявлення позивачки та неукладеності кредитного договору.

При цьому повернення позивачкою 8 000 грн та відсутність претензій до неї з боку ТОВ «Дебт Форс», підтверджена листом від 08 вересня 2026 року, свідчать про те, що задоволення позову не створює ситуації, за якої позивачка зберігає отримані кошти та водночас звільняється від їх повернення.

Навпаки, правовий результат такого рішення полягає в усуненні юридичної невизначеності щодо існування кредитного зобов`язання, яке позивачка не брала на себе.

Суд враховує, що формулювання позивачкою вимоги про «визнання договору неукладеним» саме по собі не є самостійним способом захисту, який необхідно відображати в резолютивній частині рішення.

Водночас встановлення факту неукладення договору є необхідним для вирішення заявленої позивачкою вимоги про відсутність права вимоги, яке по суті усуває елемент правої невизначеності та вирішує спір.

Тому суд вважає, що належним способом захисту у цій справі є визнання відсутнім у ТОВ «Мілоан» права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 4699432 від 07 серпня 2021 року, оскільки такий договір між сторонами фактично не був укладений.

З огляду на викладене суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, суд враховує, що у відповідності до заяви представника Позивача від 14.09.26 року, вимоги в частині стягнення понесених стороною витрат, в тому числі витрат на правову допомогу представником були відкликані.

За відсутності у суду відомостей про обмеження представника в повноваженнях щодо вчинення таких дій суд, приймає таку заяву та вимоги в цій частині не розглядає.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», про захист цивільного права - задовольнити частково.

Визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» право вимоги до ОСОБА_1 за договором споживчого кредиту № 4699432 від 07 серпня 2021 року.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.О. Матвєєва

14 вересня 2026 року