Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №350/1299/26 — Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1299/26

Номер провадження 2/350/1022/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

30 вересня 2026 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

у складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

установив:

Стислий виклад позицій сторін:

ОСОБА_1 звернулася до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , у якій просила розірвати шлюб, зареєстрований між нею та відповідачем 17 червня 2013 року в Виконавчому комітеті Спаської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області, за актовим записом №10. Також просила неповнолітніх дітей дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити проживати разом з нею, після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_5 ».

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилося троє дітей: син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне сімейне життя з відповідачем не склалося і їхній шлюб має формальний характер з причин відсутності взаєморозуміння між ними, відсутності спільних поглядів на життя, шлюб та сім`ю, тощо. На даний час вони не підтримують жодних відносин, спільно не проживають, а шлюб існує тільки формально.

Позивачка вважає, що подальше спільне проживання та збереження шлюбу є неможливими і суперечать її інтересам, примирення між сторонами неможливе, у зв`язку з чим просила шлюб розірвати.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

Ухвалою судді Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14.08.2026 відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

30.09.2026 до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від позивачки надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, у якій вона позовні вимоги про розірвання шлюбу підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, відзиву на позовну заяву не подав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення відповідача про розгляд справи, неподання ним відзиву та відсутність заперечень позивачки щодо заочного вирішення справи, суд відповідно до статті 280 ЦПК України вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , сторони зареєстрували шлюб 17 червня 2013 року в Виконавчому комітеті Спаської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області, за актовим записом №10 (а.с.8).

Копіями свідоцтв про народження підтверджено, що сторони мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9, 10, 11).

Між сторонами виник спір з приводу розірвання шлюбу, який вони, враховуючи наявність у них неповнолітніх дітей, не можуть розірвати в позасудовому порядку.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування:

проаналізувавши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити з таких підстав.

Відповідно до ст.ст.1-4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою ст.15, частиною 1 ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Статтею 5 Протоколу №7 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.

Частиною 3 статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Згідно з ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 110 СК України встановлено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Стаття 112 СК України передбачає, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як визначено ч.2 ст.114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

З матеріалів справи встановлено, що між сторонами по справі склалися такі стосунки, які призвели до припинення між ними сімейних відносин, розпаду їх сім`ї. Позивачка не бажає зберегти сім`ю, оскільки вона та відповідач не підтримують шлюбні відносини, не ведуть спільного побуту, їх сім`я розпалася, шлюб існує формально. Збереження шлюбу суперечило б її інтересам, у зв`язку з чим вона просить розірвати шлюб із відповідачем.

Суд вважає, що оскільки позивачка наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в задоволенні такої вимоги буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом подати відзив на позовну заяву, не повідомив суд про причини неявки та не заявив клопотання про надання строку для примирення подружжя, що суд також враховує під час вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до переконання, що збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін у цій справі, а тому шлюб між ними необхідно розірвати.

Відповідно до ст.113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Оскільки позивачка просила не змінювати її прізвище на дошлюбне, враховуючи вищезазначене положення ст.113 СК України, суд вважає її вимогу підставною.

Вирішуючи вимогу позивачки про залишення після розірвання шлюбу малолітніх дітей проживати разом із нею, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин здійснюється з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, а також на засадах справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до частини першої статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою та чи проживають спільно. Розірвання шлюбу між батьками або проживання їх окремо не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від виконання обов`язків щодо дитини.

Згідно з частиною другою статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення такого спору беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною третьою статті 29 Цивільного кодексу України передбачено, що місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається за спільною згодою батьків та самої дитини, а у разі спору - органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 12 Конвенції про права дитини передбачено право дитини, здатної сформулювати власні погляди, вільно висловлювати їх з усіх питань, що її стосуються, причому таким поглядам має приділятися належна увага відповідно до віку та зрілості дитини.

Із матеріалів справи вбачається, що після фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами діти залишилися проживати разом із матір`ю. Позивачка просить після розірвання шлюбу залишити малолітніх дочку ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 проживати разом із нею.

Матеріали справи не містять відомостей про наявність між батьками спору щодо того, з ким після розірвання шлюбу мають проживати зазначені малолітні діти. Відповідач відзиву на позов не подав, заперечень щодо залишення дітей проживати разом із матір`ю суду не заявив.

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2022 року у справі №405/4659/21 (провадження №61-5775св22) зазначив, що за відсутності між батьками спору щодо місця проживання дитини суд, розглядаючи вимогу про розірвання шлюбу, може залишити дитину проживати разом з одним із батьків. У такому випадку суд не вирішує спір про визначення місця проживання дитини, а лише констатує, з ким дитина фактично залишається проживати після припинення сімейних відносин між батьками, не змінюючи при цьому її місця проживання.

У зазначеній постанові Верховний Суд також звернув увагу, що судове рішення про залишення дитини проживати разом з одним із батьків не перешкоджає у майбутньому вирішенню окремого спору про визначення місця проживання дитини та не має преюдиційного значення для такого спору.

Отже, враховуючи фактичне проживання малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 разом із матір`ю, відсутність між батьками спору з цього питання та відсутність у матеріалах справи даних про те, що таке проживання суперечить інтересам дітей, суд доходить висновку про наявність підстав після розірвання шлюбу залишити малолітню ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживати разом із матір`ю ОСОБА_1 .

При цьому зазначення у резолютивній частині рішення про залишення малолітніх дітей проживати разом із матір`ю не є вирішенням спору про визначення їхнього місця проживання, оскільки за встановлених судом обставин такого спору між батьками немає. Суд лише констатує, з ким діти залишаються проживати після розірвання шлюбу.

Залишення дітей проживати разом із матір`ю не позбавляє батька його батьківських прав та не звільняє від обов`язків щодо участі у вихованні дітей, спілкування з ними та їх матеріального утримання.

Розподіл судових витрат.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до ст.141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст. 110, 112 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268, 273, 280, 284 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Розірвати шлюб, укладений між та ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , зареєстрований 17 червня 2013 року Виконавчим комітетом Спаської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області, за актовим записом №10.

Малолітню дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити проживати разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Після розірвання шлюбу прізвище позивачки - ОСОБА_5 - залишити без змін.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто Рожнятівським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: