Вирок від 29 вересня 2026 р. у справі №193/1270/26 — Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН 193/1270/26

Провадження 1-кп/193/120/26

В И Р О К

іменем України

30 вересня 2026 року Софіївський районний суд Дніпропетровської області

у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду у сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області об`єднане кримінальне провадження за № 62025050010014031 від 12.04.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Павлограді Дніпропетровської області, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, не одруженого, на утриманні непрацездатних осіб не має, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , фактично проживаючого по АДРЕСА_2 , військовослужбовця на посаді стрільця-зенітника 3 зенітного ракетного відділення зенітного ракетного зводу військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «матрос», згідно вимог ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 407, ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 393 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби тимчасово прибулого особового складу військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась у населеному пункті АДРЕСА_3 , перебуваючи у військовому званні «матрос», діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, маючи військовий обов`язок нести військову службу, у порушення вимог ст. 6, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-ХІV від 24.03.1999, та ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 551-ХІV від 24.03.1999, 10 січня 2025 року о 07:00 год. був відсутній на території військової частини під час вранішнього шикування, чим самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , в умовах воєнного стану.

При цьому командуванню про причини своєї відсутності не доповів, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний розсуд поза межами місця несення служби, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.

Відтак, ОСОБА_3 з 10 січня 2025 року перебував поза межами розташування військової частини НОМЕР_1 , за адресою свого фактичного місця проживання: АДРЕСА_4 , до 24 червня 2026 року, коли останнього було викрито працівниками правоохоронних органів, доставлено до ВП № 9 Криворізького РУП ГУ НП в Дніпропетровській області та затримано останніми 25.06.2026 о 01:48 год. у порядку ст. 208 КПК України, чим припинено вчинення ним вищевказаного військового кримінального правопорушення.

Таким чином, ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, зокрема самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Крім того встановлено, що після того як 25.06.2026 о 01:48 год. ОСОБА_3 було затримано у порядку статті 208 КПК України з підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за ухвалою слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2026 року останньому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 23 серпня 2026 року включно.

25 червня 2026 року, виконуючи зазначену ухвалу суду та конвоюючи підозрюваного ОСОБА_3 до місця попереднього ув`язнення, у останнього погіршився стан здоров`я, у зв`язку з чим підозрюваного доставлено до КП «Криворізька міська лікарня №1» Криворізької міської ради, що розташована за адресою: вул. Святогеоргіївська, буд. 8-А в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Цього ж дня, близько 11:30 год., підозрюваний ОСОБА_3 , з метою реалізації свого умислу на втечу з-під варти, перебуваючи в кімнаті туалету, який знаходиться на третьому поверсі хірургічного відділення вищевказаної лікарні, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, направлених на перешкоджання інтересам правосуддя в частині забезпечення виконання судочинства стосовно нього, з метою ухилення від кримінального покарання за вчинений ним злочин та від обраного йому судом запобіжного заходу, діючи умисно, скориставшись відсутністю за ним належного нагляду зі сторони працівників конвойного наряду, вчинив спробу втечі з-під варти, шляхом вистрибування через вікно на вулицю.

Однак, довести свій злочинний умисел до кінця ОСОБА_3 не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки негайно був затриманий працівниками поліції, які здійснювали його конвоювання та охорону.

Таким чином, ОСОБА_3 також вчинив злочини, передбачений, ч.3 ст.15, ч.1 ст. 393 КК України, а саме замах на втечу з-під варти.

Позиція обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_3 пояснив, що повністю визнає себе винуватим за пред`явленими обвинуваченнями, не оспорює обставини вчинення злочину, тому не вважає необхідним виклик та допит свідків, дослідження їх показів, котрі надані під час досудового слідства та дослідження матеріалів кримінального. Підтвердив, що справді у січні 2025 року він самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 та більше одного року переховувався вдома. Зокрема до кінця червня 2026 року, коли його було затримано працівниками поліції. Після цього, наступного дня, коли йому було обрано судом запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його конвоювали до слідчого ізолятора. Проте по дорозі йому стало зле і його доставили до однієї з лікарень м. Кривого Рогу, де він попросився у туалет, з приміщення якого він вистрибнув з вікна на вулицю, але його було затримано на вулиці працівниками конвойної служби. У скоєних злочинах щиро розкаявся, просив суворо його не карати.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Зважаючи на те, що у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 у повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування злочинів за обставин, викладених у обвинувальних актах. Тож, беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, у тому числі обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин. При цьому суд роз`яснив обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку останній буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку.

Вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстави вважати, що останній себе обмовляє або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, чи визнає їх під примусом.

Статті Закону України про кримінальну відповідальність, що передбачають відповідальність за злочини, винним у вчиненні яких визнається обвинувачений.

Встановлені обставини вказують на те, що обвинувачений ОСОБА_3 будучи військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , діючи в умовах воєнного стану, у період з 10.01.2025 по 24.06.2026, без поважних причин залишив військову частину, чим вчинив злочин і підлягає відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

Вчинення ОСОБА_6 25.06.2026 спроби утечі з-під варти шляхом вистрибування з вікна приміщення туалету лікарні, куди його було доставлено конвойною службою, після того як йому цього дня кількома годинами раніше за ухвалою слідчого судді було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 393 КК України, як замах на втечу з-під варти особою, яка перебуває на попередньому ув`язненні.

Обставини, які обтяжують та пом`якшують покарання.

Обставиною, яка, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшує покарання обвинуваченому, суд визнає його щире каяття.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Мотиви призначення покарання.

При визначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, один з яких, згідно вимог ст. 12 КК України є тяжким, інший - нетяжкий злочин, особу обвинуваченого, який є осудним в розумінні ч. 1 ст. 19 КК України, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення різного ступеню тяжкості кримінальних правопорушень, проте на теперішній час всі його судимості згідно вимог ст. 89 КК України вже погашені.

Враховує суд також його соціальне та матеріальне становище, який постійної роботи після самовільного залишення військової частини не мав, неодружений, неповнолітніх дітей чи непрацездатних повнолітніх осіб на утриманні не має, за місцем несення військової служби характеризується негативно, за місцем реєстрації характеризується посередньо, приймає до уваги також наявність однієї пом`якшуючої обставини та відсутність жодних обтяжуючих обставин покарання, тому суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі.

Підстав для призначення покарання обвинуваченому з урахуванням положень ст. 69, 69-1 КК України суд не вбачає.

У зв`язку з засудженням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 407 КК України, положення ч. 1 ст. 75 КК України обмежують застосування судом звільнення його від подальшого відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, суд призначає ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, що визначені за санкціями статей ч.5 ст. 407, ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 393 КК України, за якими він обвинувачується, що є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Мотиви ухвалення інших рішень.

Під час досудового розслідування цього кримінального провадження обвинуваченому ОСОБА_3 за ухвалою слідчого судді від 25.06.2026 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без права внесення застави. У подальшому, після направлення обвинувального акту до суду, за ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 19.08.2026 дію раніше обраного запобіжного заходу обвинуваченому продовжено до 19.10.2026.

З урахуванням суворості призначеного судом реального покарання обвинуваченому ОСОБА_3 та унеможливлення ухилення останнього від його відбуття, суд вважає за необхідне та доцільне, на час набрання вироком законної сили, залишити без змін дію запобіжного заходу стосовно засудженого у вигляді тримання під вартою.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Цивільний позов не заявлявся. Процесуальні витрати та речові докази у справі відсутні.

Керуючись ст. 369-371, 373-376 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 393 КК України і призначити йому покарання:

- за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років;

- за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 393КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначити остаточно ОСОБА_3 для відбуття покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

До набрання вироком законної сили, залишити засудженому ОСОБА_3 раніше обраний йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_3 обчислювати з дня його затримання, тобто з 25 червня 2026 року.

Матеріали об`єднаного кримінального провадження за № 62025050010014031 від 12.04.2025 залишити при обвинувальному акті, з подальшим зберіганням у судовій справі №193/1270/26 (провадження №1-кп/193/120/26).

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Софіївський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Інші учасники судового провадження теж мають право отримати в суді копію цього вироку.

Суддя ОСОБА_1