Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №206/258/26 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 206/258/26

Провадження 2/206/939/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої-судді Плінської А.В.

при секретарі Габісонія Л.В.

з участю прокурорів Романюка П.С., Науменко К.Л.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа – Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських ,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ОСОБА_3 є колишньою дружиною відповідача та матір`ю ОСОБА_4 . Шлюб між подружжям було розірвано та судовим наказом від 27 травня 2014 року з відповідачки на користь позивача стягуються аліменти. Син проживає з батьком, а мати протягом останніх 10 років не займається з сином, не спілкується з ним, зловживає спиртними напоями, веде антисоціальний спосіб життя, не працює, не сплачує аліменти, заборгованість складає 142 301 грн. 80 коп.

Ухвалою судді Самарського районного суду міста Дніпра від 13 лютого 2026 року було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді Самарського районного суду міста Дніпра від 12 серпня 2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та ОСОБА_1 пояснив, що опікується сином одноособово. Спосіб життя відповідачки веде до того, що рано чи пізно вона ініціюватиме питання про стягнення аліментів з сина на своє утримання, що б він не хотів допустити. Раніше вже звертався до суду з аналогічним позовом, але потім залишив без розгляду. Відповідачка не ініціювала спілкування з сином, але він сину заборонив спілкування з матір`ю через її антисоціальний спосіб життя.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, повідомлялась про час і місце розгляду справи належним чином, поважну причину неявки не повідомила, відзив на позов не надала, у зв`язку з чим судом проведено заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.

Прокурор в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору в судове засідання не з`явились, однак подали до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності та висновок щодо предмета спору.

Неповнолітній ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що раніше проживав з матір`ю та сестрами. Матір має залежність від алкоголю, почала вживати його щодня. Останні два роки вживає щодня, а не як раніше раз в місяць. Два останніх роки з матір`ю не спілкується, та покинув матір коли постало питання, що його могли відправити в дитячий будинок і став проживати з батьком. Саме батько пояснив можливість в майбутньому звернення матері щодо стягнення з нього аліментів на її утримання, тому оскільки батько попередив його про таку можливість, вважає правильним звернення до суду з таким позовом. Пояснив, що з матір`ю яка зараз є, не хотів би зберегти зв`язок, а та яка була 5-6 років тому хотів би. Власне кажучи, сподівався, що даний позов якось зупинити матір у зловживанні алкоголем та стимулюватиме її змінити спосіб життя. До матері заходив десь пів року тому, там було все розкидано, тож повернувся і пішов.

Суд, заслухавши доводи учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 4 липня 203 року шлюб між подружжям ОСОБА_6 було розірвано.

Судовим наказом Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2014 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення нею повноліття.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у ВП №43925899 заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів станом на 6 січня 2026 року складає 142 301. 80 грн.

Як слідує з довідки – характеристики від 24 грудня 2025 року Комунального закладу «Дніпровський центр професійно – технічної освіти туристичного сервісу» Дніпровської міської ради, за період навчання ОСОБА_4 всі питання пов`язані з його вихованням, навчанням та життєдіяльністю вирішуються виключно батьком дитини. Мати жодного разу у закладі не з`являлась.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , встановлено, що ОСОБА_5 навчається в комунальному закладі «Днгіпровський центр професійно – технічної освіти туристичного сервісу» Дніпровської міської ради. За період навчання хлопця у закладі всі питання, пов`язані з його вихованням, навчанням та життєдіяльністю вирішуються виключно батьком. Вважають за доцільне позбавити батьківських прав матір, ОСОБА_3 відносно неповнолітнього ОСОБА_4 .

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.7 ст.7 СК України).

Згідно ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Інтереси дитини захищаються передусім не лише національним законодавством, але й нормами міжнародного права. Так, згідно з положеннями ч.1 ст.3 Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а також згідно ч.8 ст.7 Сімейного Кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до ч.2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно ч.2 ст. 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Згідно п.2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх зобов`язань по вихованню дитини.

Відповідно до п.п.15,16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 Сімейного Кодексу. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20.

При вирішенні даної справи, суд враховує також і практику ЄСПЛ, зокрема у справі "М.С. проти України" від 11.07.2017 року, вказано на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16.07.2015 року у справі "Мамчур проти України").

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і при дотриманні такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дітьми, водночас ухилення від виконання батьківських обов`язків є в силу закону підставою для позбавлення батьківських прав.

Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі дитини. Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Так, під час розгляду справи ОСОБА_5 досяг повноліття.

Досягнення дитиною повноліття під час розгляду судом справи про позбавлення батьківських прав не може бути самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Незважаючи на досягнення дитиною повноліття, суд має встановити обґрунтованість чи необґрунтованість передбачених ст. 164 СК України підстав позову про позбавлення відповідача батьківських прав та ухвалити відповідне судове рішення.

Такого висновку, забезпечуючи єдність судової практики, дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 185/9339/21.

Положення СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина / дочки після досягнення ними повноліття.

При досягненні повноліття особа втрачає правовий статус дитини в розумінні закону, проте сімейні відносини між батьком / матір`ю та сином / дочкою після досягнення дитиною повноліття не припиняються, між ними зберігається правовий зв`язок як батьків і дитини. Це, відповідно, означає й існування між ними взаємних особистих немайнових та майнових прав і обов`язків, які є чинними впродовж усього життя, а окремі з них – навіть після смерті одного з них.

Тож навіть після досягнення дитиною повноліття батьки, які не позбавлені батьківських прав стосовно такої дитини, зберігають певні права та обов`язки стосовно неї, які ґрунтуються на факті їх кровного споріднення. Із повноліттям дитини виникають права батьків на утримання і піклування з боку повнолітніх сина / дочки та відповідні кореспондуючі їм обов`язки. Батьки, не позбавлені батьківських прав, є спадкоємцями своєї дитини за законом.

Таке нормативне регулювання сімейних відносин між батьками та повнолітніми сином / дочкою є втіленням моральних засад суспільства, за яких батько та мати, які належно виконували свої обов`язки щодо власної дитини протягом тривалого часу (від народження і до досягнення дитиною повноліття, а в певних випадках –навіть після досягнення повноліття), мають право на утримання від повнолітніх сина / дочки, а також на спадкування за законом. Відповідно, позбавлення матері чи батька батьківських прав стосовно їхньої дитини, за умови доведеності факту невиконання ними своїх батьківських обов`язків, унеможливлює існування, зокрема, права на утримання та спадкування в майбутньому.

Судом, в якості свідка було допитано ОСОБА_7 – дружину позивача, яка суду показала, що з 2015 року чоловік виховує сина сам. Спочатку вони проживали на орендованій квартирі, з часом почали жити всі разом. Якийсь час ОСОБА_8 спілкувався з матір`ю, коли почалась війна ОСОБА_8 теж був з матір`ю, останні два роки вона її не бачила. Мати знає де живе її син, проте жодного разу вона не приносила речі, подарунки чи їжу сину. Вони не забороняють сину спілкуватись з мамою, ОСОБА_8 їй казав, що місяць тому отримав повідомлення від матері із запитанням як справи. Також казав, що мати просить гроші у нього.

Свідок ОСОБА_9 , яка доводиться позивачу сестрою, суду показала, що ОСОБА_3 веде аморальний спосіб життя, не бере участі в житті сина. Декілька разів бачила її в стані алкогольного сп`яніння, особисто спілкувалась давно. Микита років два перебуває на утриманні брата, а до цього часу жив з матір`ю постійно. Коли відповідачка почала надмірно вживати алкоголь, син пішов до батька.

Так, з матеріалів справи однозначно слідує, що відповідачка має заборгованість по аліментах. Водночас зі слів ОСОБА_4 слідує, що зв`язок сина та матері не втрачено, попри позицію, щодо необхідності позбавлення батьківських прав її, яка в більшій частині навіяна позицією батька аби убезпечити сина від можливого майбутнього утримання матері шляхом сплати аліментів, однак обережною метою ОСОБА_4 все ж є спроба добитись аби матір змінила своє життя на краще та припинила зловживати алкоголем. Тобто хлопець все ж таки намагається зберегти зв`язок з матір`ю.

Попри негативну характеристику відповідачки з боку позивача та свідків, сина врешті решт, будь-яких доказів в підтвердження обставин, зазначених в їх показах суду не надано, хоча такі докази однозначно мали б бути, адже це і вилучення інших дітей у матері, і антисоціальна поведінка, зловживання алкоголем, лікування.

На переконання суду, позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є саме свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками.

Висновок органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітнього ОСОБА_4 побудований фактично лише на доказах існування заборгованості зі сплати аліментів та довідці – характеристиці з навчального закладу, зазначено про клопотання позивача щодо виклику свідків.

Стаття 19 СК Українивстановлює, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За таких обставин суд не погоджується із висновком органу опіки та піклування, оскільки він невмотивований, однобічний.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, під час вирішення справи, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06 травня 2020 року під час розгляду справи № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) від 09 листопада 2020 року під час розгляду справи № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) в яких зазначено, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України"). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Досліджені в справі докази та встановлені в судовому засіданні обставини дають підстави вважати, що відповідачка дійсно не в повній мірі виконує свої батьківські обов`язки. Але попри вкрай негативну характеристику щодо способу життя відповідача не знайшлося жодного доказу в підтвердження вказаних обставин, що має наслідком критичного ставлення до таких показів без підтвердження іншими доказами.

У подібних справах обов`язково мають досліджуватись інші обставини. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21).

Саме ці докази і вважатимуться законними підставами для задоволення позову (постанова КЦС від 29.11.2023 у справі №607/15704/22).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому вважає за необхідне у позові відмовити повністю.

Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 81,82, 141, 259, 263-265, 268, 280, 273 ЦПК України, ст.ст. 150,157,164-166,180 СК України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 року, Законом України «Про охорону дитинства», суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), третя особа – Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 44378972, м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, 51) про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: А.В. Плінська