Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №185/4300/25 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 185/4300/25

Провадження № 2/185/1772/26

25 вересня 2026 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Бабія С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання,

В С Т А Н О В И В:

22 квітня 2025 року представником позивача ОСОБА_1 , адвокатом Повалій Оленою Василівною, через систему «Електронний суд» подано до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області позовну заяву до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, у розмірі 245 000 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що протягом тривалого часу з 05 вересня 1983 року по 11 листопада 1984 року та з 23 січня 1987 року по 08 червня 2006 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у Приватному акціонерному товаристві «ДТЕК Павлоградвугілля», що підтверджується трудовою книжкою. За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання.

Пунктом 7 акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 27 травня 2021 року, затвердженого начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, встановлено наявність у позивача професійних захворювань: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації (синдром полірадикулонейропатії на шийному та попереково-крижовому рівнях на фоні спондилоартрозу шийного відділу хребта з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня), остеоартрозу дрібних суглобів кистей, синдром церебральної ангіодистонії, ускладнений дисциркуляторною енцефалопатією другої стадії); хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група В, легенева недостатність першого-другого ступеня; нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху).

Пунктами 17, 18 акта встановлено, що професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища, недосконалості технології, механізмів, робочого інструменту, не постійного використання засобів індивідуального захисту при їх наявності, дії підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії, підвищених рівнів виробничого шуму внаслідок недосконалості роботи шахтних механізмів і машин. Причинами названо перевищення еквівалентного рівня загальної вібрації на 1 дБ (60 дБ при ГДР 59 дБ) за ДСН 3.3.6.039-99; важкість праці: перебування у вимушеній робочій позі 77 % змінного часу при допустимому значенні до 10 %; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну, 35 кг при нормі до 30 кг; вміст пилу з діоксидом кремнію більше 10 % у повітрі робочої зони перевищує ГДК у 17,2 раза (34,4 мг/м? при ГДК 2,0 мг/м?); відносна вологість 83 % при допустимих 75 %; еквівалентний рівень шуму перевищує норматив на 9 дБА (89 дБА при ГДР 80 дБА).

Довідкою МСЕК серії 12 ААА № 064855 від 24 червня 2021 року позивачу первинно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності 60 %: 45 % – вібраційна хвороба, 10 % – хронічне обструктивне захворювання легень, 5 % – нейросенсорна приглухуватість. Довідкою МСЕК серії 12 ААВ № 126714 від 24 червня 2021 року позивачу первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності; протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно.

Позивач зазначає, що має постійні скарги на стан здоров`я, змушений проходити лікування, що підтверджується випискою № 1514, випискою № 1100, виписним епікризом № 3053-514, виписним епікризом № 1465. За випискою № 1465 позивач скаржиться на задуху при мінімальному фізичному навантаженні та періодично у спокої, головний біль, запаморочення, погіршення пам`яті, загальну слабкість, сухий малопродуктивний кашель, коливання артеріального тиску, постійний біль у хребті, підвищення температури тіла. У зв`язку з професійним захворюванням порушені нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати звички та бажання, відчуває фізичний біль і психологічний дискомфорт, розпач, тривогу, дратівливість, поганий сон. Позивач оцінює моральну шкоду в сумі 245 000 грн і просить стягнути її з відповідача. Справу просив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2025 року у справі № 185/4300/25 відкрито провадження та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

03 червня 2025 року представником відповідача Трифоновою Дар`єю Ігорівною через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву. Відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відзив обґрунтовано тим, що ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» є неналежним відповідачем: з 15 жовтня 2012 року по 25 квітня 2020 року позивач перебував у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Першотравенський ремонтно-механічний завод» і звільнений за пунктом 2 статті 40 КЗпП України через невідповідність виконуваній роботі за станом здоров`я, що підтверджується актом розслідування від 27 травня 2021 року. Належним відповідачем, на думку відповідача, є вищезазначена юридична особа. Відповідач посилається на статтю 51 ЦПК України та постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

11 червня 2025 року представником позивача подано відповідь на відзив. Позивач зазначає, що з 05 вересня 1983 року по 11 листопада 1984 року та з 23 січня 1987 року по 08 червня 2006 року працював у структурних підрозділах відповідача; шкода здоров`ю завдана не лише під час роботи на заводі, а й під час роботи у відповідача. Посилається на постанову Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 215/5814/15-ц: факт розслідування професійного захворювання останнім роботодавцем не виключає відповідальності інших роботодавців, на підприємствах яких працівник зазнав впливу шкідливих виробничих факторів; подвійного стягнення не відбувається, оскільки ушкодження завдано під час виконання трудових обов`язків на різних підприємствах.

19 червня 2026 року представником відповідача ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подано заяву про закриття провадження у справі. Клопотання обґрунтовано тим, що рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2026 року у справі № 185/6552/25 з ТОВ «Першотравенський ремонтно-механічний завод» на користь ОСОБА_1 стягнуто моральну шкоду, а постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2026 року це рішення залишено без змін; на думку відповідача, належним відповідачем є завод, предмет спору у цій справі відсутній (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України).

23 червня 2026 року представником позивача подано заперечення на клопотання про закриття провадження. Позивач зазначає, що у справі № 185/6552/25 відповідачем є завод, а в цій справі – ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», сторони не тотожні, тому пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України не застосовується; проведення розслідування за останнім місцем роботи не знімає відповідальності відповідача; наявність рішення щодо заводу не усуває предмета спору в цій справі.

Дослідивши матеріали справи, суд установив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії трудової книжки позивач з 05 вересня 1983 року по 11 листопада 1984 року та з 23 січня 1987 року по 08 червня 2006 року працював у різних структурних підрозділах відповідача на різних посадах. У 2011–2012 роках позивач тричі перебував у трудових відносинах із ТОВ «СІГМА-КОМ» як машиніст гірничих виїмкових машин із повним робочим днем у шахті: з 15 жовтня 2011 року по 30 листопада 2011 року, з 09 грудня 2011 року по 22 січня 2012 року та з 04 лютого 2012 року по 31 березня 2012 року (разом 149 днів, записи у трудовій книжці №№ 21-26). З 15 жовтня 2012 року по 25 квітня 2020 року позивач працював на посаді машиніста гірничих виїмкових машин у ТОВ «Першотравенський ремонтно-механічний завод» (ЄДРПОУ 34245509) і звільнений через невідповідність виконуваній роботі за станом здоров`я.

Актом форми П-4 від 27 травня 2021 року, затвердженим начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, у позивача встановлено професійні захворювання, наведені вище. Професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища. Причини: перевищення еквівалентного рівня загальної вібрації, запиленість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму, важкість праці.

Довідкою МСЕК серії 12 ААА № 064855 від 24 червня 2021 року позивачу встановлено первинно безстроково 60 % втрати професійної працездатності. Довідкою МСЕК серії 12 ААВ № 126714 від 24 червня 2021 року встановлено третю групу інвалідності безстроково. Триваючі проблеми зі здоров`ям підтверджуються виписками № 1514, № 1100, виписними епікризами № 3053-514 та № 1465.

Із установлених судом обставин випливає, що вказані наслідки були зумовлені допущенням перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу в період здійснення позивачем трудової функції, у тому числі на підприємстві відповідача, тобто є наслідком неправомірної поведінки – бездіяльності роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2026 року у справі № 185/6552/25 (суддя Болдирєва У.М.), залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2026 року (провадження № 22-ц/803/4917/26), позов ОСОБА_1 до ТОВ «Першотравенський ремонтно-механічний завод» задоволено частково: стягнуто 35 555 грн. моральної шкоди. Суд першої інстанції виходив із визначеного судлом розміру моральної шкоди 120 000 грн. та розподілу за тривалістю роботи: 19 років у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (січень 1987 року – червень 2006 року) та 8 років на заводі (15 жовтня 2012 року – 25 квітня 2020 року), разом 27 років; частка заводу: 120 000 грн ? 27 ? 8 = 35 555 грн. Обидві судов інстанції зазначали про наявність у провадженні суду цієї справи (№ 185/4300/25) і те, що позивач звернувся з позовами до двох роботодавців. Постанова апеляційного суду набрала законної сили 17 червня 2026 року.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Стаття 3 Конституції України встановлює, що життя і здоров`я людини, її честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981 № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку.

Статтею 4 Закону України «Про охорону праці» визначено, що державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Стаття 160 КЗпП України передбачає, що постійний контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника. Стаття 173 КЗпП України встановлює, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, передбачених законом. Частина друга статті 1167 Цивільного кодексу України встановлює, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується незалежно від вини, якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до статті 1 Гірничого закону України шахтні роботи належать до умов підвищеної небезпеки.

Пункт 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснює, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для здоров`я умовах, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає додаткових зусиль для організації життя, обов`язок відшкодування моральної шкоди покладається на роботодавця незалежно від форми власності.

Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 № 1-рп/2004 зазначає, що моральна шкода від професійного захворювання полягає у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких зазнає потерпілий у зв`язку з ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Відтак законодавством України презюмується обов`язок відповідача на створення належних, безпечних, здорових умов праці, стеження за їх дотриманням та відповідальність за шкоду особам, які потерпіли від професійних захворювань.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовою позицією, висловленою в пункті 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 210/3177/17, право на відшкодування моральної шкоди виникає з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто у цій справі – з 24 червня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (пункт 90) дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування має бути аргументованою з урахуванням критеріїв частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України і тоді, коли відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.

Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22) вказав, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Розмір визначеної компенсації повинен хоча б наближено бути мірою моральної шкоди. При визначенні компенсації враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого, ступінь вини, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Абзац другий частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України не визначає повний перелік «інших обставин, які мають істотне значення». Обсяг немайнових втрат є відкритим. Розмір відшкодування перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

Із змісту постанови Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 215/5814/15-ц випливає, що факт проведення розслідування професійного захворювання останнім роботодавцем не виключає відповідальності інших роботодавців, на підприємствах яких працівник зазнав впливу шкідливих виробничих факторів, що спричинили виникнення професійного захворювання. Шкода здоров`ю може бути завдана під час роботи на різних підприємствах, а тому попередній роботодавець також є належним відповідачем. Подвійного стягнення моральної шкоди не відбувається, якщо ушкодження завдано під час виконання трудових обов`язків на різних підприємствах.

Щодо клопотання відповідача від 19 червня 2026 року про закриття провадження суд зазначає таке. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження, якщо відсутній предмет спору. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

У справі № 185/6552/25 стороною відповідача є ТОВ «Першотравенський ремонтно-механічний завод», у цій справі – ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Сторони не є тотожними. Предмет цієї справи – відповідальність саме цього відповідача за період роботи позивача на його підприємстві. Рішення від 23 січня 2026 року та постанова від 17 червня 2026 року не констатують відсутності предмета спору щодо ДТЕК; навпаки, обидві інстанції виходили з двох роботодавців і двох окремих вимог та розподілили орієнтовний розмір шкоди за роками роботи. Підстав для закриття провадження за пунктами 2, 3 частини першої статті 255 ЦПК України немає, що зумовлює відмову у задоволенні клопотання відповідача.

Суд не погоджується з доводом відзиву відповідача про неналежність відповідача. Належність відповідача визначається наявністю трудових відносин і впливом шкідливих факторів на його підприємстві, а не тим, хто склав акт П-4 за останнім місцем роботи. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц регулює заміну неналежного відповідача і відмову в позові до неналежного відповідача; вона не перетворює попереднього роботодавця на неналежного лише через наступну роботу позивача на іншому підприємстві.

Суд не погоджується із запереченнями щодо недоведеності моральної шкоди. Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 моральна шкода може складатися з переживань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, порушенням життєвих зв`язків через неможливість активного способу життя. Фізичні страждання, підтверджені медичними документами, акт П-4, довідки МСЕК і втрата працездатності 60 % є достатніми доказами моральної шкоди. Окрема психологічна експертиза законом не вимагається.

Ознайомлення працівника зі шкідливими умовами праці за статтею 29 КЗпП України не звільняє роботодавця від обов`язку забезпечувати безпечні умови праці за статтею 153 КЗпП України. Акт П-4 підтверджує, що захворювання спричинене умовами праці, зокрема перевищенням вібрації, пилу, шуму та фізичних навантажень.

З урахуванням викладеного суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в частині відповідальності ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» за період роботи позивача на підприємстві відповідача. Професійне захворювання заподіяло фізичний біль і душевні страждання, порушило особисті немайнові права позивача (право на охорону здоров`я, безпечну працю), призвело до порушення звичного способу життя та необхідності додаткових зусиль для його організації.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок застосовувати Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Нематеріальну шкоду за своєю природою важко оцінити, і це часто вимагає дослідження попередніх справ, щоб на основі подібних обставин установити ймовірну суму компенсації (пункт 62 рішення ЄСПЛ у справі «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007, заява № 68490/01).

При визначенні розміру відшкодування суд керується принципами розумності та справедливості, ураховує стан здоров`я позивача, 60 % втрати професійної працездатності, третю групу інвалідності, характер і обсяг фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках.

Водночас суд ураховує, що професійне захворювання сформоване внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на підприємствах кількох роботодавців. У справі № 185/6552/25 суд визначив загальний розмір моральної шкоди 120 000 грн. і стягнув із ТОВ «Першотравенський ремонтно-механічний завод» частку, пропорційну 8 рокам роботи. Суд апеляційної інстанції погодився із вказаними висновками суду першої інстанції, як і розміром стягнутої на користь позивача суми у відшкодування моральної шкоди (35 555 грн.).

Суд враховує, що трудова книжка підтверджує три епізоди роботи позивача машиністом гірничих виїмкових машин у ТОВ «СІГМА-КОМ» у 2011–2012 роках загальною тривалістю 149 днів (0,41 року). За характером трудової функції це той самий клас шкідливих факторів, що відображені в акті П-4. ТОВ «СІГМА-КОМ» учасником цієї справи не є. Щодо періоду роботи позивача з 05 вересня 1983 року по 11 листопада 1984 року суд враховує, що на той час інститут грошового відшкодування моральної шкоди в цивільному та трудовому законодавстві ще не був запроваджений, а підземна робота в цьому відрізку тривала лише з 22 вересня 1984 року по 11 листопада 1984 року (записи №№3-4 трудової книжки). Право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із стійкою втратою працездатності виникло 24 червня 2021 року. За розрахунком, виходячи із загального розміру завданої позивачу моральної шкоди, яку суд у цій справі визначає у розмірі 120 000 грн. і підземний стаж на підприємстві відповідача 19 років (січень 1987 року – червень 2006 року), та беручі до уваги підземний стаж позивача у ТОВ «СІГМА-КОМ», позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 83 181 грн. Вона є достатньою для розумного задоволення потреб потерпілого, не призводить до безпідставного збагачення і не перекладає на відповідача частку іншого роботодавця.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо решти доводів сторін суд виходить із того, що Європейський суд з прав людини зазначив: пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент («Проніна проти України», рішення від 18.07.2006, заява № 63566/00, пункт 23; «Руїз Торіха проти Іспанії», рішення від 09.12.1994).

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору. З відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір.

Керуючись статтями 5, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 83 181 (вісімдесят три тисячі сто вісімдесят одну) гривню в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 831, 81 гривну.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно до статті 354 ЦПК України.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля», код ЄДРПОУ 00178353, місцезнаходження: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 76.

Суддя С. О. Бабій