Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №185/10733/25 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 185/10733/25

Провадження № 2/185/2779/26

25 вересня 2026 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Бабія С.О., за участю секретаря судового засідання Ільїної А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

10.09.2025 через систему «Електронний суд» представником позивача адвокатом Мотуз О.В. було подано до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області дану позовну заяву про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 15 серпня 2005 року під час виконання трудових обов`язків на спалювальному майданчику ДП «НВО «ПХЗ» стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом. Факт нещасного випадку підтверджується актом форми Н-1 від 05.09.2005 року та актом спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 05.09.2005 року. Згідно з актом форми Н-5 від 05.09.2005 року, затвердженим заступником начальника територіального управління Держнаглядохоронпраці по Дніпропетровській області Л.П. Кожушко, 15 серпня 2005 року о 09 годині 20 хвилин на спалювальному майданчику ДП «НВО «ПХЗ» під час виконання робіт з утилізації (охолощення) запалів УЗРГМ транспортувальник виробів ОСОБА_1 виявив неохолощені запали. Замість припинення робіт та доповіді майстру зміни, позивач самостійно взяв два неохолощені запали в руки (один з розігнутим кільцем), після чого стався вибух, внаслідок якого ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді травматичного відриву лівої кисті на рівні нижньої третини лівого передпліччя, відкритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, множинних осколкових поранень грудної клітки, живота та кінцівок. Відповідно до пункту 4 Акту Н-5 комісія встановила, що ОСОБА_1 порушив п. 4.3 технологічного регламенту РТ-4-96, згідно з яким у разі виявлення неохолощених запалів працівник зобов`язаний припинити роботи та доповісти майстру, який приймає рішення про подальшу роботу. Згідно з висновками комісії, викладеними в акті форми Н-5, нещасний випадок визнано пов`язаним з виробництвом. Основними причинами нещасного випадку комісія визнала технічні (використання обладнання, на яке відсутня технічна документація; відсутність у технологічному регламенті РТ-4-96 та інструкції з охорони праці № 866-2004 розділу можливих неполадок і дій персоналу по їх усуненню) та організаційні (здійснення самостійної роботи з утилізації запалів у відсутності відповідального за проведення стажування). Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії від 06.03.2006 року серії ДНА-02 № 010408 позивачу первинно встановлено 60 % втрати професійної працездатності через трудове каліцтво. Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії від 14.02.2018 року серії 12 ААА № 047526 позивачу повторно безстроково визначено 60 % втрати професійної працездатності через трудове каліцтво. Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії від 14.02.2018 року серії 12 ААА № 726947 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності по трудовому каліцтву.

Позивач зазначає, що травма спричинила йому постійний фізичний біль, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, виражене у тривозі, дратівливості, відчутті стиснення в грудній клітці, загальну слабкість, обмеження життєдіяльності та необхідність додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач оцінює моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн і просить стягнути цю суму з відповідача.

Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року провадження у справі відкрито та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Ухвалою суду від 04 червня 2026 року переведено розгляд справи до порядку загального позовного провадження.

08.10.2025 представником відповідача Федіним А.М. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач зазначає, що причиною нещасного випадку стало грубе порушення позивачем вимог охорони праці. Згідно з п. 4 та п. 6 Акту спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 05.09.2005 року, комісія встановила, що ОСОБА_1 порушив п. 4.3 технологічного регламенту РТ-4-96, згідно з яким у разі виявлення неохолощених запалів працівник зобов`язаний припинити роботи та доповісти майстру зміни. Відповідач наголошує, що позивач, виявивши неохолощений запал, не припинив роботу, а самостійно взяв два неохолощені запали в руки, внаслідок чого стався вибух. Оскільки Акт форми Н-5 позивачем не оспорювався, інформація, викладена в ньому, є достовірною.

24.10.2025 позивач через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, в якій заперечує доводи відповідача та наполягає на тому, що нещасний випадок стався з вини роботодавця. Позивач зазначає, що відповідач не забезпечив належних умов праці, не надав повної технічної документації на обладнання, а дії позивача не можуть бути кваліфіковані як груба необережність.

31.10.2025 через систему «Електронний суд» відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в якому підтримує свою попередню позицію та додатково зазначає, що позивач діяв з порушенням встановленої технології, самостійно приймав рішення щодо продовження робіт та поводження з неохолощеними запалами, а тому саме його дії стали безпосередньою причиною вибуху.

Крім того, відповідач зазначає, що Позивач звернувся до неналежного відповідача. Відповідач просить суд замінити первісного відповідача — Державне підприємство «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» на належного відповідача - Пенсійний фонд України, як правонаступника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. На обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції».

05.11.2025 позивач подав додаткові пояснення, в яких деталізує свою позицію, наполягає на відсутності вини у виникненні нещасного випадку та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Позивач зазначає, що відповідно до ст. 1187 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, несе володілець такого джерела незалежно від вини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод», що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 та наказом № 354/ОК від 13.10.2004 року про переведення на посаду транспортувальника виробів.

15 серпня 2005 року о 09 годині 20 хвилин на території спалювального майданчика ДП «НВО «ПХЗ» з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом. Згідно з Актом спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 05.09.2005 року, затвердженим заступником начальника територіального управління Держнаглядохоронпраці по Дніпропетровській області Л.П. Кожушко, під час виконання робіт з утилізації (охолощення) запалів УЗРГМ позивач виявив неохолощений запал, однак не припинив роботи та не доповів майстру зміни, а самостійно взяв два неохолощені запали в руки, внаслідок чого стався вибух.

У результаті нещасного випадку ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження: травматичний відрив лівої кисті на рівні нижньої третини лівого передпліччя, відкриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, множинні осколкові поранення грудної клітки, живота та кінцівок, гемоторакс ліворуч, травматичний шок III ступеня.

Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії від 06.03.2006 року серії ДНА-02 № 010408 позивачу первинно встановлено 60 % втрати професійної працездатності через трудове каліцтво згідно з актом № 1 форми Н-1 від 05.09.2005 року.

Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії від 14.02.2018 року серії 12 ААА № 047526 позивачу повторно безстроково визначено 60 % втрати професійної працездатності через трудове каліцтво.

Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії від 14.02.2018 року серії 12 ААА № 726947 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності по трудовому каліцтву.

Триваючі проблеми зі здоров`ям, отримані внаслідок нещасного випадку, підтверджуються актами розслідування за формами Н-1 та Н-5, довідками медико-соціальної експертної комісії, а також епікризами від 22.08.2005 року, 23.07.2007 року та 11.12.2017 року, які засвідчують наявність у позивача постійного фізичного болю, обмеження працездатності, порушення нормальних життєвих зв`язків та необхідність додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Ст. 3 Конституції України встановлює, що життя і здоров`я людини, її честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю.

У ст. 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981 № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку.

Ст. 4 Закону України «Про охорону праці» визначено, що державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Ст. 160 КЗпП України передбачає, що постійний контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Ст. 173 КЗпП України встановлює, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, передбачених законом. Частина 2 ст. 1167 ЦК України встановлює, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується незалежно від вини, якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використання або зберігання хімічних, радіоактивних, вибухо – і вогненебезпечних та інших речовин, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Пункт 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснює, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для здоров`я умовах, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає додаткових зусиль для організації життя, обов`язок відшкодування моральної шкоди покладається на роботодавця незалежно від форми власності.

Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 № 1-9/2004 зазначає, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Відтак, законодавством України презюмується обов`язок відповідача на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками, та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві.

При цьому відсутність вини відповідача у виникненні нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності відповідача за завдану позивачу шкоду; до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять насамперед моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Як вже вказувалося судом, ч.5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Цим самим встановлюється перерозподіл обов`язку доказування, що зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Відтак, володілець джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за шкоду, яка стала наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини в цьому його володільця.

Ч. 2, 3 ст. 1193 ЦК України передбачено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Згода позивача на роботу в умовах підвищеної небезпеки відповідно до статті 29 КЗпП України не звільняє відповідача від обов`язку забезпечувати безпечні умови праці (стаття 153 КЗпП України) та не спростовує зв`язку травми з умовами праці, оскільки акти розслідування за формами Н-1 та Н-5 чітко вказують на виробничий характер нещасного випадку.

Одночасно, судом встановлено, що позивач, перебуваючи на спалювальному майданчику під час виконання робіт з утилізації (охолощення) запалів УЗРГМ, виявив неохолощений запал. Однак, всупереч вимогам п. 4.3 технологічного регламенту РТ-4-96, згідно з яким у разі виявлення неохолощених запалів працівник зобов`язаний припинити роботи та доповісти майстру зміни, позивач не припинив виконання робіт, не повідомив майстра та самостійно взяв два неохолощені запали в руки. Саме внаслідок таких дій позивача стався вибух, який призвів до отримання ним тяжких тілесних ушкоджень. Зазначені дії позивача свідчать про грубу необережність з його боку, оскільки він, усвідомлюючи підвищену небезпеку робіт з вибухонебезпечними предметами та виявивши неохолощений запал, не вжив заходів для запобігання можливому нещасному випадку, а навпаки - продовжив роботи та безпосередньо контактував з небезпечним предметом. Таким чином, груба необережність позивача безпосередньо сприяла настанню нещасного випадку та заподіянню йому шкоди. З урахуванням викладеного суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування моральної шкоди з огляду на наявність грубої необережності з боку самого потерпілого.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 25.04.2018 у справі № 212/7705/18 (провадження № 61-6552св18), відшкодування моральної шкоди за нещасний випадок на виробництві не залежить від вини роботодавця, якщо є юридичні факти, що підтверджують моральні страждання працівника або втрату нормальних життєвих зв`язків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (п. 90) дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Судом встановлено, що внаслідок нещасного випадку, який стався 15 серпня 2005 року, позивач отримав тяжкі тілесні ушкодження, що підтверджується актом спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 05.09.2005 року. Згідно з довідками медико-соціальної експертної комісії від 06.03.2006 року серії ДНА-02 № 010408 та від 14.02.2018 року серії 12 ААА № 047526 позивачу встановлено 60 % втрати професійної працездатності через трудове каліцтво, а згідно з довідкою від 14.02.2018 року серії 12 ААА № 726947 — третю групу інвалідності. Зазначені обставини підтверджують стійку втрату працездатності та порушення нормальних життєвих зв`язків позивача.

Надані позивачем докази — акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5, довідки медико-соціальної експертної комісії — повною мірою засвідчують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні трудових обов`язків, що призвело до фізичних страждань (біль) та моральних страждань (психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, виражені у тривозі, дратівливості, відчутті стиснення в грудній клітці). Втрата 60 % професійної працездатності обмежила можливість позивача вести активний спосіб життя та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 моральна шкода може складатися з переживань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, порушенням життєвих зв`язків через неможливість активного способу життя чи іншими негативними наслідками, що має місце у цій справі. Фізичні страждання позивача, підтверджені актом форми Н-5, та стійка втрата працездатності є достатніми доказами наявності моральної шкоди.

З урахуванням викладеного суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки нещасний випадок заподіяв фізичний біль і душевні страждання, порушив особисті немайнові права позивача (право на охорону здоров`я, безпечну працю), призвів до порушення звичного способу життя та необхідності додаткових зусиль для його організації.

Щодо посилань відповідача на те, що Державне підприємство «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» є неналежним відповідачем, а таким є Пенсійний фонд України як правонаступник Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, суд виходить із наступного. Відповідно до статті 175 ЦПК України позивач у позовній заяві самостійно визначає відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 359/861/19 підкреслено, що « з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.»

Аналогічно, у постанові від 07.10.2020 у справі № 705/3876/18 Верховний Суд указав, що «Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).»

У даній справі позивач пред`являє позов до Державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод», на території якого 15 серпня 2005 року стався нещасний випадок під час виконання робіт з утилізації запалів. Саме це підприємство на момент настання нещасного випадку було володільцем джерела підвищеної небезпеки (стаття 1187 ЦК України) та роботодавцем позивача. Позивач не заявляв клопотання про заміну відповідача, а навпаки — наполягає на тому, що саме ДП «НВО «ПХЗ» несе відповідальність за завдану йому моральну шкоду.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, щодо оцінки моральної шкоди. Нематериальну шкоду за своєю природою важко оцінити, і, крім випадків, коли сума компенсації визначена законом, це часто вимагає дослідження попередніх справ, щоб на основі подібних обставин встановити ймовірну суму будь-якої компенсації (п. 62 рішення ЄСПЛ у справі «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007 (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керується принципом розумності та справедливості, приймає до уваги стан здоров`я позивача, втрату професійної працездатності, відсутності вини відповідача у виникненні нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, характер та об`єм фізичних, душевних, психічних страждань позивача від одержаного ушкодження, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до змін життєвих зв`язків, а саме 60% втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 100 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, що є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілого та не призводить до його необґрунтованого збагачення.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору. З відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1000,00 грн.

Керуючись ст. 5, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263–265, 268, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» на користь ОСОБА_1 100 000 (сто тисяч) гривень в якості відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві 15 серпня 2005 року.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» на користь держави судовий збір у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Науково-виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод», код ЄДРПОУ 14310112, місцезнаходження: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, буд. 44.

Суддя С. О. Бабій