Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №205/16952/24 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/16952/24

Номер провадження2/205/2924/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Костромітіної О.О.

за участю секретаря судового засідання Шеремет В.Л..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 , про визнання зобов`язань за договором припиненими та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_3 звернувся до Новокодацького районного суду міста Дніпра з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 09.04.2008 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 220621-CRED. В якості забезпечення по кредиту між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , було укладено договір поруки № 220621-por1 від 09.04.2008 року. 14.08.2013 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська винесено заочне рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 220621-CRED задоволено.Відповідно до Постанови державного виконавця Новокадацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпро Головного територіального управлення юстиції у Дніпропетровській області у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документа, з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, виконавче провадження було закрито. Однак 02.11.2023 року з рахунку який належить ОСОБА_1 було списано 3 297.52 USD та 7533, 88 гривень Вказує, що після сплати боржником перед банком боргу у повному обсязі, кредитний договір припиняється у зв`язку з виконанням боржником зобов`язання за кредитним договором, а отже і припиняється дія всіх забезпечувальних договорів. Також Позивачем була подана заява про зміну предмета позову. На даний час АТ КБ «Приватбанк» продовжує нараховувати відсотки по кредиту та вважає, що всі договора продовжують свою дію, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Відповідач АТ КБ «Приватбанк» через свого представника подав до суду відзив на позовну заяву, де з позовними вимогами не погодився та просив відмовити в повному обсязі. У відзиві представник посилається на те, що Банк має всі права на нарахування відсотків і у зв`язку з цим ні кредитний договір, ні договір поруки не припинили свою дію.

Ухвалою суду від 18 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання зобов`язань за договором припиненими та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів залишено без руху.

Ухвалою від 06 березня 2025 рік цивільну справу прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 07 квітня 2025 року клопотання представника позивача – адвоката Черкавського Юрія Сергійовича про витребування доказів задоволено, витребувано від Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» докази, що містять банківську таємницю.

Розпорядженням керівника апарату Новокодацького районного суду міста Дніпра № 73 від 17.06.2025 призначено повторний автоматизований розподіл зазначеної цивільної справи у зв`язку із достроковим припиненням відрядження судді Бізяєвої Н.О. до Новокодацького районного суду міста Дніпра згідно рішення ВРП № 1101/0/15-25 від 22.05.2025 та відрахування судді зі штату суду наказом в.о. голови суду від 08.06.2025.

Ухвалою від 11 липня 2025 року справу прийнято до провадження суддею Костромітіною О.О., відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2025. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 06 листопада 2025 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду справи по суті.

Позивач подав до суду заяву про розгляд справи без участі, позовну заяву з урахуванням заяви про зміну предмета позову підтримує в повному обсязі, просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 , повідомлений про день та час розгляду справи до судового засідання не з`явився, жодних заяв чи клопотань за час розгляду справи не подавав.

В судове засідання представник Відповідача АТ КБ «Приватбанк» не з`явився, надав суду відзив, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України, суд розглянув справу за відсутності відповідачів.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09.04.2008 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 220621-CRED. Згідно умов договору Банком було видано 2000, 00 доларів США в якості кредиту.

В якості забезпечення по кредиту між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , було укладено договір поруки № 220621-por1 від 09.04.2008 року.

14.08.2013 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська по справі № 2/205/2156/2013 винесено заочне рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 220621-CRED до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено.

Відповідно до Постанови державного виконавця Новокадацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпро Головного територіального управлення юстиції у Дніпропетровській області в рамках виконавчого провадження ВП № 41685517 у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документа, з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, виконавче провадження було закрито.

02.11.2023 року з рахунку який належить ОСОБА_1 та який відкрито в АТ КБ «Приватбанк» було списано 3 297.52 USD та 7533, 88 гривень.

Вказані факти визнаються і Позивачем та Відповідачем по справі, а тому суд вважає вказані факти доведеними в повному обсязі.

Також судом встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» після ухвалення рішення суду продовжував нараховувати відсотки та інші платежі по кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості, що був наданий Відповідачем.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Однією з таких підстав є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

За належного виконання у повному обсязі забезпеченого основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором забезпечення, які є похідними від основного зобов`язання.

Аналогічний висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16, також у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16 (провадження № 14-88цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16, та вказала, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічні висновки викладену і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Тобто системний аналіз зазначених вище норм матеріального права дає підстави зробити висновок, що після сплати боржником перед банком боргу у повному обсязі, кредитний договір припиняється у зв`язку з виконанням боржником зобов`язання за кредитним договором, а отже і припиняється дія всіх забезпечувальних договорів.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 585/2333/21, від 11 вересня 2023 року у справі № 645/6370/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц, від 27 квітня 2023 року по справі № 161/23141/21, від 08 січня 2025 року по справі № 752/15543/22 та багатьох інших.

У зв`язку з вищенаведеним суд, враховуючи вищевикладені норми права, вважає, що є всі підстави визнати зобов`язання за кредитним договором та кредитний договір № 220621-CRED від 09.04.2008 року та зобов`язання за договором поруки та договір поруки № 220621-por1 від 09.04.2008 року припиненими в повному обсязі, оскільки боржником сплачено банку борг у повному обсязі, тому дія вищевказаного кредитного договору припинена, у зв`язку з виконанням боржником зобов`язання за кредитним договором, а отже і припиняється дія всіх забезпечувальних договорів.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірними (протиправними) дії Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», щодо нарахування відсотків у розмірі вказаному в № 220621-CRED від 09.04.2008 року з 11 лютого 2013 року та зобов`язати здійснити Банк перерахунок заборгованості по кредиту з урахуванням неправомірності нарахування відсотків у розмірі вказаному в № 220621-CRED від 09.04.2008 року з 11 лютого 2013 року суд приходить до висновку, що і вказані вимоги є повністю обґрунтованими виходячи з наступного.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України» (п.п 81-85, 91).

Велика Палата Верховного Суду в своїй Постанові від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16 вказала наступне: «Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року висловила позицію, чи є ефективним способом захисту прав позивача вимога про зобов`язання банку перерахувати кредитну заборгованість (справа № 363/1834/17).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Задоволення вимоги боржника зобов`язати кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір) може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу.

Рішенням від 14.08.2013 року по справі № 2/205/2156/2013 на користь банку стягнуто заборгованість станом на 10 лютого 2013 року, тобто після вказаної дати банк не має права нараховувати відсотки, які встановлені умовами договору, а тому вимоги Позивача є повністю обгрунтованими та такими, що грунтуються на нормах законодавства.

Стосовно позовних вимог про стягнення з банку грошових коштів, які були ними списані 02.11.2023 року у розмірі 3297,25 дол. США та 7533, 88 грн.

Сторони по справі списання вказаних грошових коштів з рахунку Позивача не заперечують, а тому суд вважає, що вказаний факт є повністю доведеним.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Цією нормою передбачено правила вирішення спорів, пов`язаних із відновленням майнового стану особи, що потерпіла від безпідставного набуття (збереження) іншою особою її майна. Так, частина 1 статті 1212 ЦК України визначає як підставу виникнення зобов`язання із безпідставного збагачення сукупність таких умов: набуття або збереження такого майна; вказане набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи, тобто внаслідок втрати або недоотримання цього майна іншою особою - потерпілим; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок потерпілого.

Таким чином, зазначена правова норма застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18 викладено позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Отже, при застосуванні наведеної норми закону підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 року у справі № 210/6498/20 підкреслив, що набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Наведена правова позиція суду по даній справі відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 02 жовтня 2013 року по справі №6-88цс13, від 24 вересня 2014 року по справі №6-122цс14, від 18 листопада 2015 року по справі №6-582цс15, від 02 березня 2016 року у справі №6-3090цс15, від 04 жовтня 2017 року по справі №6-1216цс17, правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 10 жовтня 2018 по справі №757/6937/17-ц, від 20 березня 2019 по справі №634/727/16-ц, від 07 серпня 2019 по справі №752/5986/16-ц, а також правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 травня 2018 по справі №629/4628/16-ц, від 13 лютого 2019 по справі №320/5877/17, від 31 січня 2020 року по справі №161/17945/18, від 16 червня 2020 року по справі №910/22513/17, від 14 грудня 2021 року по справі №643/21744/19, від 22 грудня 2021 року по справі №465/5790/17.

Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.

Оскільки договірні відносини між позивачем та відповідачем АТ КБ «Приватбанк» припинені, про що суд виснував вище, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення вказаних коштів з відповідача, внаслідок чого суд задовольняє позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Суд, відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягує з відповідачів на користь позивача сплачений останнім судовий збір в рівних частках.

Керуючись ст.ст. 258-259, 263-265 , 273, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 , про визнання зобов`язань за договором припиненими та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів задовольнити.

Визнати зобов`язання за кредитним договором та кредитний договір № 220621-CRED від 09.04.2008 року, що був укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» припиненими.

Визнати зобов`язання за договором поруки та договір поруки № 220621-por1 від 09.04.2008 року, що був укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» припиненими.

Визнати неправомірними (протиправними) дії Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», щодо нарахування відсотків у розмірі вказаному в № 220621-CRED від 09.04.2008 року, що був укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» з 11 лютого 2013 року та зобов`язати здійснити Банк перерахунок заборгованості по кредиту з урахуванням неправомірності нарахування відсотків у розмірі вказаному в № 220621-CRED від 09.04.2008 року, що був укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» з 11 лютого 2013 року

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно стягнуті кошти в розмірі 3 297,25 доларів США та 7533, 88 гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1933,20 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1933,20 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,адреса АДРЕСА_1 ;

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Черкавський Юрій Сергійович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю КР №000083, РНОКПП НОМЕР_2 , адсреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ,адреса: АДРЕСА_3 ;

Відповідач АТ КБ «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, адреса: м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.50.

Суддя О.О. Костромітіна