Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №205/11584/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/11584/25

Номер провадження2/205/2620/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року місто Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Костромітіної О.О.,

за участю секретаря судового засідання Шеремет В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Федорець Євгеній Євгенійович, до ОСОБА_1 , третя особа: Адміністрація Новокодацького району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування позову посилається на те, що сторони перебувають у шлюбі, від якого мають двох дітей. З січня 2021 року спільно не проживають та спільного господарства і бюджету не ведуть. З 11 жовтня 2024 року молодша донька, ОСОБА_3 , проживає разом із батьком, тоді як син проживає з матір`ю. Позивачка зазначає, що зміна місця проживання доньки відбулася внаслідок конфлікту між нею та дитиною і не була зумовлена об`єктивними причинами. Позивачка вказує, що має постійне місце роботи та проживання, працює за гнучким графіком і дистанційно, що, на її думку, дозволяє їй належним чином забезпечувати виховання та утримання доньки. Також посилається на матеріальну участь в утриманні дитини, належні умови для її проживання та наявність емоційного зв`язку з донькою. Вважає, що проживання доньки разом із батьком не відповідає її найкращим інтересам, та просить визначити місце проживання ОСОБА_3 разом із матір`ю.

29.09.2025 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Федорець Євгеній Євгенійович, надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 , третя особа: Адміністрація Новокодацького району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком, а саме малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,разом з батьком, місцем проживання дитини визначити за місцем проживання батька ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування зустрічного позову посилається на те, що сторони перебували у шлюбі, від якого мають двох дітей. Фактично сімейні відносини між сторонами припинені, спільне господарство та бюджет вони не ведуть. Молодша дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останні шість місяців постійно проживає разом із батьком, позивачем у справі, тоді як старша дитина проживає разом із матір`ю. Місце проживання дітей раніше було визначено за усною домовленістю між батьками.

Відповідач у зустрічному позові зазначає, що належним чином забезпечує дитині умови для проживання, має постійне місце проживання, роботу та дохід, позитивно характеризується, не зловживає алкогольними напоями, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, а стан його здоров`я дозволяє належним чином піклуватися про дитину. Також посилається на те, що фактично утримує молодшу дитину, водночас з нього стягуються аліменти, у тому числі на дитину, яка проживає разом із ним.

Звернення із зустрічним позовом обумовлено виникненням між сторонами спору щодо місця проживання молодшої дитини після того, як відповідачка почала висловлювати намір забрати її до себе. З огляду на тривале фактичне проживання дитини разом із батьком, її інтереси та необхідність забезпечення стабільних умов життя позивач просить визначити місце проживання ОСОБА_3 разом із ним.

Ухвалою суду від 18.09.2025 року відкрито провадження у даній цивільній справі, визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19 листопада 2025 року зустрічний позов об`єднано в одне провадження із первісним позовом.

Ухвалою суду від 17 серпня 2026 року підготовче провадження по справі закрито, призначено розгляд справи по суті.

Позивач ОСОБА_1 надала суду заяву про розгляд справи без участі, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд задовольнити, проти позовних вимог зустрічного позову заперечує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Федорець Є.Є. надали суду заяву про проведення судового розгляду без участі відповідача та його представника.

Представник Органу опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради в додаткових письмових поясненнях просили провести розгляд справи без участі такого органу опіки та піклування, врахувати висновок органу опіки та піклування від 03.06.2026 № 3/9-97.

Суд, дослідивши надані докази, дійшов висновку, що первісний позов задоволенню не підлягає, а зустрічний позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частиною першою статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею.

За змістом частин першої та другої статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Частиною першою статті 161 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, закон не встановлює пріоритету матері або батька при визначенні місця проживання дитини, а покладає на суд обов`язок встановити та оцінити конкретні обставини життя дитини та кожного з батьків і визначити той спосіб проживання, який найбільшою мірою відповідає правам та найкращим інтересам дитини.

Вказаний підхід узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, відповідно до якої при вирішенні спорів між батьками щодо місця проживання дитини суд має враховувати, зокрема, хто з батьків виявляє більшу увагу та турботу про дитину, її вік, прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання та розвитку дитини. При цьому перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для визначення місця проживання дитини.

Верховний Суд також наголошує, що при вирішенні спорів щодо місця проживання дитини першочерговому врахуванню підлягають саме її найкращі інтереси, а не інтереси одного з батьків. Визначення місця проживання дитини має здійснюватися з урахуванням усієї сукупності обставин конкретної справи.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц зазначено, що при вирішенні спору щодо місця проживання дитини першочергова увага має приділятися якнайкращому забезпеченню її інтересів. При цьому суд має враховувати рівність прав матері та батька, ставлення кожного з них до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з батьків, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 288/39/20 (провадження № 61-17698св20) зроблено висновок, що, вирішуючи спір між батьками щодо того, з ким із них має проживати дитина, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька і матері щодо дітей, має постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітньої дитини. При цьому підлягають врахуванню, зокрема, те, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини та турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання дитини, при цьому перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для визначення місця проживання дитини.

У матеріалах Верховного Суду щодо практики розгляду спорів про визначення місця проживання дитини зазначено, що до обставин, які підлягають оцінці судом, належать, зокрема, сталі соціальні зв`язки дитини, місце її навчання, психологічний стан, бажання проживати з одним із батьків, відносини між кожним із батьків та дитиною, можливість створення дитині умов для виховання і розвитку, а також безпечність середовища для її життя. При цьому суд має оцінювати зазначені обставини у їх сукупності, виходячи з найкращих інтересів дитини.

При вирішенні цього спору суд не виходить виключно з матеріального становища батьків або з формального визначення того, хто з них має кращі побутові умови. Визначальним для суду є встановлення того, яке рішення найбільшою мірою забезпечуватиме стабільність життя дитини, її належний фізичний, психологічний та соціальний розвиток, збереження сталих зв`язків та відповідає її найкращим інтересам.

При цьому відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За змістом статті 12 Конвенції про права дитини дитині, яка здатна сформулювати власні погляди, забезпечується право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до її віку та зрілості.

Аналогічні положення закріплені у статті 171 Сімейного кодексу України, відповідно до якої дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 753/6405/20 звернув увагу, що з досягненням дитиною десяти років у неї виникає право не лише бути вислуханою та почутою, але й брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання. Водночас думка дитини не має наперед визначального характеру, оскільки суд відповідно до частини третьої статті 171 Сімейного кодексу України має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Отже, у спорах щодо визначення місця проживання дитини, яка досягла десятирічного віку, з`ясування та належне врахування її думки є складовою встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору. При цьому думка дитини підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами та з урахуванням її віку, зрілості, сформованості власних поглядів, фактичних сімейних обставин та, насамперед, найкращих інтересів дитини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11 жовтня 2024 року фактично проживає разом із батьком, ОСОБА_2 . На момент звернення до суду з первісним позовом та зустрічним позовом таке проживання вже було тривалим, а на час розгляду справи стало усталеним місцем проживання дитини.

Водночас доказів того, що проживання доньки ОСОБА_4 разом із батьком негативно впливає на її фізичний, психологічний, моральний чи соціальний розвиток, суду не надано.

В постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року, справа № 923/875/19, яку суд враховує при вирішенні спору по суті(ч.4 ст.263ЦПК України), зазначено, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коливисновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний(постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити,чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обставина виникнення конфлікту між матір`ю та донькою, який передував зміні місця проживання дитини, не може бути достатньою підставою для зміни фактично сформованого місця проживання дитини без встановлення того, що таке проживання суперечить її інтересам.

Суд також враховує, що фактичне проживання дитини з одним із батьків протягом значного періоду часу має істотне значення, оскільки забезпечує для дитини сталість її повсякденного життя, звичного соціального та сімейного середовища, навчання, побуту та міжособистісних зв`язків. Без встановлення об`єктивних причин для зміни такого середовища саме по собі бажання одного з батьків змінити місце проживання дитини не може мати визначального значення.

Посилання позивачки на наявність у неї постійного місця роботи, доходу, можливість працювати дистанційно, а також на її здатність забезпечувати дитині належні умови проживання суд оцінює у сукупності з іншими доказами та зазначає, що такі обставини характеризують можливості матері щодо забезпечення дитини, однак самі по собі не свідчать про необхідність визначення місця проживання дитини саме з нею.

Так само наведені позивачкою обставини щодо матеріального становища батька, наявності заборгованості за комунальні послуги, його зайнятості та допомоги бабусі у догляді за дитиною самі по собі не свідчать про неналежне виконання ним батьківських обов`язків або неможливість забезпечити дитині належні умови для проживання та розвитку.

При цьому суд бере до уваги, що законодавство не пов`язує можливість проживання дитини з одним із батьків виключно з рівнем його доходу чи майновим станом. Визначальним є забезпечення сукупності потреб дитини, належне виконання батьківських обов`язків, стабільність умов її життя та відповідність такого проживання її найкращим інтересам.

Суд також враховує, що між сторонами існує тривалий конфлікт щодо участі кожного з батьків у вихованні та матеріальному забезпеченні дітей. Водночас наявність конфлікту між батьками не може сама по собі бути підставою для визначення місця проживання дитини з одним із них, оскільки предметом оцінки суду є насамперед фактичні умови життя дитини та здатність кожного з батьків забезпечувати її права та потреби.

З матеріалів справи вбачається, що обидва батьки мають можливість забезпечувати дитині належні умови проживання та розвитку, а обставин, передбачених частиною другою статті 161 Сімейного кодексу України, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком, судом не встановлено.

Зокрема, відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_2 не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами чи своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини.

Посилання позивачки на те, що батько працює за змінним графіком та додатково здійснює іншу роботу, не свідчить саме по собі про неналежне виконання ним батьківських обов`язків, оскільки така обставина повинна оцінюватися разом з іншими доказами фактичної участі батька у вихованні, догляді та забезпеченні дитини.

Також суд враховує, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків саме по собі не означає усунення іншого з батьків від участі у її вихованні та не припиняє його батьківських прав і обов`язків. Відповідно до частини першої статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішуються батьками спільно, а той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зберігає право на особисте спілкування з нею, має право брати участь у її вихованні та зобов`язаний брати участь у її вихованні.

Зазначений правовий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду. Так, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 760/2096/22 (провадження № 61-8404св24) Верховний Суд виходив із того, що батьки мають рівні права за законом на виховання дитини, а відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Сам факт проживання дитини з одним із батьків не змінює обсягу батьківських прав іншого з батьків.

Отже, визначаючи місце проживання дитини з одним із батьків, суд має виходити не з необхідності усунення іншого з батьків від участі у житті дитини, а з необхідності забезпечення належного здійснення обома батьками своїх батьківських прав та обов`язків з урахуванням передусім найкращих інтересів дитини.

Відповідно до ч.4-6 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно висновку органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради за №3/9-97 від 03.06.2026 комісія вважає за доцільне в інтересах дитини визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_2 .

Також представником органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради надано суду письмові пояснення, в яких зазначено, що органом опіки та піклування було розглянуто матеріали цивільної справи за позовом позивача ОСОБА_1 про визначення місця проживання доньки з нею та зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання доньки з ним. Враховуючі наявні документи, акти обстеження умов проживання, акти оцінки потреб сім`ї та заслухавши думку малолітньої ОСОБА_3 орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради вважає за доцільне в інтересах дитини визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_2 .

При вирішенні цього спору суд також виходить із того, що дитина тривалий час проживає саме з батьком, що свідчить про сформованість її повсякденного життя за місцем проживання батька. Зміна такого середовища можлива за наявності достатніх та об`єктивних підстав, які свідчили б про те, що подальше проживання дитини з батьком суперечить її інтересам. Таких обставин судом не встановлено.

Суд критично оцінює твердження про те, що факт проживання дитини разом із батьком після конфлікту з матір`ю свідчить про необхідність її повернення до матері, оскільки визначальним у цій справі є не причина виникнення конфлікту між батьками чи оцінка поведінки кожного з них, а фактичний стан забезпечення прав та потреб дитини на час вирішення спору.

Отже, оцінюючи докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що на час розгляду справи саме проживання ОСОБА_3 разом із батьком відповідає необхідності збереження для дитини стабільного та звичного середовища проживання, а доказів того, що таке проживання суперечить її найкращим інтересам, судом не встановлено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових та фактичних підстав для визначення місця проживання ОСОБА_3 разом із матір`ю, у зв`язку з чим у задоволенні первісного позову слід відмовити.

Водночас, враховуючи фактичне тривале проживання дитини разом із батьком, наявність у нього можливості забезпечувати належні умови для її проживання, виховання та розвитку, відсутність встановлених судом обставин, які б свідчили про негативний вплив такого проживання на дитину, а також необхідність забезпечення стабільності її життєвого середовища, суд вважає, що зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

За таких обставин суд висновує, що місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід визначити разом із батьком ОСОБА_2 за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому суд звертає увагу сторін на те, що визначення місця проживання дитини з батьком не обмежує матір у здійсненні її батьківських прав та не звільняє її від виконання обов`язків щодо дитини. Батьки мають усвідомлювати необхідність забезпечення дитині можливості підтримувати належні та регулярні відносини з кожним із них, утримуватися від дій, спрямованих на втягнення дитини у конфлікт між батьками, та приймати рішення щодо її виховання і розвитку насамперед з урахуванням її найкращих інтересів.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини, відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Федорець Євгеній Євгенійович, до ОСОБА_1 , третя особа: Адміністрація Новокодацького району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини, задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 , за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене з підстав та в порядку, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Представник відповідача - адвокат Федорець Євгеній Євгенійович, адреса АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, адреса: проспект Сергія Нігояна, 77, м. Дніпро, 49064, ЄДРПОУ 37274548.

Суддя О.О. Костромітіна