Вирок від 27 вересня 2026 р. у справі №205/1722/26 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/1722/26

Номер провадження1-кп/205/643/26

Новокодацький районний суд міста Дніпра

Провадження № 1-кп/205/643/26 Справа № 205/1722/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12025040000001745 від 19 грудня 2025 року стосовно

ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпропетровську, громадянин України, має вищу освіту, одружений, пенсіонер, інвалід ІІІ групи, офіційно працевлаштований у ТОВ «ТЕХНОСЕРВІСІНФОРМ» на посаді технічного директора, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК),

за участю:

прокурора ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_3

захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7

потерпілої ОСОБА_8

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним.

19 грудня 2025 року о 15 годині 55 хвилин, водій ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем «TOYOTA PRADO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 14.04.2017 належить ОСОБА_9 , здійснював рух по проїзній частині дороги вулиці Метробудівській з боку вулиці Моніторної у напрямку вулиці Набережної Заводської Новокодацького району м. Дніпра.

Під час руху по зазначеній ділянці проїзної частини дороги, яка має по дві смуги у кожному напрямку, водій ОСОБА_3 , порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров?я громадян, проявляючи неуважність до дорожньої обстановки та ігноруючи її зміни, за відсутності перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, в зазначений час, а саме 19 грудня 2025 року о 15 годині 55 хвилини, рухаючись в другій смузі для руху і наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.38.1, 5.38.2 та дорожньою розміткою 1.14.1(«зебра»), по якому рухався пішохід ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зліва направо по ходу його руху, заходів для зменшення швидкості та зупинки керованого ним транспортного засобу не прийняв, щоб дати дорогу пішоходу і на вказаному пішохідному переході, в районі буд. №1 по вулиці Метробудівській у Новокодацькому районі м. Дніпра, передньою лівою частиною керованого ним автомобілю допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 .

Своїми діями водій ОСОБА_3 порушив вимоги п. 1.3, 1.5, 2.3 б), 18.1 Правил дорожнього руху України.

Порушення п. 18.1 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_3 знаходиться у причинно-наслідковому зв?язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пішоходу ОСОБА_10 спричинено тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіл, яка спричинена прижиттєво, в короткий проміжок часу до настання смерті, від дії тупих твердих предметів, якими, не виключено, могли бути виступаючі частини автомобілю, який рухався, з наступним відкиданням тіла на дорожнє покриття, та за своїм характером відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент спричинення та перебуває у прямому причинному зв?язку з настанням смерті потерпілого.

Смерть ОСОБА_10 , настала ІНФОРМАЦІЯ_3 близько о 15 годині 55 хвилини на місці дорожньо-транспортної пригоди внаслідок сумісної тупої травми тіла з множинними переломами кісток скелету та ушкодженням внутрішніх органів, яка ускладнилась шоком.

Правова кваліфікація дій обвинуваченого.

Таким чином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Позиція сторони захисту.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою провину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, щиро розкаявся у скоєному та надав суду наступні пояснення.

19 грудня 2025 року о 15 годині 55 хвилин, він рухався на автомобілі «TOYOTA PRADO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вулиці Метробудівській з боку вулиці Моніторної у напрямку вулиці Набережної Заводської Новокодацького району м. Дніпра зі швидкістю близько 50 км/год. Погода в той день була похмурою та вже вечеріло і починало темніти, у зв`язку з чим він рухався з увімкненим світлом фар, оглядовість була доброю та нічим не обмежена. Проїжджаючи пішохідний перехід, в районі буд. №1 по вулиці Метробудівській він зрозумів, що збив людину, яка знаходилась до нього та після цього почав здійснювати заходи для екстреного гальмування. До цього він пішохода, та як останній перетинав проїжджу частину, не бачив. Він зупинився, намагався надати йому допомогу, викликав швидку та поліцію, однак пішохід загинув на місці ДТП.

Після вказаних подій він намагався вжити заходи для відшкодування шкоди потерпілим, однак потерпіла сторона у категоричній формі відмовлялась приймати грошові кошти та вести з ним будь-який діалог.

В судових дебатах обвинувачений ОСОБА_3 додатково підтвердив, що у повному обсязі визнає свою провину, щиро кається у скоєному, дійсно, а не уявно жалкує про скоєне, вибачився перед потерпілими та, розуміючи, що грошові кошти не виправлять ситуації, що склалась, все ж здійснив грошовий переказ їх на рахунки, маючи на меті розпочати конструктивний діалог про відшкодування заподіяної ним шкоди.

Мотиви суду щодо доведеності обвинувачення.

Крім показів самого обвинуваченого ОСОБА_3 , який у повному обсязі визнав свою провину та добровільно повідомив про всі обставини вчинення ним кримінального правопорушення, провина останнього також підтверджується безпосередньо дослідженими судом доказами.

Так, допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_11 суду пояснила, що 19 грудня 2025 року близько 15 годині 00 хвилин її чоловік – ОСОБА_10 пішов до магазину та тривалий час не повертався. Близько 18 годині їй зателефонували та повідомили, що сталось ДТП за участю її чоловіка, однак особисто очевидцем цього ДТП вона не була. Цивільний позов до обвинуваченого вона не заявляла та заявляти його не буде, оскільки оцінити розмір заподіяної шкоди вона не може. Просила призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання на розсуд суду, однак з реальним його відбуттям.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 19 грудня 2025 року близько 18-18:30 годині їй зателефонувала її мати та повідомила, що ОСОБА_10 загинув у дорожньо-транспортній пригоді, після чого вона зібралась та поїхала на місце ДТП. Більше з приводу обставин події їй нічого не відомо. Просила суд про призначення максимально суворого покарання, пов`язаного з позбавленням волі та з позбавленням права керування транспортними засобами. Цивільний позов вона не заявляла, оскільки не може оцінити розмір спричиненої їй шкоди внаслідок втрати батька. ОСОБА_3 намагався з нею зв`язатись через сторонніх людей, однак особисто до неї не звертався.

Допитаний в судовому засіданні слідчий ОСОБА_12 суду пояснив, що ним, як слідчим проводилось досудове розслідування даного кримінального провадження, збирались докази, призначались експертизи, в тому числі й судова експертиза дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди за результатами проведення якої ним було отримано висновок про невідповідність дій ОСОБА_3 вимогам ПДР України. ОСОБА_3 хоча і перебував на місці події, однак не зазначений в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 19.12.2025, оскільки не приймав участь під час цієї слідчої дії та перебував у шоковому стані. Поняті, які ним залучались під час проведення огляду місця ДТП не допитувались у якості свідків, оскільки для цього не було процесуальної потреби та вони не були безпосередніми очевидцями події.

Допитаний в судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_13 суду пояснив, що 02 лютого 2026 року йому на виконання надійшла постанова слідчого про проведення у даному кримінальному провадженні судової експертизи дослідження механізму та обставин ДТП за результатами проведення якої ним було складено відповідний висновок. Вказаним висновком в діях водія ОСОБА_3 встановлено невідповідність вимогам п. 18.1 ПДР України, що з технічної точки зору, перебуває в причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Крім показів вказаних осіб, провина ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується також й безпосередньо дослідженими судом письмовими доказами, а саме:

-протоколом огляду місця ДТП від 19 грудня 2025 року зі схемою та фототаблицею до нього, відповідно до якого об`єктом огляду є ділянка місцевості, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Метробудівська в районі будинку 1 де сталась дрожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_3 та пішохода ОСОБА_10 ;

-висновком експерта за результатами проведення судово-медичної експертизи №20251204010003965 від 20.01.2026, відповідно до якого смерть ОСОБА_10 , настала 19 грудня 2025 року близько о 15 годині 55 хвилини на місці дорожньо-транспортної пригоди внаслідок сумісної тупої травми тіла з множинними переломами кісток скелету та ушкодженням внутрішніх органів, яка ускладнилась шоком;

-протоколом огляду речей та документів від 19 грудня 2025 року, відповідно до якого об`єктом огляду є ДВД-диск з відеозаписом з камер зовнішнього спостереження, які розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Метробудівська, буд. 3 та яка направлена на проїжджу частину вул. Метродудівська у напрямку від вул. Набережна Заводська до вул. Монітора. На вказаному відеозаписі зафіксовано обставини при яких водій ОСОБА_3 здійснив наїзд ан пішохода ОСОБА_10 ;

-висновком експерта за результатами проведення судової фототехнічної експертизи №СЕ-19/104-26/657-ФП від 12.01.2026, відповідно до якого з моменту виходу пішохода на пішохідний перехід і до моменту наїзду на нього автомобілем Тойота Прадо, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням похибки (інтервал довіри) станови в межах (8,11;8,37) секунд;

-висновком експерта за результатами проведення судової транспортно-трасологічної експертизи №СЕ-19/104-26/645-ІТ від 03.02.2026, відповідно до якого місце наїзду на пішохода автомобілем Тойота Прадо, реєстраційний номер НОМЕР_1 було розташовано в межах лівої смуги проїзної частини дороги призначеної для руху в сторону до вул. Набережна Заводська;

-висновком експерта за результатами проведення судової експертизи дослідження технічного стану транспортного засобу №СЕ-19/104-26/647-ІТ від 02.02.2026, відповідно до якого на момент огляду робоча гальмова система та рульове керування автомобіля Тойота Прадо, реєстраційний номер НОМЕР_1 перебувають у працездатному стані;

-висновком експерта за результатами проведення судової експертизи дослідження механізму та обставин ДТП №СЕ-19/104-26/3634-ІТ від 02.02.2026, відповідно до якого у даній дорожній обстановці водій автомобіля Тойота Прадо, реєстраційний номер НОМЕР_1 повинен був діяти відповідно до вимог п. 18.1 ПДР України. При заданих вихідних даних, водій автомобіля Тойота Прадо, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_14 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до нерегульованого пішохідного переходу. У даній дорожній обстановці дії водія автомобіля Тойота Прадо, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 не відповідали вимогам п. 18.1 ПДР України, що з технічної точки зору знаходиться у причинному зв`язку з настанням ДТП.

Суд, оцінюючи безпосередньо досліджені докази, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 знайшла повне підтвердження під час судового розгляду даного кримінального провадження, і доходить висновку, що його необережні дії, які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого кваліфіковано правильно.

Мотиви призначення покарання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 наголошено, що «окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину» (абзац п`ятий підпункту 4.1); «правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям» (абзац четвертий підпункту 4.2).

Так, при призначенні покарання суд, у відповідності до положень ст. 65-67 КК, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК належать до категорії необережних тяжких злочинів, відомості про особу обвинуваченого, зокрема, що ОСОБА_3 раніше не судимий, визнав свою провину у повному обсязі, щиро розкаявся у скоєному, частково відшкодував завдану шкоду, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, офіційно працевлаштований, тобто має легальне та стабільне джерело доходу, за місцем проживання та роботи характеризується виключно позитивно, є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується відповідною медичною документацією та має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

В судових дебатах прокурор та потерпілі вказували на відсутність у ОСОБА_3 щирого каяття, мотивуючи це процесуальною поведінкою сторони захисту, яка намагалась затягнути судовий розгляд кримінального провадження, позицією самого ОСОБА_3 , який під час досудового розслідування даного кримінального провадження відмовлявся від надання показів з посиланням на ст. 63 Конституції України та намаганням применшити свою відповідальність, усвідомлюючи невідворотність можливого покарання.

Вирішуючи питання щодо наявності такої обставини, яка пом`якшує покарання ОСОБА_3 , як щире каяття, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Щире каяття, враховуючи системне тлумачення законодавства та судову практику, характеризує ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, яке проявляється у тому, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, критично оцінює свою протиправну поведінку, осуджує її, щиро жалкує про вчинене, бажає виправити ситуацію, яка склалася та готова нести відповідальність за вчинене. (Постанова ККС ВС від 29.01.2025 у справі №341/390/23).

Урахування судом під час призначення покарання щирого каяття не є формальною вказівкою судовому рішенні на визнання засудженим свої вини. Поведінка засудженого повинна оцінюватися як така, що передбачає належну критичну оцінку ним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання загладити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення ситуації, зумовленої кримінальним правопорушенням. Про щирість каяття особи свідчить, зокрема, поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Аналогічні висновки викладені у постанові ККС ВС від 06.11.2025 у справі №441/1528/23.

У даному випадку, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди, зупинив керований ним автомобіль, підійшов до потерпілого та намагався надати йому першу медичну допомогу, не залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, здійснив виклик швидкої медичної допомоги та правоохоронних органів та до їх приїзду перебував на місці події.

Крім цього, під час досудового розслідування даного кримінального провадження, неодноразово самостійно, а також за участю інших осіб, намагався встановити зв`язок з потерпілими, пропонував відшкодувати заподіяну шкоду або покрити витрати, які зазнали потерпілі.

Також, під час розгляду даного кримінального провадження судом, обвинувачений ОСОБА_3 жодного разу не заперечував своєї провини у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди, надав суду чіткі, логічні та послідовні покази, які узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження, неодноразово виказував готовність відшкодувати заподіяну потерпілим шкоду та вибачився перед ними.

Посилання прокурора та потерпілих на те, що обвинувачений ОСОБА_3 під час досудового розслідування даного кримінального провадження відмовився від надання показань на підставі ст. 63 Конституції України, саме по собі не може свідчити про відсутність у нього щирого каяття та не може використовуватися як обставина, що характеризує його ставлення до вчиненого у негативному аспекті.

Відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів. Отже, ненадання обвинуваченим показань під час досудового розслідування є реалізацією прямо передбаченого Конституцією права на мовчання та свободи від самовикриття, а не запереченням вини, приховуванням обставин кримінального правопорушення чи проявом критичного ставлення до пред`явленого обвинувачення.

Реалізація особою гарантованого Конституцією права не може сама по собі спричиняти для неї негативні правові наслідки, зокрема використовуватися як аргумент на підтвердження відсутності щирого каяття.

Так, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 09.12.2024 у справі № 130/3611/23 (провадження № 51-4402км24) визнав помилковим підхід, за яким щире каяття повинно обов`язково та послідовно проявлятися як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду. Верховний Суд наголосив, що щире каяття можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, а для визнання його обставиною, що пом`якшує покарання, не має визначального значення, на якій саме стадії воно відбулося. Вирішальним є встановлення обставин, які свідчать про справжність та щирість такого каяття.

Аналогічний підхід викладено ККС ВС у постанові від 23.01.2024 у справі № 283/2169/19 за змістом якої, для встановлення щирого каяття значення має не момент його прояву, а дійсне ставлення особи до вчиненого — критична оцінка власної протиправної поведінки, її осуд, бажання виправити наслідки та готовність нести відповідальність.

Таким чином, закон та практика Верховного Суду не встановлюють обов`язку обвинуваченого визнавати свою вину та давати викривальні щодо себе показання саме під час досудового розслідування як передумову для подальшого визнання щирого каяття.

За таких обставин сам факт ненадання ним показань на стадії досудового розслідування не спростовує щирості його подальшого каяття. Протилежний підхід фактично означав би покладення на особу негативних наслідків за реалізацію конституційного права на мовчання та свободу від самовикриття.

З огляду на все вищевказане, суд вважає що за час розгляду даного кримінального провадження така обставина, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , як щире каяття, знайшла своє повне підтвердження, а відповідні доводи прокурора та потерпілих в цій частині є неприйнятними.

Крім вказаного, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 КК, обставиною, яка пом`якшує покарання, є добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

У цьому кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_3 вжив реальних та залежних від нього заходів, спрямованих на добровільну компенсацію потерпілим заподіяної шкоди. Зокрема, незважаючи на категоричну відмову потерпілих від отримання будь-яких коштів, обвинувачений з власної ініціативи здійснив на їх користь грошовий переказ засобами поштового зв`язку, що підтверджується відповідними документами.

При цьому потерпілими цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся, вимоги про стягнення з обвинуваченого конкретного розміру майнової чи моральної шкоди не пред`являлися, а від запропонованого добровільного отримання грошової компенсації останні категорично відмовилися.

За таких обставин відсутність фактичного отримання потерпілими направлених їм коштів обумовлена не поведінкою обвинуваченого, його бездіяльністю чи небажанням компенсувати заподіяну шкоду, а виключно волевиявленням самих потерпілих.

Відмова потерпілих прийняти запропоноване відшкодування не може нівелювати сам факт активної посткримінальної поведінки обвинуваченого, спрямованої на компенсацію негативних наслідків кримінального правопорушення. Обвинувачений ОСОБА_3 об`єктивно позбавлений можливості примусити потерпілих прийняти відповідні кошти, а тому на нього не можуть покладатися негативні наслідки обставини, яка не залежить від його волі.

Водночас при вирішенні питання про наявність передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 66 КК обставини необхідно враховувати, що Верховний Суд пов`язує добровільне відшкодування насамперед із реальною поведінкою особи, спрямованою на компенсацію заподіяної шкоди, яка повинна підтверджуватися належними доказами, зокрема квитанціями та іншими фінансовими документами.

Отже, здійснення обвинуваченим грошового переказу на користь потерпілих за обставин, коли останні заздалегідь категорично відмовилися від добровільного отримання будь-якої компенсації, свідчить про те, що обвинувачений вжив усіх розумних та об`єктивно можливих заходів для добровільного відшкодування заподіяної шкоди.

Таким чином, категорична відмова потерпілих від прийняття грошової компенсації не повинна погіршувати становище обвинуваченого ОСОБА_3 та нівелювати вчинені ним конкретні дії, спрямовані на добровільну компенсацію заподіяної шкоди.

З огляду на вищевказане, до обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , відповідно до ст. 66 КК, суд відносить щире каяття, яке ґрунтується на визнанні особою своєї провини, висловленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалася та добровільне відшкодування заподіяної шкоди.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК, судом не встановлено.

Крім цього, при призначенні покарання, окремо, суд враховує й особу обвинуваченого ОСОБА_3 , а саме те, що останній раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце мешкання та реєстрації, де характеризується виключно позитивно, офіційно працевлаштований у ТОВ «ТЕХНОСЕРВІСІНФОРМ» на посаді технічного директора та вказане підприємство плідно співпрацює зі Збройними силами України та посилює обороноздатність держави в умовах збройної агресії рф проти України, що підтверджується відповідними клопотаннями в/ч НОМЕР_3 та КЕВ м. Луганськ Міністерства оборони України про призначення ОСОБА_3 покарання непов`язаного з реальним його відбуттям, а також нагородами Державної прикордонної служби України та відзнакою Міністерства оборони України, є пенсіонером-інвалідом ІІІ групи та має ряд тяжких хронічних захворювань, що також підтверджується відповідною медичною документацію, має стійкі соціальні зв`язки, а саме дружину та двох неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

Позиція потерпілих щодо необхідності призначення обвинуваченому покарання, пов`язаного з реальним позбавленням волі, безумовно підлягає врахуванню судом, однак не має для суду обов`язкового характеру та не може мати пріоритету над іншими встановленими судом обставинами, які відповідно до статей 50, 65 КК підлягають урахуванню при індивідуалізації покарання.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду послідовно виходить із того, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, посягає на публічні правовідносини у сфері безпеки дорожнього руху, у зв`язку з чим позиція потерпілих щодо виду та розміру покарання, хоча й повинна враховуватися судом, не є визначальною. Питання призначення покарання у таких кримінальних провадженнях стосується інтересів не лише потерпілого, а й усіх учасників дорожнього руху.

Зокрема, у постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 335/9378/24 ККС ВС, розглядаючи питання призначення покарання саме за ч. 2 ст. 286 КК, зазначив, що думка потерпілих щодо обрання заходу кримінально-правового характеру не є вирішальною, а думка осіб, визнаних потерпілими, не має пріоритету над іншими встановленими судом обставинами. Їхня позиція щодо покарання має оцінюватися судом у сукупності з усіма обставинами кримінального провадження.

Аналогічний правовий підхід викладений у постановах ККС ВС від 03 липня 2019 року у справі № 165/2070/17 (провадження № 51-484км19), від 15 лютого 2024 року у справі № 165/2331/22 та від 24 жовтня 2024 року у справі № 201/11949/23.

Отже, категоричне наполягання потерпілих на призначенні обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі саме по собі не є правовою підставою для висновку про неможливість його виправлення без відбування покарання та не виключає застосування положень ст. 75 КК.

Суд зазначає, що з огляду на дискреційні повноваження, суд вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК якщо суд... при призначенні покарання у виді... позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За вказаних вище обставин, з огляду на принцип індивідуалізації та домірності (пропорційності) покарання, який полягає, зокрема у адекватності застосованого заходу примусу та скоєного діяння, враховуючи вищевикладені дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, а також необережний характер вчиненого кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що в даному конкретному випадку реальне відбуття обвинуваченим ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі буде непропорційним відносно вчиненого ним злочину, а мета покарання може бути досягнута без ізоляції його від суспільства, проте в умовах контролю за його поведінкою зі сторони державних органів.

При вирішенні питання щодо необхідності призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 офіційно працевлаштований та його діяльність прямо не пов`язана безпосередньо з керуванням транспортними засобами, про що свідчить наявна в матеріалах кримінального провадження посадова інструкція технічного директора ТОВ «ТЕХНОСЕРВІСІНФОРМ», а також характер та конкретні обставини допущеного обвинуваченим ОСОБА_3 порушення Правил дорожнього руху, що призвело до смерті потерпілого.

З огляду на те, що вчинене кримінальне правопорушення безпосередньо пов`язане з керуванням транспортним засобом та порушенням установлених правил безпеки дорожнього руху, суд вважає, що тимчасове обмеження можливості обвинуваченого надалі здійснювати таку діяльність є необхідним для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень та досягнення мети покарання, передбаченої ст. 50 КК, а тому, з урахуванням вимог ст. 65 КК, суд доходить висновку про необхідність призначення обвинуваченому передбаченого ч. 2 ст. 286 КК додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Таким чином, суд, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер та обставини його вчинення, рівень його суспільної небезпеки, вказані вище дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, а також враховуючи необережний характер вчиненого кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження нових злочинів можливо досягти без ізоляції її від суспільства, однак із здійсненням контролю за поведінкою обвинуваченого з боку органів з питань пробації, у зв`язку з чим, суд призначає покарання, передбачене санкцією статті та з застосуванням положень ст. 75 КК з застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Оскільки у даному кримінальному провадженні органом досудового розслідування залучався експерт для проведення судових експертизи, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 витрати на їх проведення на користь держави.

Заходи забезпечення кримінального провадження підлягають скасуванню.

Питання щодо речових доказів вирішуються судом в порядку ст. 100 КПК.

Керуючись ст. ст. 7, 128, 349, 368, 370, 373, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК, звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк в 2 (два) роки.

На підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК, покласти на ОСОБА_3 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

На підстав ч. 2 ст. 124 КПК, стягнути з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта за проведення судової фототехнічної експертизи №СЕ-19/104-26/657-ФП від 12.01.2026 у розмірі 4457 гривень, за проведення судової транспортно-трасологічної експертизи №СЕ-19/104-26/645-ІТ від 03.02.2026 у розмірі 3565 гривень 60 копійок, за проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу №СЕ-19/104-26/647-ІТ від 02.02.2026 у розмірі 3565 гривень 60 копійок та за проведення судової автотехнічної експертизи №СЕ-19/104-26/3634-ІТ від 02.02.2026 у розмірі 3565 гривень 60 копійок.

Заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, накладені ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 23 грудня 2025 року скасувати.

Речові докази, якими визнано:

?автомобіль «Toyota Prado», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_9 на праві приватної власності та який зберігається на території спеціального майданчику ГУНП в Дніпропетровській області для тимчасового тримання транспортних засобів за адресою: м. Дніпро, вул. Курсантська, буд. 22 – повернути ОСОБА_9 за належністю;

?диск Му media, який зберігається в матеріалах кримінального провадження – залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Новокодацький районний суд міста Дніпра.

Копії вироку вручити обвинуваченому ОСОБА_3 та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1