Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №202/3984/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/3984/26

Провадження № 2/202/4106/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра в складі судді Доценко С.І., за участю секретаря судового засідання Тарасової К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовної заяви зазначає, що 11.07.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір № 0433-7630, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 5 000,00 грн для задоволення особистих потреб на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у розмірі 2,0 %. Договір укладено в електронній формі та підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

На підставі Договору факторингу № 02_10_2021 від 28.10.2021 року, укладеного між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» відступило, а ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» прийняло права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором № 0433-7630 від 11.07.2020 року.

Позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконує, кредитні кошти не повертає, проценти за користування ними не сплачує, у зв`язку з чим станом на день формування позовної заяви за ним обліковується заборгованість у загальному розмірі 15 662,30 грн, з яких:

- 5 000,00 грн – заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту);

- 10 400,00 грн – заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги;

- 218,33 грн – інфляційні збитки;

- 43,97 грн – нараховані 3 % річних.

Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» просить стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості у розмірі 15 662,30 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн.

Ухвалою суду від 06 травня 2026 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, натомість у позовній заяві заявлено клопотання про розгляд справи у відсутність представника, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у встановлений судом строк не скористався правом на подання відзиву на позов чи зустрічного позову, будь-яких заяв/клопотань до суду від нього не надходило.

При таких обставинах, враховуючи позицію представника позивача, судом проведено заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.07.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір № 0433-7630, за умовами якого позичальнику надано кредит у сумі 5 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,0 %.

Вказаний договір укладено в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи – веб-сайту ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», шляхом заповнення відповідачем заяви про надання (отримання) кредиту із введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором, та зазначенням реквізитів банківської картки, на рахунок якої кредитодавцем перераховано грошові кошти.

ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» свої зобов`язання за договором виконало, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 5 000,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами отримання (перерахування) грошових коштів за кредитним договором № 0433-7630 від 11.07.2020 року.

28.10.2021 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено Договір факторингу № 02_10_2021, відповідно до умов якого ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» відступило ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором № 0433-7630 від 11.07.2020 року. 04.11.2021 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до вказаного договору факторингу.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників від 09.11.2021 до Договору факторингу № 02_10_2021 від 28.10.2021 року ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло право грошової вимоги до відповідача, ОСОБА_1 , за договором № 0433-7630 від 11.07.2020 року. Оплату за договором факторингу підтверджено платіжним дорученням, копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 6 цього Кодексу передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з частиною дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення такого договору на визначених у ньому умовах.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання. Відповідно до частини другої статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховний Суд у постанові від 2 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Судом встановлено, що Договір факторингу № 02_10_2021 укладено 28.10.2021 року, тобто після укладення кредитного договору № 0433-7630 від 11.07.2020 року, стягнення заборгованості за яким є предметом цього спору, а отже право грошової вимоги до відповідача було наявним на момент його відступлення.

Позивачем доведено факт набуття права вимоги за вищевказаним кредитним договором.

Враховуючи наведене, судом встановлено, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе за договором зобов`язання, а саме не здійснював повернення кредитних коштів та не сплачував проценти за користування кредитом, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) у розмірі 5 000,00 грн та за нарахованими процентами у розмірі 10 400,00 грн, а всього 15 400,00 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення інфляційні збитки у розмірі 218,33 грн та 3 % річних у розмірі 43,97 грн.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальновідомою обставиною, яка не потребує доказування, є те, що з 24.02.2022 по цей час в Україні діє воєнний стан.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). На кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (згідно з висновками у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23, пр. 61-8279св23).

Також відповідно до пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України.

Разом з тим, з наданого позивачем розрахунку заборгованості встановлено, що 3 % річних у розмірі 43,97 грн нараховані за період, що завершився 23 лютого 2022 року включно, тобто до початку періоду, протягом якого позичальник звільняється від відповідальності за статтею 625 ЦК України. За таких обставин вимога про стягнення 3 % річних у розмірі 43,97 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо інфляційних збитків суд зазначає наступне. Позивачем нараховано інфляційні збитки виходячи із суми заборгованості 5 000,00 грн із застосуванням індексів інфляції за листопад 2021 року – 100,8 %, за грудень 2021 року – 100,6 %, за січень 2022 року – 101,3 % та за лютий 2022 року – 101,6 %, що склало 218,33 грн.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) визначається за календарний місяць у цілому. Індекс інфляції за лютий 2022 року відображає зміну рівня споживчих цін за весь цей місяць, у тому числі за період з 24 по 28 лютого 2022 року, на який поширюється звільнення позичальника від відповідальності, встановленої статтею 625 ЦК України. Оскільки чинним законодавством не передбачено обчислення індексу інфляції за частину календарного місяця, лютий 2022 року підлягає виключенню з розрахунку інфляційних збитків.

Таким чином, розмір інфляційних збитків, які підлягають стягненню з відповідача, становить: 5 000,00 грн х (1,008 х 1,006 х 1,013 – 1) = 136,15 грн.

У задоволенні вимоги про стягнення інфляційних збитків у розмірі 82,18 грн (218,33 грн – 136,15 грн) слід відмовити.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором № 0433-7630 від 11.07.2020 року в загальному розмірі 15 580,12 грн, з яких: 5 000,00 грн – заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту); 10 400,00 грн – заборгованість за нарахованими процентами; 136,15 грн – інфляційні збитки; 43,97 грн – нараховані 3 % річних.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання професійної правничої допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй постанові Верховний Суд КАС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зробив висновок про те, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон № 5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц зроблений висновок про те, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року, справа № 301/1894/17.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024 року, заявка про надання юридичної допомоги № 603 віж 02.03.2026 року витяг з акту № 31 про надання юридичної допомоги від 31.03.2026 року на суму 9 000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, вирішуючи питання витрат на правничу допомогу, суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність) та факти на підтвердження таких критеріїв (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг тощо).

Суд вважає зазначену справу такою, що є невеликої складності, тому що вона є типовою з усталеною судовою практикою. В справі заявлено одного позивача та відповідача. Справа розглянута в спрощеному провадженні без участі сторін.

Суд, проаналізувавши обсяг наданих послуг, а також беручи до уваги невелику складність справи, яка є типовою, обсяг виконаної роботи адвокатом, дійшов висновку, що заявлений гонорар не відповідає принципу розумності, співмірності та пропорційності, враховуючи невелику складність справи, типовість заявлених позовних вимог, що не потребує великої кількості часу для складання позовної заяви, справа розглядалась в спрощеному провадженні без участі представника позивача, а тому гонорар в 9 000,00 грн не є обґрунтованим та не відповідає принципу розумності та співмірності.

Тому, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, з урахуванням викладених обставин, суд вважає суму в розмірі 3 000,00 гривень співмірним відшкодуванням за надану правничу допомогу.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі = (15 580,12 грн / 15 662,30 грн) * 2 662,40 грн = 2 648,43 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) заборгованість за договором № 0433-7630 від 11.07.2020 року в загальному розмірі 15 580,12 грн (п`ятнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят гривень дванадцять копійок), з яких: 5 000,00 грн – заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту); 10 400,00 грн – заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги; 136,15 грн – інфляційні збитки; 43,97 грн – нараховані 3 % річних.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 648,43 грн (дві тисячі шістсот сорок вісім гривень сорок три копійки) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень), а всього 5 648,43 грн (п`ять тисяч шістсот сорок вісім гривень сорок три копійки).

Це заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо або через Індустріальний районний суд міста Дніпра (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи) протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 23 вересня 2026 року.

Сторони можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України або в підсистемі «Електронний суд».

Суддя С. І. Доценко