Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №201/9395/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/9395/26

Провадження № 2/201/5631/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно, передане спадкоємцю в натурі, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , та з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив: звернути стягнення на спадкове майно боржника ОСОБА_3 , передане в натурі спадкоємцю ОСОБА_2 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 , та на квартиру АДРЕСА_2 , в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед позивачем у розмірі 23 000 доларів США за договором позики від 21 квітня 2020 року; стягнути судові витрати з відповідача.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 21.04.2020 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за яким позичальник отримав 23 000,00 доларів США зі строком повернення до 21.04.2026. Факт передання коштів підтверджується умовами договору та розпискою. 12.10.2021 первісний кредитор ОСОБА_4 відступив право вимоги за договором позики позивачеві ОСОБА_1 . Вартість права вимоги складає 23 000,00 доларів США. Після настання строку виконання позивач мав намір вручити боржнику письмову вимогу, однак за останнім відомим місцем проживання дізнався про смерть ОСОБА_3 . Заборгованість не погашена. За курсом НБУ станом на 11.06.2026 (1 долар США 44,9790 грн) еквівалент становить 1 034 517,00 грн. Позивач вважає, що відповідачка прийняла спадщину після смерті боржника, а тому на підставі статей 1281, 1282 ЦК України зобов`язана задовольнити вимогу кредитора в межах вартості одержаного майна. За відсутності одноразового платежу просить звернути стягнення на зазначені квартири.

Стислий виклад позиції відповідача.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала та заперечувала проти його задоволення в повному обсязі. Зазначала, що звернення стягнення на житло є непропорційним; кредитор не дотримав порядку пред`явлення вимог, передбаченого статтею 1281 ЦК України; розмір вимог перевищує вартість спадщини; підстави для звернення стягнення відсутні.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 15 липня 2026 року відкрито провадження у справі № 201/9395/26.

Позивач скористався правом, передбаченим статтею 49 ЦПК України, та подав письмову заяву про зміну предмета позову, виклавши вимоги в редакції звернення стягнення на спадкове майно на підставі частини другої статті 1282 ЦК України. Заяву направлено відповідачці.

Судом витребовувалася копія спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 . Сторони були належно повідомлені про час і місце розгляду.

Представник позивача подав до суду письмову заяву, у якій просив задовольнити позов з урахуванням зміни предмета, та розглянути справу без його участі по наявних документах.

Представник відповідачки подав до суду письмову заяву, у якій просив в задоволенні позову відмовити, розглянути справу без його участі по наявних документах.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 21 квітня 2020 року між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір позики грошей. За пунктом 1 договору позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 23 000,00 доларів США.

Відповідно до пунктів 2, 3 договору кошти передаються невідкладно, підтвердженням отримання є розписка, складена в момент передачі. Строк надання позики — 6 років; сума підлягала поверненню готівкою до 21 квітня 2026 року. Договір є укладеним з моменту передання позики.

12 жовтня 2021 року між ОСОБА_4 (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, за пунктами 2.1, 2.2 якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги до ОСОБА_3 за договором позики від 21.04.2020. Вартість відступленого права 23 000,00 доларів США.

Доказів повернення позики спадкодавцем або іншою особою суду не надано. Таким чином, на момент смерті ОСОБА_3 існувало невиконане грошове зобов`язання в сумі 23 000,00 доларів США.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть. Після його смерті відкрилася спадщина.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 звернулася із заявою про прийняття спадщини та відповідно до закону вважається такою, що прийняла спадщину. Доказів відмови від спадщини в порядку статей 1273, 1274 ЦК України матеріали справи не містять.

Щодо об`єктів, на які просить звернути стягнення позивач, судом досліджено правовстановлюючі документи та відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Квартира АДРЕСА_2 , належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на момент відкриття спадщини. Після смерті спадкодавця право на цей об`єкт перейшло до складу спадщини і було прийняте відповідачкою. Доказів відчуження квартири АДРЕСА_3 спадкодавцем за життя чи вибуття її зі складу спадщини суду не надано.

Натомість щодо квартири АДРЕСА_1 , судом встановлено, що станом на момент смерті ОСОБА_3 зазначена квартира не належала йому на праві власності. Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інші досліджені докази не підтверджують наявності в спадкодавця речового права на цей об`єкт на день відкриття спадщини. Відповідно квартира АДРЕСА_4 не входила і не могла входити до складу спадщини після ОСОБА_3 , не передавалася відповідачці як спадкове майно в натурі.

Мотивована оцінка кожного аргументу наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування та висновки суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1, 2 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.

Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Принципи справедливості судового розгляду в рішеннях Європейського суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Рішеннями Європейського суд з прав людини у справах «Dombo Beheer D.V. v. The Netherlands» від 27.101993р. (п.33) та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996р. (п.38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами, вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до п.48 Рішення Суду у справі «Мала проти України» від 03.07.2014р. №4436/07, остаточне 17.11.2014р. «Принцип справедливості, закріплений у ст.6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п.25 від 18.07.2006р. та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява №42310/04, п.280 від 21.04.2011р.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч.8 ст.28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

В даному випадку, між сторонами виникли цивільні правовідносини на підставі договору позики, та вони регулюються Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до ч.1 ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Отже, ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного зазначеною нормою цивільного законодавства. Також з боку кредитора підлягає доказуванню факт його звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємців позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ними майна.

Іншими словами, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Таким чином, правовідносини, що виникли між позикодавцем і позичальником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між позикодавцем та спадкоємцями позичальника, і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями статті 1282 ЦК України.

Приписами ст.526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною першою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другої сторони (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. За статтею 1047 ЦК України на підтвердження договору позики може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання грошової суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено обов`язок позичальника повернути позику у строк та в порядку, визначених договором. За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. За статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги; до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу. Договір відступлення від 12 жовтня 2021 підтверджує набуття позивачем статусу кредитора. Заперечень щодо нікчемності чи оспорюваності цього договору, які були б доведені, відповідачка не подала.

Стосовно доказів надання позики, суд враховує правову позицію Верховного Суду, який у своїй постанові від 31 січня 2024 року, розглянувши справу № 753/14634/22, зазначив наступне:

«За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: "зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості" (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); "позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)" (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії".

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, що "залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення боргу, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який застосував до спірних правовідносин статті 1046, 1047 ЦК України й виходив із того, що: з договору позики не вбачається, що ОСОБА_2 взяв кошти та зобов`язався повернути їх до 05 грудня 2008 року, оскільки в договорі вказано, що ОСОБА_2 "бере" у ОСОБА_1 кошти в розмірі 300 тис. доларів; договір позики не відповідає вимогам, установленим для правочинів, які укладаються в письмовій формі, а саме: договір позики в цій справі підписаний лише однією стороною - ОСОБА_2 - і не підписаний позикодавцем (позивачем); на другій сторінці договору біля запису щодо зобов`язання повернути кошти до 5 грудня 2008 року відсутній підпис ОСОБА_2; договір не містить назви та коду валюти. Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини на підставі договору позики. Від імені ОСОБА_2 написано документ, який названо договором позики та згідно з яким останній брав у ОСОБА_1 300 тис. доларів і зобов`язався в разі несвоєчасного погашення позики виплатити борг шляхом продажу свого майна тощо. Позичальник свої зобов`язання не виконав, борг не повернув, про що свідчив наявний у позивача оригінал зазначеного договору позики. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, передчасно погодився з висновками апеляційного суду, який: не врахував, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику; не визначився, який саме документ складений відповідачем - договір позики чи розписка про отримання від позикодавця грошових коштів, та не встановив справжньої правової природи зазначеного документа, незалежно від його найменування".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17 вказано, що "договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1 статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що сторонами справи не було доведено факту передання позикодавцем (відповідачем) грошових коштів позичальнику (позивачу), дійшли висновку, що наявні договори між позивачем та відповідачем в якості договорів позики є неукладеними".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: "за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження №61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що "у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання "наявність боргового документа у боржника" варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на "знаходження" в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив".

Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, та в даному випадку факт передачі грошових коштів від позивача підтверджено належним чином оформленим та підписаним договором та розпискою про отримання коштів, що й не заперечується стороною відповідачки.

Суд встановив наявність письмового договору позики та розписки. Оригінали цих документів досліджено. Доказів фіктивності правочину, його недійсності чи повернення коштів не надано. Відтак між первісним кредитором і спадкодавцем виникло дійсне грошове зобов`язання.

У постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц викладено правовий висновок, що суд має право ухвалити рішення про стягнення (визначення) суми в іноземній валюті; належним виконанням є повернення коштів у валюті договору. Частина друга статті 533 ЦК України визначає порядок перерахунку в гривню на день платежу, якщо інше не встановлено договором. Тому суд визначає розмір вимог кредитора як 23 000,00 доларів США.

Щодо переходу боргу в порядку спадкування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Стаття 608 ЦК України передбачає припинення зобов`язання смертю боржника лише якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою. Зобов`язання з повернення позики таким не є. Отже, борг входить до складу спадщини (постанова Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 441/1647/15-ц).

За статтею 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається. Незалежно від часу прийняття спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. За частиною третьою статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Наведені норми законодавства свідчать, що спадкоємець відповідає перед кредитором тільки в межах своєї частки у спадщині, тобто у спадкоємця виникає зобов`язання задовольнити вимоги кредитора лише в межах майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

Це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування та суб`єктів спадкового процесу й випливає із суті універсального характеру спадкового правонаступництва.

Борги спадкодавця - це майнові зобов`язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами - кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати їх. Обов`язок доказувати борги померлого покладається на самого кредитора. Кредитор, який звернувся до спадкоємців, зобов`язаний надати документи, що підтверджують його вимоги.

При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року (справа № 306/2000/16-ц), яку суд враховує при вирішенні цієї справи.

В даному випадку, як встановлено судом, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_2 , що підтверджується її заявою від 01 квітня 2022 року, наявної в матеріалах спадкової справи №6/2022.

28 грудня 2022 року із заявою про прийняття спадщини також звернувся ОСОБА_5 , якому постановою нотаріуса від 26 січня 2023 року було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії – видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Нотаріусом зазначено, що спадкоємцем не надано документів, що підтверджують родинні зв`язки та ступінь споріднення, а отже право ОСОБА_6 на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 не підтверджено.

27 листопада 2024 року Індустріальним районним судом міста Дніпра по справі №202/8095/23 ухвалено рішення, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2025 року, яким відмовлено ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог про встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_3 . Таким чином, ОСОБА_5 не є спадкоємцем ОСОБА_3 .

Разом із цим, матеріали спадкової справи №6/2022 свідчать про відсутність будь-яких заяв/клопотань ОСОБА_2 щодо видачі свідоцтва про право на спадщину.

У той же час, відповідачка маючи можливість скористатись своїм правом на отримання свідоцтва про право на спадщину, відповідних дій не вчинила, що на думку суду, свідчить про навмисне зволікання з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця.

Суд відхиляє доводи відповідачки про те, що вона не отримувала свідоцтво про право на спадщину, а тому не набула статусу спадкоємця. Матеріали спадкової справи в яких наявна заява відповідачки про прийняття спадщини у сукупності з іншими доказами підтверджують факт прийняття спадщини відповідачкою.

Щодо строків пред`явлення вимог кредитора.

Частинами другою-четвертою статті 1281 ЦК України встановлено преклюзивні строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємця, який прийняв спадщину: не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину; якщо кредитор не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання свідоцтва протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про ці обставини. Непред`явлення вимог у ці строки позбавляє кредитора права вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.10.2024 у справі № 638/1046/14-ц підтвердила, що строки статті 1281 ЦК України застосовуються до грошових зобов`язань, які ввійшли до складу спадщини.

Позивач дізнався про смерть боржника після 21 квітня 2026, вжив заходів досудового врегулювання та звернувся до суду в 2026 році.

За таких обставин суд вважає, що позивач пред`явив вимогу в межах частини третьої статті 1281 ЦК України.

Доводи відповідача про пропуск строку відхиляється як недоведений.

Статтею 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців задовольняє вимоги особисто в розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги задовольняються одноразовим платежем, якщо інше не встановлено домовленістю. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Верховний Суд у постановах від 25.12.2024 у справі № 704/102/22 та від 15.01.2025 у справі № 522/13655/20 роз`яснив предмет доказування: кредитор доводить розмір боргу на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців, дотримання строку статті 1281 ЦК України та звернення з вимогою; спадкоємець, який заперечує, доводить обсяг і вартість успадкованого майна, оскільки відповідальність обмежена цією вартістю.

На думку суду, за відсутності доказів про погашення спадкоємцем боржника боргу спадкодавця та письмової відмови спадкоємця у здійсненні одноразового платежу на користь кредитора, має місце мовчазна відмова спадкоємця у здійсненні одноразового платежу, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України від 26.10.2022 року у справі №195/1369/21.

Суд розцінює це як відмову від одноразового платежу в розумінні частини другої статті 1282 ЦК України, що відкриває можливість звернення стягнення на спадкове майно за умови що це майно дійсно входило до складу спадщини.

Як зазначено вище, судом встановлено, що відповідачка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , проте не здійснила одноразового платежу в рахунок задоволення вимог позивача в межах вартості отриманого в спадщину майна.

Прийнявши спадщину від померлого позичальника, його спадкоємці отримали певні права та погодилась отримати певні обов`язки померлого ОСОБА_3 , які виникли з Договору позики.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця, спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця. При цьому, відповідальність спадкоємця обмежена вартістю отриманого у спадок майна.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 333/2129/17 (провадження № 61-2411св18).

Оскільки квартира АДРЕСА_2 , яка належала спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, увійшла до складу спадщини на підставі статті 1218 ЦК України та прийнята відповідачкою, вона є майном, переданим спадкоємцю в натурі. За відсутності одноразового платежу вимога про звернення стягнення на цей об`єкт у рахунок погашення боргу в розмірі 23 000,00 доларів США, але в межах вартості одержаного у спадщину майна, є обґрунтованою.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 369/11454/13 та у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №758/8325/16-ц , підстав для відступу від яких суд не вбачає.

Спосіб реалізації у межах виконавчого провадження шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною за результатами оцінки суб`єктом оціночної діяльності на стадії виконання, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Звернення стягнення не може виходити за межі вартості спадкового майна, одержаного відповідачкою, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 вересня 2024 року у справі 500/5194/16.

Доводи відповідачки про непропорційність самі по собі не спростовують права кредитора, наданого законом. Інтерес кредитора в задоволенні підтвердженої вимоги підлягає захисту. Відповідачка не довела, що вартість успадкованого нею майна є меншою за розмір вимог; тягар такого доведення за наведеною практикою Верховного Суду лежить на спадкоємцеві.

За частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття не встановлена судом.

Відповідно до статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, виникає з моменту державної реєстрації.

За статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Визначальним для складу спадщини є не факт проживання чи користування приміщенням і не припущення позивача, а наявність у спадкодавця суб`єктивного цивільного права на конкретний об`єкт саме на момент відкриття спадщини (стаття 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи; стаття 1222 ЦК України спадкоємцями можуть бути особи, які були живими на час відкриття спадщини; стаття 1218 ЦК України до спадщини входять права, що належали спадкодавцеві на цей момент).

В даному випадку суд установив, що квартира АДРЕСА_1 не належала ОСОБА_3 на праві власності на день його смерті. Відсутність титулу спадкодавця виключає входження цього об`єкта до складу спадщини.

Частина друга статті 1282 ЦК України дозволяє звертати стягнення лише на майно, «яке було передане спадкоємцям у натурі». Не можна передати те, чого спадкодавець не мав. Звернення стягнення на чужу річ порушувало б статтю 321 ЦК України (непорушність права власності) та статтю 41 Конституції України.

Крім того, за статтею 13 ЦПК України суд не може вийти за межі встановлених фактів і задовольнити вимогу щодо об`єкта, який не є спадковим майном відповідача. Покладення на відповідача обов`язку відповідати майном, яке їй не перейшли в порядку спадкування після смерті боржника, суперечило б і частині першій статті 1282 ЦК України (межі вартості майна, одержаного у спадщину).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, серед іншого, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яка правова норма підлягає застосуванню. Недоведеність входження квартири АДРЕСА_1 , до складу спадщини є самостійною і достатньою підставою для відмови в цій частині позову.

Позивач не спростував дані з державних реєстрів та інші дані про відсутність права власності спадкодавця на квартиру АДРЕСА_1 . Включення об`єкта до прохальної частини заяви про зміну предмета позову правових наслідків для складу спадщини не створює.

Оцінка інших заперечень відповідача.

Стаття 1281 ЦК України не встановлює вичерпної форми претензії; вимога може бути пред`явлена спадкоємцю безпосередньо або через нотаріуса (правові висновки Верховного Суду у справах № 495/1933/15-ц, № 645/3265/13-ц). Звернення до суду після з`ясування факту смерті боржника є належним способом захисту.

Доводи про необхідність попереднього визначення часток і вартості судом у резолютивній частині як обов`язкової передумови. Закон обмежує відповідальність вартістю одержаного майна, але не вимагає від кредитора наперед довести точну ринкову вартість кожного об`єкта, якщо спадкоємець цей обсяг не спростував. Оцінка для реалізації здійснюється на стадії виконання.

З огляду на викладене, суд доходить о висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню лише в частині вимоги про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 .

Судові витрати.

За частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Якщо позов задоволено частково, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Позивач заявив дві самостійні вимоги щодо двох об`єктів нерухомості в рахунок однієї грошової вимоги. Суд задовольнив вимогу щодо одного об`єкта і відмовив щодо другого. Судовий збір сплачено виходячи з ціни позову 1 034 517,00 грн у розмірі 10 345,17 грн. З огляду на часткове задоволення зі співвідношенням задоволених і відхилених вимог щодо об`єктів стягнення суд вважає справедливим стягнути з відповідача на користь позивача 5 172 (п`ять тисяч сто сімдесят дві) грн 59 коп. судового збору. Решту судового збору позивач несе самостійно.

На підставі викладеного, керуючись статтями 316, 321, 328, 334, 182, 512, 514, 526, 533, 608, 610, 611, 629, 1046, 1047, 1049, 1216, 1218, 1220, 1268, 1281, 1282, 1296 ЦК України, статтями 4, 12, 13, 76, 81, 82, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно, передане спадкоємцю в натурі – задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перед ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за договором позики від 21 квітня 2020 року в розмірі 23 000 (двадцять три тисячі) доларів США звернути стягнення на спадкове майно, передане в натурі спадкоємцю ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), а саме на квартиру АДРЕСА_2 , в межах вартості майна, одержаного відповідачкою у спадщину.

Визначити спосіб реалізації зазначеного майна шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

У задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 172 (п`ять тисяч сто сімдесят дві) гривні 59 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев