Рішення від 23 грудня 2025 р. у справі №201/13495/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/13495/25

Провадження № 2/201/5766/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2025 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді Федоріщева С. С.,

секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним, розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним Договір про участь у вихованні та утриманні дитини від 01 січня 2025 року, укладений між нею та ОСОБА_2 . Позов мотивовано тим, що договір, на думку позивачки, укладений з порушенням вимог закону, зокрема без нотаріального посвідчення, а також тим, що відповідач наполягає на виконанні умов щодо аліментів на його користь.

ОСОБА_2 позов не визнав, та подав до суду зустрічний позов, у якому просив розірвати шлюб, зареєстрований 19 грудня 2014 року виконавчим комітетом Нересницької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, актовий запис №212; визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей без участі матері;Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини її доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину щомісячно; у частині вимоги про “визнання дійсним” договору - просить суд підтвердити його чинність.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що 19 грудня 2014 року між ним та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб виконавчим комітетом Нересницької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, актовий запис № 212. У шлюбі народилися двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис №52 від 28.03.2023 р. та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис №37 від 11.04.2025 р. Після народження першої дитини сімейні відносини були стабільними, подружжя разом виховувало дитину, вело спільне господарство. Проте після народження другої дитини, а також у зв`язку з післяпологовими ускладненнями та психологічним перевантаженням, поведінка відповідачки істотно змінилася: вона стала емоційно нестабільною; втратила інтерес до сімейного життя; не бажала виконувати материнські обов`язки висловлювала невдоволення тим, що стала матір`ю двічі; покладала всі обов`язки по догляду за дітьми на нього, фактично втратила зв`язок із дітьми після народження сина. Більш того, після народження другої дитини відповідачка залишила сім`ю та фактично не брала участі у вихованні дітей. Він, ОСОБА_2 самостійно доглядає за обома дітьми; забезпечує їх харчування, одяг лікування, догляд, побутові та емоційні потреби; забезпечує стабільне середовище для їх розвитку; проживає з дітьми у власному будинку в с. Тарасівка.

Відповідачка переїхала до м.Дніпра до своїх батьків, дітей із собою не забрала, фактичного догляду за ними не здійснює, аліменти не сплачує, не має доходів та життєвих ресурсів, тому 01 січня 2025 року між сторонами був укладений договір про участь у вихованні спільних дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 якому вони підтвердили, що діти проживають з батьком; визначили участь обох батьків у спілкуванні з дітьми; зафіксували реальний стан речей на той момент; погодили, що батько повністю здійснює утримання дітей; визначили, що мати має право відвідувати дітей, але не зобов`язана проживати з ними. Договір укладено добровільно, за взаємною згодою сторін, і він відповідає найкращим інтересам дітей, які фактично проживають з батьком.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Зокрема, ОСОБА_2 у заяві підтримав зустрічні позовні вимоги, первісний позов не визнав. ОСОБА_1 у заяві повідомила, що не заперечує проти розірвання шлюбу, підтвердила, що діти проживають з батьком, який самостійно їх виховує та утримує, вона проживає окремо та повертатися до ОСОБА_2 намірів вона не має, у вихованні/утриманні дітей фактично не бере участі, але заперечує проти стягнення з неї аліментів, оскільки вона не має засобів до існування, а ОСОБА_2 спроможний самостійно утримувати дітей – має роботу та відповідний дохід.

Відповідно до ч. 2 ст. 247, ч. 4 ст. 223 ЦПК України, суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами без фіксації судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

19 грудня 2014 року між сторонами було зареєстровано шлюб виконавчим комітетом Нересницької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, актовий запис № 212.

У шлюбі у сторін народилися двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис №52 від 28.03.2023 р. та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис №37 від 11.04.2025 р.

Із матеріалів справи та узгоджених заяв сторін убачається, що діти фактично проживають разом із батьком за місцем його проживання, перебувають на його щоденному догляді та утриманні; мати проживає окремо, у щоденному вихованні та матеріальному забезпеченні участі фактично не бере, що прямо підтвердила у своїй заяві.

01.01.2025 року сторони підписали “Договір про участь в вихованні та утриманні дітей”, яким, зокрема, передбачено: проживання дітей з батьком; порядок спілкування матері з дітьми; обов`язок матері сплачувати кошти на утримання дітей у частці доходу.

Надаючи оцінку доводам сторін та аналізуючи надані матеріали справи, суд виходить з того, що відповідно до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1–3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.141 Сімейного кодексу України (далі – СК України) мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття нею освіти, готувати до самостійного життя.

За змістом ст.ст.157, 160, 161 СК України питання виховання дитини, визначення її місця проживання вирішуються батьками спільно, а у разі спору – судом з урахуванням інтересів дитини, її віку, стану здоров`я та інших істотних обставин.

Стаття 189 СК України передбачає право батьків укласти між собою договір про сплату аліментів на дитину, який укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Оцінюючи доводи позивачки про недійсність договору від 01.01.2025 року з підстав відсутності його нотаріального посвідчення та начебто порушення ним прав і інтересів дитини, суд виходить із того, що сам по собі факт відсутності нотаріального посвідчення договору між батьками щодо порядку участі у вихованні та утриманні дитини не свідчить автоматично про його недійсність у розумінні ст.215 ЦК України.

Вимога про нотаріальне посвідчення договору, передбачена ст.189 СК України, стосується насамперед надання такому договору статусу виконавчого документа, який може бути безпосередньо пред`явлений до примусового виконання.

Відсутність нотаріального посвідчення позбавляє сторони таких процесуальних переваг, однак не свідчить про протиправність самого змісту домовленостей, якщо вони укладені добровільно, між дієздатними особами та не суперечать інтересам дитини.

В даному випадку, аналіз змісту договору від 01.01.2025 року та фактичних обставин справи свідчить про те, що сторони, усвідомлюючи фактичний розпад сімейних відносин та наявність між ними конфлікту, домовилися про те, що малолітня дитина буде постійно проживати разом із батьком, який і до моменту укладення договору фактично забезпечував основний догляд за дитиною, а мати зобов`язалася брати участь в її матеріальному утриманні шляхом щомісячної сплати визначеної між сторонами суми.

Таким чином, договір є формою закріплення домовленостей сторін щодо реалізації їхніх рівних батьківських прав та обов`язків з урахуванням реального стану речей, а не засобом позбавлення матері будь-якої участі у житті дитини.

Посилання ОСОБА_1 на те, що договір суперечить принципу рівності батьківських прав та інтересам дитини, є голослівними та спростовуються сукупністю доказів у справі: навпаки, саме батько фактично забезпечує щоденний догляд за дітьми, організовує їх побут, розвиток і лікування; мати протягом значного часу з дітьми не проживає, добровільної матеріальної допомоги не надає, належних доказів реальної участі у вихованні та утриманні дітей не подала; укладення договору від 01.01.2025 року було спрямоване на упорядкування вже сформованої моделі проживання дітей та розподіл обов`язків батьків щодо їх утримання, а не на обмеження прав дітей чи матері.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачка за первісним позовом не довела наявності передбачених законом підстав для визнання спірного договору недійсним ні як нікчемного (ст.215, 228-236 ЦК України), ні як оспорюваного. Договір укладений між дієздатними сторонами, у письмовій формі, спрямований на врегулювання питання утримання та виховання дитини і за своїм змістом не суперечить вимогам закону та інтересам дітей.

Отже, первісний позов ОСОБА_1 про визнання договору від 01.01.2025 року недійсним є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , а саме про визнання договору дійсним, залишення дітей проживати разом з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини, суд вважає доведеною наявність між сторонами дійсного цивільно-правового правочину – договору від 01.01.2025 року про участь у вихованні та утриманні дітей, укладеного у письмовій формі, який сторони частково виконували, та ще раз звертає увагу на те, що відсутність нотаріального посвідчення такого договору не є підставою для висновку про його недійсність, а лише позбавляє його статусу виконавчого документа. За таких умов, з огляду на приписи ст.ст.203, 215, 220 ЦК України, положення Сімейного кодексу України та враховуючи, що фактична модель проживання та утримання дітей, закріплена договором, реально існує і відповідає інтересам дітей, суд вважає вимогу ОСОБА_2 про визнання договору від 01.01.2025 року дійсним такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим суд зазначає, що відсутність нотаріального посвідчення Договору від 01.01.2025 року не нівелюють фактичних обставин, які були зафіксовані сторонами у цьому документі та підтверджуються іншими матеріалами справи. Зміст Договору, у сукупності із заявами сторін про розгляд справи за їх відсутності, свідчить про узгоджене сторонами розуміння фактичного стану сімейних відносин, а саме: що їх малолітні діти проживають разом із батьком, перебувають на його щоденному утриманні та догляді, а батько фактично виконує основний обсяг батьківських обов`язків щодо забезпечення потреб дітей. Одночасно документ містить відображення домовленості сторін щодо обов`язку матері брати участь у матеріальному забезпеченні дітей шляхом сплати періодичних платежів.

При цьому суд виходить з того, що наведені положення Договору оцінюються як письмовий доказ за правилами ст.76-81 ЦПК України, який у сукупності з іншими доказами підтверджує встановлені судом фактичні обставини та підлягає врахуванню при вирішенні вимог зустрічного позову з урахуванням найкращих інтересів дітей.

Судом також встановлено, що малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично проживають разом із батьком - ОСОБА_2 (позивачем за зустрічним позовом), та перебувають під його щоденним доглядом і вихованням.

Зазначені обставини, окрім пояснень сторін, викладених у їх заявах до суду, підтверджуються, зокрема, Актом про фактичне проживання та самостійне виховання дітей батьком від 12.11.2025 року, складеним за участю свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які повідомили про відомі їм з особистих спостережень обставини проживання дітей разом із батьком та здійснення батьком щоденного догляду.

Надаючи оцінку доводам позивача за зустрічним позовом, суд бере до уваги той факт, що згідно зі ст.ст.110, 112 СК України, шлюб розривається судом, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них та/або дітей.

Із заяв сторін та матеріалів справи вбачається, що сімейні відносини фактично припинені; сторони спільного господарства не ведуть; обидві сторони не заперечують проти розірвання шлюбу. Суд вважає, що сім`я фактично розпалася, тому шлюб підлягає розірванню.

Водночас, за приписами ст.ст.160, 161 СК України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, а у разі спору - судом з урахуванням ставлення батьків до виконання обов`язків, сталості середовища, інтересів дитини.

Судом встановлено, а також визнано обома сторонами, що діти проживають з батьком, який здійснює щоденний догляд та утримання.

Відповідно до ст.ст.76–81, 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи належність та достатність доказів щодо фактичного проживання дітей та виконання батьком батьківських обов`язків, суд враховує, що “самостійне виховання та утримання” у сімейних правовідносинах підтверджується не формальними деклараціями сторін, а реальними щоденними діями того з батьків, з ким дитина проживає і хто забезпечує її потреби.

Із матеріалів справи, пояснень сторін (у заявах про розгляд справи за їх відсутності) та письмових доказів убачається, що саме батько фактично виконує основні функції щоденного догляду та забезпечення потреб дітей, а саме: забезпечує дітям постійне місце проживання та побутові умови (житло, харчування, одяг, взуття, речі першої необхідності); організовує режим дня дітей, здійснює повсякденний догляд, проводить із дітьми час, забезпечує нагляд і безпеку; контролює стан здоров`я дітей, у разі потреби звертається за медичною допомогою, організовує лікування та придбання необхідних медикаментів; забезпечує розвиток та дозвілля дітей (прогулянки, побутові та розвивальні активності відповідно до віку); несе основні/фактичні витрати, пов`язані з утриманням дітей, тоді як мати тривалий час проживає окремо та системної участі у щоденному догляді не бере.

Додатково суд оцінює як письмовий доказ Акт від 12.11.2025 року, складений свідками (сусідами) про фактичне проживання дітей з батьком та самостійне виконання батьком обов`язків із виховання і утримання. Вказаний Акт, будучи приватним письмовим документом, не має наперед встановленої сили, однак підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами відповідно до ст.ст.76–81, 89 ЦПК України та узгоджується із заявами сторін і встановленими судом фактичними обставинами.

Обставини, викладені в Акті, узгоджуються зі змістом Договору від 01.01.2025 року про участь у вихованні та утриманні дітей, а також із заявами сторін про розгляд справи за їх відсутності та відсутністю належних доказів, які б спростовували наведене.

В частині тверджень щодо відсутності участі матері в утриманні дітей суд оцінює Акт як доказ переважно щодо факту її неперебування у щоденному догляді, а питання матеріального утримання встановлює також з урахуванням інших доказів та загальних приписів сімейного законодавства про обов`язок обох батьків утримувати дитину (ст. 180 СК України).

Сторона первісного позову не надала суду переконливих доказів, які б спростовували обставини, викладені в Акті, а також не заявляла клопотань про допит свідків/перевірку їх пояснень.

Враховуючи сталий характер проживання дитини разом із батьком, підтверджений сукупністю доказів, у тому числі Актом від 12.11.2025 року, та керуючись принципом найкращих інтересів дітей, суд дійшов висновку, що залишення їх місця проживання разом із батьком відповідає їх інтересам і фактичним обставинам справи.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 у справі № 200/952/18 та від 22.12.2021 у справі №339/143/20 висловив підхід, що за відсутності реального спору між батьками щодо того, з ким проживатиме дитина, суд може вирішити це питання одночасно з розірванням шлюбу, виходячи з інтересів дитини.

Водночас, відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до повноліття. За ч.3 ст.181 СК України аліменти присуджуються на користь того з батьків, з ким проживає дитина.

Доводи ОСОБА_1 про те, що “батько повинен утримувати дитину сам, бо діти живуть з ним”, суд оцінює критично, оскільки такий підхід суперечить принципу рівності прав та обов`язків батьків (ст.141 СК України) і прямо ігнорує ст.180 СК України.

З урахуванням віку дітей, фактичного проживання з батьком та потреб забезпечення стабільного фінансування, суд вважає обґрунтованим визначити аліменти у частці доходу матері - 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.

Керуючись ст.ст.141, 150, 157, 160, 161, 180–183, 191, 110–112 СК України; ст.ст. 203, 215 ЦК України; ст.ст. 141, 223, 247, 259, 263–265, 430 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним, розірвання шлюбу та стягнення аліментів – задовольнити.

Визнати дійсним договір про участь в утриманні та вихованні дітей, укладений 01.01.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 19 грудня 2014 року виконавчим комітетом Нересницької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, актовий запис №212, а місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити разом з батьком — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей без участі матері.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини її доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину щомісячно.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Федоріщев С. С.