Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №173/3413/26 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3413/26

Номер провадження3/173/1034/2026

ПОСТАНОВА

іменем України

30 вересня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Суддя Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Челюбєєв Є.В., розглянувши матеріали, які надійшли від командира військової частини НОМЕР_1 , полковника ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , курсанта 4 навчального взводу 7 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону (прикомандирований з військової частини НОМЕР_3 ), який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 3 ст. 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії А4896 № 67 від 03.07.2026, 03 липня 2026 року близько 09 год. 00 хв. курсант 4-го навчального взводу 7-ї навчальної роти 2-го навчального батальйону, солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, під час виконання обов`язків військової служби та дії правового режиму воєнного стану, всупереч вимогам статей 9, 11, 12, 16, 58, 129, 130, 131 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також статей 1, 4, 6, 31 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи протиправно та умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, без дозволу відповідного командира (начальника) та без поважних причин самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 та в період самовільної відсутності проводив час на власний розсуд, що підтверджується доповіддю про самовільне залишення військової частини від 03.07.2026 № 5154/5999.

03 липня 2026 року близько 17 год. 50 хв. курсант 4-го навчального взводу 7-ї навчальної роти 2-го навчального батальйону, солдат ОСОБА_3 , прибув до розташування військової частини НОМЕР_1 після самовільного залишення місця служби.

У судове засідання особа, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_3 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Вирішуючи питання про наявність підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими те що органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться у межах їх компетенції у точній відповідності із законом.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає лише за умови, що такі порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності передбачених законом підстав та за умови, що діяння містить усі ознаки складу відповідного адміністративного правопорушення.

Частиною третьою статті 172-11 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім військовослужбовця строкової військової служби), а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів, або нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.

Частиною четвертою статті 172-11 КУпАП передбачено відповідальність за діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Отже, законодавець, встановлюючи адміністративну відповідальність за відповідні дії в умовах особливого періоду, прямо визначив вилучення зі сфери дії частини четвертої статті 172-11 КУпАП - вчинення таких дій в умовах воєнного стану.

За визначенням статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період – це період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації або з моменту запровадження військового стану в Україні чи окремих її місцях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, воєнний стан є складовою особливого періоду.

Воєнний стан в Україні було запроваджено з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року. На момент розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.

Отже, самовільне залишення військової частини або місця служби, що інкримінується ОСОБА_3 , мало місце в умовах воєнного стану, тому положення частини четвертої статті 172-11 КУпАП, в якій прямо передбачено виняток для діянь, вчинених в умовах воєнного стану, застосуванню не підлягають.

Водночас, саме по собі це не дає підстав для кваліфікації дій особи за частиною третьою статті 172-11 КУпАП, оскільки така кваліфікація не відповідала б системному змісту законодавчого регулювання відповідальності за самовільне залишення військової частини чи місця служби.

Так, частиною четвертою статті 407 КК України передбачено кримінальну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Частиною п`ятою статті 407 КК України передбачено кримінальну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само за ті дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

Таким чином, кримінально-правове регулювання також прямо розмежовує відповідальність залежно від умов, у яких вчинено відповідну дію.

При цьому Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексу України щодо усунення суперечностей у караності кримінальних правопорушень» від 13.07.2023 № 3233-IX до частини п`ятої статті 407 КК України було внесено зміни, згідно з якими кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин в умоваї воєнного стану пов`язується, за загальним правилом, із тривалістю такого діяння понад три доби.

Отже, чинне кримінальне законодавство встановлює окреме правове регулювання відповідальності за відповідні дії, вчинені в умовах воєнного стану, та визначає їх тривалість як одну з обов`язкових ознак складу кримінального злочину, за винятком випадку вчинення таких дій у бойовій обстановці.

Таким чином, у разі самовільного залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану тривалістю до трьох діб виникає ситуація, за якої законодавець, з одного боку, виключив застосування частини четвертої статті 172-11 КУпАП до дій, вчинених у воєнний стан, а з іншого - встановив кримінальну відповідальність за частиною 5 ст. 407 КК України за відповідні дії в умовах воєнного стану за умови їх тривалості понад три доби.

За таких обставин виникає нормативна неузгодженість щодо правової кваліфікації діяння, яке полягає у самовільному залишенні військової частини або місця служби в умовах воєнного стану та триває до трьох діб.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Юридична визначеність є однією зі складових принципу верховенства права та передбачає, зокрема, чіткість, зрозумілість, однозначність і передбачуваність правових норм. Особа повинна мати можливість передбачати юридичні наслідки своєї поведінки та розуміти, яка саме норма права встановлює відповідальність за відповідне діяння.

Особливого значення принцип юридичної визначеності набуває у сфері юридичної відповідальності, оскільки держава не може притягувати особу до відповідальності на підставі неоднозначного або такого, що допускає довільне розширення, правового регулювання.

У цій справі законодавче регулювання відповідальності за самовільне залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану не забезпечує необхідної чіткості та передбачуваності.

З одного боку, частина четверта статті 172-11 КУпАП прямо виключає відповідальність за діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені в умовах воєнного стану.

З іншого боку, частина п`ята статті 407 КК України встановлює кримінальну відповідальність за відповідні дії, вчинені в умовах воєнного стану, за умови їх тривалості понад три доби, за винятком випадку вчинення таких дій у бойовій обстановці.

Отже, чинне законодавство не містить чіткої та однозначної норми, яка б передбачала адміністративну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби тривалістю до трьох діб, вчинене військовослужбовцем саме в умовах воєнного стану.

При цьому суд не може усунути зазначену нормативну неузгодженість шляхом розширювального тлумачення частини третьої статті 172-11 КУпАП.

Застосування частини третьої статті 172-11 КУпАП до діяння, вчиненого в умовах воєнного стану, фактично означало б поширення адміністративної відповідальності на правовідносини, щодо яких законодавець спеціально встановив інше регулювання та прямо виключив відповідальність за частиною четвертою цієї статті в умовах воєнного стану.

Інше тлумачення фактично дозволило б суду самостійно визначити межі адміністративної відповідальності, які прямо не встановлені законом, що суперечило б принципу законності.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, яка притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Відповідний правовий висновок викладено у п. 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 90264746).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на викладене суддя дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищезазначене, керуючись ст. 247, 283-285, 294 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП стосовно ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області, шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя Є.В. Челюбєєв