Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №564/3511/26 — Костопільський районний суд Рівненської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/3511/26

28 вересня 2026 року

Суддя Костопільського районного суду Рівненської області Грипіч Л. А. розглянувши матеріали, що надійшли від Відділення поліції № 2 Рівненського районного управління поліції в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, жительки АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 вид 05.08.2022, центр 5621, за ч.2 ст.173-2 КУпАП

ВСТАНОВИВ:

17 серпня 2026 року, інспектором СРПП ВП №2 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області складено відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №753567 з якого вбачається, що 16.08.2026, близько 16:30 год, за місцем свого проживання громадянка ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї доньки ОСОБА_2 , а саме ображала нецензурними словами, поводила себе агресивно, неадекватно, чим було завдано шкоди психологічному здоров`ю ОСОБА_2 .

Дії ОСОБА_1 попередньо кваліфіковані за ч.2 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В судовому засіданні ОСОБА_1 факт вчинення нею домашнього насильства заперечила та пояснила, що між нею та донькою виникла суперечка з приводу одягу.

Малолітня ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що у неї з мамою виник конфлікт, суперечка щодо одягу(футболки). А так у неї з мамою гарні, дружні відносини.

Суд, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та її неповнолітньої донька ОСОБА_2 , повно, всебічно та об`єктивно дослідивши протокол та додані до протоколу матеріали, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням визначається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено відповідальність.

Частиною 1 ст.256 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: відомості про особу, яка притягається до відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.254 Кодексу України про адміністративні правопорушення, одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255цього Кодексу.

Відповідальність за ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.2 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

З аналізу вказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.2 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, має місце тоді, коли будь-які діяння психологічного характеру тягнуть за собою можливість настання шкоди психічному здоров`ю малолітньої потерпілої.

Для встановлення наявності в діях особи складу вказаного адміністративного правопорушення слід розрізняти поняття «суперечка», «конфлікт», «насильство».

Особливостями ознак домашнього насильства є; наявність повторюваних в часі інцидентів множинних видів насильства; системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.

Суперечка: ситуація, коли двоє людей мають різні думки, потреби чи погляди й відкрито висловлюють незгоду. Суперечки можуть бути неприємними, але сам факт конфлікту не означає насильства.

Конфлікт: особливий вид взаємодії, в основі якого лежать протилежні і несумісні цілі, інтереси, типи поведінки людей та соціальних груп, які супроводжуються негативними психологічними проявами; зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями.

Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному та/або фізичному здоров`ю іншого члена сім`ї, повторно протягом року.

Тому, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання та образи формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі дії спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Так, на підтвердження наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до протоколу додано: письмові пояснення ОСОБА_2 від 16.08.2026; форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 17.08.2026; терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА №617407 від 17.08.2026, рапорт нспектором СРПП ВП №2 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області від 17.08.2026.

Проте, зі змісту долучених письмових пояснень не вбачається, що виникла між ОСОБА_1 та її донькою ОСОБА_2 суперечка носила характер умисного вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, зокрема застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погроз, образ чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпіла має передбачене законом право, тощо і що за своїми наслідками завдало шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілої.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 16.08.2026 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стосовно ОСОБА_2 , матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять.

Таким чином, відповідно до змісту протоколу про адміністративне правопорушення та встановлених обставин справи, має місце суперечка, яка виникла , яка за своєю суттю не охоплюється диспозицією ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та не є об`єктивною стороною вказаного правопорушення, за яке особа може бути притягнутою до адміністративної відповідальності. Дані обставини також підтвердила в судовому засіданні малолітня ОСОБА_2 .

Обставини домашнього насильства, описані у протоколі, не дозволяють суду зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Тобто, конфліктна ситуація між учасниками конфлікту за відсутності доказів на підтвердження завдання або можливості завдати шкоди психологічному та фізичному здоров`ю потерпілої не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки завдання шкоди в даному випадку є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони даного проступку.

Відтак, наявними в матеріалах справи доказами не спростовано доводи ОСОБА_1 про відсутність у її діях домашнього насильства, а відтак суд дійшов висновку, що в діях останнього відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до положень пункту третього частини другої ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а тому покладення на суд обов`язків ініціювати збір доказів для доказування вини особи суперечить принципам об`єктивності та неупередженості суду при розгляді справи та є неприпустимим.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», – суди застосовують при розгляді справ «Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод» і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» №39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), n.161, SeriesА заява №25).

Крім того, у справі «Pauland Audrey Edwards v. The United Kingdom» (№46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Слід зазначити, що вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинності, закріпленому в ст.62 Конституції України, оскільки, доказування є правом особи, а не її юридичним обов`язком, а тому усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь і висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд дійшов переконливого висновку, що у описаній ситуації зібрані особою, уповноваженою статтею 255 цього Кодексу на складання протоколів про адміністративні правопорушення, у якості доказів матеріали, за своєю суттю залишають місце сумнівам, що у свою чергу не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом.

Таким чином, з огляду на обставини, встановлені під час судового розгляду, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, не доведена.

Проте, нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено закриття провадження у зв`язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу вказаного адміністративного правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на вищенаведене, керуючись ст.ст.247, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі №564/3511/26 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Рівненської апеляційного суду через Костопільський районний суд протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяЛ. А. Грипіч